Байдужість гірша за кулю!

Львівські волонтери вже третю весну-літо, не покладаючи рук, допомагають бійцям на фронті. “Пошта” поцікавилася, чому містяни стають все пасивнішими до потреб захисників

фото: AFP
Календарне літо вступає у свої права, але аж ніяк не до відпочинку нашим бійцям на фронті, де сьогодні вкрай спекотно не від сонячного тепла, а від ворожих обстрілів. А їх, на жаль, суттєво побільшало. Вже третю весну-літо поспіль триває неоголошена війна на Донбасі, третій рік львівські волонтери продовжують допомагати військовим, забезпечуючи їх усім необхідним. Працюють з ранку і до ночі. І так щодня…
Хоча потреби у хлопців з часом змінилися, проте вартість необхідного не зменшується. Якщо на початку бойових дій у зоні АТО хлопцям потрібно було все – починаючи від форми, берців, шоломів, бронежилетів і завершуючи засобами особистої гігієни та продуктами, то нині ж акцент на технічні потреби. Волонтери надіслали на схід чимало автомобілів, яких так бракувало бійцям у боротьбі з ворогом. Але техніка потребує ремонту. І, звичайно, фінансувати його доводиться також волонтерам.
А ще хлопці просять оптику – біноклі, коліматорні приціли, а також теплові зори. Натомість, волонтерам стало набагато важче збирати кошти на все необхідне, адже люди, на жаль, почали менше допомагати фронту. Тож у волонтерів роботи стало ще більше, адже потрібно ще потужніше вишукувати кошти. 

фото: прес-служба “Народної Самооборони” Львівщини
Львівські волонтери, з якими спілкувалася “Пошта”, всі як один згадують про байдужість людей щодо збору необхідних речей та грошей. Утім, як би важко не було, оптимізму їм не позичати! Навпаки. Передусім до щоденної праці задля такого очікуваного всіма нами миру, їх надихають слова подяки від бійців на фронті. Ще б пак, речі, які допомагають купувати і передавати військовим волонтери, рятують нашим захисникам життя. А це таки багато! “Доброго дня! Кілька місяців тому ви передали нам бінокль. Дякуємо вам, бо три дні тому якраз цей бінокль врятував нам життя!”, – це одні з багатьох слів подяки, які надійшли на Facebook-сторінку ініціативи “Львівський Лицар”.

На передову – без технічного оснащення

Зараз волонтери взялися за дуже важку і дорогу роботу – забезпечити бійців технічно, каже “Пошті” керівник Західного регіонального медіа-центру Міноборони України Олександр Поронюк. Адже, мовляв, що стосується речового забезпечення, то держава дає собі раду. “У нас введені нові норми речового забезпечення. Там і панами, і налокітники, і підшоломники, і літня форма одягу, і зимова – є все необхідне для бійця. Коли приїжджаєш у військову частину в АТО, начальник речової служби робить заяву такого плану: “Якщо у вас раптом чогось немає (шкарпеток, до прикладу), то, будь ласка, зайдіть до мене, випишу наряд і на речовому складі ви отримаєте необхідне”, – каже Олександр Поронюк.
Серед найнеобхіднішого на фронті – військова оптика та допомога у ремонті транспортних засобів, які прислали в АТО волонтери
До слова, у нових нормах забезпечення кількість предметів речового майна зросла до 42 одиниць у бойовому єдиному комплекті (БЄК) та до 29 — у бойовому спеціальному комплекті (БСК). Бойовий єдиний комплект поділений на окремі категорії: головні убори, обмундирування, білизна, взуття, спорядження та засоби індивідуального захисту. Серед цих предметів є як інвентарне майно, так і речі, які не потрібно здавати на склад після звільнення з лав Збройних Сил. У нових нормах речового забезпечення також визначені строки носіння форми одягу. Вони різняться залежно від категорій військовослужбовців. 

Ремонти автівок на плечах волонтерів

Зі слів волонтерів, загалом потреби військовослужбовців можна поділити на чотири групи. Так, серед найнеобхіднішого наразі військова оптика та допомога у ремонті транспортних засобів, які прислали в АТО волонтери. Поломки фронтових авто серйозні і коштують дорого. Адже заміна двигуна – це кілька сотень доларів, як і нові колеса. Відтак волонтерам доводиться ламати голову, звідки взяти гроші. Вони кажуть, що люди стали менше допомагати – чи то через те, що зубожіли, чи через те, що звикли, що в країні війна, звикли до її страшної статистики.

