“Війну не можна тримати у собі!”

Учасник АТО Володимир Бруньковський презентував книгу про застарілу військову систему, внутрішній стан бійців та миті відчаю на сході

фото: Діана Кормухіна (3)
Війна не дає вибору, спонтанно вривається у спокійне, мирне життя людей. Змушує пережити та побачити те, що раніше й уявити не міг. Страх, біль, втрати – усе це відчувають наші бійці. Війна змінює, не залишає від минулого, безтурботного життя нічого. Важко потрапити на передову і взяти до рук автомат. А ще важче повернутись до мирного життя і якось продовжувати жити. Про усі ці переживання, страх, ненависть та кохання на фронті розповів у своїй книзі “Скепсис” боєць Володимир Бруньковський, який пише під псевдонімом Григорій Обертайло.
Автор народився у Криму в родині військових. Навчався у різних кутках колишнього СРСР. Врешті школу закінчив у Новояворівську, що на Львівщині. Згодом отримав вищу військову освіту в Одесі. Після вторгнення російських військ на територію України, отримав повістку.
“Відверто скажу, героя із себе не корчив, в перші ряди не ліз. Наприкінці весни 2014-го отримав повістку, і одразу ж пішов у військкомат, де сказали готуватись до війни. Звісно, був до цього готовий. Тоді лише відкрив власну справу, боявся втратити усі напрацювання, тому попросив відстрочення на півтора місяця. І у липні 2014-го уже був на фронті”, – розповідає автор книги “Скепсис”, яку презентував у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій (вул. Пекарська, 41).

Про ненависть, страх і любов

Автор каже, що були моменти, коли було справді страшно, лячно, адже це війна, і по-іншому там ніяк. “Коли восени у 2015-ому повернувся додому, вирішив вилити все пережите у книгу. Відчув потребу розповісти іншим про реалії війни, “совкову” систему та відчуття, які охоплюють, коли потрапляєш на схід. Жодного щоденника зі спогадами, записами подій у мене не було. Почав роботу над повістю, коли повернувся зі сходу”, – розповідає Григорій.
З його слів, кожен сприйняв книгу по-різному. “Комусь не сподобалось багато романтики, іншим не сподобалось, що у книзі мало стрілянини. Бо людям, які не були на сході, здається, що там усі бігають з автоматами і гатять. Насправді у зоні АТО все по-іншому, що й намагався передати у своїй повісті”, – каже автор.
“Скепсис” – художній твір. Тобто герої книги – не прототипи людей, а збірні образи. Однак сюжет теж не взятий з повітря, усі образи продиктовані життям.
Коли боєць повертається додому, то поряд потрібна лише близька людина, яка просто сиділа б і слухала. Іноді по 300-500 разів
“Певен, прочитавши книгу, кожен впізнає себе. Там є ненависть, страх, любов. Ненависть взагалі проходить усім сюжетом, бо без неї на війні неможливо. Ледь не щодня чуємо про те, як бійцям важко отямитися після повернення додому. Певно, що важко, бо усю ту ненависть, яку людина не може в собі тримати, потрібно виплескувати. Особисто мені у цьому допомогли кохана дружина та написання книги”, – каже Григорій Обертайло.
То що ж потрібно людині, яка повертається зі сходу? Як вийти з того стану?
“Коли боєць повертається додому, то поряд потрібна лише близька людина, яка просто сиділа б і слухала. Іноді по 300-500 разів одне і те ж, але продовжувала слухати – це вкрай важливо. Лише таким чином людина зможе виплеснути з себе ту ненависть. Ну і спорт – регулярні тренування відволікатимуть. Зрештою, це мій рецепт, який допоміг особисто мені”, – наголошує автор.
Коли потрапляєш на схід, і те, що там відбувається, стає буденністю для тебе, то й не помічаєш, як змінюєшся.
“Іноді дивився на казенні речі, думав, що й собі хотів би таке мати. Потім оговтувався: а навіщо мені те все? Головне – повернутись додому живим! Тоді й куплю все, що мені потрібно”, – веде далі Григорій.
Також траплялись ситуації, після яких зневіра поглинала. “Якось трапився випадок, який, власне, описаний у книзі. Приїхали до нас люди, які назвались волонтерами, і запропонували відвезти речі додому. Особисто я мав забагато речей, тож хотів їх передати додому, щоб не пропали. Чимало хлопців теж так зробили. Згодом з’ясувалось, що наші речі просто зникли… Таких людей, звісно, не можна називати волонтерами”, – каже Григорій Обертайло.

