Таємницями львівських вулиць

“Пошта” довідалась, звідки походять назви вулиць старого Львова, на яких із них мешкали знатні люди та що приховують непримітні провулки міста

фото: прес-служба ЛМР
Прогулюючись загадковими і романтичними, шумними і затишними старовинними вуличками міста Лева, щоразу відкриваємо для себе щось нове, заховане там, у далекому минулому затоптаної львівської бруківки. Тільки замислитись: скільки ж людей тинялися цими вуличками та провулками у давнину, мешкали там, закохувались і товаришували, бенкетували і тужили! 
А скільки історій пам’ятає вулиця Руська і Театральна, Галицька і Староєврейська, Вірменська і Сербська. Та й, зрештою, звідки брались назви вулиць, на честь кого їх називали, скільки разів їх перейменовували та чому… 
На всі ці питання навряд чи знайде відповідь пересічний львів’янин, не кажучи вже про туристів, які, приїжджаючи до Львова, так закохуються у місто, що й відволікаються від найцікавіших розповідей екскурсоводів про історію вулиць міста. 
Єдина вулиця міста, що не змінювала своєї назви від першої документальної згадки, від 1384-го – вул. Галицька
Саме тому, у деяких львівських перевізників виникла ідея не просто інформувати львів’ян про маршрути руху автобусів, але, разом з тим, і про походження назв та короткі історичні факти про вулиці, якими курсують автобуси. Тому у маршрутках розмістять схеми руху з історичними фактами про вулиці міста. Таке вирішили запровадити перевізники “Успіх БМ” та “Фіакр-Львів” на маршрутах, які вони обслуговують.
“У місті є дуже багато туристів. Їм це буде цікаво. До того ж, робимо це, аби пасажиру в маршрутці нудно не було. Аби його трішки розважити. Наші  львів’яни, буває, самі не знають досконало повз яку будівлю, установу чи вуличку вони кожен день проїжджають. Ми ж у такій метушні їздимо, а голів то не піднімаємо. А там ой як багато чого цікавого – архітектура, історія. І про це зайвий раз наголошено в нашій схемі. Цікаво ж!”, – розповів “Пошті” директор підприємства “Успіх БМ” Юрій Мельник. 
Наразі розробляють макет схеми, співрозмовник каже, можливо він буде і двома мовами. Над проектом працюють фахівці – історики, краєзнавці. Зокрема, детальну карту склав Іван Хома, історик, викладач Львівської політехніки. 
“Думаю, що такі схеми з’являться в автобусах зовсім скоро, можливо, й через тиждень. Доробляємо макет, аби виглядав естетично. Друк займає один день, як і розклейка”, – додав Юрій Мельник.  

фото: Олег Огородник

У Львові мінлива погода і …вулиці

“Не підкажете, як пройти до Жовтневої?”, – часто можна почути. От і ламаєш собі голову, як допомогти людині знайти потрібну вулицю. Звісно, мало хто пригадує, як називалися раніше львівські вулиці. Адже назв вони мали немало. От вулиця Жовтнева – це чи не всім відома Дорошенка, яку перейменували у 1992-ому. Раніше вона ще називалася вулицею Оборони Львова (1938), а в часи Середньовіччя її знали як Сикстуська (1535).
Лідером серед перейменувань є проспект Свободи. Свою нинішню назву вона отримала у 1991-му. За радянських часів це був проспект Леніна, перед тим – 1-го травня. У часи Другої світової – Адольф Гітлеррінг. У 1941 її перейменували на вул. Опери (Опернштрассе), у 1919 році – Легіонів. Називали проспект й іменем Карла Людвіга (1871).
Закоханий львів’янин запросив архітектора, аби той скопіював лондонську вулицю у Львові
А вул. Князя Романа до часів незалежності України називалася і Ватутіна, і Вермахтштрассе, і Свердлова, і С. Баторія, і Галицька, і Галицького передмістя, та перша її назва – вулиця Гончарів. 
Личаківську в сиву давнину (1479) називали Глинянська дорога, через понад сто років вона стала Личаківською, у 1941- му – Остштрассе, 1944-му – вул. Леніна, і лише у 1990 році їй повернули одну із історичних назв. 
Одна з найдовших вулиць у Львові – Городоцька – у Середньовіччя називалася вулицею Св. Анни (1570), потім Казимирівська (1871), Казимира Великого (1933), згодом Чапаєва, 1-го травня, і лише 1990-го її назвали Городоцькою. 
Вулиця Ставропігійська у 1405-му називалася Божого тіла, потім Дорогою до домінікан, Домініканська, Домініканерштрассе, у 1944-му – М. Залізняка, а Ставропігійською вона стала ще у 1946-му.   Єдина вулиця міста, що не змінювала своєї назви від першої документальної згадки про неї з 1384-го – вул. Галицька.
Більше про попередні назви вулиць можна довідатись у мережі. Ще торік Центр міської історії запустив онлайн-проект “База назв вулиць Львова”. 

