Хочемо якісної медицини!

Україну охопив потужний флешмоб #вимагаю_медреформу. Люди розповідають про своє перебування в державних лікарнях та поліклініках і одностайні у тому, що в медичній галузі конче потрібні серйозні зміни

Україна на порозі медичної реформи. І доки можновладці сперечаються, чи потрібна вона нам саме зараз, у мережі Facebook запустили флешмоб #вимагаю_медреформу. Упродовж кількох днів ця акція набрала чималих обертів і стала найкращим індикатором проблем медичної галузі в Україні, з якими щодня стикаються сотні тисяч громадян.
У інтернеті люди зі всієї України не перестають ділитися своїми враженнями від лікування в державних медзакладах. Враження ці, м’яко кажучи, не надто позитивні. Переважно це описи конкретних проблем, з якими стикалися пацієнти чи їхні родичі у лікарнях або під час прийому в окремих лікарів. Люди нарікають, що бояться звертатися до медиків, бо більшості з них не довіряють або вважають некваліфікованими, а самі лікарні багатьом із них нагадують… передпокій у морзі. Тож українці вимагають провести реформу системи охорони здоров’я, аби таких жахливих ситуацій більше не виникало.
2 червня Національна рада реформ підтримала реформу медицини і рекомендувала Верховній Раді України визначити пацієнтські законопроекти МОЗ як невідкладні. У вівторок, 6 червня, під тиском громадськості (під стінами Верховної Ради, а також у 50 українських містах відбулася акція протесту під назвою “Година смерті”: люди на вулицях лягали на землю і накривалися простирадлами. Моторошна картинка нагадувала тіла в морзі. В ряду було 67 людей – саме стільки в Україні помирає щогодини, не отримавши належної медичної допомоги.“Пошта”).
Депутати ВРУ проголосували за включення до порядку денного поточної сесії пацієнтських законопроектів, які запустять медичну реформу в Україні. Сьогодні, 8 червня, Верхов­на Рада має розглянути в першому читанні чотири відповідні законопроекти. Сподіваємося, що до кінця сесії народні депутати таки ухвалять медичну реформу. В Міністерстві охорони здоров’я називають її “питанням національної безпеки держави”.
Перше і головне, що треба змінити в головах і пацієнтів, і лікарів, – це психологію ставлення до медицини
“Немає важливішого питання, аніж питання медичної реформи сьогодні в Україні. Від змін, які ми пропонуємо, залежить майбутнє нашої країни, залежить життя та здоров’я наших дітей та внуків. Ми очікуємо, що депутати ухвалять ці законопроекти вже до кінця сесії, і ми запустимо процес змін!”, йдеться на офіційному сайті МОЗ.
А ми, своєю чергою, вирішили опублікувати уривки кількох історій (редаговані. – “Пошта”), якими поділилися люди у Facebook.
Отар Довженко: “Сиджу, кашляю, кашляю і думаю про те, чому “перенести запалення легенів на ногах” звучить для мене не так страшно, як “звернутись до якої-небудь лікарні”, і #вимагаю_медреформу”.
Оля Лех: “Років зо три тому я проходила один із типових щорічних медоглядів у державній міській лікарні. Обстеження показало, що з моїм здоров’ям наче все в нормі. Та все ж лікар скерував на УЗД, щоби переконатися. Лікар-УЗДист поспіхом зробила обстеження та списала цілий бланк заключення. І попри те, що була доволі хамовитою, мені довелося заплатити “благодійні” 100 гривень. Що в цьому бланку тільки не було: і кісти, і відхилення від норми, і вроджена недорозвиненість органів…
Коли сиділа з тим аркушем у черзі під кабінетом свого лікаря, мене в жар кидало … Я просто не розуміла, звідки в мене та біда, оскільки описані симптоми аж ніяк у себе не спостерігала. Прочитавши те заключення, мій лікар тихо мовила: “А ви не проти пройти повторно УЗД деінде?”. Згодом я зробила УЗД в приватній клініці, і жоден із діагнозів не підтвердився. А могли ж “залікувати”…
Я вимагаю медичну реформу, щоб нетямущі куми/племінниці/сестри голов­них лікарів не отримували хлібні місця в медустановах та не ставили неіснуючих діагнозів. Я за медичну реформу, яка гарантуватиме нам якісне обслуговування, а справжнім лікарям – гідну заробітну плату!”

