Наслідки міграції: Україна без українців?!

Сьогодні майже 12 мільйонів наших громадян є заробітчанами. Економісти застерігають, якщо зараз влада не візьметься за проблему трудової міграції, то невдовзі в Україні не буде кому працювати і… наїдуть чужинці

Перспективні українці масово виїжджають на заробітки за кордон, залишаючи тут вже нажите майно, рідних і друзів та нереалізовані мрії. На чужину їдуть спочатку за грішми, а пізніше приживаються і вже претендують на іноземне громадянство та пенсію. Вибір на користь заробітків українці роблять не від доброго життя. Складна економічна ситуація, мізерні заробітні плати і пенсії, а також подекуди відсутність перспектив змушують людей подаватись за тридев’ять земель у пошуках кращої долі.
Ще так рік-два і в Україні не буде кому працювати. Адже згідно з даними різних аналітичних центрів, за останні два десятиліття на заробітки виїхали 10-15% українців. Зараз за кордоном працюють від 5 до 8 мільйонів наших громадян.
Тарас Березовець, політтехнолог, співзасновник Українського інституту майбутнього у своєму Facebook запевняє, що кількість українських заробітчан ще більша. “Однією із найголовніших проблем України, яка найближчим часом стане проблемою №1 – це депопуляція. Іншими словами, масовий виїзд українців на роботу за кордон. Зі слів одного українського міністра, зараз цифри виглядають приблизно так: у Росії працюють від 3 до 3,5 млн українців, у Європі, за його даними, понад 3,5 млн наших людей. За моїми даними, там їх набагато більше – близько 7 млн громадян. Якщо сюди додати США і Азію, отримаємо ще близько 2 млн громадян. Разом – орієнтовно 12 млн українців, які працюють за кордоном. Додамо сюди й тимчасово окуповані території – це 4 млн людей на Донбасі і 2,5 млн в Криму”, – зазначає політтехнолог.

За кордон – цілими сім’ями

“Останній перепис в Україні проводили ще при Леонідові Кучмі в 2001 році. Спроби провести новий перепис наштовхуються на опір в уряді. Адже мова про мільярди субсидій. І тенденція буде наростати. Як зазначив міністр, раніше більше виїжджали із заходу та центральної України, а тепер масово їдуть із півдня – Миколаєва та Херсону. Проблема росте як снігова куля, але в Раді і Кабміні все спокійно”, – каже Тарас Березовець.
Зупинити процес, на його думку, вже неможливо. Насамперед, через різницю в зарплатах: “Хіба що можна пригальмувати через мікрокредитування малого бізнесу, реалізацію масштабних інфраструктурних проектів”.
Водночас він констатує, що на заробітки все частіше подаються цілими сім’ями.
“Окрім того, ще один негатив у цьому всьому – зменшення потоку грошей від заробітчан. Якщо раніше один міні-бус віз в Україну родичам близько 30-40 тис. готівки євро, то зараз – близько 3-4 тис. євро. Чому? Бо нікому вже везти гроші. Люди переселяються цілими сім’ями туди і забирають дітей. Вирішувати проблему доведеться, швидше за все, непопулярними методами. Завозитимуть працівників із країн СНД і Південно-Східної Азії”, – акцентує Тарас Березовець.

