Врятувати театр: місія нездійсненна?!

Цього року театр імені Марії Заньковецької святкує своє 100-річчя. “Пошта” довідалась, у якому стані будівля театру, що треба ремонтувати першочергово та чи допомагає міська влада заньківчанам

фото: Олег Огородник
У центрі міста роками непохитно стоїть будівля Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (відомий як театр Скарбека). Очевидно з часу його відкриття – а це з 28 бе­­резня 1842 року, будівля змінилась і потребує відновлення. Бо ж на сцені театру чи не щодня показують вистави, артисти дають сольні концерти, а також місцева влада полюбляє організовувати там урочисті заходи. Та час невблаганий, тому руйнує будівлю не лише зовні, а й зсередини, бо, як кажуть, на все є свій ліміт. Театр є па­м’ят­кою архітектури національного значення, яка перебуває на території Державного історико-архітектурного за­повідника в межах забудови, включеної у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Попри се, у серпні 2016-го Міністерство культури України визнало, що театр ім. М. За­ньковецької є найгіршим серед усіх будівель у центрі Львова. 
Торік уже були неприємні інциденти, коли сталося відшарування і падіння частини стелі. Більш прикрий випадок стався, коли після одного із концертів діти провалилися у двометрову оркестрову яму. На щастя, ніхто тоді не постраждав.  
Натомість міські чиновники лише нагадують, що театр не є власністю міста, а є під патронатом Міністерства культури, тому “фінансування повинно іти зі столиці”. Та керівництво театру не впадає у відчай і попри усі “але” артисти театру  продовжують охоче працювати для своїх глядачів. 

Роками без капітального ремонту

Лише коли будівля опинилась у аварійному стані, почались перші непевні рухи і розмови щодо її реставрації. Ця епопея триває з 2010 року. Хоча Роман Порада, заступник генерального директора з питань капітального ремонту театру ім. Марії Заньковецької, каже “Пошті”, що питання ремонту театру гостро стоїть на порядку денному ще з 1998-го, коли зробили техніко-економічний розрахунок і прийняли одностайне рішення: театр треба ремонтувати.  
“Та з цього часу фактично лише обіцяють виділити державну допомогу.
Цього року маємо ювілей театру, тож першочергово хочемо впорядкувати  глядацьку залу – замінити підлогу і за можливості крісла (якщо вдасться знайти фінансування). У період міжсезоння будемо міняти підлогу, бо вона вже сімдесят років служить. Додатково плануємо закінчити ремонти стін у глядацькому залі, у коридорах, зокрема, на другому балконі. Все це власними силами та за допомогою меценатів, бо ж  з державного бюджету на ремонт цього року нічого не передбачено. Востаннє кошти з держбюджету отримували ще у 2013-ому. Тоді ж на сценічне освітлення скерували кошти”, – зазначає Роман Порада.  
Співрозмовник каже, що раніше уже власними силами побілили вестибюль,  провели ремонт оркестрової ями, відремонтували санвузли, душові кабіни. Щодо зовнішнього вигляду – нагальним питанням є перекриття будівлі театру та ремонт фасаду. Наразі з одного боку приставили риштування, на іншому ж висить рекламний банер. Стіни з боку центрального входу відремонтовані наполовину. Роман Порада знову бідкається, що ремонт фасаду театру відходить на задній план. У той час, як зовнішній вигляд будівлі у критичному стані, бо у будь-який час шматок будівлі може відвалитись чи посипатись комусь на голову. 
Фактично 59% будівлі театру є у державній власності, решта – у комунальній 
“Спочатку потрібно відремонтувати дах, щоб не руйнувався надалі фасад. Ми з генеральним директором зустрічались із заступником міського голови Віктором Пушкарьовим. Нам пообіцяли, що будуть регулярно виділяти кошти на реставрацію покриття, фасаду. Управлінням охорони історичного середо­вища торік було розроблено проект на реставрацію покриття не лише театру, а на ту частину, де живуть люди. Бо фактично 59% будівлі є у державній власності, решта – у комунальній. Проект пройшов експертизу та, на жаль, цього року в бюджеті Львова на це не передбачено коштів”, – каже Роман Порада.   
Ще одне нагальне питання для театру – будівництво господарської бази на вулиці Богдана Хмельницького, куди хочуть перенести малярний та столярний цехи, які зараз розташовані на території театру. Та знову-таки все впирається в кошти, тому роботи не ведуться. 
Загалом же Роман Порада наголошує, що за їхніми підрахунками протягом п’яти-шести років поступово можна повністю провести реставрацію будівлі на загальну суму більше 800 млн гривень. 
Зі свого боку Христина Береговська, директор департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської облдерж­адміністрації, зазначила “Пошті”, що таки частину фінансування на окремі питання від місцевої влади театр дочекається. 
“Цього року на святкування 100-річчя театру у ЛОДА передбачили кошти. Також була потреба у заміні крісел у театрі. Ми уже порушували ці питання на бюджетних комісіях, тож кошти мали б бути. Є ще низка проблемних питань у театрі, які потрібно вирішувати, зокрема, з тією частиною, де живуть люди. Та це довгий процес…”, – запевнила Христина Береговська. 

