Україна вже виграла інформаційну війну з Росією

Тарас Грень, полковник, військовий журналіст, – про російську інформаційну війну, те, як розпізнати “операції впливу” та про можливі методи протидії інформатакам

фото: Олег Огородник
Від початку бойових дій на сході, та й у попередні роки, Росія активно застосовує проти України нетрадиційні методи впливу, намагаючись із допомогою найрізноманітніших маніпуляцій здобути перемогу спочатку в інформаційному просторі, а згодом – і у фізичному. Озброївшись досвідом Холодної війни з Америкою, у бік України спрямовують найрізноманітніші “операції впливу”, протистояти яким часто є непосильно для нашої держави, позаяк гібридна війна застала нас зненацька, і ми не були готові до таких масштабних спецоперацій.
Та незважаючи на все це, Україна таки дає відповідь на російську інформаційну війну, намагаючись з усіх сил випередити ворога та завчасно деактивувати його нетипову “зброю”. Про український досвід ведення інформаційної війни “Львівській Пошті” розповів Тарас Грень, військовий журналіст, полковник Збройних сил України, працівник Західного регіонального медіацентру Збройних сил України.

Про інформаційні атаки від початку незалежності

–  Коли, на вашу думку, розпочалась російська інформаційна війна проти України?
– Планомірна інформаційна кампанія проти України стартувала ще у 90-их роках. Все це було в рамках операції “Плаха”, яка полягала ось у чому: після того як Радянський Союз програв економічним санкціям, було вирішено розвалити СРСР на окремі республіки, щоби потім зібрати ці країни докупи у вигляді начебто незалежних держав, які би краще лобіювали інтереси Москви на світовому рівні. Тому фактично від початку незалежності України наша держава регулярно потерпала від інформаційних атак з боку Російської Федерації.
Раніше у нас був найпотужніший у Збройних силах Прикарпатський військовий округ, у якому я працював. Цей округ мав найкращу техніку і добрих спеціалістів. Але кремлівські ставленики в Україні поставили собі за мету нас знищити, що згодом і сталось. Водночас у 2000-их роках закривали потужні військові угрупування. Куди поділась вся техніка цих підрозділів – до сьогодні невідомо. Тоді ж знищили нашу газету “Армія України”. Проте Валерій Король, полковник, інформаційний аналітик, наполіг на збереженні кадрів, а тому нас переформатували у медіацентри, перед якими на той час поставили завдання доносити до людей правду, коли велось планомірне знищення репутації армії та українських національних цінностей.
– Тобто всі чутки про безлад у війську, пияцтво і хабарництво – це, на ваш погляд, справа рук Кремля?
– Однозначно. Кремль не варто недооцінювати – це дуже розумний, дуже підступний та хитрий ворог, який діє за принципом типового “гопника”, і від якого можна очікувати все, що завгодно. Пригадуємо, що були часи, коли Україною поширювали чутки про американську біологічну зброю у повітрі, через яку, мовляв, почали хворіти і вмирати діти тощо. Все це також ніщо інше, як типова інформаційна операція, розрахована на маніпулювання свідомістю населення.
– Прошу сказати, як вибудовували тоді алгоритм дій, які методи протидії застосовували проти таких та інших “операцій впливу”?
– Насамперед ми, як офіцери медіацентрів, розпочали аналізувати діяльність ЗМІ Росії, їхню сучасну літературу, кінематограф – всюди українців малювали як ворогів народу, зрадників і вбивць. Це було свідченням того, що Росія готує своїх громадян до реального вторгнення на територію нашої держави. Коли почались дії у 2014-ому, напрацювали свою стратегію відповіді на російські впливи. Щоденно зідзвонювалися із командирами кораблів, командирами підрозділів, які нам розповідали останню інформацію. І все це ми озвучували через Владислава Селезньова. Росія у той час не могла зрозуміти, звідки в нього стільки даних та як йому вдається так оперативно збирати інформацію. Насправді ж за цим всім стояли офіцери Західного регіонального медіацентру, які чергували позмінно, щоб не пропустити жодного повідомлення. Бо щурі і таргани, як відомо, бояться світла: коли ви починаєте це все показувати, їм стає страшно, бо вони не можуть контролювати ситуацію. РФ планувала загарбати і закрити Крим і в подальшому робити там те, що хоче. Ми ж їм перешкоджали, бо активно розповсюджували інформацію про останні події, які в той час відбувались на півострові.

