Заробітки: не все те золото, що блищить…

“Пошта” з’ясувала, як, шукаючи роботу в Україні та за кордоном, не потрапити на гачок шахраїв і не опинитись без грошей, без документів та по вуха у боргах за сотні кілометрів від дому

Щороку тисячі українців їдуть за кордон у пошуках щастя. Ризикуючи життям, здоров’ям, наші люди подаються за межі України, аби заробити грошей – на квартиру, машину, аби віддати борги і “закрити” кредити, щоб добудувати хату чи просто, щоб прогодувати сім’ю. 
Чимало людей їдуть, не знаючи по суті куди – сусід порадив, знайомий підказав, оголошення побачив. Щоб виїхати на заробітки люди забирають часто з хати останні гроші, влазять у борги, бо ж треба відкрити візу, заплати вже тепер популярний аванс за те,  щоб хтось десь вам знайде роботу – а в окремих випадках це навіть дуже кругленькі суми. Їдуть ризикуючи – навіть дуже. Чому? Зараз мало хто виробляє собі робочі візи, натомість їдуть здебільшого по туристичних, а вже пізніше – в іншій країні – знаходять спосіб зачепитись за що-небудь, аби тільки не депортували назад додому.
Зараз “розвелось” чимало контор, які пропонують вам чималий заробіток закордоном, але ж знову-таки – просять за це відповідну суму. Деякі з них навіть мають свої сторінки у соцмережах. На одну із таких фірм “Пошта” і натрапила випадково. Відтак за оформлення візи вам доведеться заплатити 100 доларів, за пошук роботи – 50 доларів, за запрошення – також 50 доларів. Гортаючи фото інтернет-групи і справді переконуюсь, що вони праце­влаштовують людей. Втім, як зазначили “Пошті” юристи, стягувати будь-які внески за пошук роботи – нелегально, а якщо ця фірма має ліцензію, то може навіть її втратити, якщо про це дізнаються відповідні служби.
Існує чимало і фірм-фейків, які насправді обіцяють золоті гори, а пізніше з вашими грішми тікають у невідомому напрямку…
Та наші люди ризикують, бо ж ситуація у країні така, що годі собі дати ради.  Прожити ще можна, а от заробити на якісь вартісні покупки – вдається тільки декому. Тож і залишається єдиний вихід – заробітки.

фото: ewadrzyzga.pl

Квиток в один бік

Як писала “Пошта” у матеріалі “У пошуках щастя”, сьогодні обсяг грошових переказів українських заробітчан перевищує загальну суму іноземних інвестицій в економіку України. Згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою “Рейтинг” 1-16 грудня 2016-го, більшість українців (71%), які в останні п’ять років хоча б раз працювали за кордоном, хочуть туди повернутися. 
Їх лякає не стільки війна, як постійна нестабільність у рідній країні, відсутність перспектив і неможливість швидкої самореалізації. 19% заробітчан дуже задоволені, 62% скоріше задоволені рівнем заробітку за межами батьківщини.
Половина з них працювали за кордоном менше шести місяців (на постійній основі лише 15%, здебільшого жінки та люди з вищою освітою), оскільки найбільшою популярністю серед трудових мігрантів користуються сезонні роботи.
Спочатку дівчина працювала офіціанткою, а пізніше їй сказали, що вона подобається клієнтам, і запропонували більший заробіток за умови надання сексуальних послуг
Більшість респондентів виїжджали з метою працевлаштування в сусідні країни – Польщу (36%, серед них найбільше мешканців західних і центральних регіонів України) та Росію (25%, здебільшого східних і південних областей). По 5% заробітчан працювали в Чехії та Німеччині, 3% – в Італії. Факт, що близько третини опитаних відмовилися відповідати на це запитання, говорить: українські трудові мігранти охоче погоджуються на продовження робочого дня, готові працювати понаднормово з метою заробити більше. Здебільшого вони воліють протистояти труднощам життя в тіні, ніж безперспективному існуванню на батьківщині, не бажаючи легалізувати власну працю за кордоном, щоб не платити податки, якими в результаті не зможуть скористатися. Це доволі ризиковано, адже такий крок позбавляє навіть мінімального захисту на чужій території та загрожує депортацією з країни.
Результати дослідження “Рейтингу” свідчать: офіційно за кордоном працювала лише третина опитаних заробітчан. При цьому найчастіше українці працевлаштовувалися у сфері будівництва (43%) або на сільськогосподарських роботах (23%). Значно менше – на роботах по домогосподарству, у сфері інформаційних технологій, догляді за дітьми, ресторанному та готельному бізнесі, офісними працівниками, медичним персоналом. Серед тих, хто працював у країнах Євросоюзу, більше працюючих на постійній основі, ніж серед тих, хто працював у Росії. До речі, зі слів соціологів, після Революції Гідності та війни на Донбасі кількість охочих заробляти в нашого північного сусіда суттєво зменшилася. Натомість збільшилася трудова міграція до країн Європи, зокрема, до Польщі. Те, наскільки активно європейці борються за українських заробітчан, засвідчують слова керівника одного з польських кадрових агентств Мацея Вітуцкі, сказані в інтерв’ю виданню Rzeczpospolita: “Без участі працівників з України реалізація цілої низки бізнес-проектів і підписаних контрактів у Польщі опинилася б під питанням. Наша економіка вступила в нову фазу розвитку, в якій конкурентною перевагою й умовою подальшого розвитку стають не інвестиції, а наявність людського капіталу”. Виходить, Європа розуміє і цінує талановитих, працьовитих людей, створюючи їм належну платформу для повноцінної роботи, а Україні вони не потрібні?..

