Танець – це рух, а рух – це життя!

Ансамбль народного танцю “Полуничка”, який цього року відзначив 25-річчя, прищеплює дітям не лише любов до всього українського, а й дисциплінує їх

Що може бути краще за танці? Вони не лише роблять тіло здоровішим, але й дозволяють висловлювати свої думки та почуття не гірше, ніж слова. Без танців не можна уявити й України. Вони – душа нашого народу, його краса та велич. І хоч кажуть, що народні танці зараз не в пріоритеті, втрачають свою значущість, є чимало дітей і батьків, для яких це далеко не так.
Невмирущу народну творчість, самобутню українську культуру ось уже 25 років поспіль крізь покоління звеличує народний дитячий хореографічний ансамбль “Полуничка”. Без перебільшення, для майже 500 дітей, які входять до цього колективу, народні танці – це спосіб життя, його постійне наповнення.

Велика шкільна танцювальна родина

17 груп, 487 дітей віком від шести до шістнадцяти років – саме стільки дітей зараз у ГО “Народний дитячо-юнацький хореографічний ансамбль народного танцю “Полуничка”, який працює на базі трьох шкіл – №78 (вул. Замарстинівська, 132), №53 (просп. Чорновола, 6) та №23 (вул. Варшавська, 126). А розпочав свою роботу колектив ще 25 років тому, в 1993-ому, на базі лиш однієї – 53-ої школи.
Засновницею і незмінним його керівником була і досі залишається Наталія Добинда. У команді працює ще три хореографи – Юрій Щутяк, Олеся Щутяк та Олена Радовець.
Із перших хвилин розмови з Наталією Григорівною можна відчути, що для неї усі вихованці “Полунички” – як власні діти, а сам ансамбль – як сім’я. Щоразу вона так і вітається з групами: “Добрий день, дорога родино “Полунички!”.
“Назву “Полуничка” діти придумали самі. Коли постало питання, як себе назвати, зрозуміли, що це має бути щось дитяче, цікаве, пізнаване і бажано, аби це можна було легко зобразити. Після спільного голосування обрали назву “Полуничка”, – розповідає “Львівській Пошті” Наталія Добинда. – Зараз у нас справжня родина, діти дружні, товариські, згуртовані”.

“Полуничка” = дисципліна

А оскільки ансамбль працює при трьох школах, переважно їхні учні й входять до цього колективу. Проте сюди можуть потрапити діти з інших шкіл Львова та області. Головне мати час і бажання.
“У свій колектив запрошуємо всіх, жодного конкурсного відбору в нас немає. Єдине, що не всім батькам і дітям зручно: ми працюємо на базі шкіл, тож співпраця з ними дуже тісна. Школи часто ідуть нам назустріч, навіть розклад уроків складають відповідно до занять колективу. Наприклад, дітки перших класів займаються після четвертого уроку, других – після п’ятого уроку і так далі. Та, незважаючи на це, діток до нас привозять і з Дублян, Брюховичів, Сихова, Рясного, з довколишніх сіл, – каже співрозмовниця. – Зараз, на жаль, всі групи уже сформовані. У кожній від 22 до 40 дітей. Наступний набір розпочнеться з червня 2019 року”.
Є в колективі свої правила поведінки та відвідування. Одне з найперших – сувора дисципліна: ні запізнень, ні пропусків тут не допускають. Звісно, не мовиться про хвороби чи інші поважні причини, але й ті варто підкріплювати довідками. “Якщо діти і батьки вже обрали наш ансамбль, просимо їх відноситися до відвідувань із повною серйозністю. Якщо пропусків багато і поважних причин на них не знайшлося – з такими дітьми ми змушені прощатися, – додає Наталія Григорівна. – Зате у нас танцюють усі дітки – худенькі і товстенькі, високі і низькі. Причому всі на великих сценах. Головне щире бажання танцювати”.
Розклад занять у “Полуничці” також доволі строгий – діти займаються в групах тричі на тиждень, включно із суботами, по півтори-дві години на день. Це стосується всіх, окрім одинадцятикласників, у них заняття двічі на тиждень, бо ж мають репетиторів. Самі заняття виглядають так, як і в інших класичних колективах: елементи акробатики, класичні рухи, народний тренаж, постановка танцю. “Класична підготовка в нас на першому місці. До станків ставимо дітей уже на другий рік навчання. Шпагати і акробатика в нас обов’язкові. Вони мусять бути, бо без цього тепер не обходиться жодний колектив”, – додає керівник ансамблю.
Не припиняє свою роботу “Полуничка” й під час канікул. Є лише зимові канікули. Офіційні мали б бути ще й улітку, та оскільки діти не завантажені шкільними уроками, саме цей час стараються максимально використовувати на різні поїздки, для участі в конкурсах, фестивалях.

