“Для кожного з нас Церква починається із сім’ї та родини”

о. Володимир Кепич, настоятель храму Воздвиження Хреста Господнього – про походження святкування Зелених свят та роздуми про майбутнє Церкви та народу

фото: Олег Огородник (3)
Свято Трійці, або як кажуть у народі Зелені свята, у 2017 році випадає на ці вихідні – 4 червня. А 5 червня, в понеділок, українці матимуть додатковий вихідний, адже це другий день Зелених свят, які в Україні щороку відзначаються на п’ятдесятий день після Великодня.
У ці дні ми традиційно прикрасимо свої домівки квітами та зеленню, сходимо до храму на святкову літургію, зберемося родинами за святковим столом. Однак, чи знаємо ми справжню суть та історію цього свята?  Напередодні свят “Пошта” поспілкувалась із настоятелем храму Воздвиження Хреста Господнього, капеланом Львівського державного університету внутрішніх справ о. Володимиром Кепичом про те, чому Трійцю вважають днем народження Церкви і яка роль Церкви та людської віри в сучасному світі.

Про походження свята Трійці

– Отче, розкажіть, будь ласка, яка історія зародження Церкви?
–Офіційно, по-церковному, це свято називається день П’ятиде­сятниці, Зіслання Святого Духа. А Зеленими ці свята називають тому, що в нашому народі є ще залишки язичництва, яких ми не можемо позбутися. Це язичництво проявляється у тих зелених вітках, якими обвішуємо наші домівки, у віночках із квітів, якими ми оздоблюємо наші помешкання. Ці звичаї певною мірою прикрашають наші християнські традиції. День П’ятидесятниці – це п’ятдесятий день після Воскресіння Господнього. Це той день, коли був зісланий Святий Дух на Пресвяту Діву Марію та апостолів, які очікували обітниці Христової про те, що прийде Дух Утішитель. Цей день і стане народженням Новозавітної Церкви.
Проблема Церкви – це діти на вулиці, розлучені сім’ї, у яких діти при живих батьках ростуть сиротами, це ті переповнені в’язниці
Зіслання Святого Духа відкриває нову сторінку в історії всього людства. Якщо Вавилонська вежа є поділом між народами (Господь розділив людство за мовами), то в день П’ятидесятниці починається об’єднання світу. Апостоли, отримавши благодать Святого Духа,  як пише Святе Письмо, розмовляли з усіма народами на тій мові, на якій говорив той чи інший народ.
– Як апостолам вдалось навернути майже цілий світ до Христа? 
– Це один з тих випадків, який не піддається поясненню. Справді, малоосвічені рибалки з Генісаретського озера, які знали тільки гебрейську мову, зуміли переконати високоосвічених філософів та мудреців античного світу не мудрістю людською, а Словом Божим. Христос сказав до своїх учнів, щоб не думали, що їм треба буде говорити, коли їх поведуть на суди, бо що казати – їм буде дано зверху. Ця мова та діяльність апостолів і є дією Святого Духа.

“Добра християнська родина є першою і найголовнішою Церквою”