Катерина Венжик: “1 квітня 2018 року виповнюється 20 років, як немає тата. Він помер від раку кори головного мозку. Я довго можу розповідати, як йому спочатку кілька місяців не могли поставити діагноз. Лікар рекомендувала втирати в тіло борсуковий жир і краще харчуватися. Приблизно через півроку в нього діагностували пневмонію. Ще кілька місяців кололи антибіотики. Чи варто говорити, що краще не ставало? Коли він уже зовсім був схожий на тінь, головний біль не знімався нічим, почалися порушення мови, і його відправили на обстеження в інститут нейрохірургії. До смерті тата залишалося три місяці…”
Таня Турчина: “Вимагаю медреформи! У пологовий я йшла “в рожевих окулярах”. Вони, правда, зразу й злетіли, щойно я потрапила в патологію. Добігав 41 тиждень моєї вагітності, прогнозована вага малечі – 4350. Через певні фізіологічні процеси стає зрозуміло, що родити сама я не зможу, але завпатологією не дозволяє “кесарити”, бо… “немає крайньої потреби, і поки що з дитиною все нормально”. Звісно, у мене істерика, я не розумію, чому не можна зробити все планово, а не чекати авралу. До того ж все це робиться демонстративно, по-хамськи, з криками. До речі, хамство завідувача патології відчула, певне, кожна друга породілля, яка лежала в цей час. Більш неадекватної людини я напевне в житті не зустрічала. Здоровий мужик, який очевидно має купу комплексів, які зриває на найбільш незахищених – вагітних.
Окремо зупинюся на “благодійних внесках” патології. Для прикладу, забір крові з вени – спершу купи пробірки загальною вартістю 30-40 гривень, далі зроби внесок 40 гривень за вену і 20 за пальчик… Словом, уся патологія – не помажеш – не поїдеш. Єдине, за що не брали грошей, – аналіз сечі…
Відтепер сам лікар буде зацікавлений у підборі медсестер та вимагатиме, щоб ті з повагою ставилися до пацієнта
Правдами-неправдами мені таки призначили кесарів. Але тут пригоди тільки почалися… Дізналася, що діток після операції віддають мамам лише на третій день, про грудне вигодовування відразу тут навіть не чули, уже не кажучи про викладання дитинки після розтину на груди мамі чи родичам… І якщо з останнім я ще могла змиритися, то перші два пункти мене зовсім не влаштовували. Весь вечір я обривала телефони знайомих лікарів, які провели мені детальний інструктаж, поскидали скани протоколів МОЗ та європротоколів, де чорним по білому писало, що дитина має бути з мамою. Тільки я відкрила очі після наркозу, як почала вимагати принести дитину. Мою красотульку таки принесли – показали і хотіли забрати назад. Це не входило в мої плани. Після словесної перепалки я таки приклала дитину до грудей, і поки що мені дозволили її лишити. Та згодом розгорнулися справжні баталії. Дитину я вимагала залишити, а мені казали, що “в нас це заборонено”… У мене прорізався голос – і наркоз остаточно минув! Пообіцявши, що спати вони не будуть уже до кінця життя, я пригрозила зателефонувати на гарячу лінію. Уже за кілька хвилин в палаті був черговий лікар і половина персоналу. Словом, малеча таки лишилася зі мною і щогодини хтось заходив та питав, чи все у нас добре…”
Світлана Божко: “Вимагаю медреформу. Сильна кровотеча з носа на фоні гострої вірусної інфекції. 20 хвилин, 30, 40… Викликаємо таксі та їдемо в лікарню на Ужгородській. Корки, десь дорога перекрита. Доїхали. Лікарня. Нас посилають з кабінету в кабінет. Лікарів нема жодного. А тим часом ти захлинаєшся своєю кров’ю вже годину. Викликали лікаря з операційної! Капець! А де черговий? Роблять тампонаду носа, кров зупиняється. Пропонують поїсти морозива та випити аскорутин. І все! Ніяких записів, ніхто не здогадується хоча б виміряти тиск, не пропонують полежати. Просто відправляють у поліклініку за місцем проживання до терапевта. Чекаємо таксі на сходах в лікарню. У очах темніє, ноги стають ватяними, ти падаєш, непритомнієш. Губи синіють, тіло не дихає, кам’яніє, судоми. А тим часом дочка бігає коридорами і кричить. Збігаються люди, першу допомогу надає не лікар, а чоловік. Прибігає лікар, поливає тебе водою і дає нашатир в ніс, який не дихає! Ти приходиш до тями, тобі дають випити води... і все! Охоронець хвилюється за твій стан більше, ніж лікарі. Ніяких уколів, ніхто не пропонує прокапати глюкозу. Міряють тиск, радять випити кави та з’їсти солодкого. І знову ж таки відправляють додому. Кажуть, “швидка” буде їхати довго або взагалі не прийме замовлення з лікарні, тому беріть таксі. Нікому, крім тебе і твоїх рідних, немає до тебе діла. Ви можете померти навіть на сходах лікарні. Бережіть себе!”