фото: Тарас Грень (3)

Про проросійських маніпуляторів та їхні методи роботи

– Які методи впливу використовує Росія на території окупаційних  адміністрацій Росії?
– Насамперед у них є дуже багато інформаційних ресурсів. Таким чином вони хочуть створити масовість військового конфлікту. Насправді ж Росія “вкусила” лише невеликий шматок України, але з допомогою цих ресурсів створюється ефект, що це “ключова територія, без якої Україна не зможе існувати”. Така ж інформація дуже часто поширюється і через центральні ЗМІ України, бенефіціари яких сидять десь у кремлівських кабінетах.
Зараз на території Луганської області офіційно зареєстровано близько 400 інтернет-видань, 270 газет та сотню каналів. На Донеччині також десь 500-600 газет, близько 2000 інтернет-видань та аналогічно сотня каналів. Те, що вони не працюють – це вже інше. Або працюють за принципом дзеркал, коли одну й ту ж інформацію дублюють декілька ресурсів одночасно. Виглядає це приблизно так: “Усі 400(!) інформаційних агенцій підтвердили інформацію, що українські військові їдять дітей…”.
– За вашими спостереженнями, звідки черпають інформацію мешканці Донбасу? Яким ресурсам довіряють?
– У пріоритеті так зване сарафанне радіо, тобто чутки. І ФСБ Росії цим дуже активно користується. Місцеві жителі також дивляться російське телебачення, яке там дуже популярне. Це все наслідки повної відсутності проукраїнського мовлення.
– Чи вміє, на ваш погляд, населення окупаційних адміністрацій Росії відрізняти дезінформацію від правдивої інформації?
– Здебільшого ні. Якось у Соледарі до мене приходить місцевий і каже, що в Бахмуті внаслідок бойових дій спалили 1000 українських військових, які днями загинули на фронті. Кажу йому, що зараз підемо з ним разом на ринок, куплю йому шматок м’яса із кісткою, і якщо йому вдасться на попіл спалити цей шмат разом із кісткою, то я йому опісля куплю аналогічний шматок на вечерю. Мисляча людина одразу розуміє, що потрібна дуже висока температура і чимало часу, щоб спалити таку кількість людей. Кажу місцевому також, що 1000 людей – це один батальйон, який тримає оборону на відстані 3 км. 1000 людей – це 50 КамАЗів з людьми по 20 осіб в кожному. Запитую: “Ти уявляєш, які колони повинні йти бахмутською трасою туди і у зворотному напрямку? Невже місцеві цього б не помітили?”. На що він мені відповідає: “Так что, нас обманули?!”
– Яка причина того, що люди так сліпо вірять неперевіреній інформації?
– Населення привчили до того, що будь-яка сказана таким чином інформація є правдивою. Тому вони навіть не задумуються, що це може бути неправдою. Сьогодні в мережі інтернет працює дуже багато “тролів”, які не тільки провокують людей на конфлікти, а й підтверджують поширену через фейкове ЗМІ інформацію. “А ви чули, що вчора сказали в телевізійних новинах?” – таким чином намагаються змусити користувача повестись на брехню.