– Де починається для людини Церква?
– Апостол Павло у посланні до римлян каже: “Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх в Ісусі…І їхню домашню Церкву”. Для кожного з нас Церква починається із сім’ї та родини. Перші ази християнства, перша молитва, перші відвідування парафіяльного храму, перші навики християнської культури починаються з материнської та батьківської науки. Добра християнська родина є першою і найголовнішою Церквою, з якої складається помісна та вселенська Церква.
– Що маємо розуміти під поняттям помісна Церква?
– Помісними Церквами є Церкви, які обмежені національними чи державними кордонами. Ці національні об’єднання присутні вже в перші роки християнства. У посланні до Галатів апостол Павло говорить: “Апостол Павло і (….), і присутні зо мною всі браття, до Церков Галатських”. Помісність виражається у певних своїх традиціях, в окремих релігійних обрядах, тобто основою помісності є певний національно-культурний елемент.
В Україні є дуже багато різних релігійно-культурних відмінностей від інших церков світу. Наша ідентичність в розмаїтті світового християнства проявляється у вишитих ризах, хоругвах, в певних архітектурних традиціях будівництва храмів та монастирів, у великому духовно-письменницькому надбанні.
– Чи культура не може бути тим, що розділяє Церкву?
– Гвінейський кардинал Сара нещодавно говорив про те, які речі сьогодні  можуть призвести до розколу сучасної Церкви. Казав він і про культурні та національні елементи. Як не дивно, у нас тут, в Україні, навпаки наші культурні обряди єднають не тільки в понятті національної Церкви, а й у понятті вселенської. Втім, варто пам’ятати, що будь-який культурний елемент, який притаманний Церкві, повинен працювати на підсилення віри, але не має права над вірою домінувати.
– Віра та культура – ці поняття можна поставити поруч?
– Віра людська і людська культура є нероздільні, але інколи, в певних історичних моментах, ми бачимо, що нав’язування культури витісняє на другий план віру. Тоді починаються дуже великі катаклізми і трагедії. Найкращим прикладом цього є більшовицька революція в Росії у 1917-ому році. Люди, які у 1917 році ставили свічки та били поклони перед іконами, вже у 1919-ому із цих ікон збивали корита для годування свиней. Незрозумілими і по сьогоднішній день залишаються для нас такі великі зміни у свідомості людей за такий короткий період часу. Як більшовикам так швидко вдалося перетворити релігійний народ на запеклих атеїстів.
Навіть за часів безбожного комуністичного режиму у шість разів менше розлучались, ніж тепер
Як не дивно, відповідь на ці питання дала сама ж російська інтелектуальна еміграція. Такі філософи як Бердяєв та інші, говорили, що головною причиною колосального занепаду, що призвів до революції та атеїзму, була тодішня російська православна церква. Росія у той час не мала патріарха, з часів Петра І церковне керівництво було по суті зведене до одного із міністерств, що підпорядковувалось цареві. Бога у церкві було замінено царем. Все, що стосувалось церкви, стосувалось і царя. Віра була замінена обрядом – в якому кутку ставити свічку, де молитись, де бити поклони. Не було питання, для чого молитись, чому молитись, а  було – де молитись і як.
– Які проблеми сучасного українського християнства?
– Зараз є чимало людей, які думають, що можна піти і щось собі купити в Бога. Люди, які нечесно збагатилися, корупціонери, високопосадовці, сьогодні однією рукою грабують народ, іншою – будують церкви та монастирі. Вони думають, що таким чином можна відкупитись від Бога. Не можуть вкрадені гроші, нібито пожертвувані церкві, витерти сльози сиріт, замінити хворим ліки, допомогти воякам на фронті чи полегшити біль народу. Що для Бога важливіше: храми з позолоченими стінами чи та дитина, якій бракує коштів на лікування раку? Що для Бога важливіше: новий храм у Лаврі чи новий автобус для дітей, які десять кілометрів щодня ходять до школи, чи новий танк для наших вояків на фронті.

Про бізнес при церквах 

– Як ви дивитесь на те, що в сучасній Церкві процвітає бізнес?
– Це дуже прикре питання, на яке постараюся дати відповідь. У Києво-Печерській лаврі продають хустки, які посвячені на гробі безоплатного лікаря монаха Агапіта, який ніколи не брав коштів за лікування людей. А теперішні господарі Лаври продають посвячені на його гробі речі та ще з такою рекламою, що “власників хустки не буде голова боліти”. І на хустці, яка в магазині коштує копійки, заробляють величезні кошти.
Для того, щоб знищити будь-яку державу чи суспільство, потрібно знищити насамперед релігію
Так само продають свячену воду чи інші речі, за які взагалі неприпустимо вимагати гроші. Людям у всі часи був притаманний гріх, але сьогодні свідома частина християнського населення повинна розуміти, що Бог не присутній у різних матеріальних речах – він у людині й у людській вірі.
– Чи правильно, що сьогодні при деяких церквах існують такі собі прайс-листи на церковні послуги? Хрестини коштують стільки-то, похорон стільки, вінчання теж має свою ціну…
– Таке явище – це великий гріх перед Богом і перед своїм народом. Господь каже, що все, що ви зробили іншим, ви зробили мені. Тому ніколи священик не може встановлювати розмір оплати за треби чи таїнства. Якщо священик вимагає оплати за певні релігійні обряди чи таїнства, він перестає бути священиком, а стає простим требо-виконавцем, чи просто особою, яка надає за оплату певні релігійні послуги. Це є неприпустимо! Людська дяка повинна базуватись на пожертві.
Проблема грошей та загалом церковних фінансів повинна би вирішуватись у той спосіб, який був закладений на початку християнства. Юдо-християнська община досить вдало і прозоро розпоряджалась грішми, які належали громаді, тому в цьому питанні, та й у багатьох інших, нам треба повернутися до витоків християнства.

