Історії перемог Героїв, які надихають

Учасники АТО після війни не впадають у відчай, започатковують власний бізнес і активно займаються громадською діяльністю. “Львівська Пошта” продовжує розповідь про успішні історії з життя Героїв, які не здалися

фото: Катерина Птаха (5)
Знайти себе в мирному житті – ось завдання номер один для тих, що пройшли пекло війни. Адже після повернення додому чоловіки і жінки (про них теж не варто забувати) змушені часто розпочинати ще одну боротьбу тут, під мирним небом. Їм важко влаштуватися на роботу, важко порозумітися з близькими, важко адаптуватися... І тут важливо не втратити віри в життя та у власні сили.
Для того, щоб підказати учасникам АТО, яким чином можна в подальшому заробляти на життя, сьогодні, 2 листопада, о 10.00 у Львові на вул. Козельницька, 2-а стартує проект “Громада – це Я”. В рамках цього проекту  бійців АТО обіцяють навчити реалізовувати свої ідеї в проектах, корисних для громад, у яких вони живуть. Учасники пройдуть кілька етапів навчання, під час яких їм пояснюватимуть соціальні, юридичні та психологічні аспекти реалізації проектів.
“Львівська Пошта” продовжує розповідь про бійців, які після демобілізації не занепали духом, побороли труднощі і активно займаються громадською діяльністю (дивіться №84 за 28 жовтня – ред.). У рамках V Всеукраїнського форуму “Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО” ветерани відверто поділилися рецептами успіху і дали корисні поради тим, що наразі тільки мріють про реалізацію власних проектів.
Учасники АТО не тільки успішно започатковують власні справи, а й не менш успішно займаються громадською діяльністю.

З чиновницького кабінету на війну

Станіслав Безушко за фахом історик, однак свого часу загорівся бажанням реалізувати себе в силових структурах. Вирішив піти до армії. Після року військового вишколу пішов у чиновники…
“Коли почалася війна, я отримав повістку. Вдома мені сказали, що я дурний. На роботі теж назвали, м’яко кажучи, немудрим… У 2015 році я поїхав на схід у лавах Нацгвардії. Загалом у АТО пробув близько року. За цей час навіть неофіційно виконував функції командира роти. І скажу, що світогляд дуже змінюється, коли потрібно організувати роботу двохсот чоловік. Після демобілізації знову повернувся на роботу в державну службу. Очікував, що щось все-таки змінилося, адже півтора року минуло. Але перше, з чим я зіткнувся, було те, що зі мною не розмовляли або ж намагалися максимально скоротити час спілкування, боячись моєї неадекватної реакції. Були люди, які казали: “Я не буду з тобою конфліктувати, бо в тебе, напевно, є граната, ти можеш її витягнути”. Так, і таке було. Тому вирішив звільнитися”, – каже Станіслав Безушко.
Тоді він почав обіймати посаду координатора проекту “Київський діалог”. Пройшов конкурс. І вже з травня цього року працює над розвитком малих міст Львівської, Івано-Франківської, Рівненської та Волинської областей.