Про російських “засланців” та шаблони щодо Західної України

– А ви, до прикладу, можете відрізнити, коли вам намагаються нав’язати якусь неправдиву інформацію?
– Так. Росія дуже часто засилає людей “в народ”, які методом “гнилого оселедця” поширюють неправду. Їхав якось у купе з жінкою, яка активно розповідала про звірство українських вояків. Мовляв, у 2014 році українські солдати кинули в її дім гранату. Після того, як попросив її назвати конкретну адресу, в неї одразу забігали очі, почала говорити, що то не її будинок, а помешкання її друзів. Кажу, що в моїх силах зараз звернутись до військового прокурора, що ми будемо розслідувати цю справу і покараємо винних. Однак вона всіма можливими методами почала відмовлятись, говорячи, що той випадок трапився із будинком “знайомих її знайомих”. Відповідаю: тоді я роблю висновок, що ви провокатор, якому дали завдання розповсюдити таку легенду. На наступній станції вона вийшла, хоч, як говорила раніше, їхала до Дніпра.
Пригадався випадок, коли у 2014 році з приходом українських військ у місті розмалювали стовпи кольорами нашого прапора. Через якийсь час на них почала з’являтися свастика. СБУ згодом з’ясувала, що це справа рук п’ятнадцятирічної дитини, якій у соцмережі “ВКонтакті” запропонували підзаробити таким чином. І за 600 грн цей школяр погодився на це. Таким чином ФСБ намагалась показати, що місто начебто проти українських військ. Російська пропаганда сьогодні працює на всіх фронтах.
– Окрім різноманітних фейків, на сході Росія також активно поширює шаблони щодо жителів Західної України, на яких навішують ярлики бандерівців, фашистів, нацистів тощо. Чи зустрічались із цим особисто?
– Якось, ще у 2014 році, приїхали у Попасну, і до мене підбігає місцева бабуся та починає гамселити зі всієї сили палицею. Навіть зупинити її не міг, бо, думаю, може, хтось збоку спостерігає, зараз сфотографує і потім поширить інформацію, що от, мовляв, “бандерівці бабусь б’ють”. Тут з того всього бабця впала. Піднімаю її, піднімаю її палицю та кажу, ну що ж ви так на мене накинулись! За що? Вона кричить мені у слід: “Бандеры! Убийцы!”. Обернулась і пішла. Через якийсь час ми повернулися у Попасну, і я зустрів її на ринку, торгувала виноградом. Підходжу, запитую, чи пам’ятаєте мене. У мене ще тоді синці залишились від її палиці. Каже: “Ой, сыночек, я такая дура была. Мне так стыдно. Они не такие, как нам рассказывали. Вот, например, я пришла к ДНРовцам, чтобы мне помогли крышу отремонтировать, а меня послали куда подальше. А когда пришли ваши, бандеровцы, и крышу мне поремонтировали, и забор сделали, в погребе полки установили – ни одна банка не пропала, у меня все подписано было”. Ось приклад того, як розвінчуються усі шаблони.
Є насправді на сході і такі люди, які від початку війни і до сьогодні мають проукраїнську позицію. Дуже їх ціную. Адже від 90-их років у нас не було політики об’єднання держави. “Схід і захід разом” – одне з найбільш шкідливих гасел, яке не об’єднувало, а навпаки роз’єднувало нас роками. І на початку війни на сході реально боялись бандерівців, які зараз прийдуть і почнуть масово ґвалтувати людей. Зараз ситуація дещо покращилась. Цього року помітив, що у Маріуполі, у Волновасі на День вишиванки було набагато більше людей у вишитих сорочках, які гордо прогулювалися містом у національному одязі.

