“А той другий празник – святого Василя…”

“Пошта” довідалась про особливості святкування на Львівщині Старого Нового року, Маланки та водіння кози, а також про значення традицій, перейнятих від бабусь-дідусів

Січень – щедрий на свята, а ми, українці, споконвіку шануємо традиції і любимо забавлятись – та так, що Новий рік святкуємо двічі. Маємо першосічневий, світський Новий рік, і ще один – Старий Новий рік, який прийнято відзначати з 13 на 14 січня. Відтак, традиційно 13 січня в Україні з давніх-давен святкували день Маланки, а 14-го числа – святого Василя. Ба більше, у вечір перед Василем прийнято ще досі у деяких родинах сідати за Щедру вечерю. Чому щедру? Бо на цю вечерю дозволяється подавати до столу м’ясні страви. Втім, не всі так відзначають Старий Новий рік, а для декого такі традиції – взагалі відкриття. А цікаво, чого ще ми не знаємо про святкування Старого Нового року та які традиції ми загубили у далекому минулому.

фото: afishalviv.net

Непостійний Новий рік і язичницькі вірування

Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства, за греко-візантійським обрядом, початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. 3 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, проте в Україні під впливом Литви й Польщі, які захопили в XIV–XV ст. більшу частину території, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила.
Наш народ святкує все: Старий Новий рік, Новий рік, Японський Новий рік, Слов’янський Новий рік, Єврейський новий рік
Вірили, що на святах присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.  Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. Так, на Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які дернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб…

фото: buktolerance.com.ua

Як наші люди традиції люблять

“Наш народ святкує все: Старий Новий рік, Новий рік, Японський Новий рік, Слов’янський Новий рік, Єврейський новий рік. Все, що є, все святкуємо. Питання: у якій мірі? У радянський час було дуже цікаве святкування Старого Нового року. Центральне телебачення – тоді було два-три канали –  показувало новорічний “Блакитний вогник”, який нібито зовсім “випадково” повторювався саме на Старий Новий рік. Не всі святкували, але багато хто виходили до ялинки. У Карпатах і світський Новий рік не всі  зараз відзначають, лягають спати, а святкують з 13-го на 14 січня”, – розповідає “Пошті” львовознавець Петро Радковець. 
Зараз, зі слів співрозмовника, люди все рідше відзначають Старий Новий рік сповна. 
У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні, а пізніше – на початку осені
“У Львові, в області, не так активно відзначають Старий Новий рік. Воно вже губиться з роками, особливо у самому місті Лева. Хоча, скажу, що молодь собі знайде привід посвяткувати. Пригадалось, як закінчував школу, разом із однокласниками ми створили майже підпільну організацію ЛСМЖВП – Львівська спілка молоді, жадаюча весело погуляти. І ми святкували все, – сміється Петро Радковець. – А от Маланка вже активно навіть у радянські часи відроджувалась – зокрема, у 80-их роках. У Львові зараз триває друга хвиля повернення звичаїв відзначення свята. Також у місті Лева дуже популярно сіяти рано-вранці на Василя, 14 січня. Щороку маємо багато сівачів – сіють пшеницею, пшоном, а хто, може, і копійками чи навіть… “долярами”. 
Він впевнений, любов до традицій – в українців у крові. І ми не тільки ревно зберігатимемо старі, передані від бабусь, дідусів, а й, може, нові запроваджуватимемо. 
“Зараз обговорюється, щоб ми святкували і католицьке Різдво. Думаю, що ми будемо просто двічі відзначати Різдво, як і Новий рік – отаке. Є люди, які зовсім традицій не мають, а ми ну дуже багаті на них. Зараз є змішані сім’ї, які і католицьке Різдво святкують, а потім  наше Різдво. Добре, що традиції є. Буває, що сусіди один до одного ходять на такі от святкування. Я народився і виріс на центральній вулиці Львова – на вул. Лисенка. Пам’ятаю часи, коли двері у квартирах особливо не закривались. А влітку навіть столи на подвір’ї накривали для сусідів, і так забавлялись”.