У пошуках кращої долі…

“Минулого року їздив на заробітки в Німеччину. Працював у будівельній фірмі. За місяць роботи платили одну тисячу євро. Робота дуже різнопланова. Наприклад, у перший день робили демонтаж, на наступний день – білили стелі, а потім стіни фарбували. Тобто чітко не знали своєї роботи, що казали – те робили, вчилися. Робота була дуже важка, працював по 12 годин на день. Усі робітники жили в одному домі з роботодавцем, відповідно умови були дуже добрі. Сьогодні українці переважно їздять на заробітки до Польщі, бо туди ближче та й мову вивчити легше. Звісно, оплата праці в Німеччині значно вища, аніж у Польщі. Проте і роботу знайти там важче, – розповів львів’янин Олександр. – Зараз роблю ремонти квартир у Львові, зарплата далеко не така, як за кордоном, проте працювати набагато легше. Кудись їхати більше не хочу, бо вже старий для того, аби скитатись по чужих країнах. Однак, якщо була б можливість переїхати з сім’єю на постійне проживання, принаймні у Польщу, то, звісно, скористався б такою можливістю. Чому? Тому, що це смішно, коли  зарплати вистачає лише на те, щоб оплатити квартплату, купити продукти, і, якщо пощастить, купити якусь річ на секонд-хенді. Сьогодні люди не думають, куди б поїхати відпочити, чи на що відкласти гроші. Вони зациклені лише на тому, як прожити на ті мізерні гроші”.
У соцмережі Facebook українці пояснюють, чому вирішили виїхати за кордон та більше не повертатися.
“Наша сім’я за кордоном вже давно. Спочатку виїхали вчитися, а тепер тут працюємо. Чи хочемо повертатися? Точно й не скажу, але скоріше ні, ніж так. Востаннє, коли летів у Київ на співбесіду – поїздка обійшлася дорого та безрезультативно”, – пояснює Михайло Думінський.
“Виїхали, бо не бачили себе в українських реаліях. Зараз я – американський Dental hygienist. В Україні навіть немає такої професії. Мій син – аутист, тут він успішний учень і віолончеліст шкільного оркестру. Хіба є якісь причини повертатись?”, – запитує Anna Zavadska-Filonenko.
“Я виїхав у Канаду та забрав із собою родину. В Україні потратив сім років на власний бізнес. Відмовляв собі в усьому… Що отримав? Бізнес просто розвалився у 2017 році. Тому зрозумів, що тут мені робити нічого”, – написав Семен Кривко.

Про що свідчать показники української економіки?

У липні цього року Міністерство економічного розвитку і торгівлі повідомило, що валовий внутрішній продукт України у січні-червні 2017 року зріс на 2,5%. Тобто економіка України покращила свої показники, які були в аналогічний період 2016-го. Та якщо запитати пересічного українця, чи відчув він покращення у різних сферах життя – відповідь буде різна, але таки більшість скажуть, що ці цифри не вплинули на їхній добробут.
  “Показник 2,5% означає, що ми відстаємо від світу. Тому, що в Європі щорічне зростання ВВП в середньому – це 5%. В США ця цифра ще більша, а тим паче в Азії. Нам потрібне зростання на 15-20%. Це великі цифри, але без подолання корупції цього не зробити, – запевняє “Львівську Пошту” Максим Столярчук, викладач економічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. – У нас дуже багата країна. Можливості, щоб економіка країни запрацювала, звичайно існують. Просто люди, які приходять до влади, не дуже в цьому зацікавлені. Не працюють на соціум, а радше – на себе. Повторюсь, що одна з основних причин, які гальмують нашу економіку – це корупція. Навіть на місцевому рівні тут хтось дав, або взяв хабар… Таким чином ці кошти вилучаються з економіки. Їх заробляють нечесним шляхом і з них не сплачують податки. Придумати реформу для економічного сектору, яка б почала працювати вже і зараз без подолання корупції, на мій погляд, не можна”.
Окрім того, співрозмовник виокремлює ще один економічний нюанс – велику кількість безробітних.
“Їх держава роботою забезпечити не може. Державний апарат установ мають  скорочувати. Повинні ліквідовувати державні підприємства шляхом приватизації. У нас великі компанії в основному належать олігархам, які платять не надто достойні зарплати. Тож питання: а як же залучити людей до праці? Думаю, єдиний шлях – створювати умови для ведення підприємництва і вчити їх займатися цим”, – наголошує Максим Столярчук.

Роль мігрантів для держави

Як уже вище згадували, останній перепис населення в Україні проводили ще за часів президентства Леоніда Кучми в 2001 році. Та найближчим часом нового перепису теж не робитимуть, бо, зі слів економіста, владі це не вигідно.
“Багато людей, які виїхали за кордон, працюють там довший час нелегально, а на нашій території продовжують отримувати різну соцдопомогу. Коли буде новий перепис населення – це створить неприємний ажіотаж, бо вже відповідно до перепису треба буде приймати якісь нові рішення. Наприклад, зменшувати кількість наданих субсидій. А люди цього не сприймуть”, – зазначає Максим Столярчук.
Він додає: “Варто зауважити, що у першій хвилі міграції виїжджали переважно батьки. Зараз хвилі міграції відрізняються тим, що стараються виїжджати сім’ями. Відповідно кошти сюди надходять уже в менших об’ємах. Але цікаво, якщо проаналізувати структуру інвестицій інших країн, а саме Китаю, то там 70% інвестицій надходять в країну від їхньої діаспори з цілого світу”.
Як приклад, співрозмовник пригадує й Ізраїль, де весь його економічний розвиток пов’язаний з мігрантами.
“Для розвитку цієї держави чимало зробили і заробітчани, які туди приїжджають на роботу, а так само і ті, які виїжджали, як наймані працівники. Та важливо те, що всі вони після 5-10 років праці за кордоном повертались у свою державу вже з досвідом та статками. Тобто спрацювала національна свідомість”, – каже викладач Франкового вишу.
З його слів, потрібно розуміти, якщо українці виїжджатимуть і надалі такими швидкими темпами, сюди заїжджатимуть інші мешканці країн – переважно із країн СНД. А відтак це означатиме, що пізніше українцям не буде куди повертатись.