“Збирай сумку і їдь собі, куди хочеш”

Пані Наталя, львів’янка, яка вже багато років їздить на сезонні роботи до Польщі, розповіла, як не дати себе обдурити із роботою за межами країни.
“Я би не рекомендувала їхати із зовсім незнайомою людиною, бо це може бути аферист. І ви оплатите дорогу, потратите купу грошей на візу, а пізніше просто вернетесь назад додому, якщо ще звісно матимете за що повернутись. Бо ж різні випадки бувають”, – каже вона. 
І це ще добре, якщо без роботи і без даху над головою ви опинитесь у тій же сусідній Польщі… А що ж робити, якщо ви попадете у халепу, перебуваючи у далекому Ізраїлі?!
“У такому випадку треба шукати можливостей, щоби кудись влаштуватись, підзаробити трохи грошей і щасливо повернутись додому. От торік був випадок. Жіночка їхала на яблука у Польщу, недалеко біля Любліна. А їхала вона туди із українкою, з якою познайомилась на полуниці, і яка пообіцяла домовитись їй за роботу. Мовляв, “із сусідкою поговорю, ти приїдеш, і будеш з в неї працювати”. Жінка потратила кошти, поїхала в Люблін, добралася на місце праці, одну ніч переночувала, і господар їй сказав, що їм не треба працівників, і нехай вона збирає сумку і їде собі, куди хоче. Отака справа була… Виходить, та жінка-українка, яка обіцяла своїй фактично колезі роботу, просто хотіла на ній заробити. Навіть не чужий обманює, а свій. Добре, що та потерпіла, якщо так можна сказати, мала мій номер телефону і подзвонила до мене, попросила домовитись їй за роботу. Я погодилась їй допомогти, тож вона відпрацювала сезон і поїхала додому”, – каже пані Наталя. 
У сезон на ягодах можна заробити 2 500 злотих (понад 16 000 грн),  збираючи буряк, моркву, огірки – від 7 до 9 злотих в годину
Питаю у співрозмовниці, а скільки ж можна заробити на сезонних роботах у тій же Польщі: “Якщо говорити про ягоди, то платять за кошики або ж за кілограми. За один кошик торік платили 1,80-2 злотих, то виходить десь у середньому 13 грн за один кошичок. У день можна зібрати 90 кошиків, можна і 60. Все залежить від того, як ви рухаєтесь. У сезон на ягодах можна заробити 2 500 злотих (понад 16 000 грн). Якщо мова про яблука, то платять за день. Що стосується збирання буряка, моркви, огірків, то оплата йде за годину – від 7 до 9 злотих”.
“Якось один водій пропонував мені їхати в Польщу. Мовляв, там ми будемо працювати “не за копійки, а за злоті”. Каже, що він нас перевезе за кордон, залишить у готелі, і тоді приїжджає покупець (так він назвав роботодавця) і нас забирає – як товар. Люди готові на що завгодно, тільки щоб  на тобі заробити 100 доларів”, – розповіла “Пошті” заробітчанка Наталя. 

