Незрячі діти зможуть “бачити” мистецтво

У Львівському театрі для дітей і юнацтва відбулася прем’єра першої вистави для незрячих із тифлокоментарем “О восьмій вечора на ковчезі”

Бути доступним для всіх – відтепер за таким принципом у Львові працюватиме й Перший український театр для дітей і юнацтва, адже на його базі запрацював Інклюзивний театр. Це означає, що вистави мають змогу “бачити” не лише здорові діти, а й ті, у кого проблеми із зором, навіть незрячі.
Свій новий 99-ий сезон Перший український театр для дітей і юнацтва розпочав із вистави “О восьмій вечора на ковчезі”. Саме на ній тим, у кого є проблеми із зором, роздали прилади аудіодискрипції, завдяки яким незрячі могли сповна насолодитися грою акторів.
У залі вимкнули світло, настала тиша, і на сцені з’явилися актори. Головні герої тільки почали робити перші рухи, а незрячі вже знали, у що ті одягнені, яка в них міміка та які жести вони використовують. Розпізнати декорації, прикраси, емоції та саму гру акторів дітям із проблемами зору допомагав коментатор. Але інформацію їм давала не мама, шепочучи на вушко, як це було раніше: коментар надходив від професіонала через радіогід – невеличкі навушники з пультом регуляції звуку.
Таких спеціальних приладів аудіодискрипції для театру закупили тринадцять. Найближчим часом закуплять ще близько десяти. Зі слів директора-художнього керівника театру Юрія Мисака, Першому театру вдалося виграти грант на 55 тис. грн в рамках Спільної програми ПРООН, ВООЗ та МОП “Сприяння інтеграційній політиці та послугам людей з інвалідністю в Україні”. Ще 23 тис. грн виділила Львівська міськрада.
Усім нам треба просто зробити світ відкритішим, доступнішим і толерантнішим!
“Завдяки отриманим коштам театру вдалося закупити прилади аудіодискрипції, облаштувати пандус, вбиральню для людей з вадами опорно-рухового апарату. Також створені спеціальні місця для перегляду вистав особами з інвалідністю, тобто крісла можна зняти, а на їхнє місце поставити візки. Наразі триває ремонт подвір’я, встановлення тактильної плитки і табличок шрифтом Брайля, – пояснює Юрій Мисак. – Що стосується тифлокоментування, то в нашому театрі є аж три акторки, які зможуть адаптовувати вистави до аудіодискрипції. Для цього Леся Шкап’як, Тетяна Сторожук і Марія Самсонова пройшли певну підготовку з коментування”.
“Побачила” виставу “О восьмій вечора на ковчезі” і незряча дівчинка Діанка. Вона ходить у третій клас Львівської середньої школи №34 ім. М. Шашкевича і дуже любить театр.
“Це вже не перша вистава, на якій я побувала. Але якщо раніше про все, що відбувалося на сцені, мені тихенько розповідала мама, то зараз я все чула через навушники. Як краще, сказати важко, але іншим глядачам ми вже точно не заважатимемо, – розповідає дитина. – Через навушники я розуміла все, що відбувалося на сцені: те, що були три пінгвіни, як вони виглядали, як смішно тулилися один до одного, коли їм було холодно. Це все я собі уявляла, і ставало ще цікавіше. Мені дуже подобається ходити в театри, де є цікаві ролі. А ще я залюбки пішла б на гарний фільм, де було б таке саме пояснення через навушник”.
Задоволена виставою і десятирічна Оленка. Найбільша її мрія – щонайчастіше ходити до театру. “Я навчаюся в п’ятому класі спеціальної школи-інтернату №100. Останній раз була в театрі приблизно три роки тому  на виставі “Назар Стодоля”. Тоді всі дії мені коментувала мама. Зараз було по-іншому. Все супер! Мені сподобалося”, – каже дівчинка.
Наразі в театрі показують лиш одну інклюзивну виставу, проте, зі слів дирекції, з середини жовтня доступними стануть решта вистав.
Оксана Потимко, керівник Львівського обласного осередку громадської організації “Українська спілка осіб з інвалідністю”:
– У Львівській області налічується 3-3,5 тисячі людей з інвалідністю по зору. Серед них п’ять-сім відсотків становлять діти. Дуже тішить те, що для незрячих Львів став ще доступнішим – тепер вони можуть прийти до театру і “подивитися” улюблені вистави. Ми готові ділитися цим досвідом і поширювати створені нами інновації по всій Україні. Наприклад, я дуже люблю ходити до театру. Але якщо раніше про все, що відбувалося на сцені, мені розповідав хтось на вушко, то часто певні речі все одно ставали незрозумілими, а отже, до вистави втрачався інтерес. Максимум через десять хвилин нам робили зауваження, а інколи взагалі просили вийти і не заважати. Ставало неприємно, навіть прикро… Зараз завдяки аудіодискрипції таких ситуацій не виникатиме. Наше суспільство нарешті зрозуміло, що люди з інвалідністю – найперше люди, в яких є такі ж потреби, як і в решти: піти до церкви, на концерт, відвідати виставу. Зрячим варто забути про жалість і стереотипи – “нещасна дитинка, бо сліпенька”. Та те дитя щасливе, але по-своєму! Воно бачить рученьками, бо не розуміє – як то бачити звичайно. Усім нам треба просто зробити світ відкритішим, доступнішим і толерантнішим! У Львові багато чого роблять для включення незрячих у соціум, але є певні речі, які ще хотілося б утілити. Наприклад, хочемо продовжити створення макетів та бронзових мініатюр архітектурних споруд Львова. Наразі вже зроблені міні-подоби пам’ятника Шевченку, ратуші і Святоюрського комплексу, на черзі ще кілька. Також хочеться запустити у Львові на постійній основі велосипеди-тандеми, коли на передньому сидінні є пілот, а позаду – незряча людина.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7588 / 4.4MB / SQL:{query_count}