Без батьків ніяк…

Відвідування ансамблю, пошиття костюмів, взуття, участь у конкурсах і фестивалях, як і у всіх інших колективах, платні. А оскільки “Полуничка” у школах працює на орендній основі, про цінову політику керівництво говорить відкрито. Отож, місячна плата за відвідування однієї дитини становить 200 гривень. Єдине, просять батьків платити не щомісяця, а одразу за півроку. Проте й тут є нюанси: якщо з однієї родини колектив відвідує друга дитина, плата зменшується вдвічі. За третю і наступних дітей взагалі можна не платити. Незначними є й витрати на костюми – правила у “Полуничці” такі, що старше покоління перепродує костюми молодшому, втрачаючи при цьому мізер. За потреби усе дошивають.
А ось найбільші витрати чекають на батьків у період поїздок. При цьому інколи закордонні обходяться набагато дешевше, аніж поїздки Україною. “Підтримки від держави жодної. Усім, чого ми досягли, завдячуємо батькам! Без них, без їхньої участі та допомоги ми так злагоджено не працювали б. Тому всі питання щодо поїздок, костюмів завжди вирішуємо разом. Спільно розглядаємо, куди варто поїхати, а куди дорого, – веде далі Наталія Добинда. – На превеликий жаль, платними є не лише поїздки за кордон, а й участь у фестивалях чи конкурсах. Щодо тих, які проводять в Україні, за кожну дитину треба заплатити 150-200 гривень. Діти ж мусять десь показувати свій талант! Що вже казати про самі поїздки, де треба платити за проїзд, харчування, ночівлю”.

“Полуничка” об’їздила півсвіту

Графік поїздок колективу дуже насичений – щороку бере участь у приблизно 20 фестивалях. Кількість концертів може сягати навіть сотні за рік. Загалом за час існування “Полунички” її вихованці з народними танцями вже встигли побувати у 38 країнах світу! В половині з них побували з десяток разів.
Окрім України, своїми виступами колектив підкорював сцени Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Італії, Іспанії, Фінляндії, Туреччини, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Австрії, Греції, Сербії, Македонії, Болгарії, Росії, Швеції. Найвіддаленішою точкою була Мадейра – автономний регіон Португалії.
“Один класик свого часу сказав дуже мудрі слова: якщо зникне українська мова, український танець і українська пісня, народ України не існуватиме, що б не робили наші політики! Тому наш колектив по всьому світу намагається показати всю велич українського танцю, довести всім, що це душа нашого народу. І допоки вона існуватиме, доти буде держава! Із таким девізом ми об’їздили вже 38 країн світу, – пояснює Наталія Добинда. – Загалом у нас поставлено 74 танці, і на кожен із них є відповідно 74 набори костюмів. Тобто кожна група для кожного танцю має свої костюми”.
У постановці “Полунички”, звісно, переважають українські народні танці, проте вміють вихованці виконувати і польські краков’як та полонез, і  литовську польку, і лемківський чардаш, кілька молдавських та грузинських танців.
Основний девіз “Полунички” – “Легкі на підйом”. Це означає, що колектив готовий оперативно зібратися і виїхати на гастролі в будь-який куточок світу. Ось, наприклад, саме зараз маленькі підопічні колективу – “полуничні” третьокласники – гастролюють у Чехії, беруть участь у щорічному фестивалі-конкурсі Crystal Fairy (“Кришталева фея”) в Празі.
В найближчих планах колективу відвідати Польщу (наприкінці листопада). Далі на дітей чекають Туреччина, Будапешт, Греція, Болгарія, Іспанія, Грузія і Марокко.

