Люди і події 2018. Гості “Пошти”

Педагог року

Його учні – по всьому світу. Він не лише заслужений учитель України і відмінник освіти, має низку міжнародних відзнак, зокрема Найкращий учитель фізики світу за версією Intel ISEF у місті Портленд (2004 р.). На його честь навіть назвали малу планету. Торік Пауль Пшенічка став переможцем премії Global Teacher Prize Ukraine і ввійшов до Топ-100 найвпливовіших українців за версією журналу “Фокус”. Крім того, він почесний член Лондонського інституту фізики, координатор Міжнародної конференції молодих учених та член виконкому Міжнародної федерації фізичних змагань, автор кількох шкільних підручників, один із засновників методу проектно-орієнтованого навчання у школах, засновник молодіжного наукового товариства “Квазар”.
Пауль Пшенічка переконаний: дітей треба вчити так, щоби потім не треба було їм переучуватися. “Дуже важливо, щоб учитель був особистістю, бо тільки тоді він цікавий дітям. А ще він має бути професіоналом, любити дітей, добре знати свій предмет. Якщо є всі ці чотири якості – це хороший учитель!” – наголошує він.
Фото: bukinfo.com.ua

Ангел-охоронець року

Вона любить свою роботу і живе нею. Вона лікар-професіонал, який постійно вчиться і розвивається, лікар, який завжди стежить за останніми новинами та новинками у своїй сфері, лікар, який цікавиться і впроваджує на практиці сучасні технології. Марія Малачинська, керівник Львівського обласного центру репродуктивного здоров’я населення (вул. Короленка, 9), своєю працею змінює Львів, роблячи щасливими подружжя. Львівські родини, в яких народилися довгоочікувані діти, називають її Ангелом-охоронцем. Вона професійний лікар, лікар від Бога, відіграла важливу роль у їхньому житті: як медик допомогла народити здорових діточок! Завше уважно вислухає пацієнтів, ретельно вивчить їхню проблему, все докладно пояснить – який шлях варто пройти, порадить, підтримає. А далі – системний і професійний підхід задля позитивного результату. Пацієнти знають її як позитивну, щиру і працьовиту людину, лікаря, яка вселяє віру та надію, що все буде добре. Особистість, яку цінують, шанують і поважають. У медицині Марія Малачинська вже 17 років, сім із яких очолює згаданий центр.

Наполегливість року

“Що ти сьогодні зробив для України?” – щодня запитує себе парламентар Оксана Юринець. У ВРУ вона представляє Львів, а за кордоном працює в асамблеях НАТО та комітеті асоціації. “Беру і роблю” – ось кредо Оксани Юринець. У 2018-ому вона зареєструвала 42 законопроекти, а кілька важливих законів її авторства набули чинності. Наприклад, щодо транскордонного співробітництва, житлових прав мешканців гуртожитків. Зареєстрований законопроект щодо зобов’язання забудовників зводити об’єкти соціальної інфраструктури. У пріоритеті її команди – медицина і освіта. Відтак для Львова з держбюджету залучені кошти на ремонт приймального відділення ОХМАТДИТу, Перинатального центру, обласної, “чорнобильської”, інфекційної, психіатричної лікарень. Вона певна: якщо мати мету, стукати і бути наполегливим – тобі відчинять. Аби в країні було більше перемог, українцям варто подолати лінощі, забути про неробство і плачі на кшталт “всюди зрада”. “Якщо не будемо щодня один одного “виїдати”, а руйнуватимемо негативні стереотипи, долатимемо лінощі, то нам багато що вдасться”, – каже Оксана Юринець.

Подружжя року

Вони все роблять разом – це і є головний секрет успіху подружжя Романа Безсмертного і Тетяни Мокріді. Він – знаний в Україні політик, державний діяч, дипломат, вона – відома журналіст. Гармонійна і щаслива сім’я. Красива та інтелігентна пара. Треба бачити їхні очі, як вони дивляться одне на одного, бо по-справжньому люблять одне одного! Про такі подружжя кажуть “поціловані Богом”. Вони – справжня команда, міцна і сильна. Вони так гармонійно доповнюють одне одного. Сім’я – найголовніша опора Романа Безсмертного, який повернувся у велику політику. Його дружина Тетяна – перша його помічниця і порадниця, товаришка і натхненниця, надійна підтримка і хороша стилістка. Це велике щастя для чоловіка мати поруч розумну і мудру дружину. А Тетяна завжди поруч. Із нею він по-справжньому щасливий! “Сім’я – це маленька модель держави. З неї все починається. Для мене сім’я – це той фундамент, який дозволяє твердо стояти у цьому житті і бачити перспективу!” – акцентує політик. Подружжя виховує двох донечок-двійнят.

