Мистецтво просто неба

Як вуличні художники Львова перетворюють занедбані стіни міста у вишукані арт-об’єкти

фото: Олег Огородник (3)
У їхніх руках оживають слова і образи – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя  Симоненка, Ліни Костенкo, Юрія Іздpика і не тільки… Їх зброя – пензлик і фарби. Вже декілька років поспіль вуличні художники з різних куточків України перетворюють занедбані стіни міста у вишукані арт-об’єкти. Вже сьогодні львів’яни та гості міста можуть безперешкодно “смакувати” таким мистецтвом на вулицях Устияновича, Під Дубом, Бенедиктовича, Городоцька, Луганська та інші. 

Як і коли все розпочиналось

Все стартувало з вулиць Голландії, де були написані вірші на стінах  китайською, російською, але не українською. Після чого громадський діяч, культуролог, журналіст Андрій Мочурад взявся реалізувати подібні проекти у своєму місті. Спільно  із однодумцями з молодіжного об’єднання “Граніт” вже декілька років поспіль громадський активіст дає нове життя занедбаним львівським стінам і мурам. 
“Повернувшись з-за кордону, захотілось і собі щось подібне реалізувати у своєму місті. Одразу почали шукати гроші на фарбу у спонсорів. Та це їх не зацікавило. Після того, як ми подали ідею, одна із львівських компаній мобільного зв’язку почала розробляти таблички зі скла, фактично трансформувавши нашу ідею. В цей час розпочались інші важливі зміни в нашій країні: Майдан, війна… бувало, що й наших студентів з пар не відпускали. Все це передувало відповідним настроям як у суспільстві, так і в художників. У соціальних мережах почали створювати спільноти, які називалися “Вірші з війни”, “Вірші з АТО”. Про це сьогодні пишемо, малюємо…”, – каже “Пошті” Андрій Мочурад.  
Ще один вуличний художник Тарас Довгалюк розповідає “Пошті”, що Львів стає відкритим до такої художньої самодіяльності. Бо є результати, є чим похизуватись: вуличний мистецький кластер “Фарбований лис”, який цього року стартував у Львові та графіті-фестиваль “Алярм”, який організовували тричі.    
“Презентуємо львів’янам вуличне мистецтво: від графіті до мистецьких перетворень. Серед наших робіт виставка під назвою “Вулична абетка”, велика розмальована стіна на вулиці Сахарова, вздовж трамвайної колії, вулиця Тиктора, 4, проект під назвою “Відкритий до змін”, пл. Св. Теодора”. 
Зі слів митців, справа вуличного мистецтва подекуди дорога, але не важка. Малювати можуть усі охочі, якщо є бажання навчатись. 
“Зазвичай двоє художників малюють, буває і троє, інші допомагають. Щоб писати вірші на стінах, не обов’язково бути художником за освітою. А от малювати графіті – важче. Це і значно дорожче: від трьох до семи тисяч гривень потрібно на один кольоровий малюнок. До прикладу, найбільший наш арт-об’єкт є на вулиці Бенедиктовича, де стіна оточує одне з військових містечок львівського гарнізону. Тепер там зображено маки, які символізують пам’ять про полеглих бійців. Лелеки нагадують про тих, що повернулись і поряд дів­чина, яка чекає зі сходу батька, брата, чоловіка”, – зізнається вуличний художник Андрій Мочурад.

Мистецтво як спосіб вираження 

Мистецтво – річ не усім зрозуміла та й не усім до вподоби, особливо, коли мова йде про сучасне мистецтво. Та тут не про це, якщо твори про війну, втрати, біль. Тепер це приваблює і містян, і чиновників міста.
 “Таке мистецтво для нас – це самореалізація, для людей – це спосіб показати  свій світ, наш внутрішній світ. Місто відкривається до вуличного мистецтва. Наші роботи, які несуть глибокий зміст, проектуємо в центральній частині міста, тут відповідна атмосфера, затишно. А вже класичні графіті, літери, можна малювати і на закинутих будівлях”, – каже “Пошті” Тарас Довгалюк, вуличний художник.   
Зі слів співрозмовника, зацікавлених в арт-мистецтві з кожним роком стає все більше. Від них художники отримують нові ідеї, відповідно, які і самі оплачують. “Є позитивна тенденція у місті з таким мистецтвом. Спонсори самі запрошують нас до співпраці. Як мінімум нам пропонують фарбу, як максимум замовники готові організовувати фестивалі”.  