Ще одне питання  – мешканці квартир

Цікаво, що у будівлі театру ім. Марії Заньковецької також ще й живуть люди. Перший-другий поверхи – у підпорядкуванні театру, а от на третіх-четвертих поверхах мешкають львів’яни. Зі слів Романа Поради, усього там 105 квартир. З них для розширення площі театрали хотіли б отримати ще 43 квартири, які розташовані з боку проспекту Свободи.  
“Не нормально, коли у гримерках тісняться бли­зько десяти осіб. Для адмінперсоналу потрібне додаткове приміщення і нові репетиційні зали,  а ще по нормах музей театру теж має бути”, – каже він. 
З його слів, були розмови про переселення людей з боку місцевої влади, та віз і нині там. 
“До речі, у 2010-ому з представниками Галицької адміністрації проводили опитування про відселення цих мешканців. Тоді із 43 квартир – менше десятка не погодились”, – веде далі Роман Порада. 
“Пошта” завітала у гості до мешканців, які живуть поряд із театром. При вході у браму, яка розташована з боку проспекту Свободи, насправді лячно, темно і ще подекуди неприємний запах. Підіймаючись давніми австрійськими дерев’яними сходами на “нетеатральні” поверхи, важко було зрозуміти, як тут живуть люди.
 А ось пані Богдана, яка проживає тут уже 25 років, розповідає “Пошті”, що давно би продала свою двокімнатну квартиру чи  погодилась би на переїзд. Однак питає: “Хто ж її купить?..” 
“Насправді жити тут неможливо. Наша брама як прохідний двір – тут зробили собі туалет, безхатченки ночують, наркомани коляться, а ще й всі клієнти кафе, що розташоване у нашій будівлі, ходять сюди курити. Страшно до своєї домівки зайти. Окрім того, вікна трясуться, холодно, квартиру важко опалити, бо висота приміщення велика. Звичайно, є плюси, бо живемо ж у центрі міста і до роботи хвилин п’ять іти. А з іншого боку у дворі немає як машини припаркувати, з дитиною погуляти ніде, ще й магазину поряд не знайти. Та я не вірю, що нас звідси переселять, і пропозицій конкретних ніяких  не було”, – обурюється пані Богдана.
Інші мешканці будинку говорять, що свою позицію щодо переселення давно уже пояснили у міськраді. А ось тамтешній мешканець Олександр, що проживає на четвертому поверсі зізнається, що таки їм пропонували обміняти квартиру, щоправда, на значно меншу, аніж їхня.   
“Якщо б таки міняти помешкання, то бодай на пропорційне тому, що маємо. А взагалі хочемо продавати нашу квартиру, та наразі охочих купити не знайшлося”, – каже Олександр.
На театр мешканці не нарікають, бо ж кажуть, що товаришують з ними. До речі, цього року на Різдво в одній із квартир виникла пожежа. Від цього потерпіло і приміщення театру, зокрема, затопило гримерку та адміністративні кімнати. 

Проблема глибша, аніж думаємо…

У розмові з “Поштою”  Андрій Мацяк, генеральний директор театру, дуже емоційно висловився про господарський стан закладу. А на запитання “Що ж насамперед потрібно ремонтувати?”, каже, що все…
“Питання складне, бо немає місця у театрі, яке можна залишити без уваги. В принципі те, що ми робимо – робимо за рахунок наших надходжень від проданих квитків. Наші глядачі – найголовніші спонсори. Окрім того, є доброчинці, які готові допомагати”, – запевняє Андрій Мацяк.
Співрозмовник наголошує на іншому аспекті, значно глибшому, бо ж “питання ідеології держави щодо підтримки театрів чи інших історично цінних будівель у цілому – відсутня”.
“Мені як директору театру в цій ситуації важко зрозуміти, що я маю робити. Коли я розповідав керівникові вільнюського театру, що доводиться самостійно шукати дошку, цвяхи, фарбу, він схопився за голову і сказав, що не знає, як реагувати на почуте. Зрозумійте, якщо говоримо про театр, то потрібно розуміти, що йдеться про культуру в цілому…”,– каже він.   

Цінність та репутація

Юліан Чаплінський, головний  архітектор Львова зазначив, що безперечно історія театру, його місце розташування становить собою цілу епоху, яку важливо зберегти.
“Театр Скарбека було збудовано ще до Оперного театру і він представляє собою свою епоху із певним історичним шармом. Та є проблема у тому, що це є об’єднана споруда, в якій живуть люди і працює театр. На жаль, з нашими бюджетами та законодавством не просто переселити людей і зробити комплексну реконструкцію театру. Це пам’ятка архітектури та історії, яку не можна розібрати. Однозначно я за вкладання великих коштів у мистецтво і в освіту. Бо західний досвід показує, коли, наприклад, Берлінська філармонія є збиткова, тим не менш, дотується державою. Гамбурзька нова філармонія, яка коштувала 10 млрд євро – це теж інвестиції держави. Сила держави у культурі, яка оцінюється її театрами, парками, громадськими просторами”, – каже головний архітектор міста.     
І, звичайно, він теж наголошує на тому, що будівля театру потребує негайного комплексного ремонту.  
“Думаю, тут ситуація критична. Театр розташований на березі Полтви, де ґрунти не найкращі, а конструкція фундаменту застаріла. Якщо це робити, як у Німеччині, то в комплексі треба ремонтувати і енергозберігаючі елементи”, – зазначає Юліан Чаплінський.  

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8393 / 4.46MB / SQL:{query_count}