З такою армією ворог не має шансів!

На п’ятому році війни наша армія вже має достойне матеріальне забезпечення, надсучасну техніку, інструктаж за стандартами НАТО. А до цього всього – добре командування та позитивний настрій вмотивованих військових

Чотири роки тому збройні напади російського агресора застали Україну зненацька. Наша держава не була готова до того, щоби оперативно дати відсіч ворогові – армія була зумисно розваленою, репутація військових практично знищена… Однак чоловіки і жінки  різного віку у 2014-ому  мобілізувались, аби відстояти наші території. Україна пережила сім хвиль мобілізації. На п’ятий рік війни на сході вже немає мобілізованих – нашу територіальну цілісність відстоюють тільки контрактники. Та це не єдине, що змінилось в українській армії за останні чотири роки.
Американські інструктори вражені працею українських військових, забезпеченням, а також вогневою підготовкою бійців
Насамперед наші військові зміцнили свої сили – сьогодні  українські військовослужбовці проходять вишкіл за натовськими стандартами та мають сучасну техніку для навчання, яка дає змогу моделювати військові сутички у віртуальній реальності. На сході вже немає такої гострої проблеми із обмундируванням та їжею, як це було у перші роки війни. Хлопці отримують необхідне для того, щоб мати змогу давати достойну відсіч ворогові. Армія зміцнилась, кажуть “Львівській Пошті” і самі військові. І вони мають з чим порівняти, адже дехто встиг побувати на сході по кілька разів.

Українські військові дружні, мудрі і вмотивовані!

Сьогодні на базі Міжнародного центру миротворчості й безпеки, що на Яворівському полігоні, на Львівщині, військовослужбовці української армії, зокрема, десантники 80-ої аеромобільної бригади, проходять вишкіл за стандартами НАТО. Під керівництвом американських та українських  інструкторів на полігоні бійці мають змогу відпрацювати алгоритм дій у найбільш непередбачуваних ситуаціях та спланувати свою роботу, коли вже вони будуть на передовій.
Мета таких навчань – вишколити особовий склад правильно пересуватись у колоні, успішно долати заміновані ділянки та проводити контратаку на умовного противника, знищивши його. Навчають цілі батальйони. Кожна рота займається на окремій ділянці.
Українські бійці ще у 2014-ому зрозуміли, що навіть без нічого можна ворога знищити, а, маючи вже щось, – їм взагалі немає рівних!
Американські інструктори говорять, що дуже вражені працею українських військових, забезпеченням, а також вогневою підготовкою наших бійців.
“Також вражений рівнем обслуговування та доглядом за військовою технікою, яку мають українські солдати. Заслуговує поваги і рівень керування вогнем”, – повідомив Александр Бренен, командир роти Збройних сил США.
Навчання починались із підготовки окремих військовослужбовців. І з часом таке навчання зможе проходити все більша кількість військових. Найбільше хлопці запитують в американців про те, як аналогічні завдання виконують військові США.
“Українські бійці дуже дружні, слухають уважно рекомендації, а також вони дуже вмотивовані. Вони мають добру базу знань. Загалом мої враження про Україну дуже позитивні. Я б хотів тут залишитись на більш тривалий час”, – зізнається  Александр Бренен.
Усі навчальні моменти, засвоєні на полігоні під час американських навчань, українські бійці зможуть застосовувати на передовій.
“Основне наше завдання допомогти українським військовим у створенні правильного плану підготовки та реалізації військових операцій. Ми намагаємось створити умови, найбільш наближені до реальних подій, – зазначає Александр Бренен. – Ми не готуємо хлопців “з нуля”. Вони вже мають певний – і дуже непоганий – рівень підготовки. Ми лише вдосконалюємо їхні навички”.