У трудовому рабстві: і жінки, і чоловіки

Подаючись шукати “кращої долі” далеко на заробітки, українки і українців мають усі шанси попасти у рабство трудове чи…сексуальне. І скільки таких випадків – недорахуватись. І скільки зіпсованих життів потягло за собою те нестримне бажання вийти заміж за іноземця-принца чи за рік часу заробити на житло, “бо роботу запропонували високооплачувану”. Через свою недалекоглядність та наївність постраждало ой як багато людей! 
“Не тільки жінки, а й чоловіки  можуть попасти в рабство – таке також можливо. Щоб цього уникнути, треба старатись нікому не давати своїх документів, мати їх копії, дуже ретельно перевіряти туристичні фірми, через які люди їдуть. Треба перевірити, чи та фірма має ліцензію на працевлаштування чи лише на туристичні послуги, – повідомив “Пошті” Віктор Стельмах, колишній начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язанами з торгівлею людьми міліції Львівщини.
“П’ять років у 2000-их працював у відділі по торгівлі людьми. Якраз тоді в системі МВС відкрили ось такі відділи. Це було під егідою ОБСЄ, яке надало нам багато техніки, всі законні підстави притягувати торговців людьми до відповідальності. Перша наша справа була по Червонограду. Одна панянка, яка у свій час також попала у рабство, повернувшись на Україну почала відправляти наших дівчат, жінок у сексуальне рабство за кордон. Вочевидь, зрозуміла, що це легкий хліб… Обіцяла дівчатам роботу в готелях покоївками, але коли ті приїжджали на місце роботи, з’ясовувались нові обставини, – розповідає Віктор Стельмах. – Так свого часу ця учасниця злочинної групи  відправила за кордон молоду пару. Чоловік і дружина щойно одружилися і хотіли заробити трохи грошей, подавшись до Польщі. Чоловіка влаштували на будову, де він безоплатно працював, потім його почали штрафувати за все і вся і затягнули його у боргову кабалу. І так довели хлопчину до того, що забрали в нього паспорт і поставили перед фактом: поки не відробить ті штрафи, не говорячи вже про заробіток, його нікуди не відпустять. Може, і він не робив все ідеально, але ті роботодавці також його підводили до того, щоби він робив ті помилки”.
Отак чоловік аж три роки “відробляв штрафи”. Можемо собі тільки уявити, що пережила ця людина за цей час…
“Повернувся він додому, як то кажуть, голий, босий – без копійки.  Його дружина приїхала через рік після нього. Весь цей час у Катовіце у придорожньому мотелі працювала повією. Спочатку дівчина працювала офіціанткою, а пізніше їй сказали, що вона подобається клієнтам, і запропонували більший заробіток. Вона відмовилась, сказала, що в неї в Польщі є чоловік. Через деякий час її вже стали змушувати, били, тримали два тижні в підвалі. На цілий день кидали їй половину капустини і скибочку хліба, і так вона виживала. У результаті вона таки змушена була погодитись.  І це не поодинокі випадки. Багато таких кримінальних справ ми відкривали”, – наголошує Віктор Стельмах. 
У розмові згадує ще одну історію – знову ж таки мова про бідолашну дівчину, яка потрапила у сексуальне рабство. 
“Якось до мене прийшла одна мама,  просила допомогти її доньці, яка напередодні телефонувала до неї і повідомила, що знаходиться в борделі  у Польщі, недалеко від кордону. Десь, каже, якийсь хороший дядечко їй трапився і дозволив скористатись його телефоном, коли дізнався, що її утримують там насильно. Бо не завжди клієнти попадались погані – були  й такі, що ще підкидали кілька злотих, щоб сутенери не знали. Тоді ми з колегами поїхали у Польщу і нам таки вдалося врятувати дівчину”, – веде далі Віктор Стельмах.

Здавали в оренду… дитину

Віктор Стельмах акцентує, що “наша безпека у наших руках”. 
“Ніколи той, хто має намір вас затягнути у трудове рабство, не буде вас запитувати: “Ми маємо намір вас продати у трудове рабство! Чи не будете ви проти?!” Ні! Спочатку вам можуть навіть дати роботу, на яку ви їдете, але пізніше зроблять все можливе, щоби повісити на вас шалені борги, що й не викарабкаєтесь”.
З його слів, в Україні були поширені випадки, коли матері продавали своїх дітей циганкам, щоб з ними жебрали грошей: “Колись навіть сигнал поступив, що циганка із дитиною просить гроші. Ми затримали ту  жербачку, тоді вона зізналась, що щодня платить мамі цієї дитини за “оренду” маляти. А дитині постійно давали кашу зі спиртним, тому вона постійно спала.

