Антикультура облаштування міста: шини – це дизайн?

“Пошта” довідалась, чому львів’яни і далі “декорують” подвір’я і прибудинкові території шинами, не відмовляючись від радянських традицій

фото: Марія Терендій (2), Володимир Літвінов
У селі і в місті, у дворах і поблизу дитячих майданчиків люди часто намагаються проявити свої здібності ландшафтного дизайнера, висаджуючи цілі квітники в… шини. Ці так звані елементи декору були особливо популярні в радянські часи, утім і зараз їх чимало повсюди, в різних варіаціях. Шинами “облагороджують” спортивні майданчики, а потім розфарбовують їх у різні кольори. У використані шини висаджують квіти, дерева, навіть овочі, зокрема картоплю. Але чим це обернеться як для нашого організму, так і для живих рослин, можна тільки здогадуватися. А ще можна бачити цілі “зоопарки” із шин – слоників, крокодилів, конячок, лебедів, все, що спаде на думку. Що це – недорога краса по-українськи чи банальний несмак? 

Краса vs несмак

І справді, в нашій країні переробка використаних шин не на найвищому рівні. Навколо чимало пунктів шиномонтажу, звалищ, де водії автівок залишають старі шини.  Натомість правильніше було б віднести їх на завод з переробки використаних шин чи в пункти утилізації старих автомобілів. Проте не в кожному місті такі є. А якщо і є, то далеко не всі власники автомобілів спішать правильно позбуватися старих шин, бо за це ще потрібно гроші платити! 
Тому старі шини без проблем можна знайти на вулицях міста і зробити з них прикраси для дачі, саду чи городу та ще й переглянути добірки фото, на яких проілюстрований той чи той “шедевр”. Ландшафтний архітектор, доцент кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Львівського лісотехнічного університету Оксана Олейнюк-Пухняк розповідає “Пошті”, відколи містяни почали використовувати шини як елемент дизайну та чому він не є популярним за кордоном.    
“Це пережитки радянської “бідосі” і цілковитого несмаку, який досі не може вийти з наших людей. Не можна застосовувати до шин слово “дизайн” в тому контексті, в якому це робиться у Львові і взагалі в Україні. Звичайно, в світі є певні приклади застосування шин, але в іншому ракурсі. І там вони не такі масові, як у нас. У Німеччині, Голландії в міському озелененні вдало поєднують шини з дерев’яними елементами і металевими, а не просто вкопують їх у землю”, – каже Оксана Олейнюк-Пухняк. 
Водночас еколог Ярослав Геник підтверджує, що в нашому місті справді чимало прикладів використання шин та ще й  розмальованих, у які висаджують різні рослин. А все через те, що мало хто з водіїв приносить їх на утилізацію. При цьому зазначає, що більша шкода від шин тоді, коли їх спалюють, аніж тоді, коли вкопують у землю.
“Шини потрібно кудись дівати. А в нас, за різними статистичними даними, переробляють всього 15-25% кількості шин, які мали б утилізувати. Якщо говорити про шини в дизайні, то скажу, що більш небезпечно тоді, коли їх спалюють, а коли вони вкопані в землю, то не думаю, що є небезпека. Хіба що коли вони пофарбовані (якщо на вулиці спека, з них виділяється певний запах). А ще до них діти можуть забруднитися”, – розповідає Ярослав Геник. 

Львів’янка пані Віра, архітектор за фахом, вже кілька років поспіль воює зі своїми сусідами за те, щоб у дворі її будинку прибрали так звані елементи декору з шин, якими обгороджений дитячий майданчик. У великих шинах ростуть деревця і квіти… Як тільки не намагалася вона  пояснити сусідам недоцільність тих шин у дворі, пропонуючи інші варіанти облаштування прибудинкової території, все дарма… 
“Не потрібно тягнути в місто те, що притаманне сільській місцевості. Ну чому б не висадити рослини в ґрунт?! Пригадую, був клич, щоби мешканці своїми силами наводили лад біля своїх будинків. Потрібно продумати контроль над такою ініціативою, коли містяни добровільно облаштовують дворики чи інші території. Наш начальник ЛКП не раз обіцяв забрати ці шини, але вони дотепер стоять!” – обурюється Віра Балаж.
Зі її слів, тепер мало хто цікавиться питанням естетичного облаштування міста, тому у Львові багато проблем не лише з так званим дизайном, а й із деревами, які часто самовільно зрізають, архітектурою тощо. 
“Коли ходила фотографувати місця, де шини є елементом дизайну, “опорою” для малюків (а це біля садочків, шкіл!), тоді ж розмовляла з одною завідувачкою дошкільного закладу, яка на мої зауваження відповіла так: “Дерево дороге, а лавочки потрібні, бо ж дітям треба десь сидіти. І ось один із батьків завіз нам цілий самоскид шин”. І ніхто не замислюється, що це шкідливо! Возять використані шини під дитячі садочки та ще й подяку за це отримують”, – веде далі Віра Балаж. 

