“Примари” минулого чи шанс для Львова?

Майже 40% території міста є промисловими зонами. Частину занедбаних підприємств ревіталізували – тепер там працюють і відпочивають люди. Що буде з іншими та що нам варто запозичити у Європи?

фото: Олег Огородник (2)
Європа вже давно прийшла до того, що занедбана промзона – не тягар для міста, а… можливість. У європейських країнах останніми роками практикують ревіталізацію, тобто відновлення індустріальних комплексів.
Поза тим, в українців старі фабрики і заводи продовжують асоціюватися із забутими та занедбаними територіями, напіврозваленими корпусами, де часто обживаються безхатьки та бродять наркомани. І мало хто задумується, що такі Богом забуті місця можна перетворити на культурні комплекси та бізнес-центри. Для цього потрібно ревіталізувати ці об’єкти.
Основне завдання ревіталізації – насамперед, надати друге життя промисловим об’єктам і організувати простір навколо них. Таким чином, промислові будівлі, які простоювали роками і нікому не були потрібні, перетворюються на осередки міського життя, в тому числі і відпочинку. Найголовніше, що такий підхід до старих промзон дає нові робочі місця та створює майданчики для реалізації найрізноманітніших проектів.
Як вже писала “Львівська Пошта” у матеріалі “Друге життя для занедбаних заводів” (№78 (1988) за 7 жовтня 2017), у жовтні міськрада Львова озвучила досить амбітну мету: близько двох десятків закинутих промислових об’єктів Львова хочуть перетворити на креативні простори. Що думають фахівці про таку ідею, на що можна перетворити львівські заводи та, головне, чи безпечно там буде знаходитись і працювати – про це у нашому матеріалі.

Промисловий спадок Львова

У нашому місті є багато індустріальних будівель, яким більше сотні років. Частину з них осучаснили, а частина перетворилась у “примару” минулого зі статусом “закинутий” – йдеться, наприклад, про м’ясокомбінат, газовий і винний завод. Скільки таких споруд є у Львові та яку користь вони можуть принести для міста? Про це на лекції “Промислові території Львова: можливості та перспективи використання” говорила Ярина Сеньковська, асистент кафедри містобудування НУ “Львівська політехніка”.
Вона якраз досліджує реструктуризацію промислових територій в українських та європейських містах, а тому запропонувала своє бачення майбутнього занедбаних львівських заводів та фабрик. Про що саме мовиться  – далі розповість “Львівська Пошта”, яка побувала на лекції Ярини Сеньковської.
“У 1944-1945 рр. СРСР взялось за масштабне будівництво заводів і фабрик у Львові. Була мета перетворити Львів на індустріальний центр західного регіону. Однак ним ми так і не стали, та про це пізніше. Радянська влада почала ущільнювати промислові об’єкти, розширюючи промзони від Рясного до Сигнівки. Їх будували за класичною схемою, тобто збільшуючи виробничі площі, намагалися підвищити продуктивність праці”, – розповідає Ярина Сеньковська.
З її слів, станом на 1991 рік вже 40% території міста Лева мали промислове призначення. Сьогодні, запевняє, що ця частка зменшується. На місці колишніх заводів все частіше “виростають” нові висотки.
“У центральній частині міста домінує торговельна, бізнесова, комерційна та історико-культурна функція. Житлова, торговельна, рекреаційна функція переважає у серединній частині, де до неї додаються і об’єкти легкої промисловості. На периферії домінує логістика, торговельно-бізнесова і легка промисловість”, – наголошує Ярина Сеньковська.
Дуже часто сьогодні промислові території мають по кілька власників. Це, на думку Ярини Сеньковської, не на користь місту, адже здебільшого власники доглядають тільки ту частину промзони, яка є у їх власності.

фото: Діана Кормухіна

В Україні стає популярною ревіталізація

В європейських країнах вже давно промислові будівлі, які простоювали роками і нікому не були потрібні, перетворюються на осередки міського життя. Як приклад, колишня текстильна фабрика у Великобританії, ревіталізована у 1980 році, стала художнім центром Salts Mill, який відвідує близько 100 тисяч людей щороку. Або ж у Польщі, в місті Лодзь, свого часу відновили старий текстильний завод, а на його місці збудували торгово-розважальний центр Manufaktura, що став одним із найбільших у Східній Європі. Проекти ревіталізації за кордоном фінансують місцеві органи влади або підприємці. Найголовніше, що такий підхід до старих промзон дає нові робочі місця та створює майданчики для реалізації найрізноманітніших проектів.
На жаль, в Україні старі підприємства вкрай рідко відновлюють, хоча також маємо чим похвалитись. Мовиться про львівські об’єкти: Lem Station, що на вул. Вітовського, 57, !FESTrepublic на вул. Старознесенська, 24-26, Арт-центр “Фабрика повидла” на вул. Богдана Хмельницького, 124, Завод “РЕМА” на вул. Заводська, 31, Бізнес-центр “Промисловий” на вул. Промислова 50/52, Бізнес-сіті “Технопарк” на вул. Героїв УПА, 72.
“Є такі приклади і в Києві – експериментально-механічний завод на Видубичах, шовкопрядний комбінат. Дуже добре, що на цих платформах реалізовується малий бізнес і креативний клас”, – розповіла Ярина Сеньковська.