фото: facebook.com/ ВГ “Король Данило”
“Серед потреб бійців на передовій на першому місці тепловізори та приціли. Вони коштують тисячі євро. Раніше нам вдавалося у перший рік війни надсилати десятки таких речей, а тепер кожен приціл і тепловізор – це надзвичайні потуги, – розповідає “Пошті” керівник “Народної Самооборони” Львівщини, депутат Львівської міськради Валерій Веремчук. – Друге, що стосується потреб – це запчастини до автомобілів. Техніка не вічна, виходить з ладу. На фронті дуже багато техніки волонтерської, вона не на балансі військових частин, відповідно, бійці не отримують можливості її ремонтувати.  Тому кожну поломку усувати потрібно із волонтерською допомогою”. 
Волонтери також кажуть, що на передовій завжди потрібні скоби, цвяхи (70-100), сокири, пили, ломи, бензопили, каністри. 
На третьому місці серед потреб бійців – речовий запас. “Звичайно, ситуація з формою та взуттям покращилися. Але у спеку одна форма – мало, потрібно і на заміну комплект. Рідше просять футболки, білизну, шкарпетки. І на останньому місці серед потреб – продукти. Ті ж спеції або навіть Кока-кола, щоб перетравити солдатську кашу.  Варіація потреб залежить від місця дислокації хлопців, роботи відповідальних за господарську частину. Та голоду, на щастя, немає”, – каже Валерій Веремчук.
Ситуація з формою та взуттям покращилися. Але в спеку одна форма – мало, потрібно і на заміну комплект
У таку спекотну пору актуальною для бійців є потреба питної води. В попередні роки волонтери возили на схід фури з водою. “Адже хтось є ближче до населених пунктів і може себе забезпечити водою, хтось на передових позиціях, а там із водою важче. Раніше привозили й таблетки для знезараження води, бо часто хлопці перебували в таких ситуаціях, коли не могли рухатися під час боїв і змушені були пити те, що під руками”, – додає співрозмовник.
Зі слів Олександра Поронюка, нині волонтери також взялися удосконалювати виробничі потужності армії, вони враховують побажання військових і вдосконалюють військову форму, займаються забезпеченням бійців амуніцією нового покоління – намагаються максимально модернізувати все, що полегшує життя військових.

фото: facebook.com/ ВГ “Король Данило”
“Тепер все пішло вверх. Змінився і сам формат підходу до забезпечення підрозділів. Волонтери здебільшого беруться за забезпечення армії такими серйозними речами, як прилади нічного бачення, спеціальні комп’ютери, які допомагають більш якісно проводити обстріли ворога. Те, що вони роблять, стосується підвищення якості бойової готовності”, – каже Олександр Поронюк.
Додає, жодна військова частина не відмовляється від нових чи вживаних автомобілів, які купують на зібрані гроші волонтери. “Транспорт використовують в екстремальних умовах, відтак, він швидко ламається. Але держава грошей на ремонт тих автомобілів і справді не дає, тому доводиться шукати спонсорів”, – розповідає співрозмовник.

Допомагайте городиною!

Чи не кожна поїздка львівських волонтерів на схід – свято для бійців. Адже разом із засобами гігієни, шкарпетками та водою, вони привозять домашні смаколики.
“Останнім часом перед всіма нашими поїздками збираємо і домашню випічку, готуємо домашні страви. Це не лише смачно, воно хлопців підтримує, підбадьорює, що от для них спеціально на Львівщині хтось готує. Це вже десь відчуття того, що вони не просто так там стоять і щодень ризикують своїм життям. Тож ті речі, продукти мають для військових не лише матеріальну складову, а й підтримують морально, розуміють, що про них пам’ятають, дбають і намагаються допомогти хто як може”, – каже Валерій Веремчук.

