“Мій будинок тріщить по швах…”

Панельні будинки, які в СРСР будували як тимчасове житло, ще й досі в експлуатації. Однак чи безпечно проживати у помешканні такого типу, чи проводять аналіз технічного стану міських “панельок” та скільки, за прогнозами експертів, вони ще стоятимуть

фото: Діана Кормухіна (3)
“Мій дім – моя фортеця” – навряд чи цей відомий вислів стосується мешканців панельних будинків. Повертаючись додому з роботи, багато з них бояться побачити чергову тріщину на багатоповерхівці, у якій прожили останні кілька десятків років. Коли ці будинки у 70-80-их роках минулого століття зводили по всій території СРСР, в тому числі й у Львові, то обіцяли, що згодом їх розберуть, бо планували їх як тимчасове житло. До того ж будували їх наспіх, бо потрібно було якомога швидше виконати та перевиконати план. Минув час, Союз розвалився, а про терміни експлуатації всі наче й забули.
Сьогодні однотипні, постарілі, із тріщинами з усіх боків панельні будинки “прикрашають” спальні квартали у всіх країнах колишнього соцтабору.
Вони мало чим відрізнялися як зовні, так і всередині: похмурі “вежі-близнюки”, холодні взимку і задушливі у спеку, із низькими стелями, без звуко- і теплоізоляції.
Аби впровадити у Львові програму модернізації, необхідна добра воля мешканців та… великий гаманець інвестора 
Львів’яни асоціюють панельні будинки здебільшого із Сиховом. Хоча є вони і в інших районах міста, зокрема, у Шевченківському. Багатьом з них вже минув четвертий десяток, тому їхні мешканці мають всі підстави для хвилювання, адже невідомо, що буде з ними, коли завтра їхньому будинку присвоять статус аварійного. Чи не опиняться люди без даху над головою, адже ніхто не гарантує їм нового житла…
У Європі такі споруди підтримують в нормальному функціональному стані. Проводять усі необхідні заходи з утеплення та підвищення енергоефективності. В окремих випадках за кордоном мешканців переселяють в інше, безпечне, житло. Свого часу таке практикували навіть у столиці, однак, львів’яни поки що можуть про це лише мріяти…

5% міських будинків – панельні

“Сьогодні у Львові є 7900 будинків комунальної власності. Із загальної кількості, 5% будинків – панельні (395 “Пошта”). Більшість із них розташовані у Сихівському районі. Комунальники регулярно проводять обхід таких будинків та роблять поточний ремонт швів, дахів та інженерних мереж задля підтримки цього житла”, – розповідає “Львівській Пошті” директор департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради Ірина Маруняк.
З її слів, на ремонтні роботи капітального характеру передбачені бюджетні кошти. “Панельні будинки мають проблему – низьку енергоефективність. Є програма “Теплий дім”, на втілення якої виділено 7,5 мільйонів гривень. Програма передбачає, що 30% витрат на утеплення будинку відшкодовує місто. Ще є державна програма, яка відшкодовує 40% коштів на утеплення будинку. Також у Львові діє програма співучасті мешканців у ремонті свого житла. Тобто, якщо жильці консолідуються, 30% коштів акумулюють на ремонт будинку, то місто виділяє інших 70% – на проведення робіт”, – каже Ірина Маруняк.
З її слів, сьогодні панельні будинки Львова у задовільному стані. Та, звісно, є певні проблеми…

“Наприклад, у ЛКП “Стимул-Сихів” панельні будинки збудовані у 70-80 роках минулого століття. Свого часу проводили ремонт швів та дахів у цих будовах. Загалом стараємось моментально реагувати на скарги мешканців. Тож сьогодні на Сихові немає панельних будинків в аварійному стані”, – запевняє Ірина Маруняк.
Водночас чиновниця додає, що долучитись до вирішення долі житла панельного типу повинна насамперед держава.
“Вважаю, що вирішувати питання стосовно панельних будинків потрібно на державному рівні. Бо панельні будинки є не лише у Львові, але й в інших містах України. Ці будинки мають термін експлуатації 50 років, а якщо будинок на дев’ять-шістнадцять  поверхів – 100 років. Та згодом це питання постане гостро, тож потрібно не зволікати, а ініціювати та якнайшвидше почати вирішувати цю проблему на рівні держави”, – зазначила Ірина Маруняк.