 “Де коза ногою, там жито горою”

Солістки автентичного гурту “Коралі” збирають фольклор у різних куточках України вже не перший рік. Про традиції і особливості відзначення Старого Нового року “Пошті” розповіла Галина Похилевич, учасниця гурту. 
“Не тільки для Львівщини, а й для України загалом є характерні традиції святкування Маланки і водіння кози. Коза – це язичницький символ добробуту і достатку, який успішно влився у християнські святкування. Є така гарна приповідка “Де коза ногою, там жито горою”, – розповідає Галина Похилевич. 
Варіантів приповідки цієї є, мабуть, багато. “Пошта”, зокрема, ще таку знайшла:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.
Із плином часу обряд утратив свою первісну магічну функцію і трансформувався у народну пародійно-гумористичну виставу. Крім центральних персонажів, у ній брали участь ще багато побутових персонажів: Дід, Баба, Лікар, Жандарм, Єврей, Циган, Турок, Гончар, Юрист та інші. 
Християнська свята Меланія підмінила богиню Макошу (Мокош),  що була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, і вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця
“Коза бігала по хаті, робила шкоду. За повір’ям, у кози були дід та баба, які нею опікувались. Але стрілець підстрілив її, і всі намагаються її врятувати – то цигани, то поліція. Врешті-решт її рятують лікарі, і вона оживає. Це символ того, що старе вмирає, а народжується нове. Зараз традиції водіння Кози і Маланка сприймаються більше як розвага, але мають водночас дуже глибокий зміст ще з язичницьких часів –  оновлення, побажання доброго врожаю, достатку. Ходили від хати до хати – особливо не оминали ті домівки, де були молоді незаміжні дівчата”, – каже солістка гурту “Коралі”.
Соліст гурту “Kozak System” Іван Леньо у своєму Facebook пише: “Корінь “мелан”, тобто “чорний”, був одною з характерних ознак хтонічного стану Діоніса. Це наймення носила величе­зна кількість діонісійських героїв: Мелан, Меланіс, Меланія, Мелантея, Меланіпп, Меланфо, Меланфій. Християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош). Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах – особливо у прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця. 

фото: buktolerance.com.ua
До дійства Маланки входили: хлопець переодягнений Маланкою, з лицем вимащеним сажею, дід, коза, жиди, циган, смерть, москалі, фельдшер, іноді осідлана кобилка. Дід був одітий у кожух, шапку та маску на лиці, власної роботи. Жиди в типових строях, один із них вів козу. Хлопець у вивернутому кожусі був козою з дерев’яною головою кози, він повзав навколішки. Циган – хлопець у лахмітті з лицем вимащеним сажею. Смерть – хлопець, одягнений в довгу білу жіночу сорочку, в масці, вимащеною милом з дерев’яною косою у руці.
Наша Маланка боса ходила,
Наша Маланка воду носила,
Воду носила роси збивала,
Наша Маланка птахом літала,
Птахом літала небом блукала,
Наша Маланка Бога шукала!

На кожен край – свій звичай

На переконання Галини Похилевич, традиції засівання вранці на Василя беруть своє коріння ще з тих далеких часів, коли Новий рік наші предки відзначали навесні. 
“Це було до 1700 року. Навесні приходив Новий рік, тому і засівали, бажаючи один одному доброго врожаю. Навіть всесвітньо відома щедрівка “Щедрик, щедрик, щедрівочка” є продуктом, якщо так можна сказати, цієї весняної зустрічі Нового року”, – веде далі Галина Похилевич. 
Зараз традиції водіння Кози і Маланка сприймаються більше як розвага, але мають водночас дуже глибокий зміст ще з язичницьких часів –  оновлення, побажання доброго врожаю, достатку
Каже, що у центральній Україні, на сході, значно популярніша є традиція вечері на Старий Новий рік. У нас ця вечеря не так акцентована. Хоча в деяких родинах вона збереглась. Натомість на сході рідко сідають до вечері напередодні Водохреща – у нас же без цієї вечері не обходиться. 
“У радянський час чимало традицій забулось, загубилось. Були страшні заборони. Добре, що зараз це все актуально, а те, що забулось, відроджується”, – зазначає солістка етно-гурту “Коралі”. 
На завершення Галина Похилевич наголошує, що “на кожен край – свій звичай”. І хата хаті не рівна. 
“Можливо, те, що я розповіла, для когось супере­чливе. Але це традиції – вони всюди різні”, – резюмує співрозмовниця.