прес-служба “Народної Самооборони” Львівщини
Напередодні святкової великодньої поїздки активісти Центру допомоги сім’ям учасників АТО “Народної Самооборони” Львівщини збирали для бійців паски, різні домашні закрутки, ліпили вареники.
У Львові волонтери ініціативи Кулінарний цех Hand-made по-львівськи безупинно працюють і готують для бійців домашні страви – це сухі каші, супи, борщі, запашні трав’яні чаї. Щотижня проводять збірки домашньої випічки. Все це відсилають на фронт.
“Напевно у вас чи у ваших друзів, сусідів на городі є зайвий кріп, петрушка, ревінь чи щавель. Принесіть, будь ласка, на нашу кухню, що на вул. Сербській, 7/4 (код 34) з 11.00 працюємо щодень. Телефон – (096) 096 60 26. Ми все посушимо і додамо до сухих борщів та каш для наших захисників. Не будьте байдужими! Долучайтесь і допомагайте! Це так просто, потрібно лише ваше бажання!”, – зазначають волонтери.

фото: facebook.com/ ВГ “Король Данило”
Втім Валерій Веремчук каже, що помітив, зараз можливості людей дещо зменшилися, а це неабияк вплинуло на роботу волонтерів. Та що гірше – люди звиклися із тим, що йде війна…
“Ми, напевно, вже вжилися в слова АТО, війна, в ту сумну статистику, за якою стоять людські долі, сім’ї. Якось спокійніше почали люди на це все реагувати, хоча бачимо особливо в останні дні загострення подій на сході. Зростає, на жаль, кількість вбитих і поранених. І ми розуміємо, що це все закінчиться тоді, коли Україна дійсно відновить свої кордони. Коли російські війська та їхніх найманців на кінець викинуть за межі України. Тоді лиш можна буде перевести подих і закріплювати кордони. Нині ж бо нам треба зрозуміти, хоча надворі літо, тепло, а у львівських кав’ярнях багато кави, квасу і пива, на фронті насправді спекотно, і не тільки від погоди, а від ворожих наступів”, – резюмує співрозмовник.