Відновили, а про безпеку подбали?

Ярина Сеньковська запевняє, що у Лісабоні, перш ніж відкривати промислові об’єкти для суспільства, проводили перевірку на дотримання усіх заходів безпеки, навіть пересипали верхній шар ґрунту, щоби запобігти небезпечного впливу минулого заводу.
“Відкривати будівлю без цього – злочинно. Натомість, власники заводів у Львові йдуть шляхом найменшого спротиву: просто здають приміщення в оренду. Власники відповідають також і за безпеку людей. Мені доводилося чути, що у деяких промислових будівлях, які повертають до життя, є дірки в стінах або не дотримані правила пожежної безпеки – люди приносять свої електричні обігрівачі”, – повідомила вона.
А от на запитання, які довоєнні чи післявоєнні промислові об’єкти Львова, на її погляд, можна було би переробити під житло, Ярина Сеньковська каже: “Думаю, що тут радше треба розглядати довоєнні будівлі, які мають красиву архітектуру, збудовані із гарної червоної цегли. Хоча ЛАЗ, наприклад, буде, швидше всього, перетворюватись у житло. Але перш ніж вводити в експлуатацію, потрібно провести очисні процедури”, – акцентує вона.
У Лісабоні проводили перевірку на дотримання усіх заходів безпеки, навіть пересипали верхній шар ґрунту, щоби запобігти небезпечного впливу від минулого заводу
Міська рада Львова оголосила список заводів, які можна ревіталізувати, хоча вона каже, що поки зарано казати, що можна там змінити.
“Перше, що потрібно зробити – оцінити територію, ступінь забруднення й аварійність будівель. Ідеально було б, якби реструктуризацією займалась одна організація, яка б чітко все розпланувала та цілісно підійшла до розв’язання проблеми. Закордонний досвід свідчить про те, що велика кількість власників не може домовитись між собою. Це велика відповідальність, яку може взяти на себе одна компанія та врахувати одночасно думки міста, суспільства, ринку і майбутніх підприємців, які працюватимуть у новому просторі”, – зазначає Ярина Сеньковська.

Зберегти промислову незалежність

Ми не можемо перетворити всі промислові території на житло та креативний простір. На думку Ярини Сеньковської, можна також стратегічно резервувати ці території на майбутнє.
“Промзони варто резервувати під промислову функцію на майбутнє, бо якщо перетворюватимемо лише на креативні простори, то поступово втратимо виробничу незалежність. А жити на експорті – теж не вихід”, – каже вона.
У нас багато вишів, які щороку випускають десятки тисяч спеціалістів, яким об’єктивно потрібно десь працювати. І ніхто не хоче працювати на відсталому заводі – отже, потрібні перспективні виробництва.
“Місто може існувати без важкої промисловості, але легка й інтелектуальна –  запорука економічного розвитку та ознака розвинутих країн. Для внутрішнього ринку потрібні товари власного виробництва.
Зараз немає загальної концепції розвитку території промислових підприємств у Львові. Через це страждає передусім бізнес, який через неефективну організацію недоотримує прибутки. Відсутність доріг та інженерних комунікацій часто відлякує інвесторів. Західні підприємці, які займаються реструктуризацією, приділяють багато уваги саме ребрендингу території, аби на нові простори було модно прийти”, – каже Ярина Сеньковська.
З її слів, всі промислові території мають бодай якийсь потенціал для розвитку, який визначається транспортною доступністю, близькістю до центру, функцією сусідніх територій і районів, сформованою планувальною структурою та інженерними комунікаціями, формою власності та кількістю власників.

