“Найважливіша наша зброя – це пісня”

Іван Леньо, фронтмен гурту Kozak System, – про творчість, якісну музику, політику, патріотизм та доньку Маланку

фото: Олег Огородник
Україна сильна справжніми українцями, які дійсно люблять свою країну і люблять те, що роблять. Україна сильна українцями, які є її гордістю, бо популяризують наше національне. Популяризують якісну українську пісню. І роблять це щиро, професійно, з любов’ю до країни. Якби таких особистостей було більше, Україна напевно було б інша – краща. В цьому списку Іван Леньо – фронтмен відомого гурту Kozak System. Гурту, який так чекають з концертами українці, гурту, який гідно представляє Україну на міжнародних фестивалях від Польщі до США.  Гурту, учасникам якого не байдуже майбутнє нашої держави та нації. Гуртку, який має чітку позицію, що Росія – наш ворог.
Зі слів Івана Леня, українці повинні добре знати свою історію, адже історія завжди “ходить по колу”. “Той ворог, який проявив себе на східних кордонах, він же ж проявив себе не вперше, і не вдруге, і не втретє. Нам треба знати історію. Московити відчули, що українці можуть від них відірватися. Відірватися від цього багна, від цієї чорної діри, якою є Москва”, – каже співрозмовник.
Коли людей, вимогливих до себе, в Україні буде критична маса, тоді й побачимо зміни
Гість “Львівської Пошти” Іван Леньо – людина із загостреним почуттям справедливості, вимогливий до себе, філософ, людина, яка критично  мислить і аналізує. Він товаришує з багатьма філософами. І каже, якби був час, то ще пішов би вчитися на філософський факультет. “Мене виховувало життя. У 14 років я поїхав з рідного міста навчатися в музичне училище, згодом була консерваторія, аспірантура. Пройшов школу життя, за яку вдячний долі”, – розповідає він. А ще Іван Леньо – байкер, який любить драйв, життя і людей.
Kozak System має чотири записані альбоми: “Шабля” (2012 р.), “Пісня самонаведення” (2014 р.), “Живи і люби” (2015 р.) та “Не моя” (2018 р.). Навесні 2018-го з піснею Mamai гурт виступив у півфіналі нацвідбору до Євробачення, але до фіналу не ввійшов. Хто, хто, а “козаки” могли гідно і якісно представити Україну на міжнародному конкурсі!
На початку травня 2018-го Kozak System записав пісню “Подай зброю” для 10-ої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Їхня кожна пісня особлива і неповторна. А “Не моя” та “У осені твої очі” – це щось надзвичайне, це шедеври!

– Особисто для мене гурт Kozak System – це справжність, щирість, патріотизм і дуже велика любов до України. Як гадаєте, чим сильний ваш гурт? 
– Окрім того, що ви назвали, він сильний тим, що настирливий у роботі. Ми гурт, який не боїться експериментів з музикою, розуміючи, що набагато легше йти музичним шляхом, даючи шанувальникам те, чого вони від нас чекають, те, чого вони звикли від нас чекати. І коли ти видаєш пісню, яка не притаманна твоєму сталому образу, з цього багато хто дивується. Не секрет, що деякі успішні українські гурти, на мій погляд, співають одну велику пісню. В них може бути п’ять-десять альбомів, і всі ці альбоми – як одна велика пісня. Ми так не робимо. У нас кожен альбом не подібний на попередній. Кожна пісня не подібна на попередню.
– Це ви так колись задумали чи це вийшло спонтанно?
– Це така природа речей. Ми так сприймаємо світ. Наша чесність якраз у тому, щоби сприймати будь-що незалежно від симпатії чи антипатії і відповідно реагувати як митці. А оскільки світ дуже строкатий і теми, які ми порушуємо, часто навіть полюсні, цілком природно, що пісні подібні. 
– Зараз – час війни. Одні проти концертів, інші за, бо, мовляв, пісня дає велику силу. Команда Kozak System з тих, які певні, що пісня – це потужна енергетика і сила. Тим паче якісна українська пісня.