Досьє ансамблю “Полуничка”

* 1993 рік – заснування колективу.
* 1997 – 1998 роки – виступи в Парижі (Франція).
* 1999 рік – отримання звання зразкового художнього колективу.
* 2002 рік – із українським танцем колектив зірвав оплески на фестивалі дитячої творчості “Радість Європи” у Белграді (Сербія).
* 2005 рік – отримав звання народного художнього колективу.
* 2005 – 2013 роки – проща до святого міста Люрд (Франція), де діти виступали перед прочанами з усього світу та парафіянами Української греко-католицької церкви – єдиної нефранцузької церкви в Люрді.
* З 2006 року – “Полуничка” щороку виступає на Міжнародному фестивалі “Сонце-радість-краса” у місті Несебр (Болгарія), де завжди займає призові місця.
* 2008 рік – участь у Днях України на острові Мадейра.
* 2009 рік – концертні виступи біля Санта Клауса в його селі-резиденції поблизу міста Рованіємі (Фінляндія), а також участь в Міжнародному фестивалі дитячої творчості у місті Фетхіє (Туреччина).
* 2011 рік – стала лауреатом II ступеня на Міжнародному фестивалі-конкурсі хореографічного мистецтва ім. Я. Чуперчука в рідному Львові! 
* 2013 рік – окраса Міжнародного фестивалю танцю ULUSLARARASIBODRUMDANSFESTiVAL в місті Бодрум (Туреччина);  учасник фестивалю української культури “EKOLOMYJA” в місті Гурово-Ілавецьке (Польща); гран-прі дитячого фестивалю-конкурсу “Крок до зірок” у Києві  (найпочесніший дитячий конкурс в Україні); гран-прі Міжнародного фольклорного фестивалю в місті Пінеда де Мар (Каталонія, Іспанія); виокремлення “Полунички” в громадську організацію “Народний дитячо-юнацький хореографічний ансамбль народного танцю “Полуничка”; у розпал Революції Гідності “Полуничку” запросили на телеміст Німеччина –Україна в офіс партії ХДС (CDU) – партія А. Меркель.
* 2014 рік – І місце на щорічному фестивалі-конкурсі “Різдвяні канікули” в рідному місті.
* 2014 – 2015 роки – участь у Міжнародних фестивалях танцю в містах Бодрум (Туреччина) та Лльорет де Мар (Каталонія, Іспанія).
* 2015 – 2017 роки – участь у Міжнародному фольклорному фестивалі  International Folk Festival  SUN на озері Охрід (Македонія).
* 2015 рік – участь у флешмобі “Український гопак” в місті Красічині (Польща) із найбільшою кількістю виконавців, який був зареєстрований у Книзі рекордів Гіннеса. 
* 2016 – 2017 роки – участь у Міжнародному фестивалі Лідо ді Єзоло в Італії.
* 2018 рік – святкування 25-річчя. 13 травня концерт відбувся в Національному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької, 14 травня – в міському палаці культури ім. Г. Хоткевича, а 15 травня – у Львівській опері.
* Кінець липня 2018 року – “Полуничка” вперше ступила на африканський континент і взяла участь у 12 Міжнародному фольклорному фестивалі “Діти миру” в столиці Королівства Марокко в містах Рабат і Салє. Це не Африка – це Європа.
* Серпень 2018 року – здійснила тур Балканами (Сараєво – Мостар-Меджугор’є – Герцег Нові – Вишеград – Мокра Гора), їдучи на фестиваль в Чорногорію у місто Герцег Нові.

