Переселенці на Львівщині: як їм у нас?

Область прийняла під свою опіку майже 11,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб. “Пошта” розповідає, з якими труднощами вони стикаються

фото: zn.ua
Минуло вже більш ніж два роки, відколи перші переселенці з Криму були вимушені покинути свої домівки і переїхати у інші області. Згодом вимушена міграція спіткала й жителів Донецької та Луганської областей. Морально до того, аби почати нове життя в іншому місті, не був готовий ніхто, і для багатьох переселенців це стало великим стресом. Зрештою, більшість все-таки мала надію, що скоро все закінчиться і вони зможуть повернутися до своїх домівок, цілих домівок… За цей час лише одна Львівщина прийняла під свою опіку близько 11,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб (ВПО), розповіла  “Пошті” радник міністра соцполітики з питань ВПО Оксана Яковець.
Частина переселенців змогли влаштуватися на новому місці: є приклади того, як вони вдало відкривають власний бізнес або знаходять роботу з гідною оплатою праці, мають змогу купити собі квартиру або орендують її на вигідних умовах, прилаштовують дітей у школи і садочки. Однак ще частина й досі не можуть знайти свого місця, залишаючись у “підвішеному” стані.
Зараз питання внутрішньої міграції дуже актуальне не лише для нас, а й для цілого світу: вимушені переселенці є одною з тих категорій населення, які потребують допомоги та уваги з боку суспільства. Уряди України та країн Європи повинні надавати їм підтримку, зокрема допомагати із поселенням, працевлаштуванням, психологічною адаптацією. До 2 жовтня у Львові триватиме ІХ Екуменічний соціальний тиждень, темою якого є міграційні процеси всередині країни.

“Дух любові нашого міста”

Вже традиційно восени у нашому місті організовують Екуменічний соціальний тиждень (ЕСТ), на який приїздять представники різних конфесій, релігійних організацій, освіти, влади, громадського сектору та просто небайдужі люди. Цього року темою ЕСТ є “Міграційні питання: виклики для України”, тому до участі в ньому запросили експертів з України і з-за кордону, представників волонтерських рухів, церковних ініціатив, громадських організацій, благодійних фондів, влади, ЗМІ, а також громадян, які свого часу були змушені покинути власні домівки через військову агресію Росії.
28 вересня Екуменічний соціальний тиждень учасники розпочали із молитви за мир та єдність. “Розпочинаємо Екуменічний соціальний тиждень молитвою-проханням до Бога, щоб Він розбудив нашу приспану байдужість. Маємо плекати в собі любов до своїх батьків, до всього батьківського. Якщо будемо шанувати Бога та батьків, тоді всі люди, які перебувають навколо нас, особливо потребуючі, стануть нам братами. Молимось за те, щоб із позиції любові ми могли віддати духовне тепло тим, що найбільше його потребують, – насамперед мігрантам, вимушено переселеним особам, біженцям та простим людям, які очікують нашої руки допомоги, нашого погляду, співчуття, доброго слова, міцності нашого розуму”, – наголосив  єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ владика Йосиф Мілян.
До 2 жовтня у Львові триватиме ІХ Екуменічний соціальний тиждень, темою якого є міграційні процеси всередині країни
Капелан Львівської міськ­ради отець Павло Дроздяк зазначив, що Львів став тим майданчиком, на якому вдалося об’єднатися, на якому ми можемо чути і бачити одне одного.
“І місто, і церкви долучилися до теми цього соціального тижня – теми мігрантів, бо пригадуємо події, які Україна в недавньому часі переживала, пригадуємо всіх вимушених переселенців, пригадуємо всі наради, які відбувалися з єрархами міста, щоб ми гідно могли прийняти кожну християнську родину, щоб вона могла відчути по-справжньому цей братерський дух любові, дух любові нашого міста. Тому дуже важливо, будучи тут, у стінах міськради, разом молитися, незалежно від віросповідання разом просити Господа Бога, щоби благословив працю наших рук і щоби рішення, які приймають тут, служили на користь людям”, – сказав отець Павло.

