Букіністичний секонд-хенд – друге життя для книжки

Як у Львові можна втамувати книжкову спрагу і зекономити гроші, чому у місті не прижився буккросинг, коли до нас прийде книжкова культура, і чи в давнину у Львові були справжні книжкові ярмарки

фото: Олег Огородник (6)
Якщо брати до рук чергову книгу, то ніколи не треба прагнути успадкувати вміння писати. Бажання стати талановитим автором – зайве, з кожною книжкою намагайтеся бути талановитим читачем. Напевно, важко навчитися бути вдячним і справді талановитим читачем, коли скрізь “нема часу”, коли “економічна криза”, коли так багато інших причин, щоб загалом не читати. Може, тому у Львові не прижився буккросинг, бо у нас ще нема потрібного рівня книжкової культури. 
Тим часом, у Львові є так багато місць, де можна привчитися любити і знаходити час на книгу, де можна дешево купити її чи взяти безкоштовно, замовити якусь спеціалізовану або рідкісну книгу. Лишень було би бажання. Зокрема, у місті Лева майже два десятки років біля пам’ятника Івана Федорова продають вживані книги. Щоденно там сотні людей і тисячі книг, які чекають на нового власника. 

“451 градус за Фаренгейтом” по-львівськи

Усім львів`янам відомий книжковий ринок біля пам`ятника Федорова. Певно кожен десятий городянин має звідтам якусь знахідку. Але чи хтось ставив собі запитання, звідки на цьому ринку стільки книг, до того ж асортимент там постійно змінюється. Здається, що ось уже скоро продадуть останню стареньку книжку і вже ринку не буде, але насправді все відбувається навпаки. Книги прибувають щодня великими партіями. Хтось позбувається старої бібліотеки, хтось перестав бачити сенс у паперовій книзі, хтось не має більше місця для своєї книжкової колекції. І всі вони хочуть дати своїм книгам другий шанс, хочуть, щоб ще хтось купив їхню книгу, щоб вона продовжувала жити на новій полиці поряд з іншими сусідками-книжками. Проте є певні трафунки, коли книга, як останній мученик, потрапляє на макулатуру, коли її історія закінчується під гострими лезами, бо комусь нема більше діла до “цього мотлоху”.
Зараз важливіше мати великий телевізор і відслідковувати новини, ніж мати якусь добру бібліотеку
Людей, які продають книги на ринку біля пам`ятника Федорова не можна назвати простими продавцями. Принаймні “Пошта” спілкувалася зі справжнім фанатом  книжок, людиною, яка щиро занепокоєна долею книг, які треба продати. Чоловік дійсно прагне забезпечити добре майбутнє чи то спокійну старість кожній книжці.  
“Змінюються цінності. Мій знайомий сказав, що вся бібліотека, яка тут є, поміщається на якусь частину електронного носія. Тобто, на одній флешці я можу мати таких п’ять-шість бібліотек. Таким чином він звільнив простір у своїй квартирі”, – зауважує співрозмовник.
На запитання, чи у сучасному світі електронна книга більше цінується, аніж паперова, чоловік відповідає, що “ми виходимо з обставин, які є навколо”. Зараз не всі можуть оплачувати великі помешкання, які вони оплачували колись, і досить часто міняють свої помешкання на квартири з меншою площею. Відповідно, люди зважують, без чого можуть обійтися. На жаль, ми наближаємось до того періоду, який Р. Бредбері написав у романі “451 градус за Фаренгейтом”. Тобто, зараз важливіше мати великий телевізор і відслідковувати новини, ніж мати якусь добру бібліотеку”.
Зі слів продавця, ціна прийому книги залежить від попиту. Але чоловік зізнається, що любить казати, що “все йде від гривні і вище”.
Львів’ян не цікавить література для молодшого віку – для розвитку здібностей дитини
“Львів’ян більше цікавить іноземна література, яка зараз на слуху: той самий Р. Бредбері, Е.М.Ремарк, Г.Г.Маркес, Дж. Селінджер. З української, на жаль, більше цікавить сучасна: Ю. Андрухович, С. Жадан. Ю. Покальчука вже знову забули. На превеликий жаль, львів’ян не цікавить література для молодшого віку – для розвитку здібностей дитини. Такі книги лежать тут місяцями. Аналогічно студентів не цікавлять підручники, тому не знаю, як вони складають свої сесії, але бачу на це мільйон причин. Більше цю літературу купують приїжджі. Взагалі гості міста просять літературу для дітей 40-50-х років – там матеріал поданий доступно і зрозуміло”, – зауважує продавець.

