Замки “Срібної підкови”: невідомі перлини

“Пошта” пропонує цікаві місця на Львівщині, які можна відвідати у вихідні

Із початком весни, коли тане сніг, підіймається температура повітря, виграває сонечко, хочеться втекти від міської метушні якнайдалі й відкрити для себе  нові місця і маршрути.
Проте далеко не кожен має змогу взяти відпустку, зібрати валізу та поїхати у подорож на цілий тиждень, а то й на два. Не всім і по кишені далекі поїздки – “кусаються” ціни навіть на квитки залізниці, а зупинитися на ніч у готелі може коштувати і цілої зарплати.
Та все ж альтернатива коштовним подорожам є! Замість квитків у старенький плацкарт скористайтеся автостопом, на заміну холодному готельному номеру – тепла компанія і прихисток через каучсерфінг (всесвітню мережу гостинності, –“Пошта”). Брак часу?.. Навіть якщо у вашому розпорядженні – лише один вільний день, можете отримати незабутні враження від поїздки, набратися позитивних емоцій зовсім поряд із домом. Адже визначних пам’яток на Львівщині чимало – можна встигнути закохатися у цікаві місця навіть за один день.
Сьогодні “Пошта” розповідає про не надто відомі, але неймовірно красиві замки “Срібної підкови” Львівщини.

Старосільський замок

Старе Село – населений пункт, що існував ще в давньоруські часи. Крім того, село не лише дуже старе, але й дуже велике – тут навіть є дві залізничні станції. Замок стоїть біля тієї, що розташована на півдні села.
Історики не знають точного періоду появи замку в Старому Селі, як і його будівничого. За однією з версій, його побудували у 1584-1589 рр. на замовлення князя Костянтина Острозького. Проектував замок відомий архітектор Амброзій Прихильний. Інша версія говорить про пізнішу появу замка: у 1642 році його заклав Владислав Домінік Заславський. Жодну із версій довести або спростувати поки не вдалося.
А от легенду про шляхтича, який на спокуту своєї смертної провини, мав привезти віз яєць для будівництва замку (тоді яйця використовували для укріплення замість цементу) не розбивши жодного, можна сміливо спростовувати. По-перше, на такий замок не вистачило б і десятка возів із яйцями. По-друге – доцільність яєць у вапняному розчині варто поставити під сумнів, надто дорого навіть для середньовічних шляхтичів. А чоловік, згідно з легендою, таки привіз яйця непобитими, бо зварив їх. Незважаючи на винахідливість, бідолаху все ж стратили.

фото: andy-travel.com.ua
Замкові стіни були висотою у вісім метрів, товщиною у два метри. Башти підвищувались на 14-16 метрів, за плануванням – неправильний п’ятикутник. Обороноздатність форпосту підсилювалась ровами, валами та болотом, що оточувало замок. Але вже через 20 років після будівництва (якщо збудували його у 1642 р.) замок лежав у руїнах. Ймовірно, зруйнували його загони Богдана Хмельницького. Через деякий час твердиню відбудували. У 1672 році вона відбила турецьку облогу, але у 1687 році замок знову занепав.
Відновили замок Сенявські, яким Старе Село належало у першій чверті XVII століття. У 1731 році твердиню купили Чарторийські. І тоді про замок знову забули… Нові господарі ним зовсім не переймалися, маючи кращі маєтки десь у Польщі. 
Із 30-х років ХІХ століття замок занепадав і руйнувався. Його пристосовували під господарські потреби. Тут були і склади, і винокурня, і пивоварня… Місцеві мешканці потроху розтягали стіни та башти на будматеріали, а дехто і сам прибудовувався до віковічних мурів – навіть не будинком, а гаражем…
Зараз, коли замки дозволили віддавати в оренду, ситуація для Старосільського не обіцяє швидко покращитися. Тож велетень посеред села, що проводжає сумними бійницями потяги зі Львова та у Львів, як бездомний пес, так може і лишитися нікому не потрібним.

Свірзький замок

Свірзький  замок, що розташований на пагорбі в оточенні ставків і боліт, привертає увагу не лише мандрівників. Ще в радянські часи він став відомим об’єктом кінозйомок – тут знімали фінал фільму про Д’Артаньяна і трьох мушкетерів.
Перша згадка про Свірж пов’язана з відвідуванням поселення польським королем Владиславом ІІ у 1484 та 1492 роках. Згадують про оборонні споруди, від яких залишилися руїни вежі на декілька десятків метрів на північний схід від сучасного замку. Вежа – п’ятикутна, має два яруси та шість метрів заввишки.
Рід Свірзьких володів поселенням до середини XVII століття, після чого воно на півтора століття перейшло у власність графів Цетнерів. Галицький каштелян Олександр Цетнер перебудував замок, значно розширивши його у південному напрямку.