Ворожать не тільки в ніч на Андрія, а й на Василя

Напередодні Нового року за старим стилем, у ніч із 13 на 14 січня, незаміжні дівчата ворожать на судженого, з яким вони проведуть усе своє життя. У прагненні дізнатися про своє майбутнє наші прабабусі нерідко вдавалися навіть до допомоги нечистої сили, викликали духів покійних, спілкувалися з відьмами і чаклунами. Саме в ці святочні вечори, на Старий Новий рік, проводяться найцікавіші, страшні й веселі, колективні й одиночні ворожіння. Вважається, що в цей час, як і в ніч на Андрія, ворожіння найточніші.
Одним із найпоширеніших є ворожіння на варениках. У начинці господарочки ховають ґудзики, квасолинки, цукор, нитки, перець та монети. Якщо оберете вареник з квасолею – це до поповнення в родині, ґудзики – до обновки, цукор – до солодкого життя, перець – до гострих новин, нитка – на дорогу, йдеться на сайті “1+1”. Також,  щоб дізнатися, хто першою вийде заміж, дівчата годують кішку варениками. Чий вареник кішка з’їсть першим, та перша і піде під вінець.
Поширеним є ворожіння, коли дівчина, яка хоче вийти заміж, після опівночі повинна вийти на вулицю і спитати ім’я у чоловіка, який їй зустрінеться першим. Згідно з ворожінням, саме так зватимуть її майбутнього чоловіка. Варто також і роздивитися обличчя незнайомця, адже вважається, майбутній наречений матиме ту ж красу, що й опитаний.
Дівчатам, які бажають дізнатися про своє майбутнє сімейне життя, можуть “підслухати” у сусідів свою долю. Той, що ворожить, йде під чужі вікна і підслуховує будь-яку розмову. Залежно від того, хто говорив: молодий або старий; тверезий або п’яний, і чи була розмова веселою або неприємною, той, що ворожить, передрікає собі чоловіка молодого або старого; непитущого або п’яницю, і життя веселе і безтурботне, або важке і неприємне.
Саме в ніч на Старий Новий рік дівчата можуть побачити свого судженого уві сні. Дівчина накриває стіл для судженого, ставить два прилади, хліб, сіль і ложки (вилки і ножі класти не можна). Близько півночі дівчина сідає за стіл і говорить: “Суджений, ряджений, приходь до мене вечеряти”. Той, що присниться, і стане нареченим, повідомляє телеканал ICTV.
Важливими для Щедрого вечора є і прикмети: якщо на вулиці тепло, то літо буде із дощами, якщо йде мокрий сніг, то слід чекати гарного врожаю. Також якщо ніч на 14 січня буде ясною і зоряною, то прийде рання весна, а якщо морозною, то зима буде затяжною.
Величезна кількість прикмет пов’язана з грошима. І перше, чого дотримувалися наші предки – не давати в борг і не перераховувати дрібні гроші. Це, на думку наших предків, пророкувало бідність у цьому році. А ось щоб зробити рік більш забезпеченим, треба вмитися... монетками. Але умиватися потрібно акуратно, адже якщо хоч одна впаде – до витрат.
Зважати потрібно і на гостей. За повір’ями, якщо після опівночі в будинок першим зайде чоловік – рік буде вдалим, якщо жінка – господарів чекають невдачі, повідомляє телеканал ICTV.