фото: Олег Огородник

Як лондонську вулицю до Львова привезли

Історик і львовознавець Петро Радковець розповів “Пошті” про таємні задвірки вуличок старого Львова. Звісно, як і все у місті Лева, вулиці приховують якусь історію кохання, а то й взагалі присвячені цьому чудесному почуттю. 
“Теперішньої вулиці Ліста Ференца не було б, якби не один випадок. Одного разу молодий львівський парубок поїхав до Лондона і там сподобав собі якусь дівчину. Вона, в принципі, не була проти вийти за нього заміж, втім дуже не хотіла покидати рідне місто. Закоханий львів’янин, не довго думаючи, запросив архітектора до Львова, аби той скопіював лондонську вулицю у нашому місті. Звісно, після цього молода англійка просто не могла відмовитись переїхати до Львова”, – розповідає Петро Радковець.

Про вулиці, що зникли  з карти

Були у місті й такі вулиці, яких зараз просто нема на карті Львова. Вони або повністю зникли, або ж стали частиною іншої, більшої вулиці.
“Там, де зараз сквер біля пам’ятника Федорову, колись стояли будинки – це була вулиця Зацерковна. А вулиця вздовж Домініканського собору колись називалась Криве коло. Була у місті колись і вулиця Злоджєйська – тут коментарі зайві. А от сучасна вулиця  Івана Франка об’єднала  сім чи вісім колишніх вулиць в одну”, – розповів львовознавець.
На вулиці Театральній мешкали римо-католики, на Руській – українці, на Вірменській – вірмени, а євреї –  на Староєврейській та на Братів Рогатинців
Бідних кварталів у Львові у давнину не було – у місті здебільшого жили заможні люди. Всі решта – на периферії міста чи у селах.
“Найпрестижніше було мешкати ближче до площі Ринок. Там собі могли дозволити побудувати кам’яниці тільки дуже багаті люди. Міщанами львівськими були здебільшого купці та ремісники. Хоча, коли на початку ХІХ століття у Львові побутувала страшенна антисанітарія і люди хворіли на чуму, вельможі почали будувати маєтки подалі від центру, за містом”, - розповів Петро Радковець.
Згодом, з його слів, у місті також почали зводити будинки для оренди – так з’явився новий вид бізнесу.
“Є у місті зараз така вулиця із дуже цікавою назвою  - Пильникарська. Ще зі школи не раз задумувався, чому ж вона так зветься. Виявляється, там колись жили майстри, які виготовляли пильники, сучасною мовою кажучи, напильники”, – зауважує львовознавець.

Як вулицям назви вибирали

Як розповів “Пошті” львовознавець Ілько Лемко, назви вулиць у місті Лева походили від громад, що там мешкали. 
“На вулиці Театральній могли мешкати лише представники римо-католицької громади. Українці ж мали свою дільницю – на вулиці Руській. Вірмени – на вулиці Вірменській, а євреї – на Староєврейській, на Братів Рогатинців. Втім, якщо людина собі десь щось збудувала, то могла будь-де жити. Єдино, що колись на площі Ринок дозволяли будувати будинки лише на три вікна. Не стосувалося це лише духівництва і шляхти. Костянтин Корнякт, надзвичайно багата людина, головний митник Речі Посполитої, що контролював усю торгівлю вином на Чорному морі чверть століття, жив у досить скромному маєтку. І лише, коли отримав титул шляхтича, побудував славний палац Корнякта з італійським двориком. Який би не був впливовим, але дотримувався закону. При тому, що був другом короля. Ось тоді у місті була Європа, а зараз – первіснообщинний лад, коли кожен, хто хоче, будує собі все, що хоче і де хоче”, – зазначив Ілько Лемко.