“Совкова” військова система

Повість починається з моменту потрапляння головного героя на пункт прийому особового складу, де йому видають обмундирування.
“Так, їх забезпечили необхідним для ведення бою майном – все таке ж, як у часи Першої і Другої світової. Головний герой Сергій отримав котелок, втішився – споживатиме харч з такого ж посуду, що і його діди на фронті. Також камуфляж дали – його ще на початку 90-их вигадали, називається “стекляшка”. Відтоді він, мабуть, й провалявся на складах. А не вкрали, тому що матеріал такий – тонкий, ніякий. Героя переповнювала лють, коли змушували підписуватись у графі про отримання того мотлоху”, – розповідає автор.
З його слів, єдине, що з цього списку справді знадобилось на сході, то це зброя. Без неї перебування на передовій немає змісту.
“Зрештою я професійний військовий – офіцер запасу, тож добре знаю, за яким принципом побудована наша військова система. Нехай мене зневажають, але скажу відверто: теперішня українська військова система – аналог радянської!”, – наголошує Григорій.
“На першій сторінці книги пише: “Той, хто знає, як використовувати військо, не мобілізуватиме солдатів більше одного разу”. І це залізобетонний факт, стверджую це як офіцер запасу. Загалом вважаю, що лише жорстка дисципліна може тримати людей на війні. А як по-іншому втримати людину 35-45 років? Це дорослі чоловіки, у яких уже є діти, дружина, коханки тощо. Вони звикли зранку прокидатись не одні, снідати і спокійно їхати на роботу. А тут раптом якийсь молодий віслюк 25-ти років вказує, що робити”, – веде далі автор.
З його слів, винні не хлопці та командування. Усе залежить лише від вищих чинів.
“Риба гниє з голови, як то кажуть. Річ у тім, що наша система настільки застаріла, що руйнує сама себе. Той, хто служив, розуміє, що армія і війна має мало спільного. У нас нікудишня система, і її потрібно остаточно реформатувати, беручи за приклад європейські країни”, – наголошує Григорій Обертайло.

Чорна палітурка та символічний псевдонім

Що стосується оформлення книги, то вона має чорну палітурку з портретом автора, на якій великими червоними літерами написано “Скепсис”.
“Чому книга у чорній палітурці? Бо у ній немає нічого хорошого. Усі, хто був на сході, пам’ятають лише темні, тусклі кольори. Бо інших, радісних кольорів там немає…”, – розповідає автор.
“Думаю, чорна обкладинка більше підходить до сюжету книги. У творі йдеться про усю систему – про те, як наші хлопці йдуть на фронт та про те, як їх там нічим не забезпечують. У книзі розповідається про чорноту тих подій, які стались в Україні. Певна, саме чорна обкладинка відповідає сюжету книги. Лише коли закінчиться війна, можна написати книгу у білій палітурці”, – розповідає відвідувачка презентації.
Оговтатись допомогли кохана дружина та написання книги
Коли відкриваєш книгу, то на першій сторінці малюнок із підписом “Я люблю свою Україну! Захисти мене. Повертайся живим” і підпис “Вероніка, 10 років”. Такий зворушливий початок книги теж має свою історію.
“Якось волонтери привезли нам дитячі малюнки, серед яких натрапив на таке собі творіння маленької Вероніки. Запало до серця, взяв собі в кишеню, і час від часу дивився на цей малюнок. Особливо, коли ставало страшно, витягав його, і розумів для чого я тут”, – зізнається Григорій Обертайло.
До слова, псевдонім автор придумав собі сам, і сталось це, згадує він, спонтанно. “Дід по батьковій лінії – Григорій – був артилеристом на Другій світовій війні. А Обертайло – дівоче прізвище його дружини, моєї бабці. Ось так народився псевдонім, який особисто для мене є символічним”, – каже автор.
Що стосується назви книги, то вона відображає шлях головного героя від моменту потрапляння на схід до повернення додому. Саме за цей час персонаж стає скептиком, розповідає Григорій.
“Скептикам легше жити, проте вони не насолоджуються життям сповна. У книзі розповідається про те, як за рік головний герой збайдужів до всього навколо, його серце стало черствим. Він уже не відрізняв хороше від поганого. Власне, книга описує шлях людини до такого стану”, – каже автор.
Загалом Григорій Обертайло уже написав 13 оповідань та одну невеличку повість. “Наприклад, кілька днів тому завершив писати оповідання “Цукерочка” про жінку, яку побачив у тролейбусі. Вона була з дуже колоритною зовнішністю. Вигадав собі її історію життя від народження до моменту потрапляння в тролейбус, де вже її такою побачив. Подобається писати у такому руслі”, – підсумовує Григорій Обертайло.
08.03.2018 17:54
Віктор Савін

Доброго) Вже багато написано про найжахливішу війну на Сході. І ось ще одна книга Григорія Обертайло "СКЕПСІС". Мені пощастило прочитати. Я не побачив там романтики. Я відчув що відбувається у нутрі героя повісті, Ферола. Його ставлення до подій, які відбуваються поруч. Там немає стрелянини. Запеклих боїв, котрі відбувались тут. Ферол не може втямитись з командування, котрі вели себе як при СРСР, нібито це не війна, а просто звичайні навчання у мирний час. Незрозуміння військових, котрі були поруч. Бути у пеклі війни тверезим. Вижити і не зійти з розуму..! Щиро вдячен автору за його твір. Його потрібно прочитати і зрозуміти! Це не є "Военные Мемуары"


Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7480 / 4.55MB / SQL:{query_count}