Чоловік розповідає, що наші люди будуть по десять разів ходити і шукати книжку дешевшу на 10-15 грн, абсолютно не думаючи, що на проїзд витрачають значно більше, що тратять свій безцінний час. Зараз, з його слів, особливо загострився “київський синдром”, тому що приїжджають і розповідають, що “Граматику” Верби у них на Петрівці можна на 5 грн дешевше знайти, аніж у Львові. 
“У Львові можна знайти дешевші книжки на кінцевій трамваю №3 – там також є невеличкий книжковий ринок. Але там треба мати щастя знайти саме ту книжку, яку шукаєте”, – розповідає книготорговець.

Книга – еліксир молодості

Книготорговець зізнається, що, на жаль, зараз книги прибувають кілька десятків разів на день. Люди зі сльозами просять прийти на квартиру і подивитися, що підходить, приносять списки, хочуть самі привезти свої книги. Інші телефонують і розказують, що мають у книжковому асортименті. “Якось я був на одній квартирі, там євреї віддавали дуже добру бібліо­теку (художня література і мистецькі книги) фактично за копійки, що мені було соромно її брати. Вони виїжджали за кордон, бо зрозуміли, що не виживуть з нашим бюрократичним апаратом. Їм було дуже боляче і противно, що вони стільки десятиріч тут пробули і зібрали таку колекцію, а її треба віддавати. Я спитав, чи ці книжки, які вони просто віддають за безцінь, принесли насолоду. На це вони відповіли, що книги повністю себе відпрацювали. Ці люди написали багато добрих матеріалів у пресі, зокрема у закордонній. Бальзам на душу ці книги одним людям дали. І власники захотіли поділитися цим бальзамом з іншими. Ці книжки роз’їдуться, можливо, навіть по всьому світі”, – ділиться спогадами співрозмовник.
На книжковий ринок біля пам`ятника Федорова приходять і поляки, і німці, і американці, і канадці. Особливо діаспора цікавиться. 
“О, як у вас лежать такі книжки?! Та це для мого чоловіка така радість, він помолодіє на десятки років”, – у мене радіє від такої уваги до книжки. І коли у той час наші люди ігнорують, наприклад, народні пісні, а канадці беруть і везуть туди, щоб хтось “помолодшав  на десять років”, то варто заради цього стояти, щоб побачити цю усмішку на обличчі”, – захоплено розповідає чоловік.  
Львів’ян більше цікавить іноземна література, яка зараз на слуху: той самий Р. Бредбері, Е.М.Ремарк, Г.Г.Маркес, Дж. Селінджер
З його слів, книжка буде дешевшою не тому, що там зміст “дешевий”. Книготорговець скромно зізнається: “От іде вагітна жінка, а у мене є книжка про немовлят чи дитяче харчування, то я подарую такій жінці цю книжку. Можна сказати, що якраз це і є найдешевшою книгою. А найдорожчої зараз немає, але це будуть “Вибрані твори” Т. Шевченка 39-го року. Вартість такої книги 100 грн. А коли люди питають, яку найбільшу суму можу віддати за книгу, то я одразу жартома ставлю запитання, чи зможуть вони привезти мені “Буквар” Федорова. Зазвичай дорогі книжки я відправляю у букіністичні магазини”. 
Чоловік наостанок додає, що зараз багатьох книголюбів цікавить оформлення дитячих книжок, як їх малювали. “Енеїда” Котляревського лежить у першому ряді, але, на жаль, її не купують. А от поряд лежить для іноземців “Украинский язик”, але зараз, з його слів, цей підручник не має попиту. 

