Пропав…Ні слуху ні духу

На Львівщині від початку року безвісти зникли 347 осіб, з них – 72 дитини. З яких причин пропадають люди, кого найчастіше розшукують, а також, чому тепер не треба чекати трьох діб, щоб подати заяву у поліцію

Нам доводиться чи не щодня читати, слухати, дивитись новини про те, що зникають люди: чиїсь дідусь чи бабуся, матір чи батько, донька чи син. Причини різні – забувають дорогу додому через хворобу, що зазвичай трапляється із людьми пенсійного віку. Йдуть від рідних, бо намагаються щось комусь довести, через конфлікти в сім’ї – так найчастіше роблять підлітки. Інша справа, коли, не дай Боже, трапилась якась біда. На жаль, чимало знаходять у таких випадках мертвими…
 Проте кожен до останнього вірить, що його родич чи знайомий знайдеться живим і неушкодженим. Деякі пошуки тривають роками… Звертаються і до ворожок (які готові все сказати, щоб витрусити з вас останні гроші), приватних детективів, ходять на ефіри програм, щоб бодай  вчепитися за якусь ниточку. Втім, марно.
Надворі давно уже не 90-ті, та прикрих випадків не меншає, стверджують у правоохоронних органах. Методи пошуку в Україні також хоч і змінились – у кращу сторону – втім, все ще далеко зовсім не такі як в американських фільмах, де на пошуки особи, буває, йдуть лічені хвилини.
Якщо не вдається зв’язатися з рідними тривалий час, не потрібно чекати трьох днів – одразу телефонуйте на 102
Ба більше – часто безвісти зниклу людину у нас важче знайти, бо ще досі більшість думає, що “у поліцію треба звертатись на третій день після зникнення”. Насправді, це вже давно не так.
“Тепер вже не працює ця система, що людину шукають через три дні після того, як пропала безвісти. Бо ж навіть за цей час з вашим родичем чи знайомим може щось трапитись. Тому потрібно негайно писати заяву у поліцію чи телефонувати на 102. Працівники  поліції зобов’язані одразу розглянути цю заяву. Має виїхати слідчо-оперативна група, провести огляд приміщення, де людина перебувала до зникнення”, – зазначив у розмові з “Поштою” начальник відділу управління карного розшуку ГУ Національної поліції у Львівській області Максим Мороз.

Безвісти зниклих шукати важче, ніж злочинців

У ГУ Національної поліції у Львівській області “Пошта” з’ясувала, що з початку  року у правоохоронні органи надійшло 347 заяв про безвісти зниклих осіб на Львівщині. Максим Мороз запевнив: щороку статистика практично повторюється.
“Зі 347, продовжуємо розшуки ще 23 осіб. Ситуації бувають різні: посварився з дружиною і відсиджується десь у друзів, виїхав за кордон, пропав, а родина звертається у поліцію, бо хоче виробити субсидію, набрав кредитів у банку, і тепер переховується, бо немає з чого віддавати, а його близькі звертаються до нас, щоби кредитори їх не турбували. Причини і мотиви, як бачимо, різні”, – повідомив Максим Мороз.
Серед населення побутує стереотип, що більш активно правоохоронці розшукують дітей, а от щодо дорослих, то все навпаки.
“Насправді, це не так. Всіх шукають однаково інтенсивно, прикладаючи до цього максимум зусиль, – каже Максим Мороз. –  Коли надходить заява по зниклих безвісти, то дані вносять у журнал єдиного обліку. Також ми орієнтуємо особовий склад, щоби всі знали про зниклого чи зниклу. Потім проводимо перевірку серед невпізнаних трупів із моменту зникнення людини. Обдзвонюємо лікарні, перевіряємо стільниковий зв’язок особи, що пропала. Пізніше подаємо різного роду  запити, перевіряємо банківські картки”, – каже співрозмовник.
Якщо загубилась дитина молодша десяти років, то “підключають і війська, і Національну гвардію, і всі особові склади відділів поліції, Головного управління тощо”
Максим Мороз наголошує, що в Україні знайти людину досить важко. Якщо ж зниклий ще й сам не хоче, щоби його знайшли, то ще складніше.
“Навіть злочинця набагато легше знайти, ніж того, що пропав безвісти, і свідомо десь переховується”, – зазначив Максим Мороз.
У кожному підрозділі поліції у Львівській області є людина, або три-чотири людини, що закріплені за розшуковим напрямком роботи.
“Часу на пошук безвісти зниклих людей теж затрачаємо кожного разу по-різному. Можемо знайти й за дві-три години. А можемо проводити пошуки впродовж кількох місяців”, – запевняє він.