Укріплювати стіни чи виселяти жильців?

Терміни придатності житла такого типу кожен – від мешканця будинку, до посадовця і архітектора – називає по-різному. Хтось говорить про 30 років, хтось переконаний, що його будинок стоятиме не менше 40 років, дехто називає 60, 70 чи 100 років.
На думку начальника управління архітектури та урбаністики Львівської міськради Юліана Чаплінського: “панельні будинки мають теоретичний термін придатності 70 років”. І хоч цифри різні, однак суть одна й та ж: по закінченні терміну експлуатації панельний будинок підлягає... знесенню.
“Однак, я не прихильних того, щоб виселяти людей, як це роблять у Києві чи у Москві, щоб побудувати на місці старих – нові багатоповерхівки. По щільності забудови, райони Любінської, Нового Львова дуже добре організовані. І мені б дуже не хотілось ще більше ущільняти цю територію за рахунок нових багатоповерхівок”, – вважає він.
Якість будівництва панельних будинків інколи може бути кращою, ніж якість деяких сучасних новобудов
Німці, завдяки сучасним технологіям, повністю модернізували своє панельне житло. Скажімо, аби вирішити проблему, в будинку у Німеччині надбудовували два-три поверхи, укріплювали стіни. Таким чином ремонтували цілі квартали у Берліні, не відселяючи мешканців. Для того, аби впровадити у Львові програму модернізації, необхідна добра воля мешканців та… великий гаманець інвестора.
“Свого часу Східна Німеччина проводила реконструкцію таких панельних будинків, але це робилося за державні кошти, були напрацьовані спеціальні державні програми, які передбачали пониження та підвищенням поверховості “панельок”. Тобто, була ціла реновація таких житлових районів, з посадками нових парків тощо. Щоб так само зробити у нас, потрібно стільки грошей, скільки їх мають німці”, – зазначив головний архітектор Львова.
Водночас Юліан Чапліснький зауважив, що панельні будинки – це малоліквідне житло.
“Особливо, якщо враховувати той факт, що зараз є дуже багато дешевого нового житла. Очікую якихось кроків від Міністерства регіонального розвитку, тому що це не проблема лише міста Лева, це проблема усіє країни”, – акцентує Юліан Чаплінський.

Чути, як сусід чай п’є

А от самі мешканці будинків панельного типу, часом і не знають, що їх будинок має відносно короткий термін використання. “Квартиру у панельному будинку отримала у 1980-их.
Теплоізоляція у будинку погана, та мешканці утепляють самостійно. Звукоізоляція взагалі відсутня – це найбільша проблема панельних будинків. Дуже чутно сусідів через стіну – діти бавляться, кричать – неможливо заснути. До того ж плити вже дають тріщини, будинок просідає.
Однак ЛКП все одразу ремонтує. Поки що не переходимо на ОСББ, бо чули погані відгуки від сусідів з інших будинків. Про те, що термін експлуатації панельного будинку 50 років – чую вперше”, – каже “Львівській Пошті” Марія, мешканка будинку на вулиці Гната Хоткевича.
Загалом мешканці “панельок” звикли до того, що їх житло весь час “чогось потребує”, тому ремонти для них – буденна річ.
“Насамперед у панельному будинку значно холодніше, ніж у цегляному. Сусіди самостійно утепляють, та це дорого. За пенсію собі цього дозволити не можу. Погана звукоізоляція – чути, як сусід зверху п’є чай і ставить чашку на стіл. З роками будинок розвалюється, плити тріскають. Оскільки наш будинок кооперативний, то ми самостійно доглядаємо за ним: тріщини залатуємо, дах смолимо. Про термін експлуатації панельних будинків 50 років знав, коли заселявся. Та за Союзу їх будували, як тимчасове помешкання, а сьогодні вже, мабуть, нічого не зробиш”, – каже “Львівській Пошті” пенсіонер Андрій, мешканець будинку на вулиці Чукаріна.

