Не тиснути! Зрозуміти! Почути!

Інтернет-небезпека чатує на підлітків. Психологи та правоохоронці наголошують батькам звертати увагу на поведінку дитини, цікавитися, з ким донька чи син проводять дозвілля, у яких соцмережах “зависають” та учасниками яких інтернет-спільнот вони є

Зараз рідко побачиш дитину без гаджета у руках. Тим паче підлітка. Всі чимось зайняті в екрані мобільного, планшетa чи комп’ютера. Тепер у кожної дитини є справи важливіші, ніж поганяти м’яча, погуляти у парку, зустрітись із друзями. Та й друзі – це тепер радше однокласники, бо ж часу на “нешкільних” товаришів і колежанок просто нема. Спілкуватись тепер модно в інтернеті, у популярних соцмережах. Там діти шукають і розваг, і порад, і спілкування, і подекуди розуміння, якщо, звісно, цього не мають у реальному світі…
Зрештою, у соціальних мережах “зависають” і дорослі, часом мають навіть серйозні проблеми із залежністю від них. Діти ж дивляться, що мама з татом роблять за комп’ютером, то й самі повторюють. Батькам же простіше тицьнути дитині планшет і самим піти займатись своїми справами, ніж почитати з ними книжку, намалювати малюнок, зліпити фігурку з пластиліну. Розійдуться по різних кімнатах, по своїх куточках, і так просиджують он-лайн вечори та цілі вихідні. І лише одиниці батьків цікавляться, а що ж там роблять у соцмережах їх діти – з ким листуються, які статуси “постять”, у які групи вступають. Часто дорослі довіряють дитині або ж їм просто байдуже, чим дитина там займається, аби лише не набридала… І навіть не підозрюють, у які небезпечні ігрища можуть “втягнутись” їх діти.
Якщо ж все-таки ви помітили, що ваша дитина змінилась, не варто нехтувати допомогою кваліфікованого спеціаліста
“Групи смерті” – це спільноти, зосереджені переважно у російській соцмережі Вконтакті, розраховані на підлітків. Починається все з того, що їх адміністратори дають учасникам груп травматичні “завдання” – наприклад, свідомо порізати собі руки лезом і відзняти усе це на відео. Кінцевою метою “гри” чи “квесту” є доведення дитини до самогубства, яке вона також повинна здійснити у режимі он-лайн, до прикладу, у скайпі. Підозрюють, що пізніше ці відео продають за великі гроші.
Вперше про “групи смерті” заговорили ще у травні минулого року в Росії, а останніми тижнями і Україна дізналась про небезпечні розваги, якщо їх так можна назвати. Зазвичай вони об’єднані спільною символікою – це кити. Цей символ обраний невипадково, адже кити – один із небагатьох видів ссавців, що можуть звести рахунки з життям, самовільно викидаючись на берег.
Кіберполіція також опублікувала список українських підлітків, які зареєстровані в подібних групах – його можна знайти на сайті кіберполіції України.
За останні тижні всі почали бити на сполох: батьки, дирекція шкіл, вчителі, дитячі психологи, поліція. Кожен намагається зрозуміти першопричину того, чому такі випадки трапляються. Звучать різні версії та різні здогадки. Та всіх їх об’єднує одна думка, яку, мабуть, важко заперечити: якщо у сім’ї здорова атмосфера, батьки чують дітей, а діти довірять батькам, то такої біди не трапиться. Якщо ж все навпаки, то … На жаль.
Тому “Пошта” зібрала низку порад, які допоможуть запобігти біді та допомогти дитині вийти із небезпечних угрупувань, а також підкажуть батькам, як і де шукати допомоги, якщо дитина таки потрапила у небезпечні сіті “синіх китів”.

Не панікувати, а реально оцінити ситуацію!

