“Українські села врятує кооперація”

Ярослав Краснопольський, перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України, – про аграрні перспективи держави та шляхи виходу сіл із кризи

фото: Олег Огородник (2)
– Україна – аграрна країна із величезним потенціалом, родючими чорноземами та працьовитими людьми. Втім українці, зокрема й жителі Львівщини, зараз не бачать змісту трудитись біля землі та масово виїжджають із сіл до Італії, Греції, Ізраїлю і далекої Канади. На жаль, часто це дорога в один кінець… Ярославе Васильовичу, на вашу думку, що потрібно зробити, аби відродити село, а відтак повернути заробітчан на батьківщину?
– Давайте спочатку спробуємо поставити себе на місце тих, що їдуть у пошуках щастя за кордон, зрозуміти, що це за категорія людей та чому вони втікають з України. Насамперед виїжджають дуже багато будівельників, які знають свою справу, але не мають де працювати. 
Львівщина вже потроху підхоплює кооперативні об’єднання, вже має чим похвалитись. З неї повинні брати приклад інші області України
На селах рідко що будується. Тому й їдуть до тієї ж Польщі. Чи можемо ми звинувачувати тих людей? Вочевидь, що ні. Коли в Україні потужно запрацює економіка та з’являться додаткові кошти для будівництва заводів, будинків, тоді й з’явиться потреба у спеціалістах-будівельниках. Можливо, тоді й вони захочуть повернутись в Україну. Але тут потрібно розуміти, що їм треба запропонувати конкурентоспроможну зарплатню. У нас поки що цього нема… Люди ж не можуть сидіти склавши руки, тому й їдуть за тридев’ять земель, аби себе прогодувати і дітей. 
– Раніше люди були більше задіяні у селах, бо були колгоспи, при яких кожен міг працювати. 
– Так, тоді була система самообслуговування. Якщо один буде вирощувати, другий пакувати, третій транспортувати, а четвертий продавати, то можна справді мати непогані прибутки. Якщо створити такі умови, щоб ці люди самі давали собі раду, то назавжди можна буде усунули питання зайнятості в сільській місцевості. Тобто українські села врятує кооперація. Потрібно об’єднуватись у кооперативи –  тоді буде результат. Наприклад, я вмію виробляти, але не маю де зберігати. Або ж я вмію виробляти, але не маю ринку збуту. Чи я вмію виробляти, але не вмію продавати, не знаю, як вийти на іноземний ринок, бо моєї продукції дуже мало. Себто люди повинні зрозуміти, що можна працювати спільно і мати хороший результат. Тим паче, що так вже є давним-давно у країнах Європи. В цьому й наша перспектива. І Львівщина, до речі, вже потроху підхоплює кооперативні об’єднання, вже має чим похвалитись. З неї повинні брати приклад інші області України.
– Але ж не всі селяни хочуть працювати біля землі…
– Звісно, що не всі жителі сіл можуть бути задіяні в аграрному секторі. Та й не потрібно. В Україні, до прикладу, 34 відсотки населення проживає у сільській місцевості. Це багато. За західними мірками в США чи країнах ЄС у процесі сільськогосподарського виробництва задіяні лише 4 відсотки населення. Завдяки високій механізації та використанню сучасних технологій вони затрачають менше людського ресурсу.
– На ринках і в супермаркетах чимало імпортної продукції. Вітчизняної набагато менше. Прошу сказати, це причина неконкурентоспроможного  продукту чи радше його нестачі? 
– За останні десять років ми й так щонайменше в п’ять разів зменшили кількість імпортної продукції на наших полицях. Посприяла цьому, зокрема, державна підтримка садівництва. Тим паче зараз в Україні вже є виробники, які вирощують продукт того ж рівня, що й за кордоном. 
Дивуватись тому, що в нас багато польських яблук, не потрібно. Адже поляки – перші у світі якраз щодо яблук. У них найкращі технології. А все тому, що вони вчасно почали об’єднуватись у кооперативи. А в нас і холодильного  обладнання бракує, щоб зберігати вирощене, яке втрачає товарний вигляд. Та й для того, щоб вивести якийсь добротний сорт яблук, потрібні роки. Неспроста польські яблука – як намальовані. Свого часу поляки добряче над цим попрацювали. 