Від студентки до натхненниці ветеранських проектів

У суспільстві звикли асоціювати Героїв-захисників із широкоплечими мужніми чоловіками. Однак за мирне небо над головою тут, у тилу, мусимо дякувати й тендітним, але таким відважним дівчатам та жінкам, які попри стереотипи рвуться на фронт боронити нашу Батьківщину.
Ангеліна Вяткіна – учасниця АТО, координаторка  ГО “Стройбат” та ідейна натхненниця кількох ветеранських проектів, яка лише чотири року тому закінчила школу.
“В шкільні роки я бачила себе перекладачем з іноземних мов. Вибрала чеську мову, вступила до київського вишу, провчилася там три місяці. Потім почався Майдан. За три місяці на Майдані я зрозуміла одне: все, що я знала за 18 років життя, то все пусте, воно не працює. За тих же три місяці встигла скласти зимову сесію, піти з університету, втратити друга на Інститутській і зрозуміти, що таке зрада і перемога. Тоді дійшла висновку: для того, щоби бачити більше перемог, треба робити їх самій! І так із квітня 2014-го почала збирати гроші на потреби воїнів АТО через соціальні мережі, закуповувати медикаменти і відвозити їх на схід. При цьому виглядало це так: дівчинка, яка має зріст 150 сантиметрів, завантажувала всі ці речі у 80-літровий і 30-літровий наплічники і автостопом їхала на Донбас”, – згадує Ангеліна.
Наприкінці літа 2014 року вона вирішила переїхати до Львова, вступила у львівський виш, де вчиться дотепер.
“Паралельно з іще кількома студентами заснувала волонтерську організацію. На свій день народження в тому ж році сиділа у кімнаті гуртожитку серед купи коробок із волонтерською допомогою і зрозуміла, що на тому, напевно, все – тут мій шлях волонтера закінчився, треба рухатися далі. І тоді я собі пообіцяла, що під час наступної поїздки на схід там і залишусь, хоч би що. Отож, зібрала волонтерську допомогу, в грудні 2014-го завантажила її на поличку для ковдр у купе та поїхала на схід. У Дніпропетровську все переклала в бус і з волонтерами приїхала в Піски”, – розповідає дівчина.
Поки вивантажували допомогу, вона пішла до командира і, як сама згадує, почала всіма правдами і неправдами переконувати його залишити її на позиціях.
“Розповідала йому, що нібито пишу репортаж. І мене просто змушені були залишили на передовій. Можливо, аргументом послужило й те, що я трішки орієнтувалася в тактичній медицині. Командир погодився. За кілька днів мого перебування в Пісках про мою роботу дізнався друг, з яким я була на Майдані. Приїхав і забрав мене до медичного батальйону “Госпітальєри”. Так я потрапила на евакуацію поранених з Донецького аеропорту. Вже там, на місці, вчилася правильно ставити крапельниці, затягувати джгути, робити перев’язки. І тоді я зрозуміла, що для того, аби бути жінкою на війні, треба або забути про те, що ти жінка, і бути бійцем, або ж пам’ятати, що ти жінка, але вже тоді не нарікати, що ніхто тебе серйозно не сприймає. Звичайно, я обрала перший варіант”, – згадує Ангеліна.
Півроку на передовій вона була бійцем, нарівні з чоловіками чергувала вночі, сиділа по пояс в снігу, тягала поранених...
“У червні 2015-го до нас на передову приїхала волонтерка, яка подивилась на мої руки (а в мене тоді вони були брудні від землі та ще й потріскані, червоні, нігті зламані, через що медичні рукавички постійно рвалися) й подарувала мені, дівчині на війні, пилочку та крем для рук. Я тоді собі подумала, що, напевно, те, що я дівчина, не заважає мені бути бійцем. Аналогічно бути бійцем не заважає бути і відчувати себе дівчиною!” – наголошує вона.
Тоді Ангеліна пройшла ще дві ротації в селі Широкине і зрозуміла, що вже не має ні сил, ні здоров’я, ні грошей для служби. Тож обрала інший шлях – воювати у тилу.
“Після повернення додому я знову жила в гуртожитку. Перші місяці для мене стали справжнім випробуванням. Бачачи гармидер, постійні п’янки, я зрозуміла, що на війні реально було спокійніше…Через п’ять місяців потрапила на реабілітацію в громадську асоціацію “Побратими”. Після того навчилася приймати себе і свої бажання, зрозуміла, що для того, аби адаптуватися до нормального життя, потрібно докласти багато зусиль. Тому й переїхала до столиці, почала працювати в сфері захисту тварин”, – пояснює Ангеліна.
Каже, що паралельно відвідувала бізнес-тренінги, однак не поспішала втілювати свої ідеї в життя.
“Тоді я зрозуміла, що хочу щодня приходити на роботу і відчувати, що змінюю життя на краще. Усвідомила, що будувати щось нове набагато важче, аніж руйнувати старе. Але я вибрала для себе цей шлях і пішла працювати в громадський сектор. Зараз я координатор ГО “Стройбат”. Це організація, яка займається ремонтами для бійців АТО, сімей загиблих та тяжко поранених бійців. Це один зі способів, яким я підтримую вояків, що повертаються додому з фронту. Також через кілька днів стартує мій проект, у рамках якого я розповідатиму про ветеранів, які забрали з вулиці безпритульних котів і собак під свою опіку. Моєю метою є довести всьому світові, що ветерани – не алкоголіки, не люди з порушеною психікою, а соціально відповідальна категорія населення. Також матиму ще один проект, який стосуватиметься образу жінки-ветерана. Нині існує багато стереотипів щодо жінки-ветерана, а я хочу щоб їх було менше. Та й загалом сьогодні не всі розуміють, хто такий ветеран. У більшості ветеран асоціюється з дідусем із медалями на грудях”.
Натхненна, сповнена ідей Ангеліна просто заряджає енергетикою. Каже, що і їй буває непросто: “Коли в мене опускаються руки, згадую, якими обхідними шляхами потрапила на передову. Коли думаю, що все можу, пригадую, що в медичному екіпажі, аби він був боєздатним, повинно бути як мінімум троє людей. Тому шукайте свій унікальний досвід і перетворюйте його на свою суперсилу!” – закликає дівчина.