“Проблема, з якою ми зіткнулися нині, це не лише проблема, загроза для наших дітей, а й для всіх нас також. Перш ніж почати про неї говорити, нехай кожен із батьків задасть собі запитання: а скільки часу щодня я приділяю спілкуванню зі своєю дитиною? Чи відчуває вона мою любов і підтримку повною мірою? І чи звернеться вона до мене у випадку якоїсь проблеми чи ситуації?, –  зазначив “Пошті” начальник сектору ювенальної превенції ГУ Національна поліція у Львівській області Віктор Новачук. – Дуже часто у гонитві за нашими буденними справами ми забуваємо про найдорожче, що у нас є –  про дітей. І, власне, вони через брак нашої уваги та підтримки шукають на стороні чи то сумнівні компанії, чи інтернет-мережі”.
З його слів, наразі на Львівщині не зареєстровано жодного смертельного випадку дитини через суїцидальні квести.
“Працівники сектору ювенальної превенції разом із відділом освіти, відділом у справах дітей та соціальних служб місцевих районних адміністрацій, із соціальними педагогами та психологами загальноосвітніх шкіл проводять масштабну інформативну роботу на предмет виявлення дітей, які можуть входити у так звану групу ризику”, – повідомляє правоохоронець.
Але ж, звісно, найбільша відповідальність знову ж таки на батьках. Та, власне, що ж робити, аби перевірити, чи, бува, ваше чадо не проводить вільний час, виконуючи небезпечні завдання?
Кіберполіція також опублікувала список українських підлітків, які зареєстровані в подібних групах
“Застерігаємо батьків не панікувати, а реально оцінювати ситуацію. Перш за все, не потрібно шукати проблему там, де її немає. Під час спокійної бесіди можна розпитати дитину, чи чула вона щось про такі групи, чи знає вона щось про такі випадки. Окрім того, варто перш за все звернути увагу на саму дитину, на її фізичний та психологічний стани. Наскільки мені відомо, однією з умов перебування дитини у групі для проходження певного рівня є не спати 50 годин. Таким чином, кожен тато і мама можуть побачити, що їх дитина невиспана, втомлена тощо.  Одна  із груп (“Розбуди мене о 4.20”) пропагує пробудження саме о цій годині, тому батьки, які підозрюють своїх дітей у відвідуванні таких сторінок, щонайменше,  можуть прослідкувати за своєю дитиною у такий час, – наголошує співрозмовник. – Окрім цього, умовами перебування у групах є завдання намалювати собі на руці кита, або ж уже на вищому рівні – зробити кита на руці за допомогою гострих ріжучих предметів тощо. Такі особливості на тілі дитини також важко не помітити”.
Віктор Новачук також акцентує увагу, що “найголовніше – це спілкування”.
“Якими зайнятими ви б не були, завжди пам’ятайте, що дитина – це дитина, і дуже часто, навіть, якщо ви її безмежно любите, але не приділяєте їй належної уваги та спілкування, вона може це трактувати по-своєму. Не буду зараз розповідати про відповідальність батьків згідно чинного законодавства. Скажіть, а який протокол чи кримінальна відповідальність замінить батькам втрачену дитину? Тому закликаю усіх докласти максимум зусиль, аби вберегти дітей від необдуманих кроків та вчинків. Якщо у вас виникли будь-які підозри, звертайтесь одразу на 102 чи до працівника сектору ювенальної превенції вашого району”, – наголосив “Пошті” Віктор Новачук.