Однокімнатна квартира у “панельці” за 20 000 USD

На ринку нерухомості панельні будинки вже давно не в попиті. Покупцям більше до вподоби квартири із зручним плануванням у сучасних новобудовах, аніж сірі помешкання у будинках, які вже завтра можуть завалитись.
Однак Ірина Яремко, голова Львівської рієлторської палати, розповіла, що попри всі мінуси, “панельки” все одно мають свого покупця. “На мою думку, панельне житло не таке страшне, як про нього часом думають люди. І у зв’язку з тим, що люди не завжди мають достатньо грошей, щоб дозволити собі щось більше, то купують таке житло. Ціна на помешкання  у панельних будинках є нижчою на 10-20%. Це пов’язано з тим, що всім відомо: термін експлуатації цих забудов 50-60 років – не більше”, – каже Ірина Яремко.
Водночас зауважує, що молоді люди зараз радше віддають перевагу квартирам у новобудовах, що так стрімко “виростають” у місті Лева.
“Платоспроможна молодь радше купує квартири у нових висотних будинках із панорамними вікнами. Такі покупці часто полюбляють казати, що житло у нових багатоповерхівках – без аури минулих власників. Тобто люди хочуть бути першими господарями квартир, які купують. Та й зрештою, нові будинки будують за іншим принципом, ніж зводили “панельки”, більш надійним, який гарантує довший термін експлуатації. Хоча, на мою думку, якість будівництва панельних будинків інколи може бути кращою (як би це дивно не звучало), ніж якість деяких сучасних новобудов. Крім того, панельні будинки, до прикладу, на вул. Грінченка, Володимира Великого, Кульпарківській – розташовані у дуже гарних місцевостях, де є багато зелені довкола, добра інфраструктура”, – каже Ірина Яремко. Тому, на її переконання, казати про те, що люди зараз геть відмовляються від “панельок”, не можна. А на запитання, чи справді важче продати житло у панельному будинку, ніж будь-яку іншу квартиру, відповідає: “Взагалі вторинний ринок сьогодні важко продається. Певною мірою, можливо, і квартиру у панельному будинку продати складніше, ніж квартиру у цегляній багатоповерхівці. Однак не завжди: за умови, якщо продавець дослухається до фахівця і поставить адекватну вартість, покупець знайдеться. Бо наші люди зараз ще живуть 2008 роком, і їм подекуди важче зрозуміти деякі ціни. А вартість “панельок” сьогодні є найнижчою, бо житло у таких будинках цінується нижче, ніж новобудови, де є можливість розтермінування платежу, а продавець квартири у панельному будинку хоче отримати свої кошти одразу й лише зрідка готовий “підписуватись” на розтермінування”.
Ірина Яремко переконана: попри усі побоювання, обов’язково знайдеться клієнт, який буде готовий придбати однокімнатну квартиру у панельному будинку за 20 000 USD.
“Вважаю, що кожен клієнт і кожна квартира повин­ні знайти один одного. І тут немає ні системи, ні планування, ні якогось загального підходу”, – наголосила співрозмовниця “Львівської Пошти”.

“Зволікання з вирішенням питання панельних будинків може мати наслідки подібні до нехтування проблеми львівського сміття”

Микола Обідняк, заслужений архітектор України, лауреат Державної премії СРСР в галузі архітектури, – про історію будівництва панельних будинків, скільки насправді можуть служити ці “висотки” та чому вже сьогодні варто потурбуватись про майбутнє панельної забудови у Львові