Від викладача історії до громадського активіста

Михайло Шмігельський, повернувшись із передової, перекваліфікувався з викладача історії на громадського активіста, співзасновника Славської об’єднаної територіальної громади. Сьогодні Михайло Шмігельський фактично є батьком проекту “Стрий – місто магнолій”.
“Родом я зі Стрия. Змалечку ріс патріотом. Коли був дитиною, ми в Стрию піднімали прапор, боролися за Україну, я неймовірно тішився насамперед тому, що не було війни і всі стояли за одне. А коли почався Майдан, ходив столицею і думав, як усе класно, яка тут неймовірна енергетика. Пригадую, як запрошував Євгена Сверстюка до своїх студентів на лекції… Я пройшов війну і тепер активно висаджую магнолії в Стрию та агітую робити це інших”, – розповідає він.
Каже, що свого часу хотів зайнятися ягідництвом, однак, порадившись з рідними, вирішив, що то все буде намарно.
“Мама певна, що наші люди ласі до легких заробітків, тому просто крадуть. І здається, має рацію. Бо за якийсь час у мене півсотні магнолій украли. Я був страшенно обурений цим, та вирішив не зупинятися. Зараз заохочую інших долучатися до садіння дерев. Кажуть, що “атошники” – недоумки, а я кажу, що вони – відповідальні батьки. А що робить відповідальний батько? Бере за руку дитину і веде щось корисне робити. Наприклад, садити дерево. Ті, що не хочуть садити, можуть просто приїхати до нас навесні і побачити цю красу”, – веде далі Михайло Шмігельський.
Звертаючи до побратимів, каже: “Коли вам погано, допомагайте тому, кому ще гірше, і буде вам щастя”.

Всі ці історії учасників АТО, справжніх бійців, уже вкотре доводять, що ці чоловіки і жінки – кращі з кращих. Бо змогли не лише пройти крізь вогонь Донбасу, повернутися додому в адекватному стані, а й після всього побаченого і пережитого стати прикладом для інших.


 
фото: Марічка Ільїна
“Учасники АТО мають більші шанси стати успішними бізнесменами”

Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”, – про бізнес-можливості для учасників АТО та чому бійцям після повернення додому так важливо започаткувати власну справу