У перші години дитину знайти найлегше

У цьому році, зі слів Максима Мороза, правоохоронці Львівщини отримали 72 заяви по факту безвісти зниклих неповнолітніх осіб. З них – лише один у розшуку.
“Ця дитина за три роки 15 разів пропадала, маємо справді 15 заяв по факту його зникнення. Нещодавно отримали 16-ту заяву. Хлопець сирота, вихованець дитбудинків. Вдалось з’ясувати, що він у столиці”, – розповідає співрозмовник.
Торік, пригадує, був трагічний випадок: у Золочівському районі зникла неповнолітня дівчина.
“Як з’ясувалось згодом, вона відпочивала у компанії молодих людей. Сподобалась одному хлопцеві, він захотів вступити з нею у статеві стосунки. Вона відмовила. Тоді він задушив дівчину і закопав. Два тижні ми проводили пошуки, і вже тоді знайшли її тіло. Це був один із найважчих випадків у моїй практиці”, – каже він.
З його слів, переважно зникають діти у віці 15-16 років. Десятирічні – набагато рідше. У підлітків нема порозуміння з батьками, то вони таким чином хочуть щось довести і втікають з дому. Частіше пропадають саме у Львові. В області відповідно рідше.
“Діти найчастіше просто йдуть з дому. Тим часом, ночують десь у друзів. Є, звичайно, також випадки, що дитина у віці п’яти-шести років сама пішла до лісу і заблукала. Взимку таких випадків менше, влітку – звісно, більше, бо сезон ягід, грибів”, – каже Віктор Новачук, начальник сектору ювенальної превенції Управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції у Львівській області. Цей сектор займається розшуком дітей у першу добу після їх зникнення.
Зі слів Віктора Новачука, розшук дітей – “це зараз дуже актуальна тема”. І якщо загубилась дитина молодша десяти років, то “підключають і війська, і Національну гвардію, і всі особові склади відділів поліції, Головного управління тощо”.
Пошуку безвісти зниклої дитини, так чи інакше, приділяють більше уваги, ніж пошуку дорослого
“У більшості випадків знаходимо дитину у першу добу після зникнення”, – зазначає Віктор Новачук.
“Багато батьків на заробітках, а якщо навіть і в Україні працюють, то на двох-трьох роботах. Відповідно мало часу приділяють дітям. Здебільшого, діти втікають з дому від браку уваги. Вони намагаються знаходити підтримку з боку друзів, знайомих. Дівчата-підлітки часто шукають підтримку у старших чоловіків, які натомість їх просто використовують. Щоб запобігти втечам дітей з дому, батькам просто-на-просто треба цікавитись їхнім життям”, – наголошує співрозмовник.
На його переконання, пошуку безвісти зниклої дитини, так чи інакше, приділяють більше уваги, ніж пошуку дорослого.
“Дорослі – це вже сформовані люди, які знають, чого хочуть і можуть за себе постояти. На відміну від дитини, яка може дуже по-різному себе повести у тій чи іншій ситуації. Тож, звичайно, дитину треба якомога швидше знайти, щоб вона не потрапила у біду”, – каже Віктор Новачук.
“Був випадок, коли дівчинка, посварившись із батьками, вкрала вдома 400 євро і поїхала до Києва, вимкнувши телефон. Завдяки співпраці нашого відділу із відділом ювенальної превенції столиці, її вдалось знайти. Київські правоохоронці перевірили торгові центри і по камерах спостереження впізнали зниклу, затримали та передали батькам. Але не все у нас так просто, як у фільмах: взяли волосок, дали на експертизу, встановили істину. Набагато все складніше і триваліше”, – акцентує Віктор Новачук.
Він також наголошує, що батьки, у яких зникла дитина, повинні негайно телефонувати на 102. Самим, з його слів, не варто проводити пошуки.
“Багато випадків, коли у поліції приходять аж на другу добу після зникнення дитини. За той час дитина вже може сісти в потяг, поїхати у будь-яку точку України. І нам буде набагато важче залучати різні області для її розшуку. Якщо ж батьки заявляють про зникнення одразу, то ми перекриваємо залізничні та автовокзали, перевіряємо всі заклади відпочинку, зокрема, нічні клуби. Впродовж перших годин зникнення дитини, її набагато легше знайти”, – наголошує Віктор Новачук.