– Миколо Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, як виник такий тип будівництва?
– Історія цієї забудови нашого міста бере свій початок із часів СРСР.  Радянський Союз мав програму державного забезпечення житлом промислових районів у містах. Тому державі треба було дуже швидко, а головне – дешево зводити багатоповерхові будинки. Для того, щоб збудувати їх із цегли, потрібно було чимало часу та сировини. Тому вирішили будувати панельні будинки, бо лише таким чином могли прискорити процес будівництва, а відтак і здачу житла в експлуатацію. Перші будівлі панельного типу почали зводити ще у 1970-их рр.
У Львові працювали великі промислові об’єкти. Тому і в нашому місті  вирішили запустити комбінат залізобетонних панельних конструкцій. Чому залізобетонних? Бо ці панелі виготовляли на заводі із бетону і металевого каркасу. Виготовляли сітку великого формату, цю сітку заливали мокрим бетоном, витримували, перевертали. По периметру ці панелі мали металеві конструкції, які можна було скріплювати між собою.
Освоївши цю технологію, у Львові свого часу цілий Сихів та й чимало Шевченківського району забудували панельними будинками, деякі з них проектував і я – зокрема “висотки” по вул. Володимира Великого, Тролейбусній, Мазепи та ін. Такі ж будинки мені доводилось проектувати, коли працював у Братську, в Росії. До слова, першу квартиру, яку отримав, була власне у “панельці” у Львові, по вул. Тролейбусній, 6.
– Які переваги та недоліки панельних будинків можете назвати?
– Швидке зведення будинку – це напевно єдина перевага цих “висоток”. Недоліків набагато більше. По-перше, для будівництва такого житла витрачали велику кількість цементу і бетону. Другий недолік – велика вага будинку. Часто ці багатоповерхівки тріскаються, прогинаються саме від власної ваги. Тому тут потрібна добра технологія скріплення панелей між собою. По-третє, при товщині панелей до 30 см, вони пропускають холод і тепло. Тому такі будинки підлягають першочерговому утепленню.
Пригадую з особистого досвіду, коли взимку провести пальцем по стіні “панельки”, то він буде вологий – тобто утворюється конденсат. А спати ближче півметра до стіни у квартирі панельної “висотки” було взагалі неможливо, бо за ніч можна було добряче застудити голову. А це свідчить про невидиме продування крізь панелі. Четвертий недолік панельних забудов – це відносно короткий термін експлуатації. Вважаю, що панельні будинки передбачені на 70-80 років. В окремих випадках доброякісного будівництва – і на 100 років. Для порівняння, на площі Ринок у Львові будинки з цегли і з каменю стоять по 600-700 років.
– Тобто те, що панельні будинки можуть використовуватись лише 30 років від моменту здачі в експлуатацію – це міф?
– Так, це міф. Через те, що ці будинки часто тріскаються, люди починають перейматись, що, мовляв, скоро розвалиться. Однак, говорити про те, що ці радянські багатоповерхівки “витримають” лише три десятки років, не варто. Певен, панельні будинки можуть стояти не менше сімдесяти, а деякі, й сотні років.
Хоча деякі будинки, справді, можуть прослужити лише 30 років. Тільки тому, що, можливо, панелі будівлі були зварені майстрами неякісно, бо ж в СРСР всі мали на меті одне – швидко здати будинок в експлуатацію. І на тому крапка. А вже чи буде ця багатоповерхівка зведена якісно, чи халтурно – питання інше. У моєму будинку, де я колись мешкав, шви, які з’єднують між собою панелі, свого часу заново відкривали і заново “закривали” бетоном, щоб таким чином бодай якось зарадити руйнуванню.
У 1972 році, коли ми ще тільки заселились на Тролейбусну, 6, то зовнішня панель будинку через кілька місяців, просідаючи, тріснула… Переймався за безпеку доньки, якій на той час було два роки, тому довелось викликати майстрів, щоб владнали проблему. А загалом вважаю, через, можливо, неякісну роботу будівельників, це житло не має шансів бути довготривалим. Бо сама панель ще може стояти довго, але якість швів, які, правду кажучи, у більшості випадків виконані абияк, стає причиною того, що будинок руйнується ледь не на очах. Оскільки металеві конструкції, які скріплюють панелі, з часом починають ржавіти, панелі починають відхилятись, з’являється тріщина.
– Чому, на ваш погляд, перестали будувати багатоповерхівки такого типу?
– До 90-их ці будинки ще активно зводили. А з розпадом Радянського Союзу – припинили. Хоча, переконаний, якби СРСР існував, то їх і досі будували б.
Чому відійшли від цього? Бо такий вид будівництва є дороговартісним, а водночас неякісним та недовговічним. Зрештою, якщо б ці будинки були доцільні, то приватні забудовники продовжили б роботу Львівського комбінату залізобетонних панельних конструкцій.
– Що, на вашу думку, буде, якщо залишити напризволяще ці багатоповерхівки?
– Можливо, багатьом це здасться надто голослівним, однак, вважаю, що зволікання з вирішенням питання панельних будинків може мати наслідки подібні до нехтування проблеми львівського сміття. Адже, якби свого часу, львівські посадовці спрацювали на випередження, то ми би не мали Грибовицької трагедії і рік би не дихали сміттям. Аналогічно – якщо зараз міська влада заздалегідь не потурбується про те, як далі бути з панельною забудовою Львова, то у найближчому майбутньому будемо пожинати, як то кажуть, плоди з цієї байдужості.
Тільки уявіть, що буде, якщо панельні будинки Сихова масово почнуть руйнуватись, зокрема тріскати. А населення цього мікрорайону – майже 300 тисяч осіб, а це більше, ніж населення Івано-Франківська! І тоді всі ці люди вимагатимуть від міських посадовців вплинути на ситуацію, якось зарадити їхній біді, в тому числі вимагатимуть нового житла. І що ж тоді будуть робити у Ратуші?!
Тому, вважаю, що вже зараз треба серйозно застановитись над вирішенням цього питання. До прикладу, головний архітектор Львова міг би спільно з Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України ініціювати професійні дискусії щодо цієї проблеми і спільно напрацювати конкретну програму вирішення цього питання. Тим часом, жителям аварійних “панельок” можна було б виділяти житло у новобудовах. Думаю, що це все реально – варто лише серйозно підійти до цього питання. Паралельно можна було б пропонувати кредитування житла під малий відсоток для мешканців панельних будинків – це теж, думаю, варіант. Можна навіть створити соціально-житловий фонд, який би займався вирішенням питання житлового забезпечення мешканців “панельок”.
– Миколо Миколайовичу, яким чином можна продовжити безпечну експлуатацію таких будинків? Які технології реконструкції можна застосувати?
– Східна Німеччина також колись будувала панельні будинки. Сучасна Німеччина їх зносить, бо їм так вигідніше. У нас немає грошей для знесення будинків. Інвестори, звісно, можуть їх знести, але не хочуть на це підписуватись, бо доведеться компенсувати кошти мешканцям квартир. Отож стоїть питання, як “допомогти” таким будинкам, щоби в них певний час все ще могли жити  львів’яни, не побоюючись за свою безпеку.
Моя пропозиція – підсилити панельні багатоповерхівки. Можна, наприклад, по будинку, ззовні, встановити каркас залізобетонних конструкцій, до якого приварити панелі будинку. У такий спосіб підсилені панелі могли б протриматись ще, думаю, добру сотню років. Бо сама панель не зруйнується, боятись варто за стики панелей, які з металу, а тому ржавіють і руйнуються. А таким чином можна було б законсервувати будинки. Це мій варіант, який би ще варто було обговорити із конструкторами. Хоч я бачив, що таке практикують.
Однак розраховувати на те, що консервація назавжди вирішить питання довготривалої експлуатації панельних будинків, не варто. Консервація лише допоможе виграти трохи часу для комплексного вирішення проблеми.
Розмовляла Олена Петришин

