Жити в центрі: щастя чи тягар

Чи справді таке солодке життя у центрі Львова? Адже вже давно його корінні мешканці залюбки обмінюють “високі стелі” в австрійських будинках на стандартні квартири на околицях міста

фото: Діана Кормухіна
Завжди вважалось престижно жити у самісінькому центрі Львова. Статусні містяни мешкали у квартирах, з вікон яких було видно Оперний. Та й що гріха таїти: і зараз жити у середмісті вважається модно. Це навіть додає певного статусу. Хоч, звісно, дозволити собі таку розкіш може далеко не кожен львів’янин. Декому помешкання в стареньких австрійських будиночках дісталось у спадок, хтось придбав вже елітні апартаменти сам, бо дуже хотів жити серед усієї цієї міської метушні.
Втім, є мешканці, які переїжджають із центру. А все тому, що втомились жити у напіваварійних будинках, лікувати нерви від постійного шуму та відкладати ремонт через його подвійну вартість. Декому заважає надмірна кількість туристів та постійні фестивалі, концерти, ярмарки тощо. Словом, причин чимало. Але водночас є містяни, яким приносить задоволення життя в центрі й вони готові вкладати сили та кошти в історичні будинки і нізащо не погодились би проміняти свою квартиру на помешкання у спокійнішому районі. Мешканці історичних будівель повинні усвідомлювати також відповідальність, яка лягла на їх плечі. Бо від них залежить чи історична пам’ятка не втратить свою цінність у майбутньому.
Ми зробимо собі ведмежу послугу, якщо будемо розбудовувати місто виключно для туриста
Днями, Німецьке товариство міжнародного співробітництва “GIZ” опублікувало статистику соціальних опитувань мешканців центральної частини міста, зібрану за допомогою українського центру вивчення громадської думки “Соціоінформ”. Згідно з результатами дослідження, 91% мешканців задоволені життям у історичній частині міста. Їм подобається зручне розташування, транспортне сполучення, вони отримують естетичне задоволення. Водночас мешканці цієї частини міста називають і проблеми, – шум, аварійний стан будівель та загазованість повітря.
“Пошта” побувала на круглому столі, яке організувало tvoemisto.tv на тему “Життя в історичному місті: це проблема чи перевага?” То як все-таки розвивати туризм, щоб не перетворити історичну частину Львова на діснейленд?

ОСББ в центрі: чи реально?

Для покращення стану будинку міська рада закликає створювати ОСББ. Більшості мешканців історичної частини міста не вдається це зробити, бо будинки маленькі, мешканців не багато, чимало пасивних та нема відважного, який би взяв на себе цю непросту місію – очолити ОСББ в історично цінній будівлі.
Тетяна Вибрановська, голова ОСББ будинку в центрі Львова, вважає, що проблем у створенні насправді не так багато. На її переконання, “міська рада завжди допомагає в цьому питанні”.
“Наше ОСББ існує, бо ми активно ведемо господарську діяльність. І кошти ми витрачаємо лише на ремонт. Звичайно, дуже допомагає міська рада, німецьке товариство “GIZ”, – розповідає Тетяна Вибрановська. – Лише коли створили ОСББ, ми почали ремонт в будинку. Дах і каналізаційні труби відремонтували. Тобто основні роботи завершили. Важко з людьми, які незаконно захоплюють приміщення ОСББ. Працювати головою ОСББ складно, але дуже цікаво. Треба любити свій будинок, своє місто, і тоді все вийде!”

фото: stezhkamu.com
Ксеня Курилишин, мешканка історичної частини міста каже, що свідомих і активних, на жаль, мало. З її слів, знайти когось, хто захоче займатися господарськими питаннями і погодиться витрачати на це свій час, – проблематично.
“Дуже складно, якщо немає тандему між мешканцями та власниками комерційних приміщень на першому поверсі. Важко співіснувати в одному просторі. Є проблема з квартирами спільного заселення, так званими “комуналками” радянського зразка, які вбили цінність будинків! Інша проблема – це порожні квартири, які викуплені та власник не вкладає в них коштів. Очікує чи варто інвестувати в цю квартиру, чи, може, вигідніше її продати. Місце очевидно цікаве та перспективне, – розповідає Ксеня Курилишин. – Проводити реконструкцію у великих квартирах доволі проблематично. Та вважаю, що правильно було б відновити історичну справедливість і привести квартири до попереднього стану. А витрати на утримання квартир в центральній частині міста є значними”.
Корінних мешканців центральної частини міста стає все менше, натомість з’являється більше кав’ярень. Люди переїжджають туди, де їм комфортніше, аби не стикатися з шумом та аварійністю.
“Коли я вперше прийшла з чоловіком оглядати квартиру, то була впевнена, що жити там не буду. У мене було відчуття, ніби по мені їздять машини на четвертому поверсі. Це міський шум, однак до нього можна звикнути. Тому вважаю, що варто залишатися жити в історичній частині міста. Бо якщо це приносить задоволення, то завжди можна об’єднати зусилля для відновлення та реконструкції свого будинку”, – каже Ксеня Курилишин.

