Три роки на посту

Патрульні України відзначають третій день народження. Що змінилось за роки їхньої діяльності у Львові, чи ефективна ця служба, а також, чи вдалось поліцейським завоювати авторитет серед містян

фото: Олег Огородник (4)
“Увага! Дорогу перекрито!”, “Обережно!”, “Водій легковика, зупиніть, будь ласка, авто”, “Прошу розвантажити проїзд” – такі вигуки і не тільки лунали вчора, 4 липня, на Дні відкритих дверей на площі перед управлінням патрульної поліції у Львові, що на вул. Перфецького, 19. Щоправда, вигукували їх не самі поліцейські, а дітвора, яку запросили, щоб разом відсвяткувати третій день народження української патрульної поліції.
4 липня виповнилось рівно три роки, відколи в Україні з’явилась патрульна поліція. З нагоди свята дітям дозволили посидіти за кермом службового авто, приміряти поліцейське спорядження, випробувати сирени та гучномовці, а також покататись на патрульних велосипедах та поспілкуватись із поліцейськими.
Якщо пригадати, то саме 4 липня 2015 року нова служба почала працювати у Києві, а вже із 23 серпня перші чотириста патрульних у новому екіпіруванні та на новесеньких автомобілях з’явились і у Львові. 90% патрульних прийшли тоді на цю службу із цілком інших сфер діяльності. Їх об’єднувало одне: бажання зламати і змінити стару систему, здобути авторитет у народу та, звісно, забезпечити порядок у місті. Зараз патрульна служба працює у 33 містах України. У Львові їх понад 800. Набори у лави патрульних проводять постійно, тому, якщо маєте бажання долучитися, можете заповнити анкету на сайті поліції.
Три роки тому появу нової служби у місті Лева сприйняли неоднозначно. Одні запевняли, що це лише формальна зміна колишніх “даішників”, інші ж – справді повірили у цих молодих хлопців і дівчат. За ці три роки можемо пригадати багато. Патрульні не обмежувались лише охороною правопорядку, а й рятували людей у негоду, переносячи їх на руках через калюжі, знімали котів із дерев, доставляли додому загублених літніх людей, які через проблеми із пам’яттю блукали містом.

“Як львів’янка скажу, що задоволена їхньою роботою. Нарешті з’явилась служба, яка не лише штрафує, а й у якої можна спитати поради, яка може допомогти, підвезти тощо. За ці три роки щоразу, коли їх бачу, відчуваю гордість. Достойні люди! А щодо якихось їхніх огріхів, то, думаю, порівняно із тим, що було раніше, то це взагалі чудова служба, яка справляється зі своєю роботою”, – зазначила “Львівській Пошті” львів’янка Оксана, яка прийшла разом із дітками 4 липня на день народження патрульної поліції Львова.
Зізнається, що коли молодшому синові було всього три роки, він дуже радів, коли бачив авто патрульних. Одного разу Оксана наважилась підійти до поліцейських з проханням потиснути руку її дитині –  на той час це була мрія її сина.
“Хлопці такі приємні, усміхнені. Любо було порозмовляти. І малому сподобались. Тоді він і не мріяв сісти за кермо улюбленого поліцейського авто, а тепер, бачите, кермує, як справжній поліцейський”, – радіє пані Оксана.
За часи діяльності патрульних були і неприємні випадки, як от цього року у травні, коли жінку-поліцейську, львів’янку підрізав учасник ДТП. Їхня робота важка і небезпечна, та як зазначили “Львівській Пошті” самі поліцейські, вони люблять те, чим займаються, і готові працювати до останнього, навіть попри те, що до сьогодні (менше ніж на початках, але все ж) залишаються ті, хто не довіряє їм та закидає їх неконструктивною критикою. А на запитання, чи не змінили б вони свого рішення, якщо б мали шанс відмотати час назад, усі в один голос відповідають: “Ні!”.