Щороку українці просуваються вперед, пропонують щоразу кращий продукт. Щодо основних культур ми самі себе забезпечуємо практично на 95 відсотків
Якщо загалом, то в цьому проблеми не бачу, адже з кожним роком українці теж просуваються вперед, пропонують щоразу кращий продукт. Щодо основних культур, то ми самі себе забезпечуємо практично на 95 відсотків. А це свідчить, що Україна – стабільна держава. Бо якби було менше 60 відсотків свого продукту, це було б уже проблематично і загрожувало національній продовольчій системі. Ми навіть зараз задумуємось над тим, щоб експортувати яблука за кордон. 
– У давнину селяни чубились через клаптик землі, а тепер паї заростають бур’янами. Їх власникам бракує або фінансів, або натхнення, або і того, і того, щоби працювати на тих полях. Що порадите селянам  робити в таких випадках? 
– Порадити що-небудь дуже важко, бо в кожного своя ситуація. До прикладу, мій батько має пай на Рівненщині, але живе зі мною в Києві. Я працюю на держслужбі, тож не маю часу займатись цим полем. Який у нас вихід? Звичайно, найліпше здати його під реалізацію латифундистам. 
– До речі, про здавання землі в оренду – чи може це стати одним із варіантів розвитку села? На який прибуток можна розраховувати власникам земельних наділів?
– Звичайно, що десять соток поблизу Києва коштуватимуть в рази дорожче, аніж гектар землі десь на Кіровоградщині. Тут система така ж, як і з квартирами: в центрі одна ціна, а на околицях міст зовсім інша. Впливає на ціну й імунітет, яким володіє земля. Проте не можемо допустити, аби люди продавали свої землі за 50 доларів. Таке може статися за умови, якщо буде велика пропозиція, але не буде попиту. 
Якщо один буде вирощувати, другий пакувати, третій транспортувати, а четвертий продавати, то можна справді мати непогані прибутки
Земля знеціниться, якщо не буде великих агрохолдингів, які готові брати в оренду паї. Можемо, звісно, допустити на наш ринок іноземців – то їм і землі не вистачить. Але тут питання: чи хочемо ми роздавати наш земельний фонд? Потрібно правильно розставляти пріоритети. 
Потрібно також, щоби відповідальність за обробіток землі ніс не лише орендодавець, а й орендар. Тобто ми повинні запровадити довгострокову оренду. Про що йдеться? Якщо агрохолдинг бере в оренду землю на три-чотири роки, то він буде якнайпотужніше витискати з цієї землі все і вся. Йому буде байдуже те, що це погано позначиться на родючості ґрунту. 
Не можемо допустити, аби люди продавали свої землі за 50 доларів
Але якщо цей же орендар знатиме, що ця земля в його розпорядженні наступні років десять, то вкладатиме в неї все, аби мати із землі прибуток. Звичайно, що й довгострокова оренда повинна надаватись за таку ціну, яка б влаштувала обидві сторони – орендодавця та орендаря. 
– На Львівщині вирощують гречку, втім через відсутність переробної бази цю культуру возять у інші області. Звісно, це впливає і на ціну продукту. Як нашій області вирішити це питання?
– Особливої проблеми в цьому не бачу. Адже практично всі супермаркети мають свої філіали у інших областях. Тому не прив’язуються до якоїсь одної. Якби гречка була по 40 гривень за кілограм, то, можливо, і з’явився б якийсь бізнесмен, який би збудував переробний завод. Але тут потрібно розуміти, що й тієї гречки треба дуже багато вирощувати. 
– Зараз населення масово вирощує картоплю і, плануючи на ній заробити, навпаки, втрачає. Як розумно вирощувати цю культуру, аби не залишатися, як то кажуть, “у мінусах”?
– Справді, вирощувати картоплю – це наша споконвічна українська традиція. Картопля займає велику кількість площі та не потребує надзвичайних капіталовкладень. Втім пізніше не знаємо, де її подіти. Бо, по-перше, непоганий врожай зібрали, а по-друге, такий же урожай зібрало півсела. Звичайно, що ціна буде низькою. Думаю, потрібно ще працювати над цим питанням, вивчати ринок, аби вирощування картоплі було справою прибутковою. 
Розмовляла
Олена Петришин
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.6508 / 4.15MB / SQL:{query_count}