У Львові волонтери просять провідати поранених бійців. “Друзі, добрі люди, маємо до вас величезне прохання: провідайте, будь ласка, наших АТОвців в лікарні на вул. Кульпарківській у закритих відділеннях!”, – зазначають волонтери. 
Військовим не завадять й гостинці від небайдужих – овочі, фрукти, чай, кава, печиво або булочки. У 3-му відділенні – сім хлопців, у 31-му – три. Допомогти легко: заходите у відділення і просите покликати АТОвців.
Ірина Яремко, співкоординатор Центру забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини:
– У переліку того, чим забезпечують бійців є: бронежилет, шолом, форма, берці, комплект білизни, декілька пар шкарпеток, натільна білизна. Втім, це все розраховане хлопцям аж на півроку. Уявіть собі, щодня носити одну й ту ж форму і берці упродовж півроку. Звичайно, це некомфортно. Тому, й надалі вояки мають потребу у комплекті ще однієї форми, у полегшених зручних берцях, бо, на жаль, ті, що дає держава, некомфортні хлопцям. Нашим воякам також потрібні легкі футболки, шкарпетки і труси, яких, до речі, треба значно більше, ніж дає держава. Загалом хлопцям потрібно, все, що кожній звичайній людині у щоденному вжитку – засоби для гоління, миття, вологі серветки, туалетний папір, порошок для прання, рідке мило, навіть одноразовий посуд. От зараз хлопці просять електрочайник і косу – зіткнулися з тим, що перебувають у місцевості, де дуже багато змій, а трава висока, покосити її нічим. Тож просили косу, аби можна було собі розчистити дорогу і вберегтися від змій. Актуальним залишається питання наколінників, налокітників, тактичних рукавиць, захисних окулярів – держава цим не забезпечує. Втім, це важливо, адже це береже коліна вояків, їхні руки, ноги і очі. Тим паче, що для того, щоб вилізти на військовий транспорт треба мати наколінники. Це я особисто відчула на своїй же шкірі, коли була на Сході – мене тиждень боліли коліна. Якось хлопцям привезли три десятки найдешевших резинових шльопанців, то вони були страшенно раді. Звісно, у берцях весь час ходити важко, а купити ті ж шльопанці ніде, бо з передової вони не виїжджають. На харчі хлопці ніби не нарікають. Мають крупи, макарони, квашену капусту, закручений бурячок, якісь консерви. Втім, менше вітамінів. Забезпечені хлібом, водою. Бо на початках були проблеми навіть із питною водою. Також, коли були на Сході, принагідно заїжджали у дитячий притулок. Завезли багато іграшок, українських книжок, одягу, взуття. Зрозуміли, що і тамтешні дітки розуміють, що відбувається в країні. Вони добре розрізняють хто ворог, а хто свій. Тож постановили собі, що паралельно будемо їздити і до діток. За ці три роки люди вже звикли до війни, спокійніше сприймають навіть повідомлення про загибель вояків. До всього цього вже звиклося, на жаль. Багато людей вже зневірились у ситуації в країні. Дуже часто чую, мовляв, у країні нічого не змінюється, нас не вчить ні Майдан, ні війна. Попри все, ми не маємо права забувати про наших хлопців, їздити до них, питати, що їм потрібно. От зараз шукатиму косу, електрочайник, два намети чотирьохмісні, бо в цьому є потреба. Чесно кажучи, ще навіть не знаю, де братиму кошти на це все. Тому, якщо маєте можливість долучитись, то звертайтеся за адресою: вул. Липинського, 54 (БТІ), з 10.00 до 18.00. Додаткову інформацію можете дізнатись за телефоном: 067 67 08 996.
Люба Возняк, громадська активістка та волонтер волонтерської групи “Король Данило”:
– За ці три роки у волонтерській справі є зміни, і вони дуже суттєві. До прикладу, на початку хлопцям потрібні були берці, форма, тактичні пояси, налокітники та наколінники, їжа також була дуже актуальною у перший рік війни на сході. На другий рік ніби налагодилось питання постачання харчів на передову, бракувало їжі лише у найгарячіших точках. А вже цього року у нас практично ніхто не просить харчів, форму, хіба ж комусь там розмір берців не підійшов, то ми залюбки допомагаємо. Це добре, що військовим підвищили зарплатню, вони стали більш платоспроможними. Втім, за цю зарплатню вони не можуть полагодити чи придбати машини. Тому зараз допомагаємо їм з ремонтом автівок. Лише, щоб поміняти мотор, потрібно 700 доларів. Але ж це все одно дешевше, ніж купити нове авто. Особливо ламаються машини у донецькому напрямку, а от в луганському зараз тихіше, то й машини цілі, умовно кажучи. Мусимо з цим допомагати, бо розуміємо, що одна машина возить воду, інша вивозить поранених. Окрім техніки, бійці зараз просять біноклі. Тішить те, що коли була ротація, демобілізовані віддали машину та усю техніку, яку ми їм передавали наступникам. Також актуальні зараз приціли. Харчі зараз возимо на передову як бонус, але гострої потреби в них нема. Люди нам приносять каву, шоколад, цигарки, то, звісно, і це все “їде” на фронт по принципу зайвим не буде. Люди вже звикли до того, що в країні війна. Тішаться, що у них, у спокійних містах, все добре, все безпечно. Раніше за тиждень збирали до 20 тисяч гривень, а зараз 200-300 гривень можемо зібрати. Різниця велика... Навіть, коли пишу у Facebook оголошення про збір коштів, то відгуків значно менше. Загалом третє весна-літо волонтерства – це таке собі весна-літо відпустки. Люди стали, на жаль, пасивні... Щодо наших збірок, то біля пам’ятника королю Данилу у Львові вони тривають незмінно з червня 2014-го тричі на тиждень – щовівторка, четверга та суботи з 17.00 до 19.00.