фото: Олег Огородник
Бувало й так, що вулиці перейменовували, а в історію заглянути забували…
“Коли розпався Радянський Союз, то у місті вирішили перейменувати вулицю Тупікову на вулицю Глухий кут. Кумедно те, що вулиця Тупікова походила від імені генерала Тупікова і про якісь глухі кути там зовсім не йшлося. А от на вулиці Кастівка колись жила родина Кастелло, саме тому й назва така. На Замарстинівській колись мешкали Зомерштайни, а на Погулянці файно, вочевидь,  гулялося”, – каже Петро Радковець.

У 90-х перейменували понад 550 вулиць

Масове перейменовування вулиць у Львові почалося ще у 1990-му, в радянські часи, коли відбувалися бурхливі процеси національного відродження. 
Зі слів історика, директора Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Івана Сварника, “всі народи тодішнього Радянського Союзу відчули потяг до відновлення своєї історії, мови, культури – до того, що в радянські часи нівелювалося, замовчувалося, нищилося, плюндрувалося”.
“У Львові була створена спеціальна Комісія з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ та скверів. Вона складалася із шести осіб – очолював її Орест Мацюк, директор Центрального державного історичного архіву у Львові. До її складу також входили мистецтвознавці Володимир Вуйцик та Андрій Дорош, Роман Крип’якевич (син історика Івана Крип’якевича), дослідник військової справи Богдан Якимович та я”, – розповідає “Пошті” Іван Сварник.
Лідером серед перейменувань є проспект Свободи
Якимович був фахівцем мілітарної історії, він старався нагадати львів’янам всіх наших видатних діячів, зокрема генералів УГА, командувачів УПА. “Моя сфера – козацька історія. Намагався увічнити гетьманів, полковників. Пан Крип’якевич дбав про науковців, бо був сам кандидатом наук і вченим, тож думав про фізиків, хіміків, математиків. Дорош дбав про митців, художників. Вуйцик знав і давню історію, архітектуру. Старався, щоб ми згадали і про лексикографів, і про малярів XV-XVIII століття, архітекторів, які мали причетність до розбудови Львова, – пригадує історик. – Нам видрукували величезний перелік вулиць із радянськими назвами – їх було близько півтори тисячі. Пригадую перші вулиці зі списку –вулиці Аврори, Автозаводська. Загалом перейменували третину вулиць у Львові – понад 550”. 
Процес перейменування почався з центру міста – від площі Ринок і проспекту Леніна, як він тоді називався. Зі слів Івана Сварника, тоді одразу виникла дилема – як називати центральну вулицю – Незалежності, Свободи, Волі. 
“Та згодом з’ясували, що в усіх містах Галичини мислили однаково. Проспект Леніна (а так тоді називалися усі центральні вулиці), отримав більш-менш подібну назву в Луцьку, Рівному, Івано-Франківську. Навіть у Коломиї помітив, що там така ж сама номенклатура основних назв. Всі намагалися увічнити наших борців за волю України – Бандеру, Шухевича, Коновальця. Однак всюди були й місцеві особливості, намагалися відобразити локальну історію. Ми ж увічнювали тих діячів, які діяли у Львові і прислужилися для міста”, – додає Іван Сварник.