Концепція Пола Ромера як вихід

Пол Ромер з 2016 року є головним економістом Світового банку. А також він автор концепції “міст хартії” (charter cities) – точок росту, які використовуються бідними країнами для запровадження нових економічних, політичних, соціальних та інших правил. Зі слів Максима Столярчука, впровадження цієї концепції у нас могло б допомогти вирішити питання міграції.
“Пол Ромер запропонував ідею вільних міст. Європейська практика Магдебурзького права певною мірою подібна до міст хартії, які пропонує створити автор концепції. Теоретично, це новостворені міста, в яких одразу можна застосовувати реформи, які в решті країн важко провести через опір еліт або населення та інші застарілі проблеми. Чому б і нам не створити вільне місто, яке будуватимуть не за кошти держави, а інвесторів. Там, де діятиме вільна економіка та законодавче право. Наприклад, зі Львова чи Тернополя поїдуть працювати вже не за кордон, а в Чернівецьку область, у новозбудоване місто. Цю теорію запускають в Гондурасі, бо там теж гостро стоїть питання  міграції. Тим паче, в світі існує думка, що скоро не країни конкуруватимуть між собою, а міста за людей”, – підсумовує Максим Столярчук.

(Не)солодкі інвестиції?

Начальник управління інвестиційної політики Львівської облдержадміністрації Роман Матис у розмові з “Львівською Поштою” зазначив, що говорити про трудову міграцію в країні сьогодні потрібно на всіх можливих рівнях і на всіх можливих каналах комунікації. “Тема насправді нагальна, і вимагає фахового підходу. Говорити про те, чи можемо ми сьогодні повернути трудових мігрантів додому – я б взагалі це питання не піднімав. Однак вважаю, що варто думати над тим, як не втратити тих людей, які ще не виїхали за кордон. А для цього треба з’ясувати, що вони шукають за рубежем. Поділимо умовно мігрантів на три групи (є четверта група громадян, які для себе прийняли рішення, що їх Україна не влаштовує і жити вони тут не хочуть). Першу групу до трудової міграції спонукає матеріальний чинник. Друга група – це люди, які потребують психологічного відпочинку, змінити вигляд за вікном. Третя група розглядає можливість роботи за кордоном також як можливість побачити світ. Ми повинні дати всім трьом групам розуміння, що можна задовольнити всі їхні потреби, і повернутись в Україну”, – каже Роман Матис.
Більшість тих, хто обирає для себе роботу за кордоном, не влаштовує рівень заробітної плати в Україні. За останні роки на Львівщині почали працювати підприємства з іноземними інвестиціями.
“Сьогодні низка інвесторів нарікають на те, що жителі області, навчившись працювати на їхніх підприємствах, їдуть на роботу за кордон на аналогічні заводи чи фабрики, “бо там більша зарплатня”. Але насправді багато тих підприємств, які в останні роки прийшли на Львівщину, мають виробництва в інших країнах, і ми запропонували, що вони могли б відправляти українців “на заробітки” на свої підприємства, наприклад, на півроку. І всі залишаться задоволені, та ще й точно повернуться додому, бо в Україні матимуть роботу. І є компанії, які вже дослухались до цієї рекомендації, і сьогодні і підприємці, і працівники задоволені результатом. Цю техніку ми вже, забігаючи наперед,  пропонуємо наших потенційним інвесторам”, – повідомив Роман Матис.

Інвесторам бракує кадрів?