– Нам не подобається, коли деякі громадяни України поводяться так, наче війни не існує. Від цього є певний біль, що не всі українці беруть на себе тягар війни порівну. Людина – не робот, інколи їй потрібно розслабитися. Але розслаблятися потрібно тоді, коли ти зробив певний обсяг роботи. І частина цієї роботи має йти на допомогу армії, на перемогу в цій війні.
– Ви долучаєтеся до допомоги?
– Звісно, долучаємося. Найважливіша наша зброя – це пісня. І якщо мова йде про те, що ми написали одну-три пісні і веземо їх на передову для хлопців, то це аж ніяк не назвеш розважальним. Це акт підтримки та об’єднання енергій.
– Які з ваших пісень бійці сприймають найтепліше, найемоційніше?
– Наш “Маніфест”. Ця пісня написана спеціально для того, аби озвучити нашу позицію щодо Росії та щодо війни. Бо дехто ще сумнівається в тому, друзі нам росіяни чи не друзі, в тому, що ця війна є наслідком політичних ігрищ, а не проявом незгоди путінського режиму з тим, що Україна вибрала курс на європейськість, на самостійність. Тому наш “Маніфест” – це яскравий і чіткий меседж, який подобається бійцям. Також у нас є пісня “Реквієм”.
Моя мрія, наша мрія – зібрати стадіон. І ця мрія збудеться тоді, коли та кількість людей, яка розуміє і любить нашу музику, буде такою, аби вміститися на стадіоні
На початку травня 2018-го ми записали пісню “Подай зброю”. Вона написана для 10-ої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Автором слів є командир батальйону Гліб Бабич. Маємо і нову пісню “Мольфар”. Для нас важлива не кількість поїздок на схід, а їхня якість.
– Що вас найбільше болить як людину, як громадянина України тепер, коли триває п’ятий рік війни?
– Мене болить те, що велика частина українських громадян цієї війни не відчуває… Хтось навіть не сприймає її, не розділяє. Це дуже погано, бо ця війна стосується кожного з нас! Мені не подобається, коли речі не називають своїми іменами. Кажу про напівтони. Це проблема позиції та мислення людей. Натомість варто називати речі своїми іменами. Адже що чіткіший робитимемо акцент на тому, хто ворог, які дії потрібні, аби перемогти, то швидший буде результат. Постійні “качелі” вказують на незгуртованість громадянського суспільства, на критичну різність українців. 
– Чому так, на вашу думку?
– Ми всі народилися в окупованій Україні, себто окупованій комуністичним режимом СРСР. І залежно від сили характеру, волі, міцності та стійкості кожен сам для себе з’ясував цю проблему. Хтось зміг повністю оновитися, зрозуміти, що таке сучасний українець, а хтось досі залишається ще в тому минулому, яке дуже важко вибити. Ця війна є частиною боротьби за еволюцію. Боротьба за незалежність і самостійність є наслідком того, що критична маса українців готова бути самостійними і незалежними. А самостійність і незалежність – це дуже важка ноша, адже потрібно бути розумним, освіченим, виваженим, потрібно розуміти, що таке державотворення, що таке нація, країна, на яких засадах вона існує, які потрібно робити кроки громадянам, щоби держава була успішною і вони разом з нею. І що швидше кожен із нас вивільнить свій внутрішній світ від засилля радянського “сміття”, то швидше отримаємо результат! 
Я розумію, які якості потрібно мати людині, аби швидше рухатися вперед, ставати більш цивілізованою, щоби швидше перемогти в цій війні і розвиватися далі. На жаль, не кожен себе так штурхає, не кожен так критично до себе ставиться, тому маємо багато проявів елементарного людського лінивства й небажання усвідомити деякі факти і фактори.
– Що означає для вас слово “патріотизм”? Його сьогодні часто вживають, навіть, я б сказала, зловживають ним.
– Слово “патріотизм” для мене фактично дієслово. Для мене це дія. Дія на благо своєї країни. 
– Скажіть, будь ласка, що вважаєте найбільшим досягненням гурту Kozak System?