Як містяни ставилися до перейменування

Співрозмовник пригадує, що настрої мешканців щодо перейменування вулиць у Львові були діаметрально протилежні. Одні люди, наприклад, з ентузіазмом сприймали повернення історичних назв. От як вулиця Клепарівська, Личаківська. Інші, а їх було немало, сприймали ворожо перейменування вулиць, зокрема іменами українських борців за незалежність та державність: Петлюри, Мазепи, Бандери.
“Для багатьох це була мов червона шмата для бика. Було, навіть, колективні скарги, збирали підписи, протестували. Люди користалися демократичними свободами і частково ними маніпулювали, – каже історик. – Була петиція – фальсифікат проти перейменування вулиці Дзержинського. Але в тому будинку, звідки нібито зібрали підписи “проти” перейменування, жила товаришка депутата міськради. Як з’ясувалося, в будинку насправді ніхто підписів не збирав, та й взагалі мешканців із такими прізвищами взагалі там немає. Як виявилося згодом, це був лист, фальсифікований працівниками Комітету державної безпеки, які резидували на тій вулиці”. 
Масово перейменовувати львівські вулиці почали у 1990-ому, коли відбувалися бурхливі процеси національного відродження
Часто бувало таке, що вулиці створювалися вже в новітній період, відтак, комуністична назва була новою і єдиною. Або ж вулиця називалися, до прикладу, іменем польського гетьмана  чи іншого діяча містечкового рівня, який для нинішніх умов видавався зовсім неприйнятний для увічнення в назві вулиці. “Звичайно, ми залишили частину польських назв, зокрема видатних діячів, як от Словацького, Міцкевича. Йшлося про людей, котрі ніколи не виступали проти українського народу, а були за порозуміння між нашими сусідніми країнами”, – каже Іван Сварник.
Історик додає, що нові назви вулиць досить часто ініціювали самі громадяни. Наприклад, були листи ветеранських організацій, мовляв, у цьому районі загинув діяч ОУН чи УПА або ж він мешкав на цій вулиці. 
“Та ми змушені були зважати на масштабність цієї постаті, чи заслуговує вона на увічнення. Багато людей пропонували то свого дядька, то тітку, які відбували покарання в Сибіру. А потім з’ясовувалось, що ці люди відігравали якусь другорядну роль в організації. І людей такого рівня у Львові були тисячі, – розповідає Іван Сварник. – Важливо було, щоб постать мала відношення до Львова. Наприклад, дуже довго думали, чи називати вулицю у місті іменем Олеся Гончара, оскільки його масштаби більше відповідають, скажімо, Києву”. 

Вулиця Юрія Клена замість Банківської?

Нині історик і надалі залишається у Комісії. Каже, що засідання відбуваються, здебільшого, раз на рік, коли нагромаджується велика кількість звернень громадян чи організацій стосовно перейменування вулиць, площ, проспектів. “Так, ГО “Борітеся – Поборемо” хочуть, аби перейменували вул. Банківську на вулицю Юрія Клена. Загалом пропозицій на цей рік надійшло 12. В тому числі, є пропозиції які дублюються в різних комбінаціях, буває, доводиться одразу відхиляти звернення. До прикладу, Римо-Католицька Церква просила найменувати площу навпроти вулиці Винниченка, 32 на площу Йосифа Більчевського. Він є святим Римо-Католицької Церкви, архієпископом Львова, професором Львівського університету, покровителем бездомних. На засіданні комісії зауважили, що Більчевський займав виразну антиукраїнську позицію в часи українсько-польської війни 1918-1919 років. Людину, яка виступала проти України, не варто увічнювати у теперішньому Львові”, – каже Іван Сварник. 
Додає, що просять також перейменувати вулицю Молочну на вулицю Олега Лишеги (письменник помер у 2014-му). “Наразі ми відмовили, оскільки Комісія дотримується принципу, що вулиця називається не менше ніж за п’ять років після смерті діяча. Це для того, аби  не виникало прикрої практики, от людина помре і відразу треба називати її ім’ям вулицю. У Львові помирає багато відомих людей, масштаб яких можна оцінити лише з часом. Той, хто видається світочем мистецтва, літератури, науки, з плином часу може здатися посереднім діячем. Велике можна побачити лише з дистанції, тому не варто поспішати”, – зазначає співрозмовник. 