“Патрульний повинен у всіх ситуаціях діяти згідно із законом – винятків нема і не може бути”

Роман Пилипенко, начальник патрульної поліції Львова, – про три роки роботи служби у Львові, умови праці патрульних та про важливість напрацювання європейського законодавства

– Скажіть, будь ласка, чи змінилось щось за три роки роботи патрульної служби у Львові?
– За ці три роки відбувся перехід від повної ейфорії громади до звичайної рутинної роботи. Оскільки патрульна поліція є тим органом, який має право накладати стягнення, затримувати, то дуже швидко романтичний період закінчився і з’явились ті, кому ця служба почала не подобатись. Адже більшу частину негативу ми якраз отримуємо від тих людей, яких десь-колись патрульний оштрафував, десь щось заборонив йому тощо. І якщо на початках патрульні могли собі дозволити обійтися усним зауваженням, то після кількох місяців роботи, звичайно, потрібно було діяти за законом, і декому це почало не подобатися. Та це все нормальні речі, цього і варто було очікувати, на мій погляд. Але потрібно розуміти, що патрульний поліцейський повинен у всіх ситуаціях діяти згідно із законом – винятків нема і не може бути. І та частина громади Львова, яка є відповідальною, свідомою, з нами жодних проблем не має.
– Чимало громадян до сьогодні думають, що патрульна поліція – оновлений аналог колишньої Державної автомобільної інспекції. Чи виникали із цим проблеми?
– Насамперед хочу роз’яснити, що патрульна поліція – це не ДАІ. Патрульна поліція – це симбіоз декількох служб: Державної автомобільної інспекції, патрульно-постової служби та дільничних інспекторів, функції яких подекуди на нас переклали. Тому не можна говорити, що ми прийшли на зміну ДАІ. Час диктував потребу переходити на більш європейську і світову модель патрульної служби, бо стара система себе просто вичерпала.
– Як думаєте, чи вдалось патрульній поліції за три роки роботи завоювати собі добру репутацію серед населення?
 – Критика насправді є і сьогодні. Зокрема, у соціальних мережах на кшталт Facebook. Але потрібно розуміти, що аудиторія цих соціальних майданчиків це все-таки лише незначна частина громади. Серед них є і такі, які з моїх спостережень спочатку мають на меті спровокувати ситуацію, щоб пізніше її висвітлити у соцмережі. Але з кожним місяцем і роком таких провокаторів меншає. Адже самі патрульні удосконалюються у своїй роботі, і населення не має до чого причепитись.
– З якими проблемами найчастіше зіштовхуються у своїй роботі патрульні?
– На жаль, сьогодні в Україні таке законодавство, яке не регламентує повністю діяльність патрульної поліції. Не напрацьовані чіткі алгоритми дій у випадку, якщо, до прикладу, людина не відкриває авто. У патрульних нема чіткого плану дій у таких ситуаціях, як це є в Америці чи Європі. Окрім поліцейського, такі алгоритми повинні знати і громадяни. Тобто якщо ти не будеш відчиняти авто й надалі, то станеться те і те. Сьогоднішній Кодекс України про адміністративні правопорушення це з мінімальними змінами Кодекс із 60-их років минулого століття. Для того, щоб всі правоохоронні структури працювали відповідно, потрібно прирівняти до європейських норм і наше законодавство. Бо коли прописані чіткі правила, тоді легше працювати.