Про Церкву, політику і тих, хто спекулює найсвятішим

– Які ви бачите небезпеки для сучасної Церкви?
– Радянський шпигун, Юрій Безменов, який був фахівцем радянської пропаганди, дезінформації та підривних дій і колишнім офіцером ПГУ КДБ СРСР, що працював під прикриттям журналіста в агенції “Новини”, розповів про дуже цікаву модель підривної роботи колишньої радянської спецслужби. Для того, щоб знищити будь-яку державу чи суспільство, потрібно знищити насамперед релігію.
Головними засобами для знищення релігії він називає політизацію Церкви, комерціалізацію церкви та зведення богослужінь до розваги. Нав’язавши Церкві ці три речі, досягається головна ціль, людина і суспільство в цілому втрачають сенс життя. Сьогодні оці три чинники руйнації ми можемо побачити повсюдно у всіх церквах. Вище згадувана комерціалізація та політизація, яка проявляється дуже часто у релігійній нетерпимості та фанатизмі, ще більше розпалює багаття ворожнечі та війни, зокрема в нас, в Україні. На сході України наймані бойовики, які воюють проти української держави називають себе православною армією. Ми бачимо, що дуже часто в районі військового конфлікту та, загалом в Росії, людина, яка навіть нехрещена, називає себе православною. Тобто, іде заміна понять. Не приналежність до якогось народу стає ідентифікацією особи, а слово “православний”. Таким чином нищиться сутність Православної Церкви, православного віровизнання, бо православні вбивають православних за православ’я.
Люди, які нечесно збагатилися, корупціонери, високопосадовці, сьогодні однією рукою грабують народ, іншою – будують церкви та монастирі
Бідою сучасної Церкви є також ідолізація (тобто пошук нових кумирів). Торік до народу в Москві, на Красній площі, комуніст Зюганов виніс “ікону”, на якій зображено Сталіна. І він каже: “Какая шикарная икона”. І стає вервечка жіночок, бабусь, підходять, хрестяться і цілують. Кого? Ірода, який знищив мільйони людей, який християнами забив весь Сибір?! І з нього малюють ікону? Ми бачимо як малюють ікони із вбивць, та ще й кажуть, що вони мироточать. Знову бачимо заміну понять та використання релігії навіть безбожними російськими комуністами у своїх меркантильних політичних цілях.
– Існує стереотип, що в час війни, революції, невіруючі навертаються до церкви, а ті, що вірили – починають вірити ще сильніше. Чи справді це так? Трирічна війна навернула українців?
– Немає невіруючої людини. Всі люди є віруючими – вони можуть вірити в те, що Бог є, або в те, що його нема. Але віра проявляється у вчинках. Недавній приклад, коли троє бійців пішли рятувати свого пораненого товариша і загинули – це найбільший прояв віри. Бо, як каже Христос, нема більшої любові, ніж коли хтось положить душу свою за ближнього свого. Такі геройські прояви віри записуються не тільки в історії народу, але і в книзі вічного життя на небі.
– Яка сучасна роль духовенства?
– Роль духовенства завжди була, є і буде одною. Христос охарактеризував її так: “бути сіллю землі”.
–  Інколи вірою у Бога спекулюють ті, хто рвуться у велику політику…
– Пригадую як колись люди, які балотувались у депутати, приходили на літургію до Собору св. Юра, видирались на підставки до лав, щоби прихожани помітили їх присутність. Бува, приводили із собою телевізійників – і таке було. Всі ці дешеві трюки, які вони робили, щоби добратись до влади, далекі від Бога, від віри, від проблем народу.
Колись митрополит Андрей Шептицький казав до випускників Богословської академії: “Якщо ви хочете послужити Господу Богу, то ви мусите послужити своєму народові”. Але ті люди не йдуть у владу, щоб послужити народові, а лише, щоби самим збагатися.
Дешева популярність, яку багато політиканів хочуть заробити собі в церкві, а потім використовувати її для власних цілей, є неприпустимим явищем. І, напевно, треба було би, щоб церковні провідники не приймали участі у передвиборчих агітаціях. Адже різні корупціонери, які рвуться до влади, там – крадуть, а тут – поклони ревно б’ють. Часто далеко неморальні люди отримують по кілька церковних нагород. Це ганебно для української церковності.

