“Те, що декілька місяців відбувається в Україні, називаю “шоу довгоносиків”

Андрій Садовий, міський голова Львова, – про уряд, амбіції, інвестиційний клімат, перевізників, дороги і партійне життя

фото: Олег Огородник (2)
У Львові впродовж наступних трьох років планують оновити 70 відсотків громадського транспорту. Обіцяють нарешті запровадити й електронний квиток у місті. Серед амбіційних планів – стабілізація ситуації з дитсадками, адже нині не всі діти з львівських родин мають щастя ходити в садок – місць бракує. Зокрема, у 2016-ому обіцяють відкрити в садочках 54 групи, а у 2017-ому планують відремонтувати всі садочки, які колись віддали в оренду. Про це розповів міський голова Львова Андрій Садовий, який цього тижня завітав до редакції “Пошти” і поспілкувався з колективом видання. 
Є ще одна важлива новина: крига скресла, і нарешті місто таки візьметься за реконструкцію розбитої площі Двірцевої, що біля будівлі головного залізничного вокзалу (про цю нагальну проблему “Пошта” писала наприкінці березня в матеріалі “Сором Львова: залізничні “ворота” – як танкодром”). 
“Хороший матеріал, я повністю з вами солідарний. Це дійсно сором для міста! Звісно, цю ситуацію будемо виправляти і, можливо, навіть ще цього року почнемо реконструкцію площі. Є напрацьований проект, проаналізуємо, як його можна оновити, і до праці”, – зазначив міський голова, переглядаючи підшивку “Пошти” за 2016 рік. 
Позитивно оцінив він і роботу нового депутатського корпусу міськради. “За час моєї роботи міським головою Львова (це вже третя каденція Андрія Садового, починаючи з 2006-го. – “Пошта”) вперше маємо депутатський корпус, який готовий конструктивно вникати у проблематику і підставляти плече, – наголосив очільник міста. – Секретар Львівської міськради Анатолій Забарило – досвідчений управлінець, який розуміє, що таке управління. Він пройшов вишкіл у органах місцевого самоврядування в дуже непрості роки. Нині до пана Анатолія є довіра депутатського корпусу, є довіра міського голови. Загалом є конструктивна співпраця з депутатським корпусом, і це тішить, бо є робота на результат”.
Львів є одним із найбезпечніших міст держави. А щодо інцидентів, про які  говорите, думаю, це були елементи дуже серйозного тиску
Звісно, під час спілкування не оминули й партійного життя. “Коли йшов працювати на посаду міського голови, у мене була мета – побудувати місто, в якому хочеться жити. З часом зрозумів: це можливо, але за однієї умови – потрібно збудувати країну, в якій хочеться жити. Тому пішов у партійне будівництво”, – пояснив Андрій Садовий. А на уточнююче запитання “Пошти”, чи має він президентські амбіції, міський голова відповів: “Перше – у мене амбіція бути успішним там, де я є. Друге – збудувати в Україні потужну ідеологічну партію. У всіх успішних країнах успіх будується на успішних ідеологічних партіях. У США – республіканці та демократи. У Англії – лейбористи і консерватори. А що у нас? Купа партій, а ідеологія одна – клептократія, тобто олігархічний проект. Важко через ці “джунглі” проходити. Те, що ми робимо, вважають аномальним. А я вважаю це нормальним”.
До слова, “Пошта”, як міська газета, планує в 2016-ому запрошувати до редакції для спілкування з колективом посадовців міськради, зокрема заступників міського голови, голів райадміністрацій, начальників департаментів та управлінь, аби ті відповіли на всі болючі та гострі питання, які хвилюють громаду Львова. Маєте запитання до посадовців – телефонуйте, будь ласка, до редакції нашого видання (261-50-51), гаслом якого є “Твоя газета у твоєму місті”. Після міських посадовців запросимо в гості й обласних. 
– Львів змінюється, адже до нашого міста за два останні роки приїхало чимало переселенців з Криму та неспокійного сходу країни. Тим часом частина містян виїздять за кордон: хто на роботу, хто на навчання… Яка сьогоднішня роль Львова в Україні?
– Проілюструю це на одному прикладі. Письменник Юрко Андрухович написав блог, де розповідає, що, перебуваючи у Вроцлаві, проїздив повз офіс, де був логотип львівської IT-компанії Softserve. Він висловив жаль, що IT втікає зі Львова… Мене це зацікавило. Адже львівська ІТ-компанія Softserve – одна з провідних ІТ-компаній України, яка активно розвивається. Вона має орієнтовно 4,5 тисячі працівників, з яких понад дві тисячі працює у Львові.
