Мистецтво бути небайдужими

Байдужість стала хворобою теперішнього світу, що з кожним роком лише прогресує. Збайдужіли до чужої біди і львів’яни, щоправда, не всі – таки є готові прийти на допомогу

У сучасному світі проблема байдужості постала дуже гостро: люди перестали звертати увагу на несвої клопоти,  чужий біль і чужі проблеми залишаються чужими, звичною справою стало думати тільки про себе, жити у власному світі, уникаючи негативних емоцій та не обтяжуючи себе зайвою морокою… У погоні за власним щастям губимо бажання допомагати іншим.
Байдужість деякою мірою, навіть тотальна, завоювала душі багатьох. На жаль! 
Можна спробувати пошукати відповідь на питання, чому так. Можливо, причина у постійній заклопотаності більшості, чи, може, справа у недовірі до навколишнього світу, або ж населення просто втомилось від жорстоких реалій, тому і черствіє. А може, байдужість – це така собі прогалина у вихованні?! Частка правди у переліченому, можливо, і є, однак, чи є це достатнім аргументом, щоб сироти залишились без подарунка у День Святого Миколая, щоб старенькі голодували, бо не мають вже здоров’я піти в магазин, щоб всі, хто потребує у цьому світі нашої допомоги, турботи, підтримки – так і не отримали того. Хоч і могли, якби ми були більш співчутливими… 

Варто також розуміти, що кожен з нас може зіткнутись із людською байдужістю. І коли нам буде вкрай необхідна допомога – ніхто не протягне руку в скрутну хвилину.
Щоправда, треба віддати належне тим, хто з дня у день, не покладаючи рук, не досипаючи ночей, часто ризикуючи життям, допомагає ближнім. Мова про волонтерів, меценатів, благодійників, пересічних людей, які не воліють афішувати про добрі справи,  але роблять їх щоденно – завдяки вам усі потребуючі, сироти, вояки у холодних окопах не залишаються напризволяще. Добре серце таких людей робить цей світ кращим.

Вміти побачити тих, хто потребує допомоги!

“Цього тижня стикнувся з невимовною байдужістю людей, і досі не можу від цього відійти. Близько 19.00 сів у свій автомобіль на Сихові. І вже збирався їхати додому, коли побачив як жінка приблизно 70-ти років, із паличкою, ледве-ледве йде по слизькій дорозі. Вона зупинилася якраз біля моєї машини, бо там був невеличкий бордюр, видно було, що боялась зробити крок, аби не впасти. Поруч проходило багато людей, тому я спершу навіть не думав виходити з машини, щоб їй допомогти, тому що був впевнений: хтось і так це зробить. Коли повз неї пройшло близько двох десятків людей і ніхто не зупинився – я вийшов із машини і запропонував їй допомогти. Вона дуже зраділа, щиро дякувала, казала що буде молитися за мене.  Але в мене в грудях щось від цих слів стиснулося, бо для мене це була секундна справа. Запропонував підвезти її до хати, але вона сказала що їй дуже близенько, тому я вирішив провести її пішки, бо на вулиці насправді було дуже слизько і старенька боялась йти сама.
Дорогою вона розказала, що зовсім недавно ще викладала в університеті, була доцентом і кандидатом економічних наук, але п’ять років тому зламала бедро і рік була прикована до ліжка. Після того все її життя перевернулося і тепер її найдовша дорога – від дому до “Шувару” – здається їй великим тягарем. А ходить вона так, бідна, кожного дня, тому що син живе в Києві і ніколи не приїжджає, відколи вона стала немічною. Жінка навіть не має що їсти, кожен день купує всього по трохи, бо важкі кульки не може носити. Казала, що взимку виходити з дому найстрашніше, тому що дуже багато бордюрів і ям на дорогах, на які ми навіть не звертаємо уваги, а для неї вони є справжнім випробуванням. Вона дуже інтелігентна, тому сказала, що їй соромно просити людей на вулиці допомоги, деколи і по 10 хвилин стоїть біля бордюрчика перш ніж хтось сам додумається запропонувати допомогу.  
До чого я це? Розумію, що набагато легше просто пройти мимо і зробити вигляд, що немічної людини не існує. Але так не повинно бути! Зараз зима, і таких старших людей, як ця жінка, які соромляться просити допомоги, дуже багато. Тож, люди, якщо ви бачите, що старші стоять біля бордюрчика, біля сходів, біля дороги – просто візьміть людину під руку і допоможіть зробити тих кілька кроків. Вам від цього нічого не станеться. Будьте людьми і пам’ятайте, що старість повинна бути гідною”, – написав на Facebook-сторінці ГО “Варта-1” Юрій Кравець. 
У Львові багато волонтерів, які активно допомагають іншим всім чим можуть і не можуть – і це дуже важливо
І хоч зазвичай про добрі справи не личить говорити, але живемо у такому світі, де це просто необхідно. І якщо бодай одна людина, прочитавши цю історію, задумається – це вже стане великою перемогою. Тож,  одразу після опублікування у соцмережі допис викликав справжню бурю позитивних відгуків. 
“Люди через проблеми з фінансами і життям втрачають здатність глянути на когось і в разі потреби – допомогти. Байдужість, то страшно. А Вам здоров’я і всього найкращого. Ви просто молодець!”, – прокоментувала допис користувачка Яра Українка.