– Те, що ми зуміли довести і собі, і цьому молодому українському шоу-бізнесу, що в ньому можна бути успішними, будучи самобутніми, не копіюючи нікого, і найголовніше писати й виконувати пісні на тій основі, яка для нас є природною, рідною. Кажу про етнічні мотиви нашої автентичної культури. 
– Своїми піснями ви надихаєте людей, які вас слухають і люблять. А що надихає вас?
– Думаю, на це питання немає відповіді…. Якщо хтось скаже, що його надихають жінки, природа, спорт, мандри у різні країни чи смачна їжа, думаю, це буде далеко не точна відповідь. Певен, це імпульс, який народжується з людиною від природи і, мабуть, не зникає до смерті. 
– Особисто ви людина драйву та енергії.
– Саме це я й маю на увазі. Драйвовий імпульс – це така річ, яка не мною створена. Я холерик. 
– Чи всім із вами легко?
– Думаю, ні. Що стосується команди, то всі ми дуже різні, і в цьому наша єдність. Ми склалися, як пазли. В нашому гурті панує демократія, кожен із нас час до часу бере на себе ініціативу і стає лідером в тій чи тій справі. 
Якщо ж повертатися до запитання, що нас надихає, то скажу, що нас багато що цікавить. Ми народжені з імпульсом цікавитися. Багато їздимо Україною, багато читаємо. Особисто мені подобається Жадан, Іздрик, Бойченко, Кундера. Єдине, чого не люблю, це фантастики. 
Щодня після репетицій їду в ліс на велосипеді, проїжджаю від 20 до 40 кілометрів, купаюся в озері. Люблю мотоцикл: я байкер. Якщо випадає така нагода, їду на далеку відстань. Почав для себе досліджувати Київ, у якому живу вже майже 20 років. І жахнувся, наскільки ще не знаю столиці. Є місця, в яких жодного разу не був за цей час… 

– А вам комфортно у Києві?
– Дуже комфортно. Я дуже люблю Київ!
– Яке враження справило на вас місто Лева? Знаю, ви частенько приїжджаєте сюди?
– Так, ми часто буваємо у Львові. Нещодавно були на “Перелазі”, який організовував УКУ. Львів, безперечно, самобутнє місто, родзинка України. Наявність австрійського духу робить його унікальним. Друзі у Львові в нас неймовірно класні! Це і Оксана Муха (до речі, маємо спільну пісню, яку з часом презентуємо), і всі хлопці з “Піккардійської терції”, і Костя Мандюк, і багато інших.
– Щойно в Україні розпочнеться виборча кампанія, як співаків та артистів одразу ж запросять у політичні партії. Як ставитеся до того, що політики фактично використовують відомих людей задля власних політичних цілей?
– Ставлюся погано до “торгів” з цього приводу. Коли співак, який не вірить у політичні партії, не знає політичної партії, керований виключно заробітком, своїми виступами і підтримкою партії, фактично скоює злочин. Якщо ти свідомо вибрав якусь партію, прочитав її програму, хочеш – допомагай, але допомагай безкоштовно! Я проти спекуляції та проституції в цьому питанні. На жаль, в Україні це поширене явище... 
– А якій політичній силі віддаєте перевагу особисто ви? Адже кожен із нас має симпатії чи антипатії до тих чи тих політичних партій.
– Вважаю, є поодинокі політичні діячі, які провадять серйозну роботу, аби наша країна стала кращою. Скажімо, зараз почав розвиватися оновлений Народний Рух України. Особисто знаю лідера цієї політичної сили Віктора Кривенка. Саме йому й довіряю. Ми часто бачимося, спілкуємося, і те, що він декларує і робить, збігається. Мені це імпонує! 
– На вашу думку, якою мала б бути світла, справжня Україна? Якою ви хотіли б бачити нашу країну?
– Це країна, населена справжніми громадянами – чесними, щирими і працьовитими. Громадянами, які не беруть хабарів, які поважають ближніх, які не грубіянять іншим, які не смітять будь-де. Це країна, де чоловіки люблять своїх дітей, не б’ють своїх дружин. На жаль, рівень деяких людей від рівня неандертальців не надто відрізняється… 
Кожен крок і кожен день намагаюся робити насиченим. Люблю життя і людей, які поруч
Загалом я вимогливий до себе. Коли людей, вимогливих до себе, в Україні буде критична маса, тоді й побачимо зміни. Все, що робиться з власної волі, для тебе є добром. Все, що робиться з чужої волі, для тебе є злом. Для мене це фундаментальна фраза: це моя воля чи чиясь? Загалом намагаюся дуже виважено робити певні суспільні кроки. Відтак зазвичай отримую лише підтримку.