Оля Швед: “Саша з татом проходила медогляд. Лікар-ЛОР не змінила шпатель на стерильний ні до Саші, ні після Саші. Моя дитина зараз хвора. В ж..пу таких лікарів і таку стару систему!”

Десять фактів про медичну реформу

Законопроекти, які мають запустити медичну реформу в Україні, розроблені урядом на виконання Концепції реформування охорони здоров’я, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України №1013-р 30 листопада 2016 року, та доопрацьовані парламентською робочою групою. Вони запроваджують новий дієвий механізм реалізації пацієнтами конституційного права на безкоштовну медичну допомогу, отримання якісних медичних послуг та лікарських засобів.
Ось що запроваджують ці законопроекти:
1. Новий дієвий механізм реалізації конституційного права на безкоштовну медичну допомогу, отримання якісних медичних послуг та лікарських засобів.
2. Державні гарантії оплати наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів держбюджету за принципом “гроші ходять за пацієнтом”.
3. Поняття “державного гарантованого пакету” – визначеного обсягу медичних послуг та лікарських засобів, які держава зобов’язується оплачувати за наперед встановленим єдиним тарифом, що затверджується КМУ щороку. Державні фінансові гарантії надаються незалежно від будь-яких додаткових критеріїв усім громадянам України.
4. Повній оплаті з держбюджету підлягатимуть медичні послуги та лікарські засоби на рівні первинної та екстреної (близько 80% усіх звернень громадян), а також паліативної медичної допомоги. Обсяг фінансування інших видів медичних послуг буде визначатись КМУ. При цьому компонент медичної допомоги на всіх рівнях завжди буде оплачуватись державою.
5. У разі часткового покриття запроваджується офіційна співоплата за отримані медичні послуги. Співоплата може здійснюватися за рахунок коштів пацієнтів чи за рахунок інших джерел (наприклад, загальнообов’язкового соціального медичного страхування, добровільного медичного страхування, коштів місцевих бюджетів) за встановленим КМУ фіксованим тарифом співоплати, поза яким стягнення плати заборонене.
6. Медичні послуги в рамках державного гарантованого пакета надаватимуться закладами охорони здоров’я будь-якої форми власності та фізичними особами-підприємцями, що мають ліцензію на медичну практику, відповідно до договорів про медичне обслуговування населення, укладених з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Оплата за надані пацієнтам послуги здійснюватиметься НСЗУ на підставі такого договору.
7. Державні фінансові гарантії запроваджуються поступово, на первинному рівні вже з січня 2018 року, на інших рівнях – до 2020 року.
8. В Україні визнаватимуться міжнародні клінічні настанови, що дозволять застосувати кращі світові практики та досягнення доказової медицини.
9. Пільги, що вже існують у сфері медичного обслуговування, залишаються чинними та реалізуються відповідно до тих законів, якими вони впроваджені.
10. Додаткові державні фінансові гарантії повної оплати лікування для учасників антитерористичної операції (АТО) для визнання їх вкладу та самопожертви заради захисту України.