У розмові з “Львівською Поштою”, колишня працівниця одного із заводів з іноземними інвестиціями, який запрацював нещодавно на Львівщині,  розповіла, чому люди сьогодні не рвуться працювати на цих підприємствах.
“Робота – надважка, а зарплата така ж, як і на інших наших підприємствах. Вони використовують нас як дешеву робочу силу, бо в Європі на таких же заводах за ту ж роботу платять більші зарплати. Звісно, люди звільняються, бо їх це не влаштовує”, – розповідає Оксана (ім’я змінено).
Однак Роман Матис повідомив у коментарі “Львівській Пошті”, що “сьогодні ці підприємства не мають проблеми із кадрами”.
“Підприємства, які сьогодні працюють у Львівській області, відчувають, що в принципі з тим рівнем оплати праці, на який вийшли більшість заводів Львівщини, з тими мотиваційними пакетами, які пропонують іноземці, люди готові на них працювати. Єдиний чинник, який перешкоджає їм в роботі – це трудова міграція. Загалом їхні працівники задоволені роботою на цих підприємствах, розуміючи, що буде ще краще”, – запевнив Роман Матис.
Водночас Максим Столярчук має іншу думку про іноземні підприємства, які починають працювати в Україні, в тому числі, на Львівщині.
“Поясню, чому останнім часом у нас, на Львівщині, так активно відкривають заводи на кшталт “Фуджікури” чи “Бадер Україна”. Там потребують низької кваліфікації робочих. Ці підприємства просто перевезли сюди “на колесах”. Попередньо у Польщі підняли мінімальну зарплату, власникам підприємств це стало невигідно і вони переїхали сюди. Тут їм дешевше працювати. Нічого нового тут немає. Відтак не можна сказати, що до нас зайшов інвестор. Влада так говорить, бо їм так потрібно. Але це не так, людям платять копійки… Справжнім європейським інвесторам потрібна гарантія безпеки і приватна власність на землю, чого у нас немає”, – каже Максим Столярчук.

“Сьогодні уряду не вигідно стримувати процес міграції”

Ростислав Слав’юк, завідувач кафедри банківської справи Львівського інституту банківської справи, доктор економічних наук, – про наслідки заробітчанства для України та варіанти боротьби із трудовою міграцією

