У вбиральню у львівську кнайпу?!

Чому у культурній столиці України проблематично справити потребу, і чи є якийсь вихід для городян та гостей міста

фото: Діана Кормухіна (2)
Містяни дедалі частіше нарікають, що у Львові немає де справити потребу. А туристи дивуються, як у ХХI столітті у європейському місті взагалі може виникнути проблема з пошуком туалету.
Сьогодні у Львові 20 громадських вбиралень. Серед них є такі, що вже давно не функціонують, і їх використовують як смітники. А ті, що працюють, у такому жахливому стані, що містяни радше підуть у найближчу кнайпу, ніж витратять  три гривні, щоб відвідати цю радянську “розкіш”. Та якщо у центрі міста вдосталь кав’ярень і ресторанів, де можна попроситися справити потребу, то куди гірша ситуація у парках та на околицях.
Що ж стосується Європи, то там ситуація з WC, звичайно, краща. Громадських вбиралень там вдосталь, а попроситися до туалету в кафе – цілком нормально. Міська влада Львова, вивчаючи закордонний досвід, каже, що відновлювати старі вбиральні – недоцільно. Однак на облаштування нових коштів, звісно, немає.

Модульні вбиральні: коли й за скільки

Найбільш відомий громадський туалет розташований у Львові на проспекті Свободи. “Загалом громадських вбиралень у Львові налічується 20 одиниць, з них діючих лише сім. Зокрема, з тих, що працюють, дві громадських вбиральні у приватній власності, інші п’ять – у комунальній. Більшість тих, що не функціонують – у приватній власності. Їх відновлення потребує значних коштів. Оскільки переважно ці вбиральні підземного типу, і щоб їх відновити, потрібно повністю замінити мережі водопостачання, електропостачання та зробити гідроізоляцію”, – каже начальник управління інженерного господарства Львівської міськради Олександр Одинець.
З його слів, недолік громадських туалетів також у тому, що вони не повністю можуть задовольнити потреби суспільства.
У Львові кожен може безкоштовно скористатись вбиральнею у будь-якому закладі громадського харчування та у державних установах
“Наприклад, людям на колясці важко спуститись до таких туалетів. Тож сьогодні навіть не думаємо про їхнє відновлення. Поки що працюємо над тим, щоб розмістити у місті модульні вбиральні. Це надземний комплекс, який матиме привабливий зовнішній вигляд, і буде повністю автоматичним . Тобто людина куплятиме жетон, вноситиме його у комірку і зможе скористатись туалетом. До слова, такі громадські вбиральні повністю відповідатимуть потребам населення. Звісно, облаштувати такі туалети досить дорого. Одна така система коштує приблизно 150-200 тисяч євро (приблизно 8 млн грн. – “Львівська Пошта”). А відновлювати підземні громадські туалети вийде дорожче, та й взагалі це не доцільно”, – зазначає Олександр Одинець.
З його слів, поки що це лише в планах, зараз працюють над питанням встановлення громадських туалетів модульного типу. “Можливо, у найближчому часі займемось пошуками інвестора. Сьогодні в бюджеті на це коштів не передбачено”, – каже Олександр Одинець.

Куди ж сходити в туалет?

Мабуть, львів’янам чекати доки з’являться кошти на встановлення нових громадських туалетів доведеться довго. То який вихід? Куди сходити в туалет, коли додому далеко, а дитина проситься?
“У Львові прийнято ухвалу про те, що містяни та гості міста можуть безкоштовно скористатись вбиральнею у будь-якому закладі громадського харчування та у державних установах. Зокрема, у Львівській міськраді також. Що ж стосується парків, де в рази менше закладів громадського харчування, то там є громадські вбиральні. Щоправда, їх мало і більшість з них не функціонує… Тобто зараз працюємо, щоб не лише у центрі міста облаштувати вбиральні модульного типу, а й у парках також”, – наголошує Олександр Одинець.
З його слів, пропозиції щодо модульних вбиралень – це вивчення закордонного досвіду. “Зокрема, країн Європи, що ближче до України, - Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини. Власне, там використовують систему  автоматичних модульних вбиралень, які не потребують оператора. До слова, усі вони платні”, – розповідає Олександр Одинець.
Відомий львівський ресторатор Вардкес Арзуманян наголошує, що у свої заклади впускає усіх, хто проситься до вбиральні. “Є ухвала міськради про те, що усі заклади громадського харчування зобов’язуються так робити. Тож, власне, дотримуюсь її. До речі, за кордоном потреби проситись до туалету в кафе чи ресторан немає. Оскільки там достатня кількість громадських туалетів”, – розповідає Вардкес Арзуманян.