Володимир Зуб, головний медик Львова:
– Що стосується медицини, то критика була завжди. Насправді є чимало і позитивних прикладів, просто про них мало хто говорить. Людям легше щось і когось розкритикувати, аніж похвалити. Всі негативні історії та приклади теж варто ділити навпіл. Нещодавно трапився неприємний випадок: жінка на всю лікарню стала кричати, що її чоловік потрапив у медзаклад, а лікарі нічого не роблять. Як з’ясувалося, його оглянули, скерували на рентген, призначили відповідне лікування. А проте фразу “нічого не роблять” тоді певно почули з 20 осіб навколо і зробили певний висновок про заклад чи про лікаря. На жаль, ставлення до медицини в нас є за визначенням. Але ми самі в цьому винні… Перше і головне, що треба змінити в головах і пацієнтів, і лікарів, – це психологію ставлення до медицини. Відколи я закінчив медінститут, а це більш ніж 25 років, нічого кардинального в галузі охорони здоров’я не відбулося. Тобто абсолютно нічого не було зроблено, аби привести існування медичної системи до тих стандартів, які є в цивілізованому світі. Так, звісно, за рахунок державного чи місцевого бюджетів нам вдалося закупити нове обладнання, зробити ремонти чи відкрити нові відділення, але систему це зовсім не міняло. Ми досі живемо за радянською державною “семашківською” системою. Можливо у 50-их, 60-их чи 70-их роках минулого століття цю систему й визнавали як одну з найкращих, проте зараз навіть найбагатші країни світу – Америка, Німеччина, Франція – не можуть собі дозволити її утримувати. Треба розуміти, що в світі немає нічого безкоштовного – за все треба платити. В Радянському Союзі за все платила держава. І це настільки вкоренилося у головах наших людей, що вони досі з цим живуть. Усі говорять про Європу, ринкові відносини, але тільки не про зміни в медицині… У нас як? Щойно пересічна людина потрапляє в медичний заклад – чи то в лікарню, чи то в поліклініку – для неї цей візит стає фінансовим шоком. Але сьогодні ні держава не може повністю профінансувати лікування пацієнта, ні пацієнт сам не може повністю оплатити все лікування. У підсумку люди вчасно не звертаються по медичну допомогу, відтак маємо запущені форми хвороб та важкі стани пацієнтів. А це потребує ще більших грошей. Так само за радянською системою працюють і медичні працівники. Мовляв, платіть – і ми лише тоді будемо лікувати, бо на мінімальну зарплату не проживемо. Ось і виходить замкнене коло… Його треба розривати і робити це в такий спосіб, аби пацієнт все ж таки якусь частину грошей платив, роблячи це регулярно, заздалегідь, через систему страхування. Лише тоді пацієнт буде певен, що за ці гроші він отримає якісну медичну допомогу. А лікарі, своєю чергою, отримуватимуть гідну зарплату. Але не тому, що рахуються на роботі, а за конкретну надану допомогу пацієнту. Загалом медична реформа нам дуже потрібна, і то давно! Ті зміни, які пропонує чинний склад Міністерства охорони здоров’я, вперше за 25 років я повністю підтримую! Це правильні кроки! Так, можливо, вони будуть болючі, ми зробимо якісь помилки, а ще буде багато невдоволених (бо всім не догодиш), та принаймні ми почнемо цей шлях, почнемо нарешті реформу. Медицина – це давно бізнес! Наприклад, перший етап нової системи охорони здоров’я передбачає зміни в роботі сімейних лікарів. Якщо раніше при різних обсягах роботи зарплату вони отримували однакову, то тепер цього не буде. Пацієнтові не нав’язуватимуть лікаря за місцем проживання – він матиме можливість сам обрати фахівця, якому довіряє, підписати з ним угоду. І тоді виділені державою гроші будуть платити саме тому лікарю, до кого прийшов пацієнт. Відтак лікар буде зацікавлений, аби до нього йшли пацієнти, буде ввічливим, наведе порядок у своєму кабінеті, нарешті полагодить поломаний стіл, піклуватиметься, щоб у його кабінеті було відповідне обладнання для надання кваліфікованої допомоги. Якщо всього цього не буде, пацієнт завтра прийде до іншого лікаря, і гроші підуть не до нього. Також чимало історій можна почути про хамовите ставлення молодшого персоналу до пацієнтів, про тітоньок, які в приймальнях чи реєстратурах відразу ж грубіянять, не дозволяють зробити зайвого кроку або ж не рушаться, поки їм не заплатиш. Відтепер сам лікар буде зацікавлений у підборі медсестер та вимагатиме, щоб ті з повагою ставилися до пацієнта. Щоб усіх цих проблем не було, щоб пацієнт міг отримувати кваліфіковану медичну допомогу, потрібна матеріальна стимуляція. Другий етап системи – стаціонари. Нова реформа передбачає, що гроші отримуватимуть лише ті медичні установи, до яких звернулися пацієнти і де їм надали конкретну кваліфіковану допомогу. Пацієнт є – отримуйте гроші, сидите і нікого не лікуєте – нічого не заробите. Ще один етап нової реформи стосується страхування. Функцію страховика у нас виконуватиме держава. Усі ми є платниками податків. Отож, із цього державного збору кожному українцеві зобов’язані дати гарантований державний пакет медичних послуг. Звісно, щось буде безкоштовним, а за щось доведеться доплачувати, і все це регламентуватимуть підзаконні акти – лише б рушилася ця реформа. Думаю, так і буде!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.5660 / 4.54MB / SQL:{query_count}