Молодь зрозуміла, що повинна йти до війська

Старший сержант 2-го десантно-штурмового взводу 80-ої десантно-штурмової бригади Карасьов Євгеній, родом із Дніпра, зараз проходить навчання на Яворівському полігоні. У розмові з “Львівської Поштою” він зазначив, що сьогодні українська армія сильна насамперед силою духу.
“Українські бійці починали воювати практично без нічого. Вони ще тоді зрозуміли, що навіть без нічого можна ворога знищити, а, маючи вже щось, – їм взагалі немає рівних! І коли появилось нове обмундирування, нове забезпечення, додалось ще більше впевненості у наших силах, у нашій перемозі. Але духом ми були сильні завжди!” – акцентує Євгеній Карасьов.
Зізнається, що завдяки навчанням на полігоні, має змогу краще спроектувати свої дії на передовій. Мовляв, не завжди у гарячих точках є час роздумувати, а тому добре мати якийсь заготовлений план дій, щоб діяти якомога оперативніше і згуртованіше.
“Це допоможе нам у критичних ситуаціях. Загалом нам дуже цікавий досвід американських бойових дій. Адже вони воювали у різних країнах та у різних умовах. Тому ми маємо чого у них повчитись”, – зазначив він.
Натомість, на думку співрозмовника, є дещо, чого і американці можуть повчитись у наших бійців.
“Для того, щоб американські військові почали діяти, їх має бути чимала кількість. Якщо їх менша кількість, то вони чекають підкріплення. У нас же навпаки – кількість може бути меншою, але це не заважає нам наступати на ворога. Тобто вони беруть кількістю, а ми – якістю”, – говорить Євгеній Карасьов.
Розпитуємо, скільки важить обмундирування, що на ньому. Відповідає, що кілограмів п’ятнадцять: “Сьогодні щастя, що це все держава забезпечує. Раніше всю екіпіровку купували за свій рахунок”.
Це все в комплексі підтверджує те, що українська армія за чотири роки війни неабияк змінилась. Помінялось також сприйняття людьми тих подій, які маємо сьогодні на сході держави.
“Молодь  зрозуміла, що не повинна стояти осторонь, а йти до війська, щоб згодом захищати кордони своєї держави”, – каже він.
Запитуємо, чи подобається йому ця справа, якою сьогодні займається.
“У мене нема вибору – я повинен захищати свою країну! Тим паче, що ворог так близько від моїх країв!” – не задумуючись відповідає боєць.
 Принагідно Євгеній Карасьов говорить, що, на його думку, в армії повинні бути сьогодні тільки ті, хто готовий служити державі, хто усвідомлює всю роль статусу “військового”.
“Ті ж, що не відчувають покликання до цього, краще нехай займаються своєю справою”, – наголошує співрозмовник.

Фізичній підготовці бійців позаздрять американці

Іван Чернявський, десантник,  командир відділення, родом із Хмельницького, зазначив “Львівській Пошті”, що сьогодні має дуже злагоджену співпрацю із командирами.
“Розривати контракт зараз не маю бажання, бо все влаштовує. Єдине: хотілося б служити поближче до рідних країв, до Хмельницького. Та вже, як є. Надіюсь, що війна закінчиться якомога швидше. Ми для цього робимо все можливе”, – розповідає Іван Чернявський.
Він зізнається, що не вважає американців сильнішими від українських бійців.
Молодь  зрозуміла, що не повинна стояти осторонь, а йти до війська, щоб згодом захищати кордони своєї держави
“Ми досить добре співпрацюємо з американськими інструкторами. Не можу сказати, що лише ми у них чогось вчимось. Вони також від нас дечого навчаються, і навіть самі про це говорять. Тобто ми взаємодіємо. Українські військовослужбовці сильніші від американців фізичною підготовко також – на змаганнях ми вибороли першість. Також у нас величезна сила духу!” – каже Іван Чернявський.
Принагідно говорить, що попередні навчання на полігоні – це найкращий спосіб добре підготуватись до реальних військових дій.
“Кожного дня відпрацьовуємо найрізноманітніші ситуації. У нас розвивається м’язова пам’ять, яка пізніше вже дає змогу працювати “на автоматі”. Кожен вже знає своє місце, знає, що має робити, не чекаючи вказівки командира. Ми вчимось співпрацювати один з одним, щоб вороги не мали шансу!” – зазначає він.
Львів –
Яворівський полігон – Львів 
Фото: Тарас Грень, Ірина Цицак

“Армія – це наше все”

Оксана Клим, журналіст, волонтер Центру забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини, – про українську армію чотири роки тому і тепер, про  сильні сторони наших військових та про важливість психологічної підтримки на передовій