Компанія має представництва у семи країнах світу. Відкрила філію й у Вроцлаві, і там запрошує поляків на роботу. Звісно, прибуток залишається тут, у Львові. Так, це нетипово для України, але є добрим знаком для Львова, що наші компанії відкривають свої представництва в інших країнах світу! Тому Львів не лише відкритий для ІТ. Це гарне місце, аби звідси починати експансію на решту світу.
А щодо міграційних процесів, то поділимо їх на дві частини. Перша – це та біда, яка склалася в країні через окупацію Криму і частини Луганської та Донецької областей. Багато людей покинули свої домівки, частина переселенців сьогодні живе у Львові. До нас приїхали більш заможні люди, багато з них відкривають тут свій бізнес, створюють робочі місця, купують квартири. Вони дуже легко влилися у атмосферу міста. Звісно, є й такі, якими треба опікуватися. Вони всі приїхали до Львова, розуміючи, що це буде тимчасове проживання. Звісно, всі вони хочуть повернутися до своїх рідних міст і сіл. Друга – у світі постійно відбуваються міграційні процеси. Скажімо, в Норвегії 10 відсотків жителів – поляки. Також поляки є й у багатьох англійських містах. Водночас чимало українців їдуть до Польщі, бо там вища зарплата. 
Треба просто жорстко контролювати владу! Це, до речі, добре робить ваша газета, за що щиро вдячний
Тому іншого варіанта, як якісний уряд та якісне урядування у нашій країні, не може бути! Ти не будеш ніколи жити краще будь-де, окрім своєї рідної країни. Тому нам треба навчитися на виборах обирати тих людей, які вміють працювати. Нам треба вміти якісно контролювати владу, адже без контролю влади нічого не буде. А ми, українці, часто зачаровуємося, потім розчаровуємося… А треба просто жорстко контро­лювати владу! Це, до речі, добре робить ваша газета, за що щиро вдячний.
– Ви згадали про уряд. Як думаєте, цього тижня нарешті поставлять крапку в цьому питанні?
– Те, що декілька місяців відбувається в нашій країні, називаю “шоу довгоносиків”. Колись була така гумористична програма. Я навіть у страшному сні не міг подумати, що після Революції Гідності будуть “тушки”, що питання Генпрокурора перейде не в площину більш фахової людини, а політичних торгів, що ЦВК, у якої закінчилися повноваження, й далі працюватиме… Я такі речі не толерую, в мене є внут­рішній протест проти цього. 
Це реалії життя, і ця “візантія” має глибоке коріння в країні. Нині при владі багато політиків, які виростали у 90-их роках, коли була суміш криміналітету, партноменклатури та олігархії. Вони вважають, що це норма, а я вважаю це аномалією. Звісно, уряд має бути, який би він не був. Але наголошу ще раз: якщо українці не навчаться бути відповідальними і контролювати владу, діла не буде!
– Але ж була пропозиція і вам очолити уряд. Можливо, це й була та можливість щось змінити… Криза набагато глибша. В нашій країні люди звикли давати хабарі… Якщо не буде людини, яка знайде вихід із ситуації, ми дійдемо до чергового розколу…
– Ми сьогодні де-юре живемо в парламентсько-президентській республіці. Парламент формує уряд. Для того, аби бути успішним в уряді, треба мати гарантовану підтримку більшості парламенту. У мене з Президентом було багато розмов на тему роботи в уряді. Він часто робив мені пропозицію, але я йому аргументував: немає підтримки більшості, те, що ви мені пропонуєте, це може бути підтримка на один день… 
Цей парламент не відповідає реаліям сьогоднішнього дня. Якщо б відбулися вибори до парламенту за відкритими списками за пропор­ційною системою, ми мали б кардинально інший рівень ВРУ. І цей парламент сформував би кардинально інший уряд. Але цього не відбулося… Тому сьогодні там може працювати лише людина, яка ввійшла у зв’язок з олігархатом і працює під його управлінням. А незалежна, вільна людина не зможе себе там зреалізувати. Бачимо це по закулісних переговорах, коли олігархи вночі з лідерами парламентських фракцій зустрічаються. 
Я ж усю свою роботу виконую відкрито й публічно, тому є певний спротив. До речі, Львів за останній рік не має жодної підтримки від уряду. Чому? Бо будь-які пропозиції щодо якісної співпраці впираються в одне запитання: а як буде голосувати фракція “Самопомочі” у ВРУ? Я готовий працювати на всіх можливих посадах, але для цього повинна бути відповідна довіра. 