“Мені від таких ситуацій боляче, адже ми усі такими будемо, а можливо і ще гірше. Я вважаю, що добро починається з тебе самого. Більше б таких людей...”, – пише Ольга Підцерковна.
“Всі бажаєте допомагати цій жіночці, а можна подумати у вашому домі немає таких потребуючих людей? А без таких дописів ми не бачимо стареньких, голодних дітей, хворих і немічних. Може, кожному з нас потрібно оглянутись навколо себе і подивитись, кому треба допомогти. Може, щось тоді і зміниться в нашій державі”, – наголошує Lilija Vibla-Kuczer. 
“Інколи купую вазон у бабусь – не у всіх, бо я добре бачу і розумію, в кого треба купити. Хоча цей вазон мені зовсім не потрібний. Люди, будьте добрішими!”, – закликає Olga Maksymovich. 
“В мене була подібна ситуація, літом йшла на роботу, проходила на Митній і побачила бабцю, всі люди проходили повз, а я повернулась і підійшла, бо склалось враження що вона хоче щось попросити, я не помилилась – вона попросила провести її до суду так як погано бачить, провела її, вона мені подякувала і навіть обняла. Не будьте байдужими, допомагайте тим хто потребує!”, – ділиться своєю історією Оксана Гнатюк. 
“Дуже жаль наших пенсі­онерів. Ціле життя працювали бідолахи, а зараз ледь виживають, віддаючи всю пенсію на ліки. Завжди потрібно підтримувати стареньких. Хоч добрим словом і елементарними знаками уваги... не потрібно забувати, що колись на їх місці будемо ми”, – відреагувала на допис Ольга Наконечна. 
Хтось каже про те, що держава має виконувати свої функції, однак, держава – це кожен з нас
Чимало звинувачували сина старенької, який у “далекій” столиці і не допомагає мамі. А були й такі, що одразу пропонували скоординуватись між собою усім небайдужим і періодично заглядати до бабці, раз на місяць купувати їй бодай продукти, аби вона не долала такі перепони – майже непосильні для старенької. 

Збайдужіли і до чужих, і до близьких

Ігор Зінкевич, голова ГО “Варта-1”, депутат Львівської міськради, у розмові з “Поштою” зауважив, що і справді останнім часом люди стали більш пасивні, “холодні” один до одного. 
“У зв’язку із ситуацією на сході країни, ми закриваємось у собі, нам байдужі проблеми не те, що інших, а й інколи – наших рідних, підтвердженням цьому є нещасні випадки, що трапляються у місті. Пізніше рідні знизують плечима, кажуть, що навіть не підозрювали, що у близької людини були проблеми. Ми занадто сильно зосереджені на собі. Для нас центром Всесвіту – є “я” і тільки “я”, а так, звісно, не повинно бути”, – зазначив Ігор Зінкевич. 
З його слів, люди подекуди навіть відвикли приймати чиюсь небайдужість до їх біди. 
Журналісти повинні більше висвітлювати як правильно поступати – тоді суспільна думка змінюється. Ми не можемо говорити тільки про погане, а й про позитив також
“Якось із одним батьком прийшли до підприємця, який витягнув 80 тис. грн і простягнув йому. Батько, бідолаха, розплакався, і почав запитувати підприємця, як він з ним має розрахуватись пізніше. На що той йому відповів: ніяк. Я його ледь заспокоїв, адже він ще довго мене запитував, чому бізнесмен вирішив допомогти. Я ж пояснював, що у людини є можливість, тому і підтримала фінансово – от і вся правда”, – розповідає “Пошті” депутат Львівської міськради, голова ГО “Варта-1”.