Про Церкву і молодь

– Отче, як гадаєте, сучасній молоді потрібна Церква?
– Церква буде потрібна завжди. Бо без неї і без віри в Бога немає майбутнього. Сучасна молодь, а особливо науковці, які ще глибше пізнають наш світ, мусять як ніхто мати віру. Вірою будемо спасенні. Але не тільки вірою, але і своїми ділами. Апостол Яків каже, що “віра без діл є мертва”. Хто є віруючою людиною? Той, хто виконує Заповіді Божі. Якось Христа спитали: “Ти прийшов, щоби знищити закон?”. На що Він відповів: “Я прийшов, щоб не знищити його, а сповнити!” Христос каже, що прийшов для того щоб ми мали життя і мали його в повноті, тобто були щасливими. Христос не хоче, щоб ми терпіли, мучилися, страждали. Христос прийшов для того, щоб ощасливити людство.
Церква – це насамперед молоді люди. Статистика говорить про те, що сьогодні український народ має велику довіру до церковних провідників у світі та в Україні. Як не парадоксально, та перші місця у рейтингу довіри займає сучасний  Папа Римський Франциск (і це у православній державі) та Патріарх Філарет, і 23% українців довіряють Главі греко-католицької церкви в Україні. Ми бачимо багато молодих людей в храмах – не тільки на великі свята, а й на недільних богослужіннях. Наша молодь приймає активну участь в різних релігійних заходах, а це свідчить про добре майбутнє Церкви та народу.
– Якось у приватній бесіді один науковець на запитання, чи вірить він у Бога, відповів, що занадто багато знає, щоби вірити у Господа. Що би йому на це відповіли?
– Сократ казав: “Я знаю, що я нічого не знаю”. У цьому вислові і є відповідь. Святий Августин, який написав дуже багато наукових трудів на тему християнства, ніяк не міг збагнути феномен святої Трійці. В церкві збереглася розповідь про те, як він ходив по березі Середземного моря, розмірковуючи про скриті Божі правди. І на березі побачив хлопчика, який носив у черепку воду з моря і виливав її у якусь ямку. Августин спостерігав за тим хлопчиком і каже: “Дитино, ти думаєш, що ти цим черепком зможеш вичерпати море?” А хлопчик йому у відповідь сказав: “Августине, невже ти думаєш, що своїм черепком зможеш осягнути Бога?” З того часу Августин перестав більше роздумувати над питанням, що його так турбувало.
Бог не присутній у різних матеріальних речах – він у людині й у людській вірі 
– Отче, а що, на ваш погляд, потрібно, щоб стати священиком?
– Для цього необхідні дві речі: боятися Бога і любити людей. Всьому решта можна навчити. Але коли людина має ці дві якості, то вона зможе стати тим священиком, якого Євангеліє характеризує як “добрий пастир”. Священиком може стати той, хто здатен зі своїм народом іти в окопи капеланом, бути при житті і при смерті інших людей, піти у лікарню провідати хворих. Хто буде готовий йти у народ проповідувати Євангеліє, хто доноситиме слово Боже у  в’язницях, лікарнях.
Сьогодні священики служать на маленьких парафіях у селах, де відсутні звичні нам вигоди. Вони мають старенькі церкви, які треба підтримати, щоб повністю не знищились, мають горстку парафіян. Якраз і на цих священнослужителях і тримається сучасна віра. Бо більшість населення великих міст, що нині ходить до церкви, це вчорашні вихідці з села. Якраз українське село є колискою сучасної Церкви та загалом релігійності у нашому народі.