Спочатку дзвінок на 102, а тоді – на “Варту-1”

Поліцейські не приховують того, що сьогодні Інтернет неабияк допомагає у справах пошуку людей чи певних речей. Група “Варта-1”, зокрема у Facebook, нараховує більше 150 тис. учасників. Люди, з якими трапилась неприємність, спішать поділись своєю історією чи шукають вирішення проблеми (або наперед хочуть застерегти інших від подібного) публікують допис саме  у цій Facebook-спільноті. Чи не щодня у стрічні новин цієї групи натрапляємо на історію зниклої дитини, жінки, бабусі чи дідуся. Однак, Ігор Зінкевич, голова ГО “Варта-1”, депутат Львівської міськради, каже “Пошті”, що публікують далеко не усі повідомлення, які до них надходять. Бо невідомо, з яких причин можуть шукати людину. Тому спочатку шукають підтвердження у правоохоронних органах.
“Той, хто надсилає нам інформацію про розшук особи, повинен попередньо подати заяву в поліцію. Або бодай подзвонити за номером 102. Є ситуації, коли заяву пишуть після трьох днів. Перед тим, як опублікувати повідомлення про розшук, ми телефонуємо у поліцію і перевіряємо: чи  справді до них зверталися. Якщо так, ми обмінюємося з поліцейськими інформацією щодо пошуку безвісти зниклої особи, і починаємо працювати. З дітьми ситуація інша. Коли знаходимо дитину, то ми якнайшвидше постимо інформацію про неї, щоб знайти рідних. В іншому випадку ми не публікуємо інформацію”, – розповідає Ігор Зінкевич.

Для чого пенсіонерам записки в гаманцях?