Підприємці та мешканці у нерівній боротьбі?

Через туристично вигідну локацію, є чимало охочих вести бізнес у центрі Львова. Однак, далеко не завжди ресторатори та власники сувенірних магазинчиків знаходять спільну мову із мешканцями. Чому ж так?
Андрій, львівський підприємець, який веде діяльність в історичній частині міста вважає, що підприємці та мешканці будинку завжди перебувають в одному човні.
“Сумлінний підприємець ніколи не буде робити перепланувань, які зашкодять будинку. У цьому випадку бізнесмен звернеться до архітектора, бо немає права самовільно робити перепланування. Навіть, якщо цей будинок не пам’ятка архітектури. Тому будь-які реставраційні роботи роблять лише за проектом, який затвердив архітектор. Неодноразово стикався із скаргами мешканців, які в 99%  були безпідставними”, – розповідає підприємець Андрій.
“Наголошую, що мешканці та підприємці в одному човні, тому їм краще спілкуватися особисто, а не через керуючі органи. Думаю, що в цій комунікації заважає ментальність. Для мешканців підприємець – найбільший ворог, а це відлуння радянських часів”, – запевняє львівський підприємець.
У Кракові для того, щоби врівноважити місто, створюють культурні парки у різних його частинах, де можна було б зайняти бізнес і туризм
Налагоджувати комунікацію між підприємцями та мешканцями беруться і депутати Львівської міськради.
“Люди сьогодні настільки покладають на депутата господарські завдання, що в мене склалось враження, що депутат – це директор ЛКП. Тому що зранку до ночі ходжу по дахах, каналізаційні люки оглядаю, – розповідає депутат Сергій Івах. – Вважаю, що 20 років тому проживати в центрі було надважливо та престижно. Тепер тенденція йде до зменшення, оскільки бізнес заполонив центральну частину міста. Сьогодні в центральній частині міста проживають переважно люди похилого віку. Переконати їх переїхати в інші місця складно!”
У випадку, коли мешканці не можуть дійти згоди з підприємцями, усе вирішує закон, запевняє архітектор-реставратор Марко Савицький.
“Розумний архітектор пояснює необхідність реставрації будинку для підприємця, а мешканців переконує, що підприємець – не ворог, і можна зробити його партнером у покращенні умов їхнього будинку. Люди, які свідомо йдуть на конфлікт із сусідами та ігнорують правила, – не підприємці, а авантюристи”, – запевняє Марко Савицький.