Прикмети погоди на Старий Новий рік:
Василева ніч зоряна – до врожаю ягід;
яскраві зірки – до морозів і спекотного літа;
якщо вітер дме з півдня – рік буде спекотним і благополучним;
із заходу – до достатку молока і риби;
зі сходу – багатий урожай фруктів;
мороз і сніг – до хорошого врожаю;
завірюха у Василів день – великий урожай горіхів;
іній на гілках дерев – багато меду;
суха і холодна погода – мало грибів;
сонце високо зійде – рік буде щасливим.

Леся Горошко-Погорецька, етнолог, кандидат історичних наук:
– Найбільша причина, чому традиції занепадають – люди перестають надавати їм значення, натомість з’являються нові цінності, нові звичаї. Так, обряди, що просять про врожай, для містян зовсім не є актуальними, тому й вони зазвичай про них не знають нічого. Кожен район Львівщини має свої особливості святкування Старого Нового року, свої цінності. Не всі вони збереглися дотепер, та люди у селах все ж намагаються дотримуватися цих традицій. Насамперед це стосується обхідних обрядів. Як і на Різдво, на Маланку збирався гурт людей, що ходили до сусідів від хати до хати з побажаннями, із колядою. Всі учасники дійства бажали господарям благополуччя в домі, щедрого урожаю тощо. Звісно, кількість учасників та ролі цього театрального дійства могли змінюватися. Звично ключовою особою була саме Маланка, тож їй приділяли якнайбільше уваги. Поширеними були дійства, коли разом із Маланкою ще одним головним персонажем був Василь. Інколи “Маланок” було декілька, і, залежно від регіону, дозволялося, щоб Маланкою могла бути як жінка, так і чоловік. Це також залежало і від того, коли саме водили Маланку. Якщо дійство відбувалося 13 січня, то Маланкою могла бути і жінка. А вже 14 січня у Маланку могли перевдягатися лише юнаки, оскільки в цей день здебільшого до осель впускали саме чоловіків. Маланка і Василь символізують пару. Якщо маємо Маланку, якою вдягається хлопець (що є більш притаманне для нас), то такий персонаж означає одразу і жіночу, і чоловічу стать, отже також пару. Символ пари – символ продовження життя, продовження роду, отже цей обряд також проводився з метою, аби все родило, щоб урожай був щедрим. Також знайомим для нас є обряд водіння кози, але все ж він не такий поширений для Західної України, як обряд Маланки. Коза, як плідна тварина, повинна своїм приходом прикликати для господарів дому великий урожай на цей рік. У деяких частинах Львівщини обряд водіння кози накладають на вже згаданий обряд Маланки. Хоч ці обидва обряди мають різні форми вираження, але призначення схоже для них усіх. Основна функція – прийти в оселю, побажати всього найкращого, в такий спосіб закликати все хороше для господарів, зокрема урожаю. Окрім цього, на Старий Новий рік залишається традиція Святого Вечора. В січні ми маємо три таких вечори – 6, 13 і 18 січня, з яких перший і третій були пісними. 13 січня ж на стіл ставили і м’ясні страви, тому саме цей вечір ми називаємо щедрим. Після того, як у 20 ст. змістилася дата святкування Нового року на 1 січня, відповідно в ніч із 31 грудня ми начебто і святкуємо це свято, але тут власних традицій як таких ми не маємо – знаємо лише про ялинку, шампанське, які нам запровадили пізніше. На мою думку, не можна казати, що про обряди зараз стали забувати. Сучасні етнофестивалі дещо видозмінили вже наявні звичаї, додали різних конкурсів, виступів. Народна традиція сама по собі дуже гнучка, та зазвичай у таких виставах залишається дуже мало традиційного, натомість з’являється чимало нового, не притаманного, але актуального сьогодні. У 2014-ому, до прикладу, я побувала на одному з таких виступів, де люди дещо осучаснили виставу. Оскільки якраз у цей час тривала Революція Гідності (ще до кривавих подій на Майдані), до традиційного обряду Маланки “вплели” і беркутівців, і синьо-жовту символіку, змінили сценарій. Такі “метаморфози” прижилися і в народних колективах, що ходять по селах.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7338 / 4.56MB / SQL:{query_count}