Традиція чи потреба часу?

Львівській політехніці не присвоюватимуть імені Степана Бандери. “Львівська Пошта” дізналась, чому освітні заклади Львова називають іменами осіб, які не мають до них жодного стосунку

фото: Олег Огородник
В Україні існує практика присвоювати навчальним закладам імена визначних осіб, які зробили свій внесок у державотворення. І не лише освітнім закладам, а й вулицям, паркам, скверам, музеям, лікарням. Та чи завжди це доцільно? Якщо, наприклад, зрозуміло, чому Академія сухопутних військ у Львові має патрона – гетьмана Петра Сагайдачного, то ім’я Данила Галицького в назві Львівського медичного нац­університету історикам  не зовсім зрозуміле…

Ініціатива одного викладача

Кілька тижнів тому в інформаційному просторі поширили новину про можливе присвоєння НУ “Львівська політехніка” імені Степана Бандери. Дехто з львів’ян почав обурюватись, мовляв, не треба політизувати освітні заклади. Інші кажуть: а навіщо взагалі іменувати його, адже кращі виші світу – Оксфордський, Кембриджський університети та інші – обходяться без цього?!
Днями на офіційному сайті навчального закладу викладачі університету спростували інформаційні повідомлення про пропозицію надати ім’я Степана Бандери Львівській політехніці. Таку заяву схвалили на засіданні кафедри, яке відбулося ще 6 червня.
“То була ініціатива лиш однієї людини, нашого викладача, який працює в Львівській політехніці за сумісництвом. Окрім того, він є членом однієї з партій. Та не зовсім правильно він вчинив, коли поширив цю ініціативу нібито від усієї кафедри. Ще перед канікулами питання перейменування порушували на засіданні кафедри. Викладачі виступили проти”, – каже “Львівській Пошті” Василь Банах, старший виклад кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини НУ “Львівська політехніка”.
У світовій практиці якщо й присвоюють навчальним закладам імена, то радше тих осіб, які були засновниками того чи того закладу
Викладачі кафедри додали: якщо й надавати ім’я університету, то передусім потрібно звернути увагу на відомих представників української науково-технічної еліти, тісно пов’язаних із Львівською політехнікою. Серед них, наприклад, Юліан Медведський, який був професором і ректором університету, активним діячем.
“У нас є напрям на кафедрі, який, власне, займається історією Політехніки. Можливо, з часом висунемо пропозицію з присвоєння імені закладу. Але це буде ім’я людини, яка спричинилася до розвитку Політехніки і піднесення її до світового рівня”, – веде далі Василь Банах.

Радянська практика

Окрім того, співрозмовник зауважує: було б добре взагалі відмовитись від практики називати університети іменами видатних людей.
“Надавати імена навчальним закладам є, зрештою, радянською звичкою. У світовій практиці якщо й присвоюють навчальним закладам імена, то радше тих осіб, які були засновниками того чи того закладу. Наприклад, у Києві є Інститут електрозварювання імені Патона, який свого часу його і створив”, – пояснює Василь Банах.
Такої ж думки Ігор Петрій, завідувач сектору наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка.
“Як мені здається, особливо масово навчальні заклади називали саме на честь заслужених людей у Радянському Союзі. Тобто називаємо, прославляємо героїв, скажімо так, з іншого середовища, але підхід залишаємо той самий.
Якщо подивитися на європейську практику, то, умовно кажучи, Оксфордського університету імені Шекспіра ніде немає. Називають лише на честь засновника або ім’ям світової знаменитості, яка була причетна до закладу”, – пояснює Ігор Петрій.
Особливо масово навчальні заклади називали саме на честь заслужених людей у Радянському Союзі
Співрозмовник пригадав, коли ще в 2009 році студенти Донецького національного університету виступили з ініціативою надання вишу імені Василя Стуса, був неабиякий спротив.
“Патріотично налаштовані молоді люди виступали за те, аби надати місцевому університету ім’я Василя Стуса, а керівництво було проти. Тоді для активістів то була справа принципу. Після вимушеного переїзду університету з Донецька до Вінниці це питання вирішили. Тому однозначно казати, що нам потрібно відмовлятися від цієї традиції, не беруся”, – зазначає він.
В Україні є кілька вищих навчальних закладів, історія яких не зовсім переплітається з історією особистостей, ім’я яких увіковічили в назвах навчальних закладів.
“Маємо Харківський юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Чому імені Ярослава Мудрого? У Харкові він, у принципі, не міг бути, до цього міста він не є причетний… Київський університет імені Тараса Шевченка названий на честь людини, яка не має академічної освіти. Львівський університет названо на честь студента, якого вигнали звідти… Зрозуміло, в 1940 році Іван Франко став “дозволеним” героєм, тож так назвали. Так само у Львові маємо Медичний університет імені Данила Галицького. В цілому я не проти того, аби навчальним закладам присвоювати імена відомих осіб. Але все-таки треба підходити до цього з розумом!” – наголошує співрозмовник.

Аби пам’ятали!

За останні три-п’ять років в Україні з’явилося чимало Героїв, імена яких хочуть увіковічити в той чи той спосіб. Часто саме навчальні заклади, де навчалися Герої, перейменовують. На Львівщині понад 1300 шкіл, 105 із них – з іменами. Любомира Мандзій, директор департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації, каже, що це імена Героїв Небесної сотні, “атовців”, “упівців” тощо. Відтак називає такі процеси “елементи патріотизму”.
“Надавати імена навчальним закладам означає увіковічити пам’ять людей, які внесли свою лепту в розвиток чогось. Зараз дуже часто на Львівщині присвоюють імена Героїв школам. Наприклад, торік я брала участь у відкритті пам’ятної дошки на фасаді Новороздільського НВК імені Володимира Труша. Перед тим було звернення від батьків, педагогічного колективу, питання розглядали на сесії Новороздільської міської ради, після того й присвоїли ім’я Героя школі”, – каже вона.
Зі слів Любомири Манд­зій, були випадки, коли згоди щодо перейменування так і не дійшли.
“Одній із новояворівських шкіл, вихованцями якої були троє сучасних Героїв, так і не змогли обрати імені. Хіба що на фасаді встановили три меморіальні дошки”, – резюмувала вона.
А зі списку львівських шкіл, які нещодавно планували перейменували, – школа №87, де навчалася Ірина Калинець у період з 1947 до 1957 року. А також школа №54, де вже багато років діє єдиний музей Квітки Цісик.

Руслан Забілий, історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”:
– Думаю, називати навчальні заклали іменами відомих осіб – вже традиція. Існує практика університетів мати свого патрона. Причому це європейська практика. Мовиться про людей, які мають заслуги перед державою, перед її творенням, культурою, літературою, наукою. Нічого крамольного в цьому не бачу! Якщо люди мають заслуги, здобутки і змогли себе реалізувати в житті, це добрий приклад і для студентів. Особливо коли говоримо про тих, які в тому чи тому навчальному закладі навчалися, працювали. Щодо Львівської політехніки та присвоєння їй імені Степана Бандери, то там є свій колектив. Мені здається, це їхня справа.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7811 / 4.41MB / SQL:{query_count}