– Пані Оксано, ви вже здійснили 25 поїздок на схід до наших хлопців. З ваших спостережень, на скільки сьогодні сильна наша армія?
– Думаю, що сильними наші бійці були завжди – навіть тоді, коли почалась війна. Просто тоді вони були голі-босі… Але вони свідомо йшли воювати, знаючи, що десь тут, у тилу, на них чекають їхні дітки, дружини, батьки. І коли таким відважним хлопцям бракували елементарного взуття, то було дуже боляче на це все дивитись. Спочатку ми возили їм їжу і воду, одяг тощо. На п’ятий рік війни гостинці веземо вже по потребі – якісь смаколики тощо.
Багато чого змінилось за ці роки, але одне залишилось незмінним – мужність і сила духу наших хлопців. І сьогодні мені дуже прикро чути думки, що, мовляв, на фронті хтось воює за пільги, за землю тощо. На війні дуже багато політики – це правда. Але насамперед там є реальна загроза, щоб ці танки реально приїхали до Львова. Відкиньте всі стереотипи про те, що це нереально і почніть поважати тих, хто не дає ворожій техніці добратись до нас. Це їхня величезна заслуга! Хоча сьогодні безперечно є ще чимало недопрацювань в армії…
– Про які саме недопрацювання говорите?
– По матеріально-технічному забезпеченні все в порядку. Але є певні нюанси, коли чоловіки підписують контракт. Їм обіцяють якісь мінімальні виплати найближчим часом, але на ці кошти інколи доводиться чекати. І це неабияк засмучує хлопців, які думають, що от я пішов воювати, залишив дружину з дітьми, а держава не виконує того, що пообіцяла, і моя сім’я залишається соціально незахищеною.
– А чи змінилась вікова категорія тих, хто сьогодні воює на передовій?
– Так, сьогодні на війні дуже багато молоді! На війну йдуть ще зовсім дітьми. В тому числі багато дівчат, яким по 18-19 років. Якось на сході познайомилась із дівчинкою, яка взимку разом із чоловіками воює практично у спартанських умовах. Запитую, чому пішла в армію. Каже, що як тільки почалась війна, їй було 15 років, і вона одразу хотіла йти воювати. І зараз реалізувала свої плани. Це такий юнацький максималізм, однак ця дитина справді там воює! Каже, що навіть у звільненнях встигає сумувати за фронтом, за своїми побратимами.
– Сьогодні серед командирів також багато молодих хлопців, віком 23-25 років? На сході вони мають авторитет серед підлеглих, зокрема, старшого віку?
– Молоді офіцери, які сьогодні на передовій, є дуже професійними. Вони дуже добре вишколені. Такі виявлені лідери, для яких немає проблемних ситуацій. У них повсюди порядок. 
– На вашу думку, чого можуть повчитись українські військові в американських?
– Напевно, дисципліни. Тому, що в США все дуже чітко і військові там дуже відповідальні. Але загалом наші нічим не гірші, бо вміють працювати, вміють і хочуть постійно вдосконалювати свої навички та, щонайголовніше, в них є шалена сила духу. Українці готові стояти на своєму до останнього!
– Скажіть, будь ласка, що на рівні держави сьогодні ще варто зробити для української армії? 
– Думаю, що важливих рішень прийнято вже достатньо багато. Але найважливіше сьогодні піклуватись про тих, хто повернувся з війни. Бо як часто говорять, що йти на війну значно простіше, ніж повертатись з неї. Тому надзвичайно важливою є морально-психологічна підтримка демобілізованих.
Психологічна підтримка бійцям і коли вони воюють на фронті. Бо психологів не вистачає. І хоч сьогодні на сході немає мобілізованих, є лише контрактники, але їм також потрібна підтримка. Також варто наголошувати на психологічній реабілітації тих вояків, які повернулись з війни два-три роки тому. Бо посттравматичний синдром може проявитись і за роки після війни. Ігнорувати цього не варто!
Також сьогодні на державному рівні методом пропаганди потрібно піднімати престиж армії. Бо до тепер  проблематично набрати призовників на строкову службу.
– Сьогодні часто можна почути думки, що, мовляв, варто відмінити примусову строкову службу, залишивши тільки контрактну, як, до прикладу, в Америці.  Що про це думаєте?
– Сьогодні наша країна ще далеко не Америка. Ми ближчі до Ізраїлю, який уже понад півстоліття живе у стані війни. Тому ми повинні зрозуміти, що сьогодні армія – це наше все. І ми повинні бути готовими і підготовленими (!) давати відсіч ворогові у будь-який момент. Тому я за те, щоби навіть дівчата служили. Повірте, для кожної там знайдеться завдання.
Розмовляла Олена Петришин 

Олександр Поронюк, керівник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України:
– Сьогодні правильніше сказати, що наша армія не змінилась – вона ще досі на шляху змін. Процес змін насправді непростий, він болісний, але головне, що він запустився і триває. Попри те, що сьогодні значна кількість людей виїжджає за кордон, більшість підтримує українську армію, розуміючи головну суть цієї структури та поважаючи усіх, хто є чи був у наших рядах. Від 2014-го насправді багато змінилось. Сьогодні маємо достойну і гарну форму, а не з тих же матеріалів, що й спецодяг двірників ( при всій моїй повазі до їх нелегкої праці), як це було раніше. У теперішній час міністр оборони має доволі велику кількість профільних радників: по засобах зв’язку, по авіації, по стратегічні комунікації тощо. Тобто почали цінувати тих колег, що мають американську, європейську освіту, і які відповідно мають цікаві пропозиції чи конструктивні зауваження. Крапля за краплею ми поволі відроджуємо заржавілу військову систему. Військовий організм починає рухатись, оживати! Про те, що маємо зараз, ми могли лише мріяти у 2010-2013 роках, коли вся наша армія могла вміститись на “Арені Львів”. Сьогодні наші ряди збільшились і ми цим пишаємось! Потрібно розуміти, що армія – це держава в державі, а офіцери – це кризові менеджери. У небезпечних ситуаціях саме військові зобов’язані зробити все, чого вони навчились у військових інститутах, академіях тощо. Від рішень військового керівництва практично залежить доля всієї країни. Також дуже багато змінилось у свідомості населення. Тепер, коли їду у транспорті чи йду вулицею, постійно зустрічаю усміхнені очі людей. Досить багато перехожих зупиняються, щоб просто потиснути руку, подякувати чи вигукнути “Слава Україні!” І я не маю права їм не відповісти “Героям cлава!”. Агітую своїх хлопців також якомога частіше одягати військову форму, нести у народ правильні думки та демонструвати армію у всій її красі і силі.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7901 / 4.52MB / SQL:{query_count}