Сергій Бабак, заступник міського голови Львова з питань ЖКГ, позаштатний радник міського голови з питань житлової інфраструктури:
– У Києві є низка панельних будинків, які свого часу реконструювали. Однак, масового характеру це явище в Україні не набуло. Насамперед тому, що законом не врегульований порядок вирішення питання виселення людей при проведенні реконструкції або при знесенні таких будинків. Натомість діє закон, згідно з яким, у випадку виселення жильців, в обов’язковому порядку необхідно надати їм нові квартири, дотримуючись всіх державних норм. А якщо у квартирі “хрущовці” прописані три сім’ї, в кожній з яких по три члени, то державі доведеться виділяти кожній сім’ї по дво- чи трикімнатній квартирі. А звідки взяти стільки коштів? Єдиний вихід – інвестори, які заходять на ринок. Вони могли б зносити будинки, і надавати квартири у своїх новобудовах. Але за законом, зносячи п’ятиповерхову “хрущовку”, інвестор зобов’язаний компенсувати втричі більше квадратних метрів, ніж її мешканці мали до цього. Бо такий закон… У деяких країнах, і не тільки пострадянських, а й в Азії чи в Китаї, діє чітке законодавство щодо аварійних будинків. І якщо ви живете у старому будинку, то вам пропонують два варіанти: або вам як компенсацію нададуть нову квартиру, або відшкодують гроші за стару. І людина у примусовому порядку повинна зробити вибір. Інших варіантів нема. Тому, поки в Україні на законодавчому рівні це питання не буде врегульовано, доти нічого не зможемо робити. Адже не може місцева влада сама приймати будь-які рішення, які суперечитимуть чинному законодавству України.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7186 / 4.58MB / SQL:{query_count}