фото: inlviv.in.ua
У 1648 році замок захопили і зруйнували козаки Богдана Хмельницького, після чого Цетнер ґрунтовно перебудував фортецю. Та навіть додаткове укріплення твердині не зробило її неприступною: у 1672 році замок захопили турки. Однак, через три роки він успішно витримав облогу татар і захистив гарнізон та шляхту, що втікала до Свіржа з Поморянського замку.
У 1907 році замок придбав майбутній генерал польської армії граф Роберт Лямезан Салінс. Під час Першої світової замок постраждав від обстрілу російської артилерії і пожежі. Останній раз замок реставрували у 1975 – 1983 роках.
Як у кожного величного замку, Свірзький має свою легенду. Давним-давно працювала у замку місцева дівчина. У ті часи ворог неодноразово підходив під фортечні стіни, мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином дівчина змогла закрутити роман із ворожим солдатом, але згодом військо її коханого взяло Свірж в облогу. Мрії про любощі засліпили дівчину – і вона відкрила коханому фортечну браму. 
Та не кохання чекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. От і лякають тепер місцеві жителі туристів розповідями про тінь нещасної зрадниці, що блукає фортецею, не знаходячи спокою і, навчена гірким досвідом, закриває всі двері на своєму шляху.
В останні роки місто і замок набули нового значення для молоді з усієї України. Вже декілька років на території твердині відбувається масштабний міжнародний фестиваль Woodstock. На відміну від більшості фестів, тут вхід безкоштовний. Метою проекту є згуртувати мешканців різних частин нашої країни задля миру, підтримувати благодійний волонтерський рух в Україні, а також розвивати музичну культуру. Щороку, протягом трьох днів, український Woodstock відвідує понад 10 тисяч людей.

Унівська святиня

За кілька кілометрів від Перемишлян розташовується село Унів, в якому зберігся архітектурний комплекс однієї з найбільших християнських святинь Галичини – Святоуспенської Унівської Лаври. Цей монастир є одним із найстаріших в Україні. Точних відомостей про дату заснування обителі немає, проте в документах початку XIV ст. Унів уже згадують як один із духовних центрів Галичини. 
У 1549 році монастир зазнав нападу татар, які спалили обитель. Щодо відновлення святині існує цікава легенда. Розповідають, що Олександр Ванько Лагодовський, який опікувався монастирем, на полюванні впав із коня і зламав ногу. Уві сні до нього явилась Богородиця, що порадила шукати цілюще джерело в сусідньому лісі. Лагодовський віднайшов це джерело, а вода з нього допомогла йому швидко одужати. Після чого шляхтич дав обітницю відновити обитель і звести храм на честь Богородиці.

фото: andy-travel.com.ua
Свого часу, монастир, окрім прямих обов’язків, широко займався просвітительською діяльністю. Тут працювала одна з перших в Галичині друкарень. В обителі перебували відомі особистості, саме тут Іван Вишенський написав своє “Посланіє до стариці Домінікії”.
Відомо, що монастир був добре укріплений, тож дослідники робили припущення, що обитель повинна була мати міцну браму. Оскільки жодних письмових джерел про її існування не було, то існування такої брами будувалось лише на рівні гіпотез. Аж поки влітку 2002 року під час земельних робіт випадково було знайдено залишки в’їзної брами, а також інші середньовічні укріплення.
Брама розташовувалась на 50 метрів південніше від сучасних митрополичих палат. Зараз можна побачити лише частину цієї великої споруди, яку відкрили під час розкопок. Про те, що брама мала суттєво більші розміри ніж зараз, можна побачити за підбрамними опорними елементами, які були характерні для середньовіччя.
Під час розкопок, окрім барокових оздоблень, знайшли гармату, близько півсотні кам’яних ядер та іншу зброю. Зараз більшість знахідок перебувають в монастирському музеї.

Поморянський замок

Поселення Поморяни над річкою Золота Липа існувало вже у XIV столітті. В ті часи тут стояв дерев’яний замок українських шляхтичів Свинків. Мурований замок замість дерев’яного збудували у першій половині XVI століття за наказом подільського воєводи Яна з Сієни.  
У 1620 році Поморяни і довколишні землі придбав батько майбутнього польсь­кого короля Якуб Собеський, що укріпив замок і звів нову порохівню. Замок в Поморянах був улюб­леним місцем перебування короля Яна III Собеського, який підняв його з руїн після татарських нападів другої половини XVII століття та додатково укріпив його.
Після смерті Яна III Собеського замок постійно змінює власників і поступово занепадає. З 1740 року він стає власністю магнатів Радзівілів, а наступного року замок частково знищує пожежа. У 1789 році поморянський замок переходить у власність Прушинських. В замкових палацах Прушинські зібрали велику галерею картин визначних художників світу, колекцію медалей, монет, печаток, мозаїк, ікон та іншого начиння. 