Коли горе змушує пакувати валізи

2014-ий став роком, який ще довго не зможе забути жоден українець: криваві події на Майдані, анексія Криму і початок військових дій на сході України розпочали нову, чорну сторінку в історії нашої держави. Втікаючи від агресії ворога, люди брали лише найнеобхідніше, а хтось і того не встиг схопити, покидаючи свою домівку. І якщо після анексії Криму люди залишали півострів через несприйняття “русского міра”, утиски національних і релігійних меншин, то жителі окупованих територій Донбасу втікали від прямої загрози життю через війну. 
Зі слів доктора соціологічних наук, викладача Українського католицько­го університету Оксани Мі­хєєвої, якщо у 2014-ому жителі сходу України покидали домівки насамперед через проведення військових дій, то в 2016-ому основною причиною став страх перед насильством – розбоями, грабунками, ґвалтуваннями.
Міста, куди переїжджали переселенці, обиралися ними за кількома критеріями. Насамперед люди їхали до родичів чи близьких знайомих, які могли дати їм пристановище (безкоштовно або за відносно невелику плату) на перший час, поки не знайдуть собі власного житла. Чимало переселенців подавалися до міст, у яких вже бували, що було психологічно простіше для них, а також керувалися можливістю щонайшвидше знайти роботу і перспективами розвитку в своїй професії.
Є випадки, коли переселенцю навмисно пропонували меншу зарплату, бо розуміли, що він може не мати іншого виходу, окрім як погодитися на мінімум
Як повідомила радник міністра соцполітики Оксана Яковець, для Львівщини досить проблемним є питання працевлаштування внут­рішньо переміщених осіб. 
“Наш регіон аграрний, сільськогосподарський. Тому коли до нас переїхали люди гірничих, шахтарських професій, здобули відповідну освіту, ми зрозуміли, що нам буде вкрай важко знайти їм роботу за спеціальністю”, – зазначила вона.
До слова, попри всі негативні фактори далеко не всі наважувалися покинути рідні домівки і переїхати в мирні міста. Поважний вік, небажання залишати все зароблене важкою працею, брак коштів, страх перед тим, що доведеться починати життя заново в чужому місті зупинили не одну людину. 
Зі слів Оксани Міхєєвої, чимало внутрішньо переміщених осіб залишили членів своїх сімей на небезпечних територіях Донецької та Луганської областей.
“Однією з проблем, із якими стикаються переселенці, є проблема розірвання родини. По-перше, не завжди була можливість переїхати літнім людям, так само дуже часто залишався хтось із сім’ї стерегти господарство (зазвичай чоловіки середнього або старшого віку). Українці за своєю ментальністю дуже прив’язані до свого майна, і це можна зрозуміти, бо вони нажили його важкою працею. Також через брак коштів деякі сім’ї не могли собі дозволити покинути небезпечні території, як то кажуть, у повному складі, тому вирушала в дорогу лише молодь”, – пояснила Оксана Яковець.

Пошук житла, роботи… і розуміння 

У зовсім новому, незнайомому середовищі переселенцям далеко не завжди вдається відразу облаштуватися. Однією з найпоширеніших проблем для них є пошук житла, адже далеко не всі мають можливість знайти кошти для купівлі квартири. Оксана Міхєєва розповіла, що люди, не маючи власного або навіть постійно орендованого житла, до кінця не можуть почуватися мешканцями того чи іншого міста, вважаючи себе чужинцями.
“Деякі з них за ці два роки були вимушені змінювати місце проживання по три-чотири рази! Як наслідок вони не можуть дозволити собі планувати сім’ю чи навіть завести домашню тваринку, оскільки наявність, до прикладу, кота сильно зменшує шанси на можливість оренди житла. Крім того, внутрішньо переміщені особи не можуть наживати майно, адже через постійні переїзди вкрай незручно брати велику кількість речей”, – сказала вона. І додала, що, на жаль, переселенці стикаються з упередженим ставленням місцевих жителів через своє становище.
“Через те, що людина приїхала зі сходу України, їй можуть відмовити в оренді квартири, і об’єктивних причин на це може й не бути – лише особиста неприязнь власника помешкання. Така ж ситуація і з працевлаштуванням. Траплялися випадки, коли переселенцю навмисно пропонували меншу зарплату, бо розуміли, що він може не мати іншого виходу, окрім як погодитися на мінімум”, – пояснила Оксана Міхєєва.
Через те, що людина зі сходу України, їй можуть відмовити в оренді квартири, і об’єктивних причин на це може й не бути – лише особиста неприязнь власника помешкання
Постійні переїзди, упереджене ставлення і відсутність стабільності не могли не вплинути на здоров’я переселенців. Соціологічні дані свідчать: більшість їх стабільно скаржаться на поганий стан здоров’я, що є наслідком стресу. Однак піти на обстеження далеко не завжди є можливість – через напружений робочий графік, нестачу тих же грошей тощо. Понад те, під час звертання у заклади охорони здоров’я на них чекає ще одне “випробування” – із оформленням документації. Дехто з переселенців нарікав, що при заповненні медичних документів виникали проблеми, що медичні працівники, знову ж таки через упередженість, могли неякісно надавати медичні послуги або ж неприязно ставилися до них під час огляду чи спілкування.
Також чимало людей, не знайшовши даху над головою, роботи з гідною оплатою праці чи просто від суму за рідною домівкою поверталися назад попри всі небезпеки, що чатують на них.
“Важливо зрозуміти, що люди, які не покинули своїх домівок або повернулись туди, це необов’язково прихильники російської політики щодо України, це не завжди ті, що підтримують ДНР чи ЛНР. Є чимало причин, чому вони залишилися там, і варто не забувати, в якому небезпечному регіоні їм доводиться зараз жити!” – резюмує соціолог Оксана Міхєєва.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.6822 / 4.16MB / SQL:{query_count}