– Чи покращились за ці роки умови праці патрульних?
– Звичайно, що заробітна плата, яку сьогодні отримують співробітники патрульної поліції, не відповідає бажаним сумам. А станом на сьогодні вони отримують 10 тис. грн. Я чудово розумію, що на зарплатню у розмірі 10 тис. грн непросто прогодувати сім’ю. Але наразі держава нам дає рівно стільки, стільки може. Хотілось би більшого соціального захисту, пільгових можливостей для працівників. До прикладу, якби забезпечили медичне страхування, безвідсоткові кредити на житло тощо, то думаю, це би стимулювало людей працювати навіть за зарплату у 10 тис. грн і влаштовуватись на роботу до нас на службу.
– До речі, чи є сьогодні можливість поповнити ряди львівських патрульних?
– Так, є. Сьогодні у наших лавах служить близько 800 поліцейських. Але набір на роботу у патрульну поліцію триває на постійній основі. Тому що частина особового складу переводиться у територіальні підрозділи Національної поліції – відпрацювавши два-три роки патрульним, люди хочуть кудись рухатись, рости. Тому в нас є потреба у нових кадрах.
Для того, щоб приєднатись до нас, потрібно заповнити заявку на сайті. Якщо анкета валідна, то ви отримаєте запрошення на тестування, а згодом – на фізичні та психологічні випробування. І лише після всього цього зможете прийти на співбесіду. Долучайтесь – будемо вам тільки раді.
Розмовляла Олена Петришин