Останні власники поморянського замку – Потоцькі. Вони володіють твердинею з 1876 по 1939 роки. Після Другої світової війни в замкових палацах розміщувався спочатку райком компартії, потім – райвиконком. Хоча у 1978 році й була проведена реставрація замку, з 80-х років замок стоїть пусткою і руйнується на очах. Сьогодні замок у Поморянах – це два двоповерхових корпуси (південний та східний) та кругла кутова вежа.
Крім замку, в Поморянах є на що подивитися туристу. Майже всі основні архітектурні пам’ятки – ратуша, костел і дві церкви – розташовані поруч із замком, на колишній ринковій площі. Найкраще зберігся костел Святої Трійці. 
Будівництво костелу розпочалося у 1748 році з ініціативи ксьондза Гумніцького. 1758 року Гумніцький помирає, встигнувши добудувати стіни костелу лише до рівня вікон. Після цього храм стояв непокритим цілих 50 років. 
Бу­дівлю закінчили у 1808 році. Фасад костелу має риси класицизму. Над навою – башточка сигнатурка в готичному стилі. Трикутний фронтон з декоративними вазами підтримують чотири пілястри тосканського ордеру. Найцікавішим елементом фронтону є герб із масонським символом: око в трикутнику та янголята, що цілуються.  

Величне місто Броди

Бродам пощастило, бо розповіді про місто залишили такі визначні письменники як Оноре де Бальзак, Йозеф Рот, Іван Франко. Закоханий Бальзак у 1847 році заночував у “Російському готелі”, коли їхав до української графині Евеліни, але будинок, який був у доброму стані, у 80-х роках ХХ століття розібрали через людську безгосподарність.
Франко часто гостював у письменника та педагога Василя Щурата, у місті є пам’ятник Каменяреві. А австрійський письменник Йозеф Рот навчався у Бродівській гімназії. Саме постать останнього заманює австрійських і єврейських туристів у Броди. Адже збереглись вулиці, якими ходив майбутній письменник, гімназія, де він навчався.
Броди знаходяться на північному сході Львівщини, фактично на межі між Галичиною і Волинню. До 1569 року тут проходив кордон між Польською короною та Великим князівством Литовським, у 1772-1918 роках – кордон між Австрійською та Російською імперіями.

У 1630-1635 роках Броди були містом-фортецею, збудованим за зразками нового голландського фортифікаційного мистецтва. Не виключено, що у її проектуванні брав участь французький інженер Ґійом де Боплан. Фортеця постала у західному куті міста, з іншого боку її захищали болота і ставки. У плані це був п’ятикутник, оточений глибоким земляним ровом. 
У 1772 році, після першого поділу Польщі, Бродівщина увійшла до складу Австрії. Броди опинилися на кордоні з Російською імперією й отримали статус “вільного торгового міста”. Його називали складом товарів країн Європи та Азії. Місто жило з прикордонної торгівлі й у першій половині XIX століття налічувало вже 20 тисяч мешканців, переважно євреїв. Броди на той час були третім за величиною містом Галичини (після Львова та Кракова). Після Першої світової війни, коли новий кордон перейшов на схід, Броди почали занепадати.
Характерною рисою міста колись було численне єврейське населення. У першій чверті 19 століття 90% жителів були євреями. Місто тоді називали “Галицький Єрусалим”. Кінець бродівського єврейства при­йшовся на роки Другої світової війни. У 1942 році євреї були переміщені до гетто. У травні 1943 року тисячі євреїв були депортовані в Майданек. У липні 1943 році була розстріляна робоча команда гетто, а саме гетто – ліквідували. 
У місті залишилася велична мурована синагога, збудована у 1742 році. А до неї існувала дерев’яна, ще з XVI століття. Тут зберігалися коштовні предмети богослужіння, які євреї набували протягом століть, а також 28 тисяч духовних іудейських книг, адже місто у той час стало одним із центрів іудаїзму.
Джерела: ukrainaincognita.com,
castles.com.ua, www.touristinfo.lviv.ua,
www.radiosvoboda.org, uk.wikipedia.org.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7473 / 4.49MB / SQL:{query_count}