Буккросинг у Львові: бути чи не бути

Буккросинг прийшов до нас із Америки. В Англії є традиція залишати в метро прочитану пресу для того, щоб інші пасажири теж могли її переглянути. Цей приклад надихнув американського інтернет-технолога Рона Хорнбекера “відпустити” у світ улюблені книжки. Як писала “Пошта”, у березні 2001-го він залишив 20 книг зі своїми координатами у холі готелю, в якому зупинився. А за півроку на сайті Хорнбекера було зареєстровано вже 300 активістів, які продовжили його справу. Відтоді і зародився новий рух під назвою буккросинг.
В Україну цей книжковий рух прийшов у 2005-му. Одним із завдань буккросингу є організація всесвітньої нестандартної бібліотеки цікавих книжок. 
Два роки тому у Львові на двох зупинках громадського транспорту встановили книжкові шафи. Полички для буккросингу стояли на зупинках Русалка Дністрова, тобто Головна пошта, та навпроти пам’ятника Королю Данилу. Але, на жаль, у нас не прижилася така практика: полиці пусті, книги зникли…
Даниїл Задорожній, студент-книголюб, зізнається, що не дуже цікавиться буккросингом, тобто книгообміном. І взагалі з власного досвіду не певен, що такий обмін  у нас функціонує якось більше, аніж окремі одиничні акції ентузіастів без якогось масштабного продовження. Це радше експерименти та винятки, аніж перспектива на майбутнє, вважає хлопець.
На запитання, чому така традиція не може прижитися у Львові, він відповідає, що це проблема нашої культури загалом. “Україна не має розвиненого ринку книжок: що й казати, якщо на 40 з вершечком мільйонів населення в нас бестселери – це десь 40 тисяч примірників. І це бестселер, тобто книжка, яку, в ідеалі, мала б прочитати більшість громадян, незалежно від любові до книжок. Це як певна основа для розвитку суспільства в плані культури та самосвідомості. Про який буккросинг може йти мова за таких обставин, якщо в нас ще й офіційна література не позбулася совкового нафталінового запаху з безконечними путівками та “шароварщиною”, а якраз найпопулярніша література вважається контркультурою”, – роздумує Даниїл.
Бальзам на душу ці книги одним людям дали, тому власники захотіли поділитися цим бальзамом з іншими
Хлопець цікавиться книжковим ринком біля пам’ятника Федорову, але зауважує, що там теж є “суто свій формат”. Оскільки там багато світової класики: як українською, так  і російсь­кою. Зокрема, чимало і радянських видань. З його слів, сучасної української літератури там майже немає. Тому тамтешній асортимент лише для тих, хто конкретно знає, що він хоче і чи буває це “на Федорова”. Книголюб також розповідає, як позбувається зайвих книг: “Іноді віддаю на якісь доброчинні акції. Колись приніс дві валізи з книжками: волонтери дивились на мене, як на якогось хворого. Іноді роздаю друзям чи випадковим людям, розігруючи в інтернеті. Буває, що продаю букіністам. Є ідея якось прийти з книжками на той самий ринок Федорова і стати на кілька днів продавцем книжок”.