Про засоби захисту та протидії російському впливу

– З ваших спостережень, чи налагодила Україна на п’ятий рік гібридної війни систему контрпропаганди? Чи змогла наша держава укріпити свої позиції в інформаційних протистояннях?
– Ні! Найбільшою бідою України до сьогодні є те, що в нас немає виваженої інформаційної політики держави. Відповідно до цієї інформаційної політики мали би працювати усі ЗМІ, незалежно від того, хто за ними стоїть. Сьогодні цього немає. Не йдеться про якісь обмеження, йдеться радше про правила поведінки в інформаційному просторі усіх його учасників. Нам необхідно покінчити із вседозволеністю в інформаційному просторі.
– На вашу думку, які методи протидії російській інформаційній війні може застосовувати Україна?
– За яких обставин ви будете пити воду з калюжі? Мабуть тоді, коли не буде іншої води. Аналогічно і в інформаційній війні: оскільки немає іншої інформації, то цей вакуум заповнює РФ своїми інформаційними операціями. Саме для цього і були створені українські медіа із російськими капіталами, саме тому ми не можемо відстежити кінцевих бенефіціарів популярних українських, але не проукраїнських ЗМІ. Зрештою, саме тому редактори деяких видань мають московську прописку, пройшли навчання у ФСБ і здобуті знання використовують проти України.
– А пропаганда українських цінностей може бути одним із методів боротьби із російськими маніпуляціями?
– Так. От з цікавості зайдіть на будь-який інтернет-ресурс Росії і подивіться, скільки за останній рік РФ випустила фільмів, скільки в них мультфільмів патріотичного спрямування, книг, газет, пам’ятників. У Росії сьогодні все завалено футболками “Спасибо деду за победу!”, патріотичними прапорцями, стрічками тощо. Натомість що робиться в Україні? Скільки можете пригадати фільмів про АТО за останні роки? Один, два?
Після знищення місцевого телебачення у Львові зникли і військові передачі. Хоча насправді в нас є про що розповідати. Наші хлопці – це абсолютні Герої, за якими стоять неймовірні історії. І про всіх цих легендарних вояків, їхні батальйони можна не один серіал відзняти. Але це чомусь ніхто не робить. Банально, якщо б на книги учасників АТО держава встановила менший податок, то і у хлопців, і у видавництв було би більше бажання випускати військову літературу. Сувенірна продукція із національною символікою теж би мала оподатковуватись у кілька разів менше. На лінії розмежування треба якомога більше розповсюджувати таких сувенірів із українською символікою, привозити туди газети із проукраїнським змістом.
Україні сьогодні необхідно визначити вектор руху в інформаційній політиці, встановити конкретні правила гри. Це не має бути документ, прийнятий за тиніч Верховною Радою. Це повинні бути виважені рішення, щоб Росія не змогла використати це на свою користь. І як би це дивно не звучало, але нам треба брати приклад з Росії у цьому питанні. Ми ж не можемо сьогодні зняти на території РФ фільм, в якому би Степан Бандера був головним героєм. Нам скажуть, що це заборонено їхнім законодавством. Водночас в Україні сьогодні  можуть зняти фільм про радянського діяча Жукова, який знищив мільйони людей. У нас це все дозволено. Тому Україні терміново потрібен закон, який би унеможливлював такі речі, який би виховував нове покоління журналістів, змінював підходи ЗМІ до роботи тощо. Але поки цього нема, Росія з цього активно користає. Сьогодні РФ зуміла створити такий інформаційний вакуум, і заповнити своєю інформацією наш інформаційний простір, спочатку знищивши можливість України отримувати правдиву інформацію, а тоді нав’язавши довіру до тих джерел, які є насправді неправдивими. Працює відома технологія побудови правди.
– Як саме це відбувається?
– Все дуже просто. Існує структура, яка генерує ідеї правлячого режиму Путіна – мовиться про ФСБ. І тоді ці ідеї вони розповсюджують певними меседжами через усі можливі канали інформації – інтернет, традиційні ЗМІ, книги, фільми, іноземні медіа, через чутки зрештою. І той меседж, який продублює кілька джерел, ми автоматично будемо вважати правдою. Мовляв, всі ж не можуть брехати одночасно. Насправді можуть, та ще й як професійно і непомітно! Таким чином потрібні і вигідні думки доносять до людей, змушуючи їх повірити у це. Саме тому Росія сьогодні запустила повну дотацію вітчизняного кіно та підпорядкувала собі усі телеканали.

Про роль місцевих медіа в інформаційній війні

– Росія сьогодні активно веде інформаційну війну і в інтернеті. А Україна використовує можливості цього “поля” для битви?
– Так, дуже багато “тролів” та фейкових акаунтів за останній час вдалось виявити, тому у цьому напрямку теж працюємо.
– Як думаєте, яка роль місцевих журналістів у цій інформаційній війні?
– Дуже важлива, направду, бо Росія недооцінила роботу регіональних медіа на Західній Україні, не прораховувала, що вони матимуть такий вплив на населення.
– На ваш погляд, Україна виграє чи програє цю інформаційну війну?
– Незважаючи на критику і недоопрацювання влади, скажу парадоксальну річ: Україна вже виграла інформаційну війну з Росією. Бо РФ насправді не досягла своїх цілей. Їм не вдалось розколоти державу. Навпаки, сьогодні люди зі всіх регіонів виступають за одну ідею та підтримують один одного, хоча цього і не показують на центральних каналах.
Розмовляла
Олена Петришин