На моє переконання, Конституція – це як Біблія для християн
Якщо на наступних парламентських виборах вдасться сформувати більшість, яка буде налаштована на позитивні зміни, я готовий працювати. Є “Самопоміч”, є активна партія Гриценка “Громадянська позиція”, можливо, нові обличчя з’являться у нашій політиці. Разом можна багато зробити. А нині зі сьогоднішніми олігархами нічого неможливо… 
Якщо залишатиметься старий виборчий закон, це не будуть вибори – це буде фіксування існуючого результату. Система не зміниться. Новий закон про вибори – одна з основних вимог демократичного суспільства! Насправді у ВРУ близько 60 людей, які мають адекватне мислення. Всі інші звикли заробляти і використовують свої посади задля збагачення.
– Але ж 60 парламентарів не приймуть нового закону…
– А громадянське суспільство, а міжнародні інституції?! Скажімо, всі західні політики, з якими я спілкуюся і які представляють ті країни, що допомагають Україні, однозначно висловлюють свою чітку позицію щодо нового законодавства, яке б гарантувало відкритість та прозорість. У ВРУ створена комісія, до якої ввійшли по два представники від кожної фракції для роботи над новим виборчим законом. Водночас, на мою думку, законопроект у редакції Чумака є перфект­ним. Там невеликі правки можна внести і голосувати. Ну це й була обіцянка Президента, коли він ішов на вибори. Він гарантував цей закон. Тому треба публічно апелювати до глави держави, до політикуму, до ВРУ. Певен: якщо будемо разом – дотиснемо!
А щодо побутової корупції, подвійних стандартів, то тут важливою є постава вищих керівників держави. Вони мають бути моральними авторитетами! Скажімо, українці спостерігали, чим закінчиться той “панамський” скандал. З одного боку, ми побачили приклад Ісландії, де був цивілізований і демократичний підхід. З іншого – всі розуміли, що в Росії нічого не зміниться. Всім було цікаво, куди ж піде Україна: у вектор західної ментальності чи у вектор “візантії”? Наразі “візантія” перемагає…
– Щодо корупції та хабарництва. У Львові цього “добра” поменшало чи, навпаки, побільшало? Кажуть, після Майдану таки стало більше, на жаль… Що скажете на те як міський голова?
– Що стосується органів місцевого самоврядування, якщо я маю підозру щодо того чи іншого керівника, то рішення приймаю негайно: “Дякую! До побачення!”. Вимагати покарання через правоохоронну гілку влади неможливо. 
Найбільша корупція є все-таки в державних органах влади. Митниця, поліція, судова гілка… Тут багато прикрих випадків. До того ж бачимо, хто і як живе…
– Садочки, школи, лікарні, ЛКП… Ви вважаєте, що там нині не вимагають і не беруть хабарів?
– Якщо маєте такі факти щодо ЛКП, будь ласка, інформуйте! Щодо садочків і шкіл, то останні сім-вісім років мільйонні інвестиції скеровані з місцевого бюджету на їх фінансування та дофінансування. У кожній школі є батьківський комітет. Якщо він приймає рішення щось додатково зробити і якщо на це йдуть кошти батьків, вимагаємо максимальної публічності кожної гривні! Школи звітують про кошти. Якщо колись школи дійсно жили тільки з грошей батьків, то нині частка міських коштів дуже велика. А щодо медицини – поки не перейдемо на страхову, ситуація не зміниться. 
– То Львів є містом без хабарництва?
– Ні. Рівень тіньової економіки в нашому місті в середньому такий самий, як і загалом по Україні, – майже 60%. Це аномальна ситуація…

– Андрію Івановичу, скажіть, будь ласка, яка промисловість розвивається сьогодні в місті, окрім заводу “Електрон”?
– У Львові дуже активно розвивається харчова промисловість. Це тисячі робочих місць. Розвиваються й легка промисловість, книгодрукування. Щодо машинобудування, то тут ми фактично знову почали з нуля. Нині “Електрон” випускає трамваї, автобуси, тролейбуси. Забираємо перший автобус виробництва “Електрону”. Загалом цього року їх буде 60. Єдине, що купуємо за кордоном, то це англійські двигуни. 
Поблизу Львова запрацював японський завод Fujikura. Тут виготовляють комплектуючі для автомобілів провідних марок світу. Сьогодні це вже 550 робочих місць, до середини 2017-го повинні набрати три тисячі працівників. Утім є проблема з кадрами, проблема з робітничими професіями.
– Як у 2016-ому буде профінансована профтехосвіта у Львові?
– Питання не у фінансуванні – в нас є на це кошти. Питання в тому, хто керуватиме профтехосвітою. Нині міністерство не готове передавати управління проф­техучилищами органам місцевого самоврядування. Мовляв, ви гроші давайте, а ми будемо з Києва керувати... Якщо говорити про машинобудування, то 95 відсотків учнів, які закінчують профільне училище, за фахом не працюють! 
Тим часом у нас аномально забагато вишів. Нам не треба стільки економістів та юристів. Чомусь повністю знівельована професія робітника. Нині місто потребує хороших робітