“Львів – місто, яке поважає і толерує людей поважного віку”

Вільний час на пенсії – це соціальна валюта, певна депутат фракції “Об'єднання “Самопоміч” Оксана Рубай

У резюме пана Рональда ніщо не віщувало, що в 69 років Рейган стане президентом США і пробуде два терміни. Нельсон Мандела став президентом ПАР в 1994 році у віці 74 років. Вінстон Черчилль вперше став прем’єр-міністром в 65 років, а свій другий термін на цьому посту він розпочав в 1951 році, коли йому було 77.
Бхактиведанта Свамі Прабхупада, індуїстський вайшнавський релігійний діяч, заснував Міжнародне товариство свідомості Крішни у віці 69 років. Мікеланджело почав працювати над фресками Сикстинської капели, коли йому вже виповнився 61 рік (робота над Сикстинською капелою тривала п’ять років).
“Маленький будиночок в Великих Лісах” – одну з найулюбленіших дитячих книжок на світі – Лорі Уайлдер опублікувала у 65 років. Протягом наступних десяти років Уайлдер опублікувала ще сім книг, які були перекладені майже двома десятками мов, а на її честь названо одну з літературних премій.
“Гобіта” і дві частини “Володаря перснів” Толкін написав для своїх дітей – у нього їх було четверо. Перші два томи побачили світ лише в 1954 році, коли професору виповнилося 58, третій том – на порозі 60-річчя.
Таких прикладів можна навести ще чимало. То чому ми постійно зіштовхуємося з віковими упередженнями? Причому не лише у спілкуванні з іншими, але й зі самими собою?
Чому повинні доводити, що наш досвід та вміння не зникають в мить виходу на пенсію? Тим паче, що пенсійний вік піднімають і в усьому світі, і в Україні.
Оксана Рубай – красива, розумна і вольова. Їй ще далеко до пенсії і до сумного відчуття старіння. Чому ж саме вона займається болючими питаннями людей похилого віку?
“Поважного, а не похилого віку, – каже депутат Львівської міської ради (фракція “Об’єднання “Самопоміч”), член постійної комісії з питань гуманітарної політики. –  Більшість з тих, з ким ми працюємо, – повні сил і енергії. Розподіл за віком я взагалі вважаю недоцільним. Приходьте на нашу зустріч – самі про все дізнаєтесь”.
Ось так я стала гостем-слухачем програми “Формування загальноміської стратегії щодо підтримки людей поважного віку” Львова  на 2019 рік.
“Я застала час, коли формувалися перші громадські організації. Познайомилася з організацією “Віра і світло”. Це був новий досвід для мене. Організацію відвідували люди з особливими потребами, яких на той момент, відверто кажучи, я соромилася. Мені було лише 17 років, і я не уявляла, що можу йти поряд з інвалідним візком, навіщо? Та ці люди сприймають оточуючих по-іншому, тож і ти біля них змінюєшся. Волонтерська праця, яка переросла в кредо життя, змінила мене. Я стала уражена цією спільнотою, а це назавжди. До роботи цієї організації активно долучаюся вже 17 років. Це як ще одна освіта, адже у спілкуванні з різними людьми, з їх родинами, здобуваєш унікальний досвід і знання”, – каже Оксана Рубай.
– Перехід на пенсію “ламає” психологічно багатьох людей. Як працювати з ними, що ви пропонуєте?
– По-перше, хочу закцентувати – ми недооцінюємо їх. Це якраз те, що ми обговорили на панелі “Стратегічний план міста для старших людей”. Ми називаємо їх – скринями. Так, вони, як велика скриня, – мають в собі багато досвіду, вміння, навиків. Це треба виймати і використовувати.  А, по-друге, дійсно, багато хто вважає, що вихід на пенсію – це кінець життя. А насправді – ми хочемо перевернути цю сторінку і сказати: це початок нового етапу. Попри те, що є труднощі, попри те, що є різноманітні виклики, але вони є у кожного покоління, у кожному періоді життя – свої. І навіть не в коштах питання, а в тому, як ти ставишся до життя.  Чи позитивно, чи негативно.
– А самі люди пенсійного віку, як реагують на ваші зустрічі і обговорення?
– Звісно, приходять активні, небайдужі, ті, які хочуть змін у житті. Вчитися змінювати і бути самими тією зміною. Але наше завдання – напрацювати стратегію для всіх. Тобто і для людей, які вдома,  для людей, які соціально незахищені, для людей, яких утримують діти, і тих, у кого нема таких дітей, але й  для людей, які мають бізнес, хоч самі вже на пенсії. Ми  маємо охопити всі категорії. Тому таких стратегічних сесій, таких дискусійних панелей буде багато. Але що цікаво –  нас вже не перший раз запитують про дискусійні клуби для молоді! Щоб спілкуватись і робити “звірку своїх вікових бачень”!  Це також дуже важливо. Одна справа, коли ти вдома маєш молодших – дітей, онуків – спілкуєшся з ними, чуєш їх думку, а інша – коли ти з чужою дитиною спілкуєшся без упереджень.
– А як це можна організувати?
– Ми вже все організували. 9 листопада ми матимемо “Дискусійну панель поколінь” в конференц-залі фонду Віталія Ковтуна (біля храму Петра і Павла), який спільно з ГО “Золоті Роки” з самого початку були партнерами формування стратегії. Запрошуємо долучатись! А вже на сьогодні ми обговорили три питання: по-перше, малювали психологічний портрет людини поважного віку – кожен висловився, кого він вважає такою людиною і як її можна охарактеризувати.
– Основні акценти?
– Це – люди-волонтери. Це люди, які, маючи досвід, хочуть ним ділитися. Я не почула, щоб хтось казав – “ми недолюблені, ми ущемлені”! Тому далі ми з’ясовували: що є некомфортно у Львові для таких людей, а з чим у нас все добре.
– О, це цікаво почути усім! Що з позитивного назвали?
– Вони почуваються вільними в слові і думці – вони можуть вголос висловлювати те, що їм подобається чи не подобається. Вони мають більше вільного часу, який можуть використовувати на те, на що його бракувало раніше. Що вони можуть розвиватись! Наше місто дає можливості – заходи, гуртки – було б бажання. Що вони можуть ставати членами громадських організацій і займатися активною громадською діяльністю та допомагати іншим. Ми разом визначили, що їх час – це соціальна валюта. Нею в достатку володіють люди поважного віку. І це – та цінність, яку може використовувати громада, як ресурс, яким можна управляти. І вони готові платити цим часом, для того, щоб приносити користь. Але для цього потрібна стратегія і комфортні умови, це зрозуміло.
– А щодо негативу і незручностей?
– Медицина. Доступність послуг і високі ціни на ліки. Довгі черги на прийом до лікаря. Також особливий негатив у людей поважного віку викликає громадський транспорт. Не лише якість чи кількість, а байдужість і грубість водіїв та інших пасажирів. Виокремили тему транспортного сполучення з Підголосківським та Сихівським цвинтарем. Про це не думають, але це саме ті місця, де пенсіонери, як сумно це б не звучало, проводять багато свого часу. І для них це вдвічі боляче, бо вони розуміють: якщо це питання не буде вирішено, то і до них на могили не будуть їздити!
– Я б ніколи про це не подумала, якби не ваші стратегічні зустрічі.
– Так. Але і про центри дозвілля теж багато говорили.  В стратегії “2020 “Об’єднання “Самопоміч”” закладена програма, яка відповідає баченню цих людей. Місця, клуби, де люди можуть зустрітися, поспілкуватися, переглянути кіно і так далі… Ми проговорили багато речей. Вже прийняли рішення, що День людини похилого віку (1 жовтня) потрібно змінити на Місяць людей поважного віку. Бізнес на це реагує добре, адже у нас є чимало бізнесменів пенсійного віку, які готові поділитися досвідом і переконанням: цей вік – прекрасний для прийняття мудрих рішень. Також ми хочемо перейняти досвід Німеччини: надати пенсіонерам можливість відвідувати найкращі спортивні заклади – басейни, фітнес-зали тощо – бюджетним коштом міста. Це не буде коштувати громаді більше, ніж лікування і утримування хворої людини. Промаркувати у транспорті “Місця для людей поважного віку”, за тим самим принципом, що й місця для осіб з інвалідністю: якщо вільно – будь-хто може сісти, але якщо вже заходить старша людина, то це місце варто звільнити.
– Цікаво, пенсіонери не лише скаржаться, а й самі пропонують рішення
– Так, ми маємо дуже багато інформації до опрацювання. Але стратегія 2019 року буде писатися не лише фахівцями – соціальними працівниками, а лише разом з самими людьми пенсійного віку. Кожен розділ буде опрацьований безпосередньо з тими людьми, для яких він створюється. Що важливо – усі ми, так чи інакше, прямуємо до пенсійного віку. Я хочу, щоб нова стратегія була довготривалою і заспокоювала наші тривоги щодо майбутнього. Щоб коли навіть мені виповниться 60 чи 65 – мої потреби будуть задоволені. Я розумію, що світ змінюється, але є засадничі речі.
– Львів – місто дружнє до дитини. Львів – молодіжна столиця України. Як звучатиме тепер нова позиція?
– Львів – місто, яке поважає і толерує людей поважного віку. Наприкінці грудня я зможу офіційно презентувати все викладене на папері.
Марта Більська
офіційно

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7544 / 4.43MB / SQL:{query_count}