З історії старих львівських вулиць: що варто знати

Вулиця Шевська
З площі Ринок лише по ній можна було проїхати на вул. Довгу. На початку XVII ст. вулиця мала вихід до Високого муру, де був прохід за мури – стара хвіртка та стояла міська лазня.  Назву вулиці вперше було згадано в документі 1442 р., вона мала кілька назв. Спочатку – Шевців від господи одного з найдавніших та найбільших у місті цехів – шевців, що розміщувались тут. З 1597 р. вживали назву “До хвіртки”, але з 1621-го закріпилась назва Єзуїтської  від монастиря, на браму якого виходила вулиця. На ній був будинок однієї з найбагатших родин міста XVII ст. – Боїмів. Та найвідомішою на вулиці була стіна наріжного будинку Абрковського від Краківської вулиці. На стіні якого одні міщани почали  регулярно писати епіграми, пасквілі, малювати карикатури на інших міщан, магістрат. З часом дописувати почали і гості міста. Справа набула такого розмаху, що магістрат 1601 року під загрозою кари заборонив літературні вправи на стіні будинку та виставив тут сторожу. 

Вулиця Сербська
Серед приринкових вулиць вона була чи не найменш престижною. Забудова нижньої частини сформувалася досить пізно. Тут знаходилася міська конюшня (до XVII ст.) та продавалася худоба. Вперше вулиця була згадана лише у 1491 р. під назвою Скотського торгу. З 1523 р. почала вживатись назва Шкотська, що було перекручено назвою Скотська. То ж ні чистотою, ні вишуканими запахами вона не вирізнялась і не приваблювала заможних міщан. На межі XVI –XVII століть на ній та в її околицях містилися міські борделі. У наріжному будинку від площі Ринок утримували кімнати для розміщення посланців до магістрату.

Вулиця Різницька
Дивною була ця вулиця, відома з XV ст. Здавалось, вона мала бути однією з найпрестижніших у місті. Із заходу її формували фасади семи будинків, а зі сходу нави, вежі Латинського собору, будинки католицької капітули. Та Латинський собор у Середньовіччі так і не отримав центрального входу до нав, а у величній стіні поміж вежами не було пробито навіть вікна. Тож будинки виходили на задвірки Латинського собору, на глуху стіну кладовища, яке його оточувало, з маленькою хвірткою. Разом із тим, вулиця не була надто широкою, адже під муром кладовища тулилось до 40 яток різників-християн.  То ж майже під вікнами тих будинків щоденно забивали худобу, білували туші, продавали м’ясо. Можна собі уявити, який галас та сморід панував тут. Католицькі архієпископи так і не змогли примусити різників перенести свої ятки. Доповнював прикрощі Високий мур, в тіні якого знаходились флігелі будинків, та міський вал із Полтвою, звідки доходив сморід від злитих нечистот та сміття.

Вулиця Вузька
Це була одна з найвужчих  та найкоротших  у місті тупикових вулиць. Одночасно вулиця не була забутим закутком міста. Тут під муром на міській землі шпиталю стояла воскобійня. Вона була одним з основних чинників прибутків, міською монополією. 

Вулиця Староєврейська
З північної сторони проходила, мабуть, найбільш непоказна вулиця міста – вулиця Зарванська (з XV ст.). Здавна вона звалась Бидлячою від худоби, яку на ній продавали. Довжиною вона мало поступалася вулиці Довгій, але в історії міста не вписалась ні показними будівлями, ні відомими мешканцями. Серед великих і малих вулиць давнього Львова вона вирізнялася хіба тим, що на ній не було і вона не вела до жодного християнського храму. Вона була найбільш щільно забудованою вулицею Львова, де проживала значна частина посполитих міщан, що не увійшли до історії міста, але чиєю працею воно було збудоване.

Вулиця Вірменська
Вважається однією з найдавніших вулиць середмістя, яка виникла на місці дороги, що єднала палац князя Лева І із Низьким замком. Вулиця була головною у вірменській дільниці, перші згадки про яку походять з 1394 року. Проходила від міського муру, згодом монастиря домінікан до вул. Краківської. Перша згадка вулиці відноситься до 1441 р. До неї були включені  дві вулиці – Пекарська і Дзедушицьких, що історично в неї не входили.  Причому вул. Дзедушицьких виникла після розбирання міських мурів. До вимушеної перебудови багатьох кам’яниць  спричинились пожежі 1748, 1778 рр., коли вигоріла значна частина вулиці.
За матеріалами книги Ігора Качора
та Любові Качор “Марево давнього Львова”
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6960 / 4.58MB / SQL:{query_count}