Всі проблеми описані у віковій психології

Психолог Галина Карпук у розмові з “Поштою” зазначила, що неабияк важливо, щоби батьки правильно реагували на все, що стосується психологічного стану їх дитини. 
“Дуже часто трапляється так, що, коли батьки дізнаються про небезпечні групи у соціальних мережах, починають просто тиснути на дитину, говорити, що підлітки такі-сякі нехороші. І цим викликають опір з боку дитини,  і лише погіршують ситуацію. І вже як реакція на таку поведінку дорослих, діти починають  протестувати, обурюватись. Ці квести розраховані власне на підлітків, а особливість підліткового віку – це бунтарство, протестування. Але це все це природний процес. І їх батьки теж такими були, тому не треба дивуватись.  І якщо вони не побунтують у цьому віці, то вже у дорослому віці чудитимуть не знати що. Ці всі проблеми описані у віковій психології”, – зазначила психолог.
З її слів, також типово для підлітків, які мають брак соціальних контактів, брак довірливого ставлення з боку дорослих, втікати у субкультури.
Дитина має знати  правила безпеки в інтернеті: знати, що не можна долучати у друзі людей, яких ти не знаєш, не можна погоджуватись з ними на зустріч, а будь-які повідомлення, які викликають дискомфорт, показувати батькам
“Взагалі для молодіжних субкультур характерне заперечення життя, чи якась така девіантна поведінка. То була епоха емо, то всі аніме любили, також рок-та панк-культури пропагували заперечення. Із плином часу це все трохи змінюється. Зокрема, діти шукають розради у віртуальному світі. А для того, щоби так не траплялось, треба, щоб з ними спілкувались, щоби вони мали з ким порадитись, і знали, що їх не засудять, не насварять, що вони отримають цю підтримку насамперед від батьків. Чим більше дитина бунтує, тим більше любові та підтримки вона потребує, просто вона не знає, в який це спосіб можна висловити”, – наголошує Галина Карпук. 
Зокрема, співрозмовниця пропонує вже зараз, читаючи цю статтю, спитати дитини, що вона думає про групи, які спонукають дитину до небезпеки. 
“Спробуйте! Насправді можна дізнатись багато цікавого. Діти розуміються в тому і знають про це. І часто мають абсолютно критичне ставлення”, – запевняє Галина Карпук. 
Вона також каже, що важливо не ігнорувати дитячі проблеми, намагатись зрозуміти свою дитину та дати їй пораду, а не просто щось кинути услід, аби відстала. 
“Ми, дорослі, у своєму віці, і зі своїм досвідом, маємо інший рівень проблематики. І нам здається, що ті проблеми, які хвилюють наших дітей, здаються нам дуже дрібними, неважливими. Натомість для дітей – це серйозні трагедії, переживання. І дуже важливо серйозно ставитись до того, що їх хвилює. Зверніть увагу, вислухайте їх, а не кажіть, що все дрібниці. І діти насправді будуть дуже вдячні, а згодом і  стосунки налагодяться. І не буде такої катастрофи, як то маємо зараз”, – радить психолог. 

Не соромитись допомоги фахівця

У групі ризику діти, у яких є порушення соціальних контактів, наголошує Галина Карпук. 
“Якщо дитина починає поводити себе по-новому, треба поцікавитись що відбувається, поговорити із її друзями, поцікавитись, може, коло спілкування змінилось. Бо будь-які зміни поведінки – це ризики, і на це треба дуже зважати”, – каже вона.
Якщо ж все-таки ви помітили, що ваша дитина змінилась, не варто нехтувати допомогою кваліфікованого спеціаліста. 
“У Львові є дуже багато фахівців, які можуть допомогти в цьому. Не варто боятись звертатись до психологів, бо вони можуть допомогти і дитині, і батькам знайти вихід із кризової ситуації”, - пояснює психолог. 
На її думку, зараз неабияк важливо, щоби дитина спілкувалась у реальному житті, а не лише “зависала” у соціальних мережах.
Якщо у вас виникли будь-які підозри, звертайтесь одразу на 102 чи до працівника сектору ювенальної превенції вашого району
“У моєму дитинстві ми гуляли на вулиці, бігали, грали в ігри. Зараз небезпечний час і діти не спілкуються: школа, хата і все. І нема контактів позашкільних, діти перевантажені – у них купа гуртків, що навіть нема часу дружити. І соціальні мережі у цьому випадку – єдиний спосіб налагодження соціальних контактів, бо ж вони мусять із кимось спілкуватись. Але насправді дитина, яка починає користуватись інтернетом, має знати  правила безпеки в інтернеті: знати, що не можна долучати у друзі людей, яких ти не знаєш, не можна погоджуватись з ними на зустріч, а будь-які повідомлення, які викликають дискомфорт, показувати батькам. І батьки у цьому випадку якраз не повинні одразу агресивно реагувати на це, а розбиратись, в чому справа, і повідомляти відповідні органи, якщо дитині загрожує небезпека”, – акцентує Галина Карпук. 
“Дуже важливо те, як батьки поводяться із дітьми, чи їх пригнічують, тиснуть чи навпаки – надихають, заспокоюють, розуміють. Важливо, чи в принципі у дітей питають, що їм потрібно, адже у нас не прийнято запитувати у дітей: що ти хочеш. Маєш – мусиш. Більше акцентують на обов’язках, аніж на правах і бажаннях. І дитина потихенько  замикається у собі, бо в неї є свої потреби. Хтось знаходить спосіб це обійти, хтось втікає у певну діяльність, хтось знаходить однодумців на вулиці, а хтось замикається. От і маємо те, що маємо”, – зазначила “Пошті” травмотерапевт Оксана Наконечна. – Ситуація із небезпечними угрупуваннями у соцмережах взагалі мене, чесно кажучи, насторожує. Якщо це розглядати з точки зору подій, які відбуваються в країні, то, можливо,  це один із способів підняти рівень тривоги і налякати – спосіб руйнування із середини. Бо діти – це болюча тема. І коли мова заходить про дітей, то людина починає тривожитись і боятись. А завдання агресора якраз  це і переслідує, щоби емоційний стан був нестабільний. Так це чи ні: можна сперечатись, та й зрештою, це лише моя думка. Пильнуйте дітей і все буде в порядку!” – резюмує Оксана Наконечна.  