У Львові книготоргівля була прибутковим та поширеним заняттям серед друкарів, купців, власників багатих крамів, яток на Ринку. Недаремно влада забороняла діяльність друкарень через поширення нових вчень. Показною була ситуація з друкарнею Яна Щенского Гербурта з Добромиля, який був чехом, католиком, але називав себе русином, виступав проти засилля єзуїтів, насильного покатоличення населення. Він запросив із Кракова до Добромиля Яна Шелігу (1610) для видання на латині книг з історії. На основі рукопису Яна Длугоша з університету Кракова, Гербурт надрукував перші 6 томів його хроніки (1615). Король Зигмунт ІІІ наложив на тираж арешт, заборонив його продаж як шкідливого для держави видання. За рік король викликав Гербеста на суд сейму за відкриття друкарні без свого дозволу та друк книг, образливих для королів. Ян Шеліга в Ярославі виготовив перший відомий екслібрис на теренах Речі Посполитої. 
Книгами володіло чимало міщан Львова. Ще 1462 року місто купило книгу “Декрети” за 24 угорські злоті в писаревої. Ректор (1650-52), професор математики та філософії академії Замостя, доктор медицини падуянського університету Валер’ян Аламбек був власником найбільшої збірки книг у Львові (750 назв). Бібліотека Павла та Мартина Кампіан нараховувала 232 книги з медицини, історії, географії, богослов’я. Значною була збірка доктора медицини Мартина Коженєвського – 390 книг. Великими бібліотеками гордилися монастирі домініканців, єзуїтів, бернардинців, францисканців, Ставропігійського братства.
Підготовлено за матеріалами книги Ігоря та Любові Качорів “Марево давнього Львова”
Петро Радковець, краєзнавець:
Книжки – річ дуже дорога. Перші книжки у Львові були не друковані, а рукописні. Декілька століть тому таких місць на вулиці, де торгують книжками, не могло бути. Навіть у літературі не натрапляв, що коли були торговиці чи ярмарки на вулиці, щоб там торгували книжками. У Середньовіччі такої практики не було, тому що книжки були дорогі. Звичайно, що книгами торгували, але не на вулиці, це ж не огірки чи якась квасоля. Книжки, як правило, замовляли, а продавали їх зазвичай друкарі. Бувало, що їх перепродували, але великими партіями книжки не закуповували. Якщо говорити про книжкові крамниці, які діяли у Львові, то їхнім часом вважається кінець ХVІІ початок ХІХ століття, бо до того книжками торгували монастирі чи духовні особи. Найвідоміша книгарня була на пл. Ринок, там торгували навіть “Кобзарем”. Навіть упродовж ХІХ століття книжки були ще досить дорогими. Часто друкарні робили книжки без палітурок, оскільки господар, який хотів собі вдома мати колекцію книжок, різні книжки вдягав у однакові палітурки. Палітурку розробляв власник на свій смак, а той, хто друкував книжки, вже безпосередньо одягав книжки у таку палітурку. Якщо говорити про поч. ХХ століття, то книжка вже є більш поширеною. Коли йде мова про підручники, то це була література, яку продавали спеціально для шкіл, для вишів. Але, попри все, у кожного вдома не було підручника. Пам’ятник Федорову відкрили у 1977 році, і нічого подібного, на кшталт ринку, тоді у радянський час не могло бути. Уже після розпаду Радянського Союзу час від часу виникали стихійні ринки, як стадіон “Україна”, “Торпедо”. Відповідно, всі вони мали певні спеціалізацію: десь торгували одягом, десь – інструментом… Ті, хто торгували книжками і, можливо, антикваріатом, гуртувалися не безпосередньо біля пам’ятника Федорову, а одиниці несміливо торгували на алейці біля Домініканів. До того ж торгували раритетами, зокрема стародруками. Через деякий час міська влада дозволила торгувати біля пам’ятника Федорова, перемістивши з тієї алеї. Пробували продавати книжки на Вернісажі, але згодом виділили на цю справу місце біля Федорова (це десь у межах 15-20 років тому). Там торгують не лише книжками, можна натрапити також на антикваріат, монети. Деякі книготорговці є дуже освіченими людьми, вони знають багато літератури, можуть лекції читати в університетах. Не можна знищувати будь-які книжки, якщо ж є неактуальні видання або книжки-дублети, тоді можна передавати у бібліотеки або ж віддавати на такі ринки. До речі, біля Федорова є не тільки художня література, там є дуже багато спеціалізованих книг. Це окремий світ. Якщо у нього вникнути, не бути тільки зовнішнім спостерігачем, то починаєш розумієш, наскільки він цікавий. Взагалі таке життя з книгами подібне на фільм з хорошим сюжетом. Величезним плюсом цього постійного книжкового ярмарку є те, що через нього не можуть заїхати автомобілі у центральну частину міста. Хоча водії пробують заїжджати, коли падає дощ або ж там пустка. Такий ринок має право на життя і ще декілька десятиліть, як мінімум, там активно провадитимуть книжкову торгівлю.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.1018 / 4.23MB / SQL:{query_count}