Оксана Савич, мама десятирічної Яни:
– В ансамблі “Полуничка” моя донька танцює вже п’ятий рік. На заняття завжди ходить охоче. Понад те, живе танцями. Так, часом буває дуже втомлена, бо на репетиціях, які відвідує тричі на тиждень, доводиться не лише танцювати, а й розминатися, робити розтяжки. Та виходить із залу завжди задоволена і щаслива. Як на мене, українські танці – це і культура, і виховання народу. За ці роки навчання моя дитина почала розумітися на костюмах – які в якому регіоні використовують, почала більше стежити за собою, зокрема за поставою, фігурою. Навіть мені наголошує, щоб не сутулилася, тримала спину рівно. Одне із занять відвідуємо в суботу, але й цього дня Яна не дозволить ні собі, ні мені довше поспати, бо ж треба їхати на репетицію! Загалом колектив “Полунички” дуже згуртовує і дітей, і їхніх батьків, цілі родини, бо ж, наприклад, на звітні концерти, вже йдуть не лише мама і тато, а ще й бабуся, дідусь, хрещені батьки. Наші поїздки, конкурси, фестивалі ніколи не обходяться лише виступами. Завжди присутні пізнавальні, розвивальні моменти. Донька вже побувала із ансамблем у Італії, Македонії, Чорногорії. Всюди були екскурсії, розваги. За це все ми вдячні нашому керівникові Наталії Григорівні Добинді і, звісно, хореографам! Що стосується самих поїздок, то змушені оплачувати їх самотужки. Дуже хотіли б відчути бодай якусь підтримку від держави чи місцевої влади, як це є в інших країнах… Чомусь так є, що закордонні поїздки можуть обходитися нам дешевше, аніж українські. Та, незважаючи на все, Яна не має наміру покидати танці. Цілком можливо, що займатиметься ними й після школи.
Наталія Ленчук, мама дванадцятирічної Вероніки:
– Уже шостий рік постіль моя донька відвідує ансамбль. Почала ходити в “Полуничку” з другого класу і не полишає його досі. З перших уроків захопилася танцями, вони її наче зачарували. За роки навчання дитина вивчила чимало танців, не лише народних. У постановці ансамблю є польські, угорські, навіть вірменські танці. Донька встигла побувати з гастролями у багатьох містах не лише України, а й світу. Польща, Італія, Македонія, Угорщина – куди тільки не їздила наша група… Подорожі завжди цікаві, розважальні, пізнавальні. На дітей чекають зоопарк, аквапарк, екскурсії, вивчення звичаїв, традицій. Дитина за цей час дуже змінилася – стала здоровіша, дисциплінованіша, у неї відшліфовані кожен крок і рух. На танці вона буквально летить, боїться пропустити репетиції, спізнитися. Інколи заняття в пріоритеті перед навчанням. У вихідні Вероніка намагається більше вчитися, щоб потім більше часу приділити танцям. За те, що наш колектив знають і впізнають, безмежно вдячні нашому керівникові Наталії Добинді й хореографу Олесі Щутяк! Так, поїздки, особливо за кордон, оплачуємо ми, батьки. Але Наталя Григорівна завжди намагається шукати для нас більш-менш спроможні варіанти. Спільно вирішуємо, що нам до снаги, а що доведеться відкласти. Дуже хотілося б підтримки від держави, бодай якихось заохочень на знак того, що наші діти працюють недаремно. На жаль, цього нема… Однак я готова і далі підтримувати свою дитину, цей ансамбль, сприяти тому, щоб моя донька продовжувала танцювальну кар’єру.
Ліда Башко, мама одинадцятирічної Марти:
– Те, що в “Полуничці” діють певні правила поведінки, вважаю нормальним. Діти знають про це з перших років відвідування. Дисципліна, одяг, взуття, зачіска – все має бути. У ансамблі моя дитина з першого класу. Всі діти згуртовані, дружні. Інколи, коли є велике навантаження, особливо тоді, коли треба вчити нові рухи для танців, бачу, що їй важко. Та все ж бажання покинути колектив у неї не було. Попри те, що ансамбль сприяє гарному тренуванню, додає дітям здоров’я, то ще й дає можливість брати участь у конкурсах місцевого значення, звітних концертах і виїздах за кордон. Зокрема, група, куди ходить моя Марта, вже побувала в Польщі, Угорщині, Італії, Чорногорії. Наталія Григорівна планує і організовує поїздки дуже ретельно, цікаво, за що їй велике спасибі! Будь-яка поїздка завжди супроводжується розвагами. Тобто діти повинні не лише відтанцювати, а й відпочити.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8207 / 4.52MB / SQL:{query_count}