– Ще б пак. І ви, і гурт, як я вже казала, є справжніми та щирими.
– Дякую!
– Ви живете музикою, кайфуєте від неї, від своєї творчості. Скажіть, чи вже відбувся ваш найголовніший концерт у житті?
– Ще ні. Я б дуже хотів, аби він не відбувся…
– Чому?
– Боже збав мене від раю, з якого нема виходу. Для мене дуже важливий шлях. Не довжина шляху, а ширина шляху. Хочу залишати за собою глибокі унікальні речі. Відповідно, якщо скажу, що відбувся той найголовніший концерт, це означає, що я прийшов у кінцеву точку… Знаю, що в нас попереду ще більші зали, ще більше концертів. 
Моя мрія, наша мрія – зібрати стадіон. І ця мрія збудеться тоді, коли та кількість людей, яка розуміє і любить нашу музику, буде такою, аби вміститися на стадіоні. Тури клубами робимо постійно. Нас чекають і запрошують. 
– Що для вас якісна українська пісня, музика? Хто це?
– Це Володимир Івасюк, Тарас Чубай і “Плач Єремії”, Оксана Муха, Христина Соловій, Сашко Положинський, “Піккардійська терція”, “Мандри”, “ВВ”.
– Чому саме ці люди вам симпатичні?
– Бо в них у хороших пропорціях є інтелект, талант, культура, глибина та українськість.
– Вважаю, що ви і Kozak System також у цьому списку. 
– Дякуємо!
– А що входить до вашого списку табу?
– Я особисто ніколи не вдарю жінку. Ніколи не буду публічно критикувати когось, за винятком дуже неприємних для мене персонажів. Загалом не люблю публічно давати людям негативні оцінки. Найкращим методом виховання будь-кого є добре слово та правильний підхід. Я не прихильник силових методів виховання будь-кого – дітей, друзів, суспільства. 
– Ви часто гастролюєте – сьогодні одне місто, завтра інше. Учора – в Україні, завтра – в Польщі чи у США. Вам вистачає 24 годин у добі?
– Кожен крок і кожен день намагаюся робити насиченим. Люблю життя і людей, які поруч. 
– Ви багато працюєте, отримуєте задоволення від творчості, не нарікаєте на життя. Ваш потужний драйв заряджає інших. Ви щаслива людина!
– Так, щаслива. Живімо і тішмося життям!
– А що для вас щастя?
– Побічний ефект від добре організованого життя. 
– Певна на всі сто, що щастям і справжньою радістю для вас є і ваша донька Маланка.
– О, так! Дуже тішуся своєю донькою! Вона народжена в любові. Маланці вже скоро буде 16-ть. Час летить… Вона фактично виросла з нами. Вона найулюбленіша людина в моєму житті! Водночас я її не балую, вона ніколи нічого у мене не просить. Коли має вільний час, їздить із нами на концерти, допомагає нам на сцені. Дуже б хотів, щоб вона колись заспівала “Маланку”, яка була написана на її честь. 
– Приємно, що в Україні живуть, творять і надихають інших такі сильні особистості, як ви! Більш ніж упевнена – ви та людина, яка ніколи з України не поїде!
– О, так. Сто відсотків ніколи!
– Ви змінюєте Україну, змінюєте українців, даруєте нам, слухачам, радість та енергетику, за що вам щиро вдячні!
– Дякую! Це приємно.
– Чим для вас дорога Україна?
– Це рідне і дороге. Це моя Батьківщина. Як би не було важко, як би не було важко Україні, я буду з нею до кінця свого життя!
Розмовляла Ірина Цицак

фото: Олег Огородник,
прес-служба Kozak System

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8433 / 4.52MB / SQL:{query_count}