Вболівання року

Чотири роки тому війна увірвалася в його рідний Маріуполь. Євген Скляренко, полковник запасу, колишній головний редактор газети “Армія України” та викладач кафедри теорії і практики журналістики ЛНУ ім. І. Франка, вже близько півстоліття живе і працює в Західній Україні та регулярно, не зважаючи на бойові дії на сході, їздить на малу батьківщину в гості до сестри. Йому болить те, що від жвавого, промислово розвиненого міста не залишилось сліду, що люди не мають роботи, що, потерпаючи від обстрілів, змушені покидати домівки і переселятися на мирні території. Однак тішить, що місцеві в більшості своїй змінили погляди – навіть чути не хочуть про країну-агресора.
“Сьогодні ми маємо патріотів, які готові до останнього відстоювати території, маємо волонтерів, які регулярно допомагають армії, але не маємо найголовнішого – ресурсів і політичного бажання перемогти у війні, – каже Євген Скляренко. – Обороною війну ще ніхто не виграв. Тільки наступом можемо здобути перемогу”.
Фото: Олег Огородник

Сила духу року

Актор-заньківчанин із незламним духом та щирою усмішкою. У момент, коли життя ділиться на “до” і “після”, він сприймає випробування долі як виклик. Понад усе мріє знову вийти на сцену, повернутися у ролі Мазепи. Мотивований і натхненний, оптиміст із чітко окресленими планами на майбутнє – це актор Олесь Федорченко, якого не зламала моторошна ДТП, отримана в ній важка політравма і травматична ампутація ноги… Труднощі спонукають молодого і перспективного артиста наполегливо працювати над реабілітацією, адже скільки ролей він ще хоче зіграти! “Не “за що”, а “для чого”! Хочеш змінити щось на краще? Стисни зуби і рухайся вперед! Потрібно ставити перед собою якісь завдання, надихатися ними”, – так окреслює свою життєву позицію Олесь Федорченко. Він живе за цим принципом, впевнено йдучи до мети.
Фото: Олег Огородник

Волонтерка року

Якщо вона бачить, що хтось потребує допомоги, а вона може допомогти – завжди допоможе! П’ять років поспіль ця жінка допомагає українським бійцям. 20 років поспіль живе на іншому континенті. Та з початком війни на сході України, з весни 2014-го, у життя Мирослави Дейнеги ввійшло слово “волонтерство”. Каже, в неї жодного разу не опустилися руки. Навпаки – волонтерство дає їй ще більше енергії та сил. З Америки вона допомагала батальйону “Свята Марія”, 95-ій та 72-ій бригадам. Товаришує з бійцями. Перебуваючи у Львові, відвідує з друзями військовий госпіталь, зустрічається з бійцями, які повернулися з полону. Крім того, матеріально допомагає українським інтернатам та сиротинцям, а ще пересилає одяг і взуття для малозабезпечених сімей на сході нашої держави. Жінка у 2018-ому отримала чимало подяк від бійців, які їй дуже дорогі. Цього року долучалася до арт-проекту “Ангели надії”. Пані Мирославі важливо, аби в Україні був мир і спокій, було менше хворих дітей і дорослих. “Молюся, щоб в Україні був мир, щоб наші хлопці не гинули”, – каже волонтерка.

Перспектива року

Його життєве кредо – бути добрим у всьому! “Добрим як людина, як сім’янин, як спеціаліст. Любити ближнього, як самого себе. Доброта – вона завжди переможе”, – каже керівник Львівської обласної клінічної лікарні Михайло Гичка, який очолює медзаклад з 2010-го і навесні переміг у медичному конкурсі. Вважає себе демократичним, але водночас вимогливим керівником, який чує думку колективу. “Маємо з командою амбіцію бути однією з найкращих лікарень у Західній Україні”, – каже Михайло Гичка. У медзакладі третій рік поспіль здійснюють масштабні ремонтні роботи.  “Лікарні понад 200 років. Ремонтні роботи проводимо, аби пацієнти мали комфортні умови лікування, а медперсонал – належні умови праці. Робимо акцент і на енергоощадність”, – пояснює він. Завершена реконструкція кардіохірургічного відділення, хірургічного блоку, триває капітальна реконструкція пологового відділення, в планах – відділення неонатології. Лікарня поповнюється новим і сучасним обладнанням, зокрема, вже є два нові реанімобілі для новонароджених. Зараз медзаклад оговтується від масштабної пожежі.