– Пане Ростиславе, чи можна, на вашу думку, сьогодні зупинити трудову міграцію українців?
– Статистика трудової міграції в Україні є фактично загрозливою для держави. На мій погляд, повернути всіх заробітчан не здатна навіть високорозвинена країна. Тобто, якби сьогодні це питання постало, наприклад, у Німеччині чи Італії, то жодна соціальна програма чи програма інвестування не змогла б повернути всіх людей назад. Однак, можна спробувати повернути додому хоча б частину українців і зменшити показники трудової міграції наших громадян. Для цього, насамперед, треба побороти корупцію, яка зараз гальмує інвестиції, і логічно, що через це не створюються додаткові робочі місця у країні. Тобто, якщо в Україні буде менша корупційна складова, то швидше розвиватиметься бізнес, і почнуть створювати нові місця праці.
Другий крок – це легалізація заробітних плат. Бо сьогодні в Україні зарплатні – “в тіні”, і логічно, що це впливає на культуру працевлаштування загалом.  Середньостатистичний українець може отримати в Україні п’ять тисяч гривень у конверті, не маючи майбутнього, заслуженої пенсії, а може отримати, умовно  кажучи, десять тисяч гривень у Польщі, аналогічно не маючи жодних соціальних гарантій. Тобто, якщо людина не має шансів на пенсію, на інші соціальні гарантії – вона вибирає Польщу. Якби в українця були соцгарантії, то, можливо, він би повагався щодо виїзду за кордон, навіть якщо б зарплата там була в рази більша. Але наразі маємо те, що маємо…
– Чи може сьогодні уряд якимось чином побороти цю проблему?
– Може. Інше питання – чи хоче. Адже тут є страшний парадокс: сьогодні уряду не вигідно стримувати процес міграції, тому що, по-перше, це самозайнятість населення, тобто люди їдуть за кордон, заробляють гроші, платять за комунальні послуги, вкладають гроші в освіту дітей тощо. Уряду це вигідно, бо надходження йдуть валютою. А валютна готівка позитивно впливає на ринок. Тому, сьогодні влада опинилась у такій ситуації, що вона просто не хоче руйнувати цей налагоджений процес. Та й, зрештою, сьогодні проблема трудової міграції українців настільки вкоренилась, що дати собі раду з нею не так вже й просто. Тому що найгірше у цьому всьому є те, що із проблемою трудової міграції стикнулись і наші сусіди – говорю про поляків, які зараз масово виїжджають у ту ж Німеччину. І зараз у Польщі виникає потреба у заміщенні робочої сили. Відтак навіть, якщо зараз українська влада прийме якісь заходи, аби бодай якось зменшити інтенсивність трудової міграції, то все одно цей процес стимулюватиметься польською стороною. У Білорусії також є потреба у наших фахівцях. Тобто, навколо України сформувалась низка країн, які потребують наших кадрів. Тому вже зараз не так просто діяти одноосібно у нашій країні, бо запущений механізм переманювання українців в інші країни. Водночас, якщо пустити все на самотік, то проблема з роками тільки загострюватиметься.
– Але ж у Польщі економіка вже багато років росте, не падаючи. Однак поляки все одно їдуть на заробітки. Чому так?
– Польща сьогодні – це далеко не найбагатша країна Європи. І очевидно, що зарплатня у Республіці Польща та у Німеччині суттєво різниться. І поляки це розуміють, тому, якщо є нагода жити краще, чому б ні?! Інше питання: які це спричинить наслідки для країни. Сьогодні польська влада заклала у своїх програмах “план” переманити близько мільйона українців. Є також комплексна програма, яку вони не афішують, і у якій йдеться про те, що Польща найближчими роками хоче переманити 5 млн українців. І мова не тільки про заробітчан, а про молодь, зокрема, студентство. У цьому питанні поляки якраз покладають великі надії на Україну в тому числі. Цього нашій владі треба боятись найбільше.
– Попри те, що заробітчани передають в Україну величезні валютні надходження, втім, у бізнес люди не поспішають вкладати свої гроші. Натомість поляки, які їздять на заробітки до Німеччини, часто відкривають власну справу… Наші заробітчани не довіряють українському бізнесу?
– Скажу, що українці, які роками працюють на заробітках в Італії, могли б запросто побудувати в Україні завод, який би виробляв сонячні батареї, але люди бояться. Бояться корупції, бояться недосконалої судової системи, бояться, буду говорити, як є, що у них відберуть те, що вони так важко заробляли. Тому вкладають гроші радше в нерухомість, чи в освіту дітей. Причиною того, що заробітчани не інвестують гроші в бізнес, є також і відсутність на загальнодержавному рівні інформаційної компанії, яка б заохочувала людей вкладати гроші у підприємництво. У європейських країнах громадянам все по пунктах чітко розказують, як і де краще інвестувати. У нас же це дуже в’яло. Бо  є групи, які не зацікавлені в тому. Однак мушу сказати, що трудова міграція рано чи пізно вдарить по найвищих ешелонах влади, і вдарить дуже боляче. Адже зараз влада орієнтується тільки на іноземні інвестиції, і недооцінює внутрішні. Тому, поборовши корупцію, ми могли б ці величезні гроші заробітчан вкласти в аграрний сектор, переробку, зберігання тощо.
Ще одна величезна проблема – це вкладення грошей українців у зарубіжне навчання. Тому, що сьогодні значна кількість студентів здобуває вищу освіту у Польщі, і пізніше там залишається. Знання сюди не повертаються…