Галина Католик, завідувач кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету, кандидат психологічних наук, доцент, голова Українського інституту дитячої і юнацької психотерапії та психологічного консультування:
– Першопричиною того, що діти ведуться на такі-от суїцидальні квести, є не лише сімейні стосунки, питання розуміння між батьками і дітьми… Бачу проблему також у тому, що зараз простір – маю на увазі соціальний – побудовано по-антилюдськи. Він побудований і проти батьків, і проти дітей, тому що батьки не мають почуття безпеки, бо маємо зараз надворі те, що маємо. А не маючи почуття безпеки загалом, батьки і вдома цього спокою не можуть забезпечити. Тому це справа не локальна, а треба брати глобальніше і розуміти, що зараз відбувається і в освіті, і в суспільстві загалом. Ба більше – величезна кількість підлітків звертаються зараз за допомогою до психологів, психотерапевтів і психіатрів. Психіка їх просто не витримує того, що відбувається: інтенсивність життя, великі перевантаження мисленнєвої сфери (норма для інтелектуальної роботи без шкоди для здоров’я – шість годин на добу), відсутність фізичних навантажень (що є вкрай необхідним у цьому віці) та регулярного щоденного відпочинку на природі, безпосереднього спілкування з однолітками та дорослими, а не через інтернет та телефон тощо. Питання “синіх китів” – це вже, як на мене, останній сигнал того, що відбувається насправді. Тому що психіка виснажена тотально: і в батьків, і підлітків тим паче, зважаючи на всі природні процеси, які відбуваються у їх організмах у цей перехідний вік та відсутності задоволення природної потреби в ініціаціях. Підлітки часто емоційно вигорілі. Батьки, вчителі теж не в кращому стані… Виснаження у суспільстві досягає найвищої точки, а підлітки є дзеркалом суспільних процесів – не дарма ж говорять, що дитина є дзеркалом сім’ї, а багато дітей – дзеркалом суспільства. Якщо дивитись із середини на весь цей процес, то виглядає воно все дуже сумно. Потрібно загалом змінити спілкування із дітьми підліткового віку. А для того потрібно трішки знати про особливості цього віку. Бо ми часто намагаємось зрізати вершки, а корінці все одно проростатимуть. Що стосується питання соціальних мереж у житті дитини, то моя думка така: все можна заборонити, але ж треба запропонувати дітям, а тим більше підліткам, якусь альтернативу. Тим паче, діти ж зараз навчаються через інтернет, і ми цього не заборонимо. У Норвегії навіть є міста, де нема жодної бібліотеки – все в електронному форматі. Інноваційні технології з кожним днем прогресують. І як тут змусиш дитину залишатись осторонь цього процесу?! Є дуже багато питань, на які я зараз навіть собі не можу дати відповіді…
Оксана Савич, старший інспектор відділу протидії кіберзлочинам у Львівській області Карпатського управління кіберполіції Департаменту кіберполіції Національної поліції України:
– На мою думку, проблему таких-от небезпечних груп треба висвітлювати, але дуже обережно, і, що важливо, лише серед батьків. Не варто дітям наголошувати на тому, що є такі об’єднання у соцмережах, які мають на меті те і те. Бо ж така інформація для дітей може стати цікавою і вони ще, не дай Боже, вирішать приєднатись до цього. Тому наголошу, що перш за все про це мають знати батьки. В Україні трапився один такий трагічний випадок – власне через такі групи. Ще була також спроба порізати собі вени, але вдалося врятувати. Коли ця тема набуло широкого розголосу по Україні, до нас почали звертатись