“Більшість людей не читають того, що підписують”

Оксана Жолнович, адвокат, доцент кафедри соціального права ЛНУ ім. І. Франка, – про те, що треба знати про фірми чи організації перед тим, як працевлаштовуватись і як захистити свої права

– Пані Оксано, про що потрібно пам’ятати, влаштовуючись на роботу за кордон, аби не потрапити на гачок аферистів?
 – У нас набувають популярності так звані приватні агенції зайнятості. Їх є багато і вони навіть, буває, діють у межах закону. І декому справді вдається знайти роботу саме завдяки таким фірмам-посередникам між працедавцем і робітником. 
Але важливо пам’ятати, що фірма, яка працевлаштовує людей за кордоном,  повинна мати ліцензію на здійснення такого виду роботи. Без ліцензії жодне працевлаштування за кордоном офіційно не можливе. Тому, перше, що варто пам’ятати потенційним клієнтам такого приватного агентства, – перевірити наявність ліцензії на виконання таких послуг.
– У багатьох випадках такі фірми-посередники між роботодавцем  і працівником просять відповідну суму за свою роботу…
– Цікаво те, що закон і окреме положення, яке передбачає порядок працевлаштування громадян за кордон,  напряму забороняє брати з людей, яких працевлаштовують, якісь гроші. Діє навіть покарання на відкликання чи позбавлення ліцензії, якщо виявляється факт стягування коштів iз людей. Тому, ті агенції, які працюють легально, які давно на цьому ринку і себе поважають, – жодних авансів не беруть. 
Як правило, такі винагороди платить той, до кого працевлаштовують. Тому, якщо люди мають налагоджені зв’язки, вони не беруть грошей. Якщо ж у вас просять гроші авансом – велика ймовірність, що це шахрайські дії. 
Дуже є багато випадків, коли, заплативши аванс, ви роботи так і не побачили. Якось в Івано-Франківській області один чоловік назбирав грошей з людей – півтора мільйона гривень, – а потім утік. Але небезпека в тому, що навіть, якщо того шахрая впіймають, а він вже ті  гроші розтратив, то посадять його в тюрму, а коштів ви так і не повернете собі. Тому не треба соромитись сказати: “Перепрошую, але ваше прохання про аванс не відповідає чинному законодавству. Ви розумієте, що ви можете втратити ліцензію?!”
Також про агенції працевлаштування треба збирати інформацію. Сьогодні є соціальні мережі, інтернет, де можна ввести назву агенції, прочитати відгуки тощо.
 – Пані Оксано, якщо все-таки з’ясується, що агенція добросовісна, жодних авансів не просить – цього достатньо, щоби не хвилюватись за своє працевлаштування в іншій країні?
– Справа така: якщо в принципі, все в порядку із агенцією, то, перед виїздом  за кордон, треба ще підписати трудовий контракт. Такі документи підписують ще на території України. І він є підставою для виготовлення візи. У цьому контракті умови праці не можуть гіршими, ніж для місцевих працівників. Хоча, це все ще залежить від країни, у яку ви збираєтесь. Втім, зазвичай кожна країна для захисту своїх громадян ставить такі умови: іноземці не можуть працювати дешевше, ніж власні працівники. З одного боку вони захищають іноземців, але насправді захищають своїх працівників – оскільки роботодавцю,  невигідно працевлаштовувати іноземців, якщо їм треба платити аналогічну зарплатню, як своїм. 
Знаю,  що дуже багато громадян їдуть на роботу за кордон нелегально – таких, певно, навіть більшість. Вони купляють туристичну візу. Роблять це абсолютно свідомо – від безнадії чи безвиході. Воно менш стосується трудового права, але в такій ситуації треба розуміти: ніколи  і нікому не віддавати свого паспорта. Обов’язково треба зробити копії всіх своїх документів і мати їх при собі. Використовувати у більшій мірі копії документів, а оригінали ховати. Якщо ви втратили оригінали чи у вас їх відібрали, то за наявності копій – у консульстві буде простіше встановити особу і відновити документи. Також раджу вивчити адреси українських консульств. Записати, як викликати поліцію. Щоби опинившись у скрутній ситуації десь за кордоном, мати можливість хоча би якось надати собі допомогу. Також треба поповнити на достатню суму сім-карту, щоб мати можливість подзвонити рідним у роумінгу. 