– Після війни учасники бойових дій часто залишаються безробітними. Працедавці, буває, відмовляються їх знову брати на роботу, інколи й самі ветерани вже не мають бажання займатися звичною справою… Тому багато хлопців замислюються над запровадженням власного бізнесу. Які шанси сьогодні в бійців започаткувати свою справу в Україні?
– Насправді ми живемо у такому суспільстві, де, з одного боку, економічна система залишається ще дещо пострадянською, але разом із тим сьогодні є дуже багато економічних можливостей. І це пов’язане з розвитком креативних індустрій, з падінням ринку монополій, а також із тим, що з’являються нові IT-можливості, які стають доступними і відкритими для всіх і вся. І бійці в цьому полі можуть бути незалежними, цікавими гравцями, тому що мають інший, військовий, досвід. Повертаючись з передової додому, вони вже сприймають цивільне життя по-новому, у тому числі й бізнес-можливості. Підприємницькі ідеї знаходять там, де раніше їх не бачили, адже ветерани АТО дивляться на підприємництво під іншим кутом зору.
Міжнародний фонд “Відродження”, розуміючи це та вивчивши зарубіжний досвід, започаткував проект “Новий відлік”, партнером якого у Львові став “Клуб ділових людей”. Проект “Новий відлік” діяв у Києві, Харкові, Одесі, Львові. Відбулося три хвилі проекту. У другій та третій хвилях брали участь учасники АТО та члени їхніх родин. У рамках цього проекту отримали гранти і реалізувалися як підприємці Максим Перев’язко з Дрогобича, який відкрив приватну музичну школу і музичну студію, та Микола Стецьків, відомий як “полуничний барон” (наша газета писала про нього у №84 (1994) за 28 жовтня в матеріалі “Історії перемог Героїв, які надихають”.“Львівська Пошта”).
 – Чого могли навчитися учасники АТО в рамках цього проекту?
– У другій і третій хвилях “Нового відліку” були передбачені можливості, аби навчити учасників АТО азів підприємницької діяльності. За час навчання вояки намагалися не лише вчитися провадити бізнес, а й застосовувати свої військові навички в підприємництві. А це ще раз підтверджує, що ветерани мають інші можливості, які їм дала війна, і ці можливості дозволяють їм своєчасно проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність. Це дуже важлива риса для провадження бізнесу! Головне не боятись невдачі. Бо в сучасних умовах більшість із них певні, що бізнес можна почати раз і на все життя, і якщо він не буде успішним, людина запевнятиме себе, що на тому, напевне, все, що вона – не підприємець. Натомість вояки знають, що є методи спроб і помилок, що можна рухатися далі. Головне не здаватися!
–  Як сьогодні учасникові АТО можна скористатися правом на отримання допомоги для організації власної справи?
– Станом на сьогодні проект “Новий відлік” закінчився. Сподіваємося, “Клуб ділових людей” і далі працюватиме з ветеранами АТО, але вже без підтримки фонду “Відродження”. І там, думаю, будуть відкриті можливості для того, щоб здобути знання про бізнес та менторський супровід для свого проекту.
– А куди потрібно звертатися?
– Безпосередньо в “Клуб ділових людей”, що у Львові на вулиці Зеленій, 109. Також радила б звернутися в управління соцзахисту Львівської міськради, адже там поінформують про можливості та пільги для ветеранів. І в жодному випадку не треба ігнорувати державні програми! Наприклад, Львівська облдержадміністрація має програму, яка дозволяє учасникам АТО отримувати пільгові кредити, умовами яких є те, що відсотки за позику погашатиме держава. Це дуже зручно для ветерана, який має на меті зайнятися власною справою.
Отже, “Клуб ділових людей”, управління соцзахисту, управління економіки і департамент економіки органів місцевого самоврядування, де можуть бути програми економічного розвитку та соцзахисту учасників АТО. Сюди можна і треба стукати! А також Інститут психічного здоров’я Українського католицького університету. Маю на увазі проект “Громада – це Я”, який також дає можливості для реалізації ініціатив учасників бойових дій на сході країни.
– Розкажіть докладніше про проект “Громада – це Я”.
– Фонд “Відродження” розуміє, що учасники АТО, які проживають у сільській місцевості, мають дещо нижчі шанси на реалізацію власних ідей. Саме тому вирішили підтримати проект “Громада – це Я”, мета якого навчити ветеранів АТО реалізовувати свої ідеї в проектах, корисних для громад, у яких вони живуть. Учасники проекту пройдуть кілька етапів, де їх учитимуть соціальних, юридичних та психологічних аспектів реалізації проектів. Участь безкоштовна! Важливо, що це можуть бути не лише бізнесові проекти, а й соціальні.
Одна з найважливіших потреб учасників АТО – бажання провадити бізнес. Однак через брак навичок і знань бійці інколи не наважуються втілювати в життя свої проекти, навіть якщо мають для цього ресурси. Проект “Громада – це Я” дозволяє розвивати такі навички.
– На вашу думку, запровадження власного бізнесу – одна із запорук вчасної й результативної адаптації бійців після війни?
– Так, і не лише, адже запровадження власного бізнесу – це не тільки інструмент адаптації, а й розвиток локальної економіки та суттєвий чинник, який дає поштовх до зміни соціальних норм. Що маю на увазі? Приклади успішного провадження бізнесу учасниками АТО є непоганою мотивацією для інших, не тільки ветеранів. Отже, таке підприємництво має дуже багато різних функцій. Бізнес насправді також гарантує, що вояк буде при ділі, що він не замкнеться у собі, що він зможе відчувати конкретні результати своєї діяльності та ще й залучатиме родину, колег і свою громаду до спільної праці задля блага країни.
Цікаво, що, згідно зі статистикою, учасники АТО мають більші шанси стати успішними бізнесменами, аніж ті, що ніколи не мали військового досвіду. Чому? Бо вояки дисципліновані, тверезо оцінюють ризики і головне не бояться щось починати. Ветерани АТО можуть бути не тільки бізнесменами, а й  успішними громадськими й політичними діячами, бо мають доволі сильну мотивацію до такої праці.
Розмовляла Олена Петришин
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4941 / 4.54MB / SQL:{query_count}