вчителі, шкільні психологи з проханням виступити на батьківських зборах із роз’ясненням щодо небезпеки соцмереж, у тому числі і суїцидальних груп, для школярів. Учителі кажуть: якщо така інформація звучатиме від представника поліції, то її сприйматимуть серйозніше. Хоча я  з цим не погоджусь: для мене, як для мами дев’ятирічної доньки, ця інформація була б важливою, якби я її почула від будь-кого. Ми проводили зустрічі у школі з дітьми та обговорювали з ними питання небезпеки в інтернеті, види віртуальних шахрайств, небезпеку спілкування із незнайомцями. Але на випередження повинна працювати не лише поліція, а й батьки та педагоги – ті, від кого безпосередньо залежить виховання дитини. У групі ризику – школярі. Більше дівчатка, як на мене. Чому? Бо хлопці зайняті більше, а от соцмережі, переписування – це, думаю, більше дівоча справа. Ясна річ, що в такі групи потрапляють діти, яким бракує спілкування вдома, діти, які переживають певні труднощі наодинці. Це також діти із неблагополучних сімей… Тобто дитина в інтернеті знаходить для себе те, чого їй бракує. Чи то розуміння, чи то спілкування, чи то підтримки. А враховуючи той факт, що у таких-от групах працюють психологи – з досвідом напевне – які добре розуміють, які слова зараз потрібно почути дитині, коротше кажучи, вміють знайти підхід до неї. А тоді вже в процесі розмови перевіряють, чи ця дитина схильна до вчинення самогубства, чи ні. По суті, дитина стає жертвою у їхніх руках. Це така ж небезпека, яка стоїть поряд і з іншими небезпеками, що можуть загрожувати нашим дітям. Маю на увазі недобру компанія, наркотики, алкоголь тощо. Тобто те, чим зазвичай розважають себе діти, яких батьки недопильнують. Щоби такого не трапилось, як мама скажу, що з дитиною потрібно спілкуватись про все на світі і приділяти їй увагу. Дитина має розуміти, що її найкращі друзі – це тато і мама. І що би не сталося в житті – з батьками треба всім ділитись, у тому числі і тоді, коли натрапила на таку-от недобру групу у соцмережі. Адже лише батьки можуть підказати, як буде краще для неї. Сьогодні діти мають сторінки у соцмережах, але батьки мусять пильнувати, з ким дитина спілкується, які сторінки відвідує, які в неї інтереси. Пускати це питання на самоплив не можна. До слова, я противник того, щоби обмежувати дитину повністю від інтернету. Думаю, що це і не вдасться зробити – навіть, якщо дуже захотіти, бо ж зараз технології розвиваються дуже швидко. Накласти просто табу на соцмережі – погана, як на мене, ідея. Тут треба вдаватись до батьківських хитрощів, і всіма можливими способами зацікавлювати дитину. Перемикати її увагу, інтерес на щось інше, заохочувати її до живого спілкування, запрошувати її друзів у гості, водити на танці, малювання. І навіть, якщо здається, що зовсім нема часу, знаходити хоча б півгодини-годину на дитину. Повірте, в мене теж не надто багато часу, бо і працюю, і хатніх клопотів багато, але ввечері мені спокійніше, коли хоча б з донькою щось з пластиліну зліпимо, щоб дитина відчувала мою увагу до неї, знала, що мені небайдуже. І таким чином її просто відволікаю від соцмереж, від висиджування перед монітором – щоб вона банально не мала на це часу. У неділю, до прикладу, ми завжди кудись ходимо: чи то у театр, чи на виставку, чи ярмарок. Також попри брак вільного часу намагаюсь завжди читати щось про виховання дітей, вдосконалюватись як мама – адже це також дуже важливо.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8662 / 4.59MB / SQL:{query_count}