Про майбутнє Церкви та помилки, які треба виправляти

– Яке майбутнє чекає на Церкву в Україні?
– Найбільшим досягненням сучасної Церкви є її відродження після страшного тоталітарного режиму, який нищив все на своєму шляху. Але це відродження відбулось не так завдяки сучасному духовенству, як тим духовним основам, які заклали митрополит Йосиф Сембратович, кардинал Сильвестр Сембратович, митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий тощо. Сучасним релігійним лідерам та духовенству варто також задуматись: а що залишиться після них? Позолочені собори, які пустуватимуть, чи скромні церкви, які будуть наповнені божим людом.
– Вважаєте, що якщо ми нічого не змінимо у сучасному духовенстві, то ряди християн із роками рідшатимуть?
– Подивіться, що зараз робиться в Україні, як живуть люди. Навіть за часів безбожного комуністичного режиму у шість разів менше розлучались, ніж тепер. Не було дітей на вулиці (за словами екс-Президента України Віктора Ющенка зараз на вулиці 100 000 дітей), у 17 разів збільшилась кількість важких злочинів. Аборти, наркоманія, кількість суїцидів – це були одинокі випадки. Коли я це говорю, оперую конкретними фактами, які особисто опрацьовував у архівах. Про що це говорить? Церква, яка отримала разом із народом свободу, на превеликий жаль, не справилась із головним своїм завданням: покращити моральний стан суспільства.
Проблеми українських церков не в поділах – на православних, католиків і протестантів, на канонічних і неканонічних. Проблема Церкви – це ті діти на вулиці, розлучені сім’ї, у яких діти при живих батьках ростуть сиротами, це ті переповнені в’язниці. Але чомусь ці питання, незручні питання, у церквах замовчують. А Бог за це спитає! Бо будь-який моральний занепад суспільства є  і на совісті Церкви.
– А як все-таки впливає поділ церков в Україні на майбутнє нашої держави?
– Великою проблемою сучасного українського християнства є поділ. У нас сьогодні є понад 160 християнських церков та організацій, які  претендують на те, щоби бути останньою інстанцією від Бога. За часів Хрещення Русі  була одна віра, одна церква і один народ. Сьогодні тільки ділять і несуть нездоровий клімат в народ. У всіх українських храмах моляться про єдність церков, але її нема. Думаю, що, напевно, найбільшим благом для нашого народу було б об’єднати православну церкву у єдину помісну церкву.
– А яке майбутнє світового християнства, як думаєте?
– У світовому контексті питання єдності також неабияк актуальне. Тому що ми стикаємось із дуже фанатичними релігійними сусідами, для яких цінність людського життя немає ніякої вартості. Говорю про теракти, війни.
Всім війнам намагаються надати певного релігійного відтінку – чи це ми говоримо про недавній конфлікт на Балканах, чи на Близькому Сході, чи про теракт в Америці. Але якщо подивитись на тих, хто сьогодні проповідує смерть, починаємо розуміти що вони далекі від Бога. Це вороги світу, які використовують релігійні почуття людей, вербують дітей, реалізовуючи свої інтереси їхніми руками. Це не релігія, це фанатизм. А фанатизм – це також  великий гріх.
– Чи вистоїть Церква у сучасному складному світі?
– На це питання відповім словами Христа: “Ти, Петро (скеля), і на цьому камені я збудую Церкву Мою, і врата адові не переможуть її” (Мт.16.18).
Розмовляла 
Олена Петришин
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7971 / 4.58MB / SQL:{query_count}