Львів – місто небайдужих?!

Та, водночас, Ігор Зінкевич зауважує: у Львові не катастрофічна ситуація із байдужістю. Адже є ті, кому вистачає і часу, і бажання допомогти ближньому.
“Приємно, що живу у місті, де людям не байдуже до чужих проблем. У Львові багато волонтерів, які активно допомагають іншим всім чим можуть і не можуть – і це дуже важливо. Особливо зараз перед Днем святого Миколая львів’яни пакують подарунки для сиріт, їздять у дитбудинки. Пригадав, до речі, дуже позитивну історію – дитина-сирота написала у листі до Миколая, що хоче планшет. Цей лист якимось чином потрапив до рук нашої діаспори, що у Фінляндії, і вони купили дитині ґаджет. Послухавши всі ці історії, хіба можна залишатись байдужими?!”, – акцентує Ігор Зінкевич. 
Сирота написала у листі до Миколая про планшет, і  українська діаспора з Фінляндії купила дитині ґаджет
Про байдужість чи небайдужість львів’ян , “По­шта” спитала у волонтера, співкоординатора Центру забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини Ірини Яремко: “З огляду на те, з якими людьми спілкуюсь я впродовж останніх трьох років, бачу позитивних та, головне – небайдужих людей. Але знову ж таки: звичайно, є ті, кому байдуже до всього, що не стосується їх самих. Думаю, не варто шукати в тому причини – бо ми, або допомагаємо іншим, або ні.  Хтось каже про те, що держава має виконувати свої функції, однак, переконана, що держава – це кожен з нас. Тоді чому б нам не почати бути прихильними, небайдужими один до одного, будувати нашу державу таким способом”, – закликає Ірина Яремко. 
Зі слів співрозмовниці, найчастіше потребуючим зголошуються допомагати ті, що у свій час пережили важкі часи, зокрема, це – пенсіонери. 

“Також підприємці допомагають, але з нагадуванням”, – зауважила волонтер Ірина Яремко. 
На думку, голови Громадської Ради при СБУ у Львівській області, Галини Янко, Львів – найбільш небайдуже місто до проблем фронту.
“У місті Лева, певно, найбільша кількість волонтерів, які продовжують допомагати воякам навіть після трьох років війни. Але і ці волонтери виснажились,  у тому числі і фінансово. Скільки одна “комуналка” обходиться, люди мусять робити вибір: чи заплатити за комунальні послуги чи пожертвувати на фронт. Та й зрештою волонтери не можуть самостійно все робити, а влада не допомагає – лише чинить перешкоди у тих добрих починаннях, які роблять небайдужі. Тому не дивно, що і у волонтерів опускаються руки”.