Сергій Глотов, волонтер волонтерської групи “Король Данило”:
– Нещодавно повернулися зі Сходу. Потреб дуже багато у бійців. Проте допомоги і людей, які хочуть допомагати, стало набагато менше. Це видно по подіях, які організовують у Львові, щоб зібрати допомогу учасникам АТО. Здається, людям це стає нецікаво… Пригадую травень 2014-го, коли лише приїхав у місто Лева (до того волонтерством займався три місяці), який тоді був ажіотаж, коли ще не всі усвідомлювали, що йде війна. Нині, коли вже все зрозуміло, вони стали байдужі… Не обов’язково жертвувати гроші, можна хлопцям просто писати листи з привітаннями, підписувати прапори – якось підтримувати бійців. Та цього є мало. Минулого тижня на фронті у нас були дуже великі втрати, і не лише поранених багато, були й загиблі – їх стільки, як було до того за три місяці бойових дій. Це говорить про те, що війна триває і допомога, підтримка людська ще бійцям потрібна. Так, іноді потрібні гроші, та, буває, достатньо кількох добрих слів тій людині, яка на фронті уже півроку чи рік. Знаєте, як прикро хлопцям, коли вони приїжджають додому у відпустку і бачать, відчувають байдужість, брак уваги… І тенденція ця не дуже добра, оскільки ворог постійно атакує, застосовує артилерію. Зараз наші волонтери закуповують для бійців приціли, амуніцію, біноклі, збирають продукти – так готуємося до нової поїздки.
Андрій Салюк, координатор ініціативи “Львівський Лицар”:
– Якщо загалом, то не змінилося ставлення нашої влади до армії та до потреб бійців, не змінилося ставлення “савєцких” офіцерів до вояків, які ніби застрягли десь там, на задвірках Радянського Союзу. На жаль, і надалі в армії є люди, які випивають, дискредитуючи ім’я всіх побратимів… Нашим хлопцям і надалі не постачають зброю, не забезпечують їх новітнім спорядженням. Багато волонтерів із різних причин перестали допомагати армії. Я їх не звинувачую, бо це справа особисто кожного. Втім, дещо таки змінилося на краще. Зокрема, з’явилися молоді толкові та патріотично налаштовані хлопці, які готові воювати за Україну, не покладаючи рук. Волонтери навчилися більше розуміти, що ж насправді потрібно бійцям, окрім одягу та їжі – йдеться, зокрема, про технічні прилади, які теж неабияк допомагають воякам. Стало важче збирати гроші на потреби армії. Наша влада останнім часом веде активну пропаганду, мовляв, українська армія забезпечена всім і вся, потреби у волонтерах як такої нема. Щодня з екранів телевізорів люди це чують та й справді думають, що хлопцям на фронті нічого не потрібно, бо Петро Порошенко у черговому зверненні заявив, що вони дадуть раду і без нас. Люди ж, які не мають прямого контакту з нашими бійцями, думають, що ми аферисти. Можливо, з боку воно так і виглядає, бо влада пропагує одну “правду”, ми ж ніби все заперечуємо. Але, звісно, це болить, бо тебе звинувачують у тому, що ти собі десь там заробляєш, прикриваючись потребами бійців. Дехто не допомагає армії, бо каже, що держава і так збирає податок навіть з мінімальної зарплатні. Для самих ж волонтерів було дуже важко два з половиною роки фінансово тягнути армію, замість держави. Чому два з половиною роки, бо волонтери фактично почали допомагати хлопцям ще з часів Майдану. Попри все, мені особисто не хочеться покладати рук. Адже, якщо я не можу воювати, то повинен допомогти тим, хто воює. До праці надихає подяка від вояків. Нещодавно на Facebook-сторінку “Львівського лицаря” прийшло повідомлення від бійців: “Доброго дня! Кілька місяців тому ви передали нам бінокль. Дякуємо вам, бо три дні тому якраз цей бінокль врятував нам життя!” Ось що мене надихає! Це неймовірне відчуття! Що цікаво: з більшістю військових, яким допомагаємо, певно, ніколи не побачимось. Та мова не про те: якщо є можливість, то потрібно допомагати.
Світлана Божко, організатор волонтерського руху “Hand made по-львівськи”:
– За весь час волонтерства команда наша не змінилась, не розбіглась, навпаки, нас стало більше. Збираємося тепер і в горі, і в радості, разом святкуємо дні народження, весілля. Військові вже знають нашу специфіку роботи, тому звертаються з проханням, аби ми їм передали сухі борщі, сітки, “кікімори”. Виготовляємо те, що хлопці не куплять ніде. Втім, за ці три роки люди вже добряче втомилися, стали пасивніше ставитися до потреб бійців, менше допомагають армії. Якщо раніше ми на ярмарках дуже швидко розпродували продукцію, то зараз маємо в рази менше покупців. Люди, бува, просто проходять повз… Або ж підходять придивитись до краму, але, коли чують, що ми волонтерська організація, то йдуть геть. Тобто, байдужість є. Рятує те, що маємо постійних покупців, які з радістю купують собі у нас бодай якусь дрібничку. Щотижня наші волонтери організовують недільні ярмарки біля пам’ятника королю Динилу у Львові. Щонеділі з 13.00 можна прийти і покуштувати смачних страв та придбати хенд-мейд. Всі виручені кошти йдуть на потреби військових.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8659 / 4.61MB / SQL:{query_count}