Ігор Зінкевич каже, що якщо губляться старші люди, то одразу є пересторога, що трапилося таки щось серйозніше.
“Дуже неприємно пізніше отримувати інформацію від рідних, що зниклих знайшли мертвими. Нещодавно чоловіка, віком 35 років, шукали. Згодом його тіло знайшли у річці. Щодо інших випадків розшуку людей, історії яких були пов’язані з криміналом – варто пригадати історію Тараса Познякова, який їхав до Києва через “BlaBlaCar” і зник”, – зазначає голова ГО “Варта-1”.
Співрозмовник додає, що “Варта-1” насправді дає можливість якнайширше проінформувати людей, якщо ви когось шукаєте. Ба більше, випадки, коли шукають зниклих дітей чи дорослих, згуртовують і зближують людей, що готові допомогти у пошуках.
“Нещодавно шукали усі, хто міг, дев’ятирічного хлопчика у Брюховичах. Багато хто тоді перезнайомилися між собою і почали допомагати у пошуках. Та, завдяки саме кваліфікованим працівникам ДСНС дитину знайшли”, – каже він.
Губляться часто також іноземці, які не знають мови або дезорієнтовані у місцевості
Зі своєї сторони у Патрульній поліції Львова зауважують, що випадки з людьми, які пропадають безвісти, є частими. Чотири повідомлення за тиждень отримують точно, підтверджує “Пошті” Катерина Рибій, речник Патрульної поліції Львова. Та зізнається, що розшукати осіб стало легше.
“Патрульні уже сформували свою базу людей, які зазвичай губляться. Там переважно старші люди. Дуже рідко бувають у цьому списку особи молодшого віку. Губляться часто також іноземці, які не знають мови або дезорієнтовані у місцевості”, – каже вона.
Також додає: “Якщо не вдається зв’язатися з рідними тривалий час, не потрібно чекати трьох днів – одразу телефонуйте на 102! Особливо, коли це стосується дітей. Також важливо, щоби старші люди, які мають проблеми із пам’яттю, носили із собою записку із адресою та контактним номером телефону.  Тоді патрульні без проблем проведуть загублених стареньких  додому”, – пояснює Катерина Рибій.
Отож, підсумовуємо: якщо пропав хтось із ваших рідних чи знайомих, не зволікайте, а одразу телефонуйте чи звертайтесь у поліцію. Зокрема, якщо мова про зниклих дітей. Пам’ятайте, що у перші години дитину знайти набагато легше, тому не розраховуйте лише на свої сили, а “підключайте” правоохоронців. Ну і звичайно, пам’ятайте, що у кишені літньої людини про всяк випадок завжди повинна бути записка із контактною інформацією родичів. Не відкладайте цю справу на завтра – напишіть її і покладіть вже сьогодні. Бережіть себе і не губіться!

Богдан Шкарада, екс-начальник міліції Львівщини:
– Колись для того, щоби розпочати пошуки безвісти зниклої людини, повинно було минути три доби. Якщо ж особа все-таки не знаходилась за цей час, то відкривали спеціальну розшукову справу, в якій складали відповідні плани, брали фотографію пропалої людини, лише тоді розпочинали пошукові роботи. Розсилали орієнтування по всіх підрозділах міліції України – поштою, звісно. Окрім того, вивчали зв’язки зниклого: з ким товаришував, куди їздив, кого знав. Працювали із близькими родичами, вивчали відносини із батьками, з дружиною, бо ж просто могли бути конфліктні ситуації, і він зник, бо не хотів з ними контактувати. Також давали запити у засоби масової інформації, особливо, коли зникали діти або серйозні злочинці. На екранах телебачення можна було побачити, що міліція розшукує такого то. Окрім цього, у кожному райвідділі внутрішніх справ був спеціальний стенд, на якому розвішували фото безвісти зниклих, яких, до речі, шукали по всьому Радянському Союзу. Перевіряли і медзаклади, і морги. Опрацьовували автобусні та залізнодорожні вокзали, аеропорти – перевіряли чи зниклий часом не виїжджав куди-небудь. Особливо в аеропортах працювали, бо там тільки по паспорту можна було придбати квиток. Щоправда, за кордон тоді не так активно виїжджали, як це є тепер. Могли також оперативні сили застосовувати. Бувало, що й одразу знаходили. Особливо, дітей, які десь щось нашкодили вдома і боялись прийти, щоб не отримати від батьків на горіхи. Знаходили їх у друзів, частенько на залізничних вокзалах. У 90-х було важко із пошуком людей, бо люди справді зникали масово. Знаходили не всіх… Вже потім, коли розслідували серйозні вбивства, то знаходили декого. Багато трупів не могли розпізнати, а тоді ще не було таких серйозних експертиз ДНК, як тепер. В 90-х вже, може й були, а раніше – ні. Якийсь відсоток зниклих безвісти у ті часи і досі, певно, не знайшли. Це була дуже клопітка праця, такого, я б сказав, аналітичного характеру.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9552 / 4.52MB / SQL:{query_count}