Є бажання – буде альтернатива

“Окраси” із шин біля прибудинкових територій –  приватна ініціатива мешканців навколишніх будинків”, – розповідає “Пошті” Олександр Шутюк, працівник департаменту розвитку Львівської міськради. Бо, з його слів, місто в своїй роботі при облаштуванні громадського простору не використовує шин, а мешканці, радше через бідність, беруться створювати хоч якусь красу біля своїх будинків.   
“Шини – це річ, за яку не треба платити, і це зручно. Бо ніхто не хоче шукати інших варіантів. І так є не тільки у Львові: колись бачив фото проекту в Австралії, Мельбурні, де зробили із шин клумби, пофарбували їх і подали це як знахідку. Очевидно, вони в нас не були…” – пояснює Олександр Шутюк. 
Альтернатива в будь-якій ситуації є, запевняє “Пошту” Оксана Олейнюк-Пухняк, і не завжди мовиться про дорогі матеріали.   
“Як ландшафтний архітектор, я не вітаю дизайн із шин в жодному його прояві. Є достатньо екологічних і будівельних матеріалів для облаштування громадського простору чи озеленення міста. Зокрема, зі сухих дерев, які зрізають у місті, можна виготовити вуличні меблі. Залишиться тільки оплатити роботу майстрів і заплатити за додаткові матеріали. І зі старої цегли можна робити цікаві елементи декору”, – запевняє ландшафтний архітектор. І додає, що ще одним варіантом, яким можна замінити шини на дитячих майданчиках чи деінде є так звані габіони – просторова сітчаста коробчата конструкція, заповнена природним каменем.
“Габіони на дитячих майданчиках – теж варіант. Фірмові коштують чимало. Але наші люди розумні, тому роблять їх самотужки: купують сітку і, до прикладу, наповнюють її камінням. Це і естетично, і екологічно, і навіть дає можливість поселити там малих тваринок”, – каже вона. 

Не боротися, а пояснювати!

Співрозмовники “Пошти” радять для правильного облаштування міста запропонувати львів’янам так званий паспорт, в якому будуть прописані правила, в тому числі й озеленення.
“Можливо, це мали б  бути паспорти, які вказували б, де і що можна використовувати для облаштування міських територій, щоб не було “вінегрету”. Бо кожен щось на свій смак ліпить, а в результаті ніякого стилю і вишуканості, – каже Оксана Олейнюк-Пухняк. – Якби було зацікавлення самих мешканців, можна було б звернутися в спеціалізовані виші щодо ескізних проектів. Під керівництвом викладача студенти могли б допомогти містянам. Але зараз це виглядає як боротьба з вітряками, бо проблема – в людині. І впливу на всі ці прояви несмаку, на жаль, немає…”
З її слів, небажання людей розуміти суть проблеми призводить до того, що містяни самі себе обкладають сміттям, і нічого доброго в цьому нема. 
“Прикро, бо є доступ і до інтернету, і в Європу їздимо. Але це не допомагає нашим людям зрозуміти, що шини на дитячих майданчиках – це дуже шкідливо. Коли на вулиці спека, виділяються канцерогени, які отруюють повітря як для малечі, так і для рослин, що ростуть поряд. Це, скажімо, своєрідна “атомна бомба”, яку ми самі віддаємо в руки дітей”, – резюмує Оксана Олейнюк-Пухняк.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.0296 / 4.13MB / SQL:{query_count}