фото: Діана Кормухіна

“Дірки” у законодавстві спотворюють місто

На думку юриста, Олега Хандина, у центральній частині міста повинен жити той львів’янин, який готовий плати та жертвувати чимось через свою любов до середмістя. І той, хто несе повну відповідальність за своє помешкання і не дивитись на державу, а починає насамперед із себе.
“Закон говорить так, що всі юридичні власники є власниками того чи іншого житлового будинку. Всі є рівні перед законом. Незалежно від того чи ви мешканець, чи підприємець – ви все одно несете певну відповідальність за споруду. За кордоном переважно є один власник, і це набагато зручніше”, – зазначив Олег Хандин.
З його слів, причиною безладу у центрі Львова є також недосконала законодавча база.
“Маємо нашарування різних періодів у законодавстві, і воно деколи не те, що не працює, а й навіть суперечить одне одному. Зі свого досвіду скажу, що якщо треба знайти якісь порушення, то ви їх завжди знайдете. Аналогічно, якщо треба не знайти порушення, то юристи будуть робити все можливе, щоби виконавча служба не здійснювала роботи, щоби правоохоронні органи не робили жодних дій. І тільки порядність людей може змінити ці процеси. Щодо змін до законодавства, то вони відбуваються дуже тяжко”, – наголосив юрист.
Мешканка міста, Ксеня Курилишин також додала, що найменше пощастило тим львів’янам, які живуть в історичному ареалі Львова, але який з точки зору локації – комерційно непривабливий.
“Тому що їхні дахи, підвали – чи не у найгіршому стані. І у законодавчому контексті є ще одна проблема – нові зміни до законодавства, які йдуть в парі з ОСББ,  абсолютно заборонили можливість ремонтів та розширень приміщень квартир останніх поверхів за рахунок площ спільного користування і за рахунок горищ. І будинки, які потребують ремонту дахів зараз не мають, на що сподіватись. Бо очевидно, що місто не зможе таку кількість дахів відремонтувати, а частина бляхи  ще з історичного періоду… Мешканці ж відповідно нічого не зможуть зробити. Часто горища завалені всяким мотлохом і через них вентилюється все тепло з будинків”, – зазначила Ксеня Курилишин.
Незалежно від того чи ви мешканець, чи підприємець – ви все одно несете певну відповідальність за споруду
Також додала, що було б добре, якби законодавство у разі знищення пам’ятки архітектури зобов’язувало повернути їй попередній вигляд.
“Та приведення до попереднього стану не відбувається. Я таких випадків не знаю. І це є ключовою проблемою у законодавстві, а не в ментальності. Постає питання: за чий кошт це зробити? Працює принцип: можна робити так, як ви вважаєте за потрібне, і нічого вам за це не буде”, – нарікає Ксеня Курилишин.
Архітектор Марко Савицький також наголосив, що підприємці повинні розуміти, що ті приміщення, які належать мешканцям, мають якусь ринкову вартість.
“А тому спотворення фасаду нівелює комерційну вартість помешкання. І мешканці повинні з цим боротись. Ми живемо в період капіталізму, ми не Радянський Союз, ціни регулюються. Ніде на Заході ніхто із сусідів не може зробити зайвий рух без погодження всіх деталей”, – каже Марко Савицький.
На думку Ксені Курилишин, також треба збільшити кількість програм, які дають можливість реставрувати не тільки брами та вікна, а й фасади будинків.
“Це досить амбітна мрія. І я би хотіла бачити наше місто не тільки туристичне, із кнайпами та кав’ярнями, хоча також розумію, що місто мусить розвиватись у цьому плані, а й також із відремонтованою забудовою. Наразі це можливо лише завдяки програмам співфінансування”, – каже вона.

фото: Діана Кормухіна

На першому поверсі ресторани, на другому – хостели

Нікос – ресторатор, який понад вісім років живе та працює у Львові має своє рішення щодо планування будівель у центральній частині міста.
“Думаю, що було б добре віддати всі перші поверхи будинків під ресторани й крамниці, другі – під хостели, а на третіх могли б жити мешканці”, – говорить Нікос.
Також він нарікає на те, що центр міста Лева обмежується площею Ринок. Далі – периферія, хоч і з історичною забудово.
“Куди піде турист, який приїхав до Львова? – переконує Нікос. – Далі готелю “Львів” нічого немає. Від вулиці Лесі Українки до коня Данила Галицького – це для нього весь Львів. Водночас не розумію мешканців, які конфліктують із підприємцями, вимагаючи, наприклад, не шуміти після дев’ятої години вечора. Навіщо ці люди тримаються за свої квартири? У центрі дуже мало зелені, багато каменю. Я б на їхньому місці виїхав із центру й жив би в гарному районі біля парку”, – каже він.
До речі, Нікос також живе у самісінькому центрі й говорить, що часто не може заснути через шум на вулицях міста.
“Але я також розумію, що це туристичне місто”, – наголошує він.
Ярко Столярчук, архітектор, погодився із Нікосом, і ще раз наголосив: центр міста “втиснений” у дуже малу площу.
“Кілька років тому Львів навіть увійшов у десятку міст, які можна відвідати у вікенд, і які можна обійти за один день. Хоча насправді цікава частина міста є значно більша: від району Підзамче і аж до вулиці Чупринки, де цікава архітектура і є що споглядати. Але левова частина туристів закумульована саме на площі Ринок та біля Оперного”, – каже Ярко Столярчук.
“Я бачу  наше місто без соціального егоїзму мешканців, без безпардонного авантюризму підприємців і за відсутності безапеляційності закону. Бо зараз працює такий принцип: ти хороший архітектор-реставратор не через свої професійні навики, а через те, що можеш обійти закон. Інколи нам викручують руки, щоби ми обійшли ті закони. Ми повинні навчитись довіряти реставраторам та архітекторам в їх професійній діяльності. Також останнім часом бачу, що туристичний бізнес по трохи розростається – вже і в районі Підзамче є цікаві заклади. Є досить цікава програма розвитку парку Культури чи Стрийського парку. Тому, не погоджусь, що центр Львова – це лише площа Ринок та проспект Свободи”, – наголосив Марко Савицький.