– Іноземні інвестиції здатні вплинути на показники трудової міграції українців?
– Ті інвестори, які останніми роками зайшли на Львівщину, зіткнулися сьогодні із нестачею кадрів. І причина ось у чому: перш ніж зайти на наш ринок, іноземці аналізували середню заробітну плату по регіону. І коли в області запрацювали їхні підприємства, вони запропонували працівникам зарплатню в межах середньої суми заробітку у цій чи іншій галузі. Але вони недооцінили наших людей, які не хочуть виконувати важчу роботу за ту ж зарплату. І тому вони зіткнулися зараз із тим, що люди не хочуть працювати на їх підприємствах. В Україні дещо інший рівень життя і підхід до праці, ніж в Африці чи в Азії, де готові за 100 доларів 24 години на добу працювати…
В Україні люди трохи навіть “розбалувані” ринком, і знають, як собі дати раду. З цього можна зробити висновок: інвестори, і взагалі весь світ, дуже погано знають ментальність українців.
– На вашу думку, сьогодні українські роботодавці готові боротись за кадри?
– Починаючи із 2018 року, більшість підприємців будуть полювати за хорошими працівниками. І такий процес буде відбуватись в абсолютно різних сферах. Зміни медичної системи обслуговування також спричинять побивання за кваліфікованими кадрами. Тому зарплата із 2018-го суттєво збільшиться. І це не залежить ані від уряду, ані від політики…
– Чому власне мова про наступний рік?
– Грядуть дуже великі потоки міграції за кордон. І кількість бажаючих виїхати за кордон на роботу буде суттєво зростати, в порівнянні із минулими роками. Ба більше, змінилась географія міграції – на заробітки їхатимуть жителі східних і південних областей України. Раніше ці краї взагалі не були під загрозою, а тепер на них чекає просто шалена трудова міграція…
Розмовляла Олена Петришин
Ростислав Сорока, голова Регіональної ради підприємців Львівщини:
– Міграція – явище природне. Люди завжди мігрували. Причини різні – це низький рівень доходу, складні умови самореалізації, в тому числі корупція в державі. Виїжджають ті люди, які надіються на здобуття певного статусу в цих країнах. І необхідна державна політика, яка не просто би переконувала чи агітувала людей залишатися тут, а яка б давала можливість людям достойно жити на наших теренах. У рамках роботи Ради підприємців Львівщини ми розробляємо проект кадрової біржі, який запропонував би механізми працевлаштування чи пошуку кращих місць праці для кваліфікованих працівників. Нашими партнерами є близько 30 галузевих асоціацій, а також професійно-технічні заклади області. В училищах створюватимуться кластери, підкластери. Тобто ці навчальні заклади об’єднуватимуться за спеціалізацією і повертатимуться до вищої спеціалізації. Будуть училища швейного напрямку, деревообробного, машинобудівного тощо. Вже провели чотири спільні засідання і визначили пріоритети у спільних діях. Цю модель навчання хочемо впровадити вже у 2018 році. Додам, що ми запропонували відійти від поняття “розмір зарплати”, а перейти до поняття “розмір сукупного доходу”, що передбачає повернення до ширшого пакету послуг – це проживання в гуртожитках, медичне страхування за рахунок компанії, харчування, юридичне обслуговування, а також навчання і стажування, в тому числі за кордоном. Пропонуємо включити сюди й можливість створення приватних робочих місць для працівників компаній, які здібні бути самостійними підприємцями. Сьогодні люди не погоджуються працювати за зарплатню нижче 7000 гривень. Щодо більшої зарплати, то моя позиція така, що це питання не регулюється адміністративно. А розпорядження про підняття зарплат до якогось рівня нічого доброго не дадуть. Адже звідки береться зарплата? З конкурентоспроможності компанії та її дохідної частини. Тобто для початку необхідно подумати про підвищення конкуренції, розширення ринків збуту продукції, запуску внутрішнього ринку, а тоді вже говорити про зарплатню. Бо це все похідне. Водночас сьогодні маємо на Львівщині підприємства, які можна сміливо назвати європейськими. Наприклад, у галузі приладобудування – науково-виробниче підприємство “Спаринг-Віст Центр”. Це виробник дозиметрів, радіометрів, сигналізаторів, аналізаторів. До речі, у конкурсі кращих підприємств Львівщини вони зайняли перше місце. У галузі меблевого виробництва назву компанію, яка входить у групу Ради підприємців Львівщини – це компанія “Трембіта”. Відомий виробник музичних інструментів, який тепер у своїй роботі акцентує на виробництві меблів. У машинобудівній галузі маємо усім добре відому у Львові публічну компанію-концерн “Електрон”. Але для того, щоб такі компанії розвивалися і були лідерами у галузі, треба їх підтримувати. Необхідна державна промислова політика. Відтак питання з робочими місцями і гідними зарплатами поступово вирішуватиметься. Це також дозволить втримати наших людей в Україні. Зараз бачимо, що ті, хто виїхали, не поспішають повертатися в Україну, бо не бачать можливості тут жити чесно лише за свою працю. При вирішенні вищеперерахованих причин, думаю, заробітчани із задоволенням сюди поверталися б, відкривали невеличкий бізнес та інвестували в розвиток української економіки.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0015 / 4.64MB / SQL:{query_count}