Тарас Назарук, співавтор проекту verify.org.ua:
– У 2014 – 2015 рр. співпрацював із виданням “Телекритика” і одним із моїх завдань було відстеження фейкової інформації в українських та російських ЗМІ. Навчитися розпізнавати фейкову інформацію не так вже й важко. Головне, щоб було бажання. Бо сьогодні є досить багато методів перевірки інформації на достовірність, натомість далеко не всі хочуть це робити, бо люди звикли довіряти всім ресурсам, жити в інформаційній бульбашці та сприймати інформацію, яка є близькою до їхніх світоглядних пріоритетів, політичних вподобань тощо. Головне правило успішної перевірки інформації – критичний підхід до всього потоку інформації. Яким би правдивим не виглядало повідомлення, завжди варто залишати долю здорового скепсису до цієї інформації, розуміючи, що вона може бути не обов’язково брехливою, але може бути неточною чи неправильно переданою. Також важливо перевіряти інформацію у кількох джерелах. Зокрема, шукати підтвердження цим фактам на авторитетних ресурсах, які мають певне ім’я та добру репутацію. Бо дуже часто фейкова інформація поширюється абсолютно незнайомими сайтами, від людей, про яких вперше чуємо. Також варто пам’ятати, що неправдива інформація виглядає зазвичай дуже привабливо: має кричущий заголовок (йдеться про шок, зраду, перемогу), сенсаційність, таке повідомлення намагається апелювати радше до наших емоцій, аніж до нашого критичного мислення. Тому якщо бачимо щось, що виглядає занадто привабливо, щоб бути правдою, варто перевіряти таку інформацію. Хоча насправді ніхто не застрахований від фейкових повідомлень, кожен в принципі може рано чи пізно на це повестись. Але тут важливо не поширювати її далі. Тобто пам’ятати, що наше поширення неправдивої інформації ще більше її розповсюдить. Тому перш ніж поділитись будь-якою новиною, варто хоча б задуматись. Є також розширення для браузерів, які дають змогу розпізнавати правдиву інформацію та брехню. Щоправда, вони не дають стовідсоткової гарантії, і є, на мій погляд, навіть своєрідним способом маніпуляції, адже це всього-на-всього додаток, а не авторитетне ЗМІ, яке перевірило інформацію. У будь-якому випадку це не комплексна перевірка інформації. Для того, щоб захистити українців від інформаційних впливів Росії, також потрібно підвищувати рівень медіаграмотності в Україні. Це дуже актуально не лише в умовах інформаційної війни, а й у контексті того, як сьогодні працюють наші мас-медіа. Адже у нас час журналістика як така втрачає монополію на поширення інформації, оскільки навіть ті ж фейки можуть поширюватись соціальними мережами і ставати для когось новинами, і ЗМІ можуть взагалі стояти осторонь цього процесу. Тому кожному треба прагнути підвищити свій рівень медіаграмотності. Водночас, думаю, що читати курс медіаграмотності варто ще зі шкільного віку. Минулого тижня спілкувався із Ніком Девісом, журналістом The Guardian, і запитав, чи є сенс сьогодні говорити про медіаграмотність у контексті роботи теперішніх ЗМІ. На що він мені відповів: “Можливо, і так, але складно уявити, що люди будуть це робити”.
Наталія Рябцева, переселенка із Маріуполя, журналіст:
– Сьогодні, як на мене, у моєму рідному Маріуполі не надто ефективно використовують інформаційні атаки. Адже якби це було так, ми би “проґaвили” місто. У Маріуполі живуть недурні люди, які, окрім телебачення та газет, мають вихід на різні джерела інформації. Єдине, що можна зазначити, так це те, що у нас справді любили і люблять 9 травня. І коли на початку війни стали “закидати вудочки”, що у пенсіонерку влучили з гармати – багато хто повірив. У нас є сайт міста – 0629, звідки місцеві отримують оперативну інформацію ще до того, як про це говоритимуть у ЗМІ. Звичайно, газетам не вистачає у цьому плані оперативності та мобільності. Телебачення і зараз досить популярне. Проте на мою думку, українські телеканали втратили довіру місцевого населення. Шукають інформацію також на офіційних сайтах міста. Місцеві видання не поспішають розвінчувати фейки, намагаючись хоча б свою роботу добре робити. Потрібно також розуміти, що ті, хто з допомогою дезінформації змінює думку, насправді ніколи не був прихильним до України. Кожен трактує отриману інформацію, виходячи із власних переконань. Хоча, на мій погляд, найбільш схильні “ковтати” дезінформацію пенсіонери, які не такі активні в інтернеті, а тому не можуть перевірити почуте чи прочитати новину в інших джерелах. Якщо говорити загалом, то сьогодні жителям Маріуполя подають абстрактну інформацію, яка має мало спільного із реальністю. Люди прагнуть більше конкретики про бойові дії, які зовсім недалеко від міста. Натомість нам озвучують якісь відсотки, підміну понять. Також мало би бути більше інформації, яка б прищеплювала у місцевих любов до України та повагу до наших національних цінностей.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7431 / 4.6MB / SQL:{query_count}