Наталія Зінчук, архітектор:
– Окрім того, що я архітектор, маю щастя жити в історичній частині міста. Для себе умовно поділяю людей, які живуть в центрі, на три групи. До першої групи відношу людей, які дбають та розуміють, що вони отримали у спадок. Свідомі, що якщо вони його не збережуть, то потім не буде чим гордитися. До другої категорії відношу людей, які у спадок отримали цю історичну споруду, але не мають грошей, зневірені, і доживають свого віку у цій квартирі. Третя категорія – це люди, які зрозуміли, що у їх руках джекпот. Вони чекають поки до них прийде підприємець і викупить це приміщення. У цих людях бачу найбільшу проблему! Коли відбувається початковий контакт між мешканцями та підприємцем, набагато легше провадити подальшу діяльність. Та комунікація відсутня, бо є велика недовіра, коли підприємець ще не “розправив крила”, а йому вже їх обрізають. Такий страх присутній і у мешканців. Вони не довіряють, бояться, що їх обдурять, що їм скажуть одне, а зроблять інше. Водночас, туризм – це те, що годує місто. Це валова частка прибутків міста. І дбати про це потрібно обов’язково. Треба, щоби туристи приїжджали до Львова. Але таким чином ми робимо собі ведмежу послугу, якщо розбудовуємо місто виключно для туриста. Бо ми можемо позбутись мешканця міста, який має ментальний та емоційний зв’язок із спорудою. І тільки така людина здатна дбати про цю будівлю до кінця. З великою повагою ставлюсь до підприємців, але для них це насамперед бізнес. Це не докір, це факт. Треба знайти цей баланс, щоб місто не перетворилось в діснейленд, у казку. Нам подобається жити в центральній частині міста, інші також хочуть її побачити, але тільки ми здатні зберегти цю частину. Який я бачу вихід із ситуації? Перше – це знайти баланс між тим, на скільки ми готові пожертвувати центральною частиною міста і на скільки ми хочемо зберегти її, щоб могти себе почувати повноправними мешканцями міста. Друге – дуже важливий діалог і комунікація. Без відкритості всіх сторін – влади, архітекторів, підприємців, мешканців – не буде результату. Тому, треба не боятись наперед висловлювати побажання. Третє – допомагати людям зрозуміти історичну цінність їхнього житла. Четверте – щоби середмістя не перетворювалось на діснейленд, потрібно змістити центри притягання – коли турист не тільки зосереджений на площі Ринок, а цікавиться цілим Львовом. До слова, ця проблема, яку ми нині обговорюємо, не з’явилась недавно. У всі часи мешканці воювали із бізнесом – через облаштування туалетів у часи, коли були лише вигрібні ями, через мансарди. Тому важливо завжди знаходити якісь компромісні рішення, не просто слухати, а й чути один одного.
Руслан Серцелевич, юрист:
– Львів мав би бути тим містом, яке би показувало приклад іншим містам по збереженню пам’яток. Було б доречно роздрукувати на кожній пам’ятці архітектури невелику брошуру, у які би йшлось про те, що це історично цінний об’єкт, хто його збудував, у якому столітті. Бо часто мешканці цього не знають, тому не цінують. Є Державний архів Львівської області, що на вулиці Підвальній, 13, у якому зберігають документи майже про кожну пам’ятку. Також, якби ця інформація була оприлюднена на сайті Львівської міськради з фотографією первинного фасаду будинку, то мешканці не заперечували б, якщо підприємець хоче повернути такий вигляд будівлі. Треба також активно популяризувати цінність історичної забудови через навчальні заклади, через ЗМІ. Бо що наші люди насправді знають про пам’ятку архітектури? Здебільшого те, що там не можна ставити пластикові вікна. І все… Цікаво, що колись перші поверхи були призначені для двірника, для кухарки, для сторожа. Вони мали господарські призначення. Тоді був такий принцип. І лише, коли до Львова прийшла радянська влада і зруйнувала всі ці порядки, заселила всю вільну площу, то маємо тепер те, що маємо. І вирішувати це треба у цивілізований спосіб. Зараз у Європі кожне місто готує стратегію свого розвитку на п’ять, шість чи вісім років. В Україні теж є така практика. Втім, наші стратегії дуже абстрактні. Наприклад, у Кракові для того, щоби врівноважити місто, створюють культурні парки у різних його частинах, де можна було б зайняти бізнес і туризм. Там навіть “крутять” певну музику. Кожен культурний парк відображає характер цієї території і того мікрорайону. І для Львова це було б цікаво запровадити. Адже у Львові й на Личаків водять туристів, і на Підзамче. Можна такі культурні парки облаштувати там. До слова, в Італії гарно зберігають пам’ятки саме завдяки правильному використанню податків, створенню сприятливих умов для підприємців.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8404 / 4.56MB / SQL:{query_count}