Громадські туалети за Польщі та СРСР

Вивчати те, чи інше питання завжди цікавіше, коли є з чим порівняти. А для нас,  львів’ян, це особливо актуально, бо ж наше місто має цікаву історію. Звісно, до громадських туалетів це не має жодного відношення. Та все ж, є кілька цікавих історичних фактів. Зокрема, про те, чому поляки облаштували громадські вбиральні саме на вулиці І. Франка, який знаменитий львівський вислів пов’язаний із туалетом у “Атлясі” та чому за радянських часів туалети були безкоштовні.
“Вважаю, що у будь-якому цивілізованому місті має бути достатня кількість громадських вбиралень – це одна із ознак цивілізаційного суспільства. Наразі ситуація із туалетами у Львові складна. За Польщі були громадські вбиральні по всьому місту, одна з них розташовувалась біля теперішнього пам’ятника Данилу Галицькому, поблизу вулиці І. Франка. Там зараз теж є туалет, щоправда, він недіючий. Зараз ведеться мова про встановлення пам’ятника на цьому місті, бо там колись були могили козаків Хмельницького, які полягли під час облоги Львова. Потім поляки на цьому ж місті поставили громадську вбиральню, що, звісно, не толерантно стосовно українців. Також була ще одна вбиральня на пляці Пруса (нині це площа Івaна Франка)”, – розповів “Львівській Пошті” у матеріалі “Європейське місто без вигод” (№90, за 15 серпня 2015-го) львовознавець Ілько Лемко.
“На площі Ринок, 45 була найпопулярніша у свій час львівська кнайпа “Атляс” Едуарда (Едзя) Тарлерського. Тоді й виник знаменитий львівський вислів “зайти до пана Едзя”. Тарлерський дозволяв усім за символічну плату заходити до туалету “Атлясу”. Охочих було чимало, бо у ті часи на площі Ринок був базар. Відтак, коли хтось хотів піти до туалету, казав, що “йде до пана Едзя”. Зараз теж і самі львів’яни, і приїжджі заходять у ресторації з метою справити потреби”, – зазначив Ілько Лемко.
Питання “а куди можна зайти у вбиральню?” у туристів виникає дуже часто, розповідає “Львівській Пошті” львівський екскурсовод та краєзнавець Петро Радковець.
“Як правило, усі кав’ярні, ресторани, готелі ніяких обмежень не ставлять. Відтак туристи вільно можуть туди зайти та справити потребу. Там усе чисто, гарно, акуратно. Також є платні громадські туалети, які, до слова, сьогодні у хорошому стані. У Радянські часи було трішки по-іншому. Функціонуючих громадських туалетів вистачало, а відвідати їх можна було безкоштовно. Однак вони були у такому жахливому стані, що туди взагалі краще було не заходити. Тож сьогодні ситуація із громадськими вбиральнями у середмісті Львова все  ж краща, аніж це було ще кілька десятиліть тому”, – каже Петро Радковець.

Для кого відкриті туалети закордонних кав’ярень?

Здавалося б, питання громадських туалетів не таке вже й цікаве і важливе для міста. Можливо, для корінних мешканців це справді не стільки важить, оскільки вони точно знають, де можна справити потребу, будучи далеко від дому. Однак для людей, які подорожують, питання громадських вбиралень справді актуальне. Опинившись в абсолютно чужому місті, варто знати, чого чекати від закладів харчування та й поцікавитись, чи достатньо громадських туалетів у тій чи іншій країні. “Певен, те, чи пустять вас до вбиральні у якомусь кафе за кордоном чи ні, залежить не від країни, куди приїхали, а від самого персоналу закладу. Що ж стосується Польщі, то якщо зайти у кафе чи ресторан у Кракові та попроситись до вбиральні, то вас, звичайно, пустять. Те ж стосується інших міст, де мав нагоду у цьому переконатись – Вроцлав, Варшава, Жешув, Перемишль. Та й громадських туалетів у Польщі більше, ніж в Україні. І, до слова, їхній вигляд в рази кращий. Ціна символічна – два злотих”, – розповідає львів’янин, студент Ягелонського університету Микола. “У Німеччині багато громадських вбиралень. Та й зайти у якесь кафе і, залишивши символічних 50 центів, попроситись до вбиральні – цілком нормально. Однак скажу, що питання вбиралень залежить і від країни, куди ви потрапили. Наприклад, коли була в Італії, зайшла до кафе, попросилась в туалет, а мені відмовили. Сказали, що потрібно обов’язково щось замовити. У наступному кафе сказали те саме. Можливо, просто випадковість. До слова, в Італії громадських туалетів бракує, те ж стосується Франції та Іспанії. Пригадую, у Львові один із найпопулярніших “громадських” туалетів – “Макдональдс”, що на проспекті Свободи. Там завжди була черга, і персонал знав, що ходять у туалет не лише відвідувачі закладу. Проте за кордоном навіть у деяких “Макдональдсах” важко потрапити у туалет. Це залежить не від країни, а радше від місця розташування. Тому в деяких з них в туалет можна зайти безкоштовно, а у інших є пароль, який дають лише після здійснення замовлення”, – розповідає львів’янка Ілона, яка багато подорожує і зараз мешкає у Німеччині.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7318 / 4.44MB / SQL:{query_count}