фото: Олег Огородник

Європа грамотно розпоряджається промзонами

“Класичним прикладом ревіталізації заводів є Докленд – колишні заводи в Лондоні, що стали повноцінним бізнес-центром, і забезпечили місту 85 тисяч нових робочих місць та 2700 майданчиків для бізнесу і торгівлі, 24 тис. нових житлових будинків. Тепер це величезний багатофункційний простір, де є і комерційна, і громадська, і житлова забудова”, – розповідає лектор.
Наступний приклад – Гетеборг у Швеції. Відтак, підприємство, що раніше будувало кораблі та конструювало авто, перепрофілювали на великий багатофункціональний комплекс”, – розповідає Ярина Сеньковська.
“Процес реструктуризації тривав десять років. Перше, що зробила влада – почала знайомити містян із територією заводу. Там почали проводити концерти, завдяки яким люди довідалися, що така територія взагалі існує. Пізніше простір почали забудовувати житлом. Але вже за кілька років ринок перенаситився, змінили концепцію. На території заводу відкрили престижну гімназію. Потім туди запросили інвесторів-гігантів – Volvo та Ericsson. Те, що великі корпорації чудово почувались у цьому місці, стало поштовхом, аби туди “зайшов” також малий і середній бізнес”, – веде далі Ярина Сеньковська.
Прикладом також є Парк Націй у Лісабоні – цей проект створили для  виставки Expo 1998 року.
“Територія була забруднена відходами нафтохімічного виробництва. Тут також була міська бійня та військові казарми. Старі корпуси зруйнували, зняли верхній шар ґрунту, а потім побудували багатофункціональний комплекс. Тепер тут промислові підприємства, комерційні компанії, житло, спортивні та культурні центри. Шпандау – район Берліна, де раніше розвивалась  металообробна, військова та нафтова індустрія. Сьогодні це багатофункціональний район, де є житло, парки, але, що цікаво, прибережну смугу німці цілком зберегли для громадського користування”, – розповідає вона.
З її слів, це чи не єдиний приклад ревіталізації пром­зони, коли місто грамотно використало об’єкти, а не за безцінь розпродало землі. Місцева влада не дивилась на ці території як на тягар, а лише як на можливість для Берліна.

фото: Олег Огородник
“Ще один приклад – парк Емшер, що у Рурському вугільному басейні. Колись тут процвітала важка і кам’яновугільна індустрія. Після реструктуризації вона отримала нове життя – тут з’явились наукові установи та технологічні компанії, нове житло, парки, культурні та громадські центри, спортмайданчики, відкрилось безліч підприємств малого та середнього бізнесу. Загалом роботою забезпечили п’ятдесят тисяч людей. Цей глобальний задум складався зі 120 окремих об’єктів, які охопили сімнадцять міст. Місцеві мали амбітну ціль: мати над головою світле блакитне небо, бо раніше воно було чорне від діяльності промисловості. І, здається, їм це вдалося”, – наголошує Ярина Сеньковська.
Попри це, на території парку збереглися й індустріальні об’єкти, і сама пам’ять про індустріальну спадщину. Водночас, каже, щоб оживити промислові території, потрібно вкласти багато ресурсів: прокласти нові транспортні магістралі, мости, паромні маршрути, гілки метро: “Потрібно також визначитись із функціональним призначенням території. Якщо на ній залишається виробництво, вона буде закритою; якщо призначення змінюється, територія поступово розчиняється у місті, формуючи для нього новий образ і функції. Важливість промислових територій ще й у тому, що тут можна впроваджувати експериментальні проекти нової архітектури, гратися з формою, матеріалами, висотністю. Дороги для будь-яких інновацій тут відкриті”.

Юліан Чаплінський, начальник управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради:
– Перш ніж говорити про відновлення промислових територій Львова, треба зрозуміти, що у цьому питанні варто все-таки відштовхуватись від економіки, а не від містобудування. Бо попит формується, насамперед, на ринку. І вже від цього походять всі урбаністичні форми та ідеї. Водночас, закинута промисловість через те і закинута сьогодні, що власники не зберегли свої комплекси в цілісності. Сьогодні будь-який львівський завод має по кілька господарів. Із кожним домовитись дуже важко, тому промзони сьогодні в більшості у занедбаному стані. Відтак місто пропонує залучити у ті простори будь-які види підприємництва. В тому числі, і облаштовуючи там креативні простори. Однак креативні простори – це аж ніяк не означає, що там зможуть працювати тільки дизайнери чи модельєри. Ні. Під креативністю розуміємо лише підхід до використання тієї, на перший погляд, неліквідної нерухомості. Тобто, якщо ми сконсолідуємо підприємців, які шукають, де би їм такі простори організувати, то зможемо отримати гарний результат. Водночас місто зобов’язується допомогти із підведенням мереж, прокладанням доріг, додатковими зупинками громадського транспорту. Словом, створити умови для того, щоб їм там було комфортно і недорого працювати. У країнах Заходу сьогодні продовжують шукати кращі можливості експлуатації промислових об’єктів. Світ переходить із постіндустріального стану в стан, де лідирує інтелект, працює голова, а не руки. Тому сьогодні головним меседжом є те, що у нас час не треба поспішати руйнувати занедбані заводи, а потрібно подумати, як їх оптимізовано використовувати. Додам, що перш ніж вводити в експлуатацію заводи та фабрики, треба, звісно, провести експертизу несучої здатності конструкцій, перевірити справність системи опалення, вентиляції тощо. Важливо розуміти, що є об’єкти, які в принципі не підлягають відновленню, наприклад, якщо там виготовляли шкідливі для здоров’я продукти. До слова скажу, що управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради не має відношення до проведення перевірок на дотримання техніки безпеки на цих об’єктах.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2563 / 4.52MB / SQL:{query_count}