Якщо ж працевлаштування виявиться фейком, і бувають такі люди, які приїжджають, і їх залишають отак посеред вулиці. Вже нема такого міста, здається, чи країни, де хоча б когось із українців не було. Попередньо треба вивчити, де є центри українських громад, у них і сайти є, вивчити, де є українські церкви. У всіх цих установах нададуть допомогу, якщо людина потрапила в біду. 
– Часто жінкам за кодоном пропонують роботу покоївок, доглядальниць, нянечок… Коли ж вони прибувають на місце праці – з’ясовується, що вони повинні працювати у борделях. Щоби ви порадили українським жінкам, дівчатам, аби не потрапити у таку біду?
–  Є один нюанс: якщо ви приїхали на офіційну роботу і попередньо підписали трудовий контракт, то потрапити у сексуальне рабство – практично неможливо. Бо  за цих умов ви звертаєтесь у поліцію, показуєте свій трудовий контракт,  у вас робоча віза і там вам надають допомогу. 
Такі ситуації трапляються здебільшого через спокусу великих заробітків. Бо насправді в нас здійснюють набори на сезонний збір, але там менші зарплати – охочих таким чином заробляти значно менше. Тому, перше, що вас має насторожити, надто велика заробітна плата, коли така пропозиція є доволі нав’язливою,  коли нечітко повідомляють, де і в кого ви будете працювати. Адже навіть, якщо  ви збираєтесь влаштуватись нянею і якщо це не обман, то ви завжди можете дізнатись адресу родину, номери телефонів, електронну скриньку.  Зрештою, сьогодні є інтернет, де можна перевірити майже все, є ще соцмережі. Наша безпека у цьому випадку у наших роках. 
– Пані Оксано, прошу сказати, а що з робити, якщо людина все ж потрапила у сексуальне рабство. У кого і де шукати помочі? 
–  Сексуальне рабство відбувається тому, що деякі роботодавці вивозять за кордон і самі ж дають гроші у борг на поїздку, а пізніше роблять все можливе, щоби ви ті гроші не віддали, забирають оригінали документів і чистим шантажем змушують людину займатись відповідною діяльністю. У такому випадку хочу порадити не боятись поліції за кордоном. Навіть якщо вони вас арештують, наприклад, за нелегальний в’їзд у їх країну, чи депортують в Україну – це все одно краще, а ніж підписуватись на умови так званих роботодавців, ризикуючи життям. І знову ж таки тут варто пам’ятати про копії документів. 
–  А які види трудового шахрайства поширені тут, на Україні?
–  До прикладу, організований набір виїзду на південь, на сезонні роботи. Дуже часто людей завозять, годують, а пізніше не платять зарплату – кажуть “до побачення” і на тому все… 
–  Скажіть, будь ласка, як захистити свої права у такому випадку?
–  Запам’ятайте раз і назавжди: якщо укладаєте угоду із фізичною особою підприємцем (ФОПом) ця угода має бути письмовою. І нехай називають це як завгодно: трудова угода, цивільно-правовий договір про надання послуг, трудовий договір, трудовий контракт – байдуже. Ви повинні мати реквізити того ФОПа. Він повинен ствердно вказати, що ви у нього працюєте на таких то видах робіт, за таку то оплату. Бо в іншому випадку довести потім право на винагороду за роботу буде дуже важко. Хіба що через кримінальне провадження… Якщо ж у вас буде письмовий документ, легше. Навіть, якщо роботодавець його не зареєструє, не покаже, але у вас є підписаний документ, і це дає шанс на повернення своїх коштів.  І також дуже уважно треба читати угоди, які ви підписуєте. Бо скажу таку річ: у нас більшість людей не читають того, що підписують. І потім із цим мають великі проблеми. А все через  банальну інфантильність, довірливість наших людей. 
Розмовляла
Олена Петришин


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8524 / 4.58MB / SQL:{query_count}