Львів – місто лінивців?

Координатора ГО “Граніт”, каже “Пошті”, що останнім часом у Львові невтішна тенденція: “львів’яни стають більш розбещені, які не поспішають до роботи”.
   “Львів – місто лінивців, які нічого не хочуть робити. Львів живе кавою, музикою та посиденьками, тому складається враження, що містяни хочуть лише фестивалів. Всі прагнуть святкувати, але не працювати. В обласних центрах, щоб реалізувати такі  проекти,  беруться за останнє. З наших митців велика частка не львів’ян, це люди з периферії або з інших міст: Києва, Бурштина, Долини. Ці люди переймають досвід, а пізніше реалізовують подібні проекти в себе вдома”. 

Чиновники – не біда

Зазвичай, коли за будь-яку справу беруться активісти, громадські організації або ж містяни, щоб  реалізувати свої проекти – від місцевої влади потрібно не один дозвіл. У цьому ж випадку митці кажуть, що спротиву від чиновників немає, але буває халатність.   
“Насправді можна сказати, що ми займаємось благоустроєм міста. Жодна інстанція не може дозволити й  не може не заперечувати. Буває, з поданого звернення немає жодної відповіді, тоді берем і малюєм. Щоправда, в нас теж є перелік заборонених об’єктів – це історичні пам’ятки архітектури.  До прикладу, маємо вулицю Івана Франка, яка осипається. Дозвіл на початок робіт є, але додаткових коштів з міського бюджету нам ніхто не виділяє. А мали б! Адже ми теж є платниками податків. А ще не беремо гроші на фарбу, які можна спрямувати на протезування чи лікування бійців АТО. Та є й такі люди, які не хочуть фінансувати війну, тому швидше на мистецтво пожертвують”, – каже Андрій Мочурад.

Пам’ятаємо і не забуваємо: ще один тематичний проект 

Крим – ще одна національна трагедія українського народу, яка усіх і болить, і одночасно об’єднує. Таким чином, львівські митці до Дня депортації кримськотатарського народу організовують проект-стіну, що нагадуватиме містянам про цей день в історії України.   
“За ініціативи “Крим SOS” на вулиці Бенедиктовича (поряд театр ім. Лесі Українки), в рамках заходів, які пройдуть у місті 18 травня до Дня депортації кримськотатарського народу малюватимемо символічне графіті. Хочемо одну частину стіни наповнити словами вірша кримськотатарської авторки  Буджурової. Вірш про події 2014 року. Частину вірша зображатимемо українською мовою, іншу – кримськотатарською. Ще плануємо намалювати карту Криму і символ депортації – ластівку. Роботи виконуватимуть два львівські художники. Думаю, за три тижні впораємось із цим завданням. Також у цей день буде  офіційне відкриття заходу, на яке завітають представники кримськотатарського народу, можливо, з Меджлісу, і самі ж містяни”, – резюмує Юрій Шивала, громадський активіст, вокаліст гурту “Хочу ще”.


“Адміністрація Парку культури ще два роки тому теж вирішила долучитись до арт-мистецтва у Львові. Учні однієї з прилеглих шкіл малювали на алеях парку вірші на асфальті. Таким чином, ми організували голосування у Facebook-сторінці, де львів’яни пропонували свої вірші. Тоді відбулось голосування за кращі пропозиції від містян. Обрали вірші Шевченка, Симоненка, Іздрика, Костенко. Цього року плануємо продовжити цю справу, але це буде ще цікавіший проект, над форматом ще думаємо. Найближчим часом реалізуємо акцію до Дня міста “Твоя історія парку”, де люди розповідатимуть свої історії, пов’язані з парком. А ті, що  найбільше вподобаємо – опублікуємо. На Facebook-сторінці Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького можна долучитись до ініціативи, –  розповіла “Пошті” головний адміністратор Парку культури ім. Б. Хмельницького Христина Пархуць. 


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6915 / 4.15MB / SQL:{query_count}