Економіст року

Війна, як свідчить історія, завжди є поштовхом до розвитку країни. Необхідність захищати свою землю і народ змушує акумулювати і ефективно використовувати всі можливі й неможливі ресурси – як внутрішні, так і зовнішні. Війна – це стимул для розвитку технологій. Є зрушення у військово-промисловому комплексі. У цьому певен Андрій Новак, голова Комітету економістів України. З його слів, вирішення економічних проблем не лежить в економічній площині, тільки в політичній. А ще він каже, що  гроші українцям варто тримати в банках (фінустановах), а не в скляних банках. “У будь-якому з чотирьох досить великих українських банків (“Ощадбанк”, “Приватбанк”, “Укрексімбанк”, “Укргазбанк”) або в банках з іноземним капіталом. Що робити з грошима, якщо вони у вас є? Покласти в три однакові “кошики” – гривня, долар, євро. Якщо втратите на курсі гривні, то симетрично виграєте на курсі іноземної валюти. Якщо маєте трохи більші гроші – купуйте земельні ділянки, нерухомість. Війна закінчиться, і нерухомість та земля почнуть дорожчати”, – стверджує він.

Письменник року

Він – патріарх української літератури. Юрія Андруховича можна не представляти – цього письменника знають усі!
Рівно рік тому його “Коханців Юстиції” від Meridian Czernowitz  ми назвали книгою року. І не помилилися: днями цей роман, який автор почав писати 27 років тому, отримав премію Книга року ВВС – 2018.
Львів і Андрухович – це якась особлива зв’язка: в творчості, оточенні, в гострих колонках (як “Эдіная краина”). Львівська презентація “Коханців Юстиції” (про негідників, і львівських зокрема) відбулася в День міста, альбому “Літографії” з Karbido і новим барабанщиком – нашим Ігорем Гнидиним – на 25 Book Forum. Для розмови ми зустрілися у “Дзизі”, згодом !Fest став її співвласником.
Йому болить споживацьке ставлення до Львова, він дуже хоче зберегти унікальність нашого міста: “Щось треба робити, збирати команду мудрих голів і буквально складати план заходів. Принаймні мають бути окреслені якісь межі, після яких це місто вже не продається”.
Фото: Катерина Переверзєва

Гурт року

Найважливіша їхня зброя – пісня. Вони популяризують якісну українську пісню. Роблять це щиро, професійно, з любов’ю до країни. Цей гурт чекають із концертами українці, гурт, який гідно представляє Україну на міжнародних фестивалях від Польщі до США. Гурт, учасникам якого не байдуже майбутнє нашої держави, нації. Гурт, який має чітку позицію, що Росія – наш ворог. Мовиться про відомий гурт Kozak System. Фронтменом  “козаків” є  Іван Леньо – людина із загостреним почуттям справедливості, вимогливий до себе, філософ, людина, яка критично мислить і аналізує. А ще Іван Леньо – байкер, який любить драйв, життя і людей. Навесні 2018-го з піснею Mamai гурт виступив у півфіналі нацвідбору до Євробачення, але до фіналу не ввійшов. Хто, хто, а “козаки” могли гідно та якісно представити Україну на міжнародному конкурсі! З його слів, українці повинні добре знати свою історію, адже історія завжди “ходить по колу”. “Московити відчули, що українці можуть від них відірватися. Відірватися від цього багна, від цієї чорної діри, якою є Москва”, – каже він.

Музичні революціонери року

Ці двоє – фантастично талановиті музиканти, організатори і мрійники. Вони виконують зовсім різну музику, та водночас є те, що їх єднає. Це бандура. Так, так, саме цей інструмент, який у більшості асоціюється зі сліпими кобзарями і “шароварщиною”, вони роблять модним та сучасним, виводять бандуру “в маси”.
Фронтмен “Шпилястих кобзарів”, співорганізатор Bandura Music Days Ярослав Джусь і солістка гурту Troye Zillia, арт-директор Lviv Bandur Fest Анастасія Войтюк роблять і говорять важливі речі. “Наші люди ще не навчилися того, що за якісну музику треба платити так, як і за лікування зубів чи стрижку. Але й музиканти не розуміють, що гроші, зароблені на виступах, треба вкладати у свій розвиток”, – стверджує Ярослав. Анастасія влучно зауважує: “В Berklee College of Music чомусь є такі напрями навчання, як індійська, африканська народна музика. Студенти цього закладу роблять “джеми”, шукають нове звучання, нові форми. Але української музики там нема”. 
Фото: Оксана Терлюк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8400 / 4.5MB / SQL:{query_count}