Наталія Шелестак, юрист, громадська активістка, член атестаційної комісії при Нацполіції:
– На мою думку, створення патрульної поліції – це крок вперед у реформі правоохоронних органів. Звісно, патрульні мають мати добрий вишкіл, але все це стане реальним, якщо на це виділятимуть достатньо часу і коштів. Пригадую, ті хлопці і дівчата, які прийшли у службу першими, були дуже вмотивованими. Для них не була у пріоритеті зарплатня. Ні. Вони йшли у службу із серйозним переконанням, що вони творять історію. Під час відборів пригадую дуже багато справді достойних людей, які однозначно були варті служити у патрульній поліції. Хоча за ці роки дуже багато патрульних покинули лави поліції. Мені через це направду дуже сумно. Загалом вважаю, що профільне міністерство зробило все, аби ідею реформи провалити. Чітко у цьому звинувачую Авакова та його оточення, які не бажали змін, тому що навіть на початках атестація колишньої міліції проходила неналежним чином. Ті люди, яких звільнили, згодом через суди запросто поновлялись на посадах, одержавши шалені суми компенсації. Тобто є безліч недопрацювань, які потрібно виправляти. Патрульна поліція – це не міліція старого зразка. Цей орган розвивається, в нього є майбутнє і все з часом змінюватиметься тільки на краще. Єдина умова – потрібно вкладати у навчання цих хлопців і дівчат. Бо якщо не вкладатимемо у навчання, то не матимемо висококваліфікованих патрульних. Зокрема, на базі Львівського університету внутрішніх справ мали би створити поліцейські академії. Ясна річ, що для цього всього треба час. Для початку потрібно в цілому реформувати систему освіти – для того, щоби наступні покоління вже думали по-іншому. В цілому не можу сказати, що сьогодні у суспільства є недовіра до патрульних, тому що у цих рядах служать люди, які до цього не мали нічого спільного із правоохоронними органами. Зміни є вже сьогодні, і ми вже у будь-якому випадку не будемо мати цю міліцію/поліцію, яку мали раніше.
Тетяна Капись, начальник відділу зв’язків із громадськістю управління патрульної поліції у Львівській області:
– Зізнаюсь, коли влаштовувалась на роботу в патрульну поліцію, мала більш ідеалістичні уявлення про цю діяльність. За роки роботи у лавах поліцейських ставлення до цієї служби трішки змінилось. Дещо по-іншому подивилась на оточення, адже доводиться мати справи із дуже різними людьми. На лінії було цікаво працювати. Ми всі були переповнені ентузіазмом та бажанням змінювати систему. Здавалося, що нам море по коліна. І навіть попри критику, ми натхненно виходили на службу. Хоча було багато моментів, коли правопорушники неодноразово кидали у слід якісь образливі, принизливі слова, в тому числі, особистого характеру. Але я була готова до цього. Тим паче, я майстер спорту з гандболу. Друга моя освіта – психологічна, тому на такі речі звикла не звертати уваги. Але звісно, були дівчата, які не справлялись із такою напругою і звільнялись. Я про таке й не думала. Підтримка рідних і близьких додавала наснаги працювати далі, тому що я розуміла, заради чого прийшла у цю службу. На лінії пропрацювала рік. Тепер очолюю відділ зв’язків поліції і громади. Робота мені подобається, бо часто працюємо із дітками у школах, дитсадочках тощо. Зараз моя робота дещо спокійніша, однак інколи сумую за службою на лінії. Буває, що нас як атестованих працівників інколи викликають на підсилення. Загалом я задоволена працею у патрульній поліції. Всі мої сподівання виправдались, є розвиток, є перспективи. Можу впевнено сказати, що мені подобається.
Назарій Прінь, лейтенант патрульної поліції у Львівській області:
– У патрульній поліції працюю понад два роки. Останні два місяці патрулюю місто на велосипеді. Така робота мені подобається, тому що дала змогу поєднати моє хобі з працею. Дуже люблю велоспорт, їзду на велосипеді, тому це точно моє. Хоча зізнаюсь, що велосипедист практично не захищений від інших учасників дорожнього руху. На автомобілі простіше працювати, але не так в задоволення, як на велосипеді. Загалом моя робота мені подобається. Хоча є нюанси, через які важко нести службу. Та зі всім цим можна змиритись. Не можу сказати, що я у чомусь чи комусь розчарувався за ці роки. Я знав, куди і на що йду. Звісно, у роботі є багато негативу, але ті моменти позитиву, які трапляються, все це перекривають, додають сил та мотивують працювати й далі у цій службі.
Іван Ташак, лейтенант патрульної поліції у Львівській області:
– У патрульній поліції працюю близько двох років. Спочатку був звичайним патрульним, а згодом пройшов відбір у підрозділ тактико-оперативного реагування. До цього ніде не працював, бо навчався на економічному факультеті Франкового вишу. Після випуску загорівся бажанням спробувати себе у патрульній поліції. Захотілось стати частиною цієї команди. Вирішили із одногрупником подати документи. Відбір був доволі жорсткий, але я його пройшов. Звісно, робота непроста. Але ми працюємо. Пригадую випадок, коли ми у нічну пору патрулювали місто, їхали Городоцькою і побачили бійку. Зупинились, аби з’ясувати обставини конфлікту. Виявилось, що один із учасників бійки намагався викрасти в іншого сумку, в якій було близько 24 тис. грн. Порушник втікав, але я його наздогнав і затримав. Опісля його притягнули до відповідальності. Такі ситуації мені нагадують про те, що я роблю важливу роботу, стимулюють мене не зупинятись і працювати надалі.
Наталія Терлецька, інспектор відділу зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції у Львівській області:
– У поліції працюю від початку діяльності служби, від серпня 2015-го. Пригадую свій перший робочий день, коли разом із колегами виїхали на лінію. Всі були трохи перелякані, бо не знали, що нас чекає. І коли їхали на перший виклик, на ДТП, звісно, хвилювались, але все, на щастя, пройшло добре. За освітою я педагог, до цього працювала у кол-центрі, тому для мене ця робота стала цілком новою. На лінії я пропрацювала два роки. Ставлення людей до нас було різним, та й ситуації були різні. Не буду приховувати, мали і неприємні випадки, але це все дурниці. Головне, щоб загалом наша робота приносила користь суспільству. Зараз працюємо над тим, щоби підвищити репутацію патрульних серед населення. Загалом мені ця робота подобається. Завжди хотіла працювати у правоохоронних органах, навіть планувала вступати у Львівський університет внутрішніх справ, але пізніше через сімейні обставини не змогла реалізувати задумане. Радію, що хоч тепер змогла здійснити мрію. Рідні мене підтримують. За роки моєї роботи вони вже звикли, що моя праця є небезпечною, що я не завжди буваю вдома, коли їм це необхідно, але вони все розуміють, і я їм за це безмежно вдячна.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9395 / 4.53MB / SQL:{query_count}