У сиротинець не тільки на Миколая

На передодні Дня святого Миколая чимало небайдужих поспішають у сиротинці, аби принести свято і діткам, які не мають батьків. Галина Янко, яка незадовго до свята, на яке так очікує дітвора, об’їздила чимало дитячих будинків Львівщини, зазначила у коментарі “Пошті”: “Для себе проаналізувала, що до дітей приходять як правило на свята і під час виборчих кампаній. На жаль! Дітьми рідко хто займається,  бо у них поклик серця… До діточок-сиріт приходять, як правило, люди, які не є заможними, але у яких велике добре серце. Бо чомусь багаті від таких діток відвертаються, хоч і могли б допомагати їм, бо мають на те більше ресурсів”, – каже Галина Янко.
До діточок-сиріт приходять, як правило, люди, які не є заможними, але у яких велике добре серце
Зізнається, що вона не прихильник висвітлювати у соцмережах візити у сиротинці…
“Втім, водночас розумію, що потрібно ділитись такими візитами у дитбудинки, бо до тих дітей треба кликати. Треба говорити, що вони є, і приходити до них в гості треба не тільки напередодні свята Миколая, – зазначає Галина Янко. – Також впевнена, що журналісти повинні більше показувати як правильно поступати – тоді суспільна думна змінюється. Ми не можемо говорити тільки про погане, а й про позитив також. Треба шукати тих людей, які реально щось роблять – але мова аж ніяк не про депутатів чи  політиків. От я знаю таку людину, яка опікується інтернатом, що далеко за межами Львова. І це  абсолютно небагата людина. Вчинки таких небайдужих людей служать іншим мотивацією змінювати світ на краще”.  
У нашому житті дуже багато людей, які потребують нашої допомоги, турботи  чи просто нашої уваги. Не пройдіть мимо – допоможіть
У нашому житті дуже багато людей, які потребують нашої допомоги, турботи  чи  просто нашої уваги. Не пройдіть мимо – допоможіть. Адже, якщо ми не будемо байдужими, життя обов’язково обернеться до тебе світлим боком. Однак хороші вчинки робляться не за розрахунком, а за покликом душі. Тому варто пам’ятати, що іноді від нашої поведінки може залежати чиєсь життя і наша допомога може врятувати людину. Не будьмо байдужими! І, можливо, світ стане кращим!


Цитати про байдужість

Байдужість до прекрасної статі в старості– покарання за те, що занадто вмів подобатися в молодості. О. Бальзак
Моральна байдужість – хвороба дуже освічених людей. Г.Ф. Ам'єль
Легко приховувати ненависть, важче – любов і найважче – байдужість. К. Берні
Чудово бути скромним, але не варто бути байдужим. Ф. Вольтер
Там, де помірність – помилка, там байдужість – злочин. Г. Ліхтенберг
Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною. Сааді
Що б про тебе не думали, роби те, що вважаєш справедливим. Будь одинаково байдужий і до осуду, і до похвали. Піфагор
Байдужість – тяжка хвороба душі. А. Токвіль
Невдячний син гірше чужого: це злочинець, так як син не має права бути байдужим до матері. Гі де Мопассан
Байдужість – це найвища жорстокість. М. Уілсон
Байдужість – це параліч душі, передчасна смерть. А.П. Чехов
Жінку мучить не тиранія чоловіка, а його байдужість. Жюль Мішле
Не будьте байдужі, бо байдужість є смертоносною для душі людини. М. Горький
Найбільш непростимий гріх стосовно ближнього свого – це не ненависть, а байдужість. Байдужість – сутність безлюдяності. Дж. Шоу
Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство. Б. Ясенський
Михайло Димид, священик УГКЦ, доктор канонічного права і богослов’я
– Треба, щоби кожен з нас був відкритим до іншого. Бо ми можемо бути щасливими тільки тоді, якщо ми небайдужі, відкриті до свого ближнього, тобто до людей, які проходять біля нас щодня чи живуть поруч, до людей, яких ми зустрічаємо чи які у цей момент у біді, до молодого покоління, якому ми маємо дати правильний приклад до життя. Бог нас створив такими – соціальними, суспільними. Бог не створив людину поодинокою. Для того, щоб прийти на світ, треба мати батька і маму – з того все починається. А пізніше, коли дитинка народжується, вона не може сама собі дати ради, якщо нею не будуть опікуватись. Відтак, кожна людина потребує піклування, незалежно від того – молода вона чи старша. Так само кожна людина потребує опікуватись кимось, щоби розвиватись, щоби побачити сенс свого життя. От це головні християнські і філософські засади, чому нам треба допомагати іншим, звертати увагу не стільки на матеріальні речі, на статки, а й на обличчя людини, в якій ми маємо навчитись бачити образ і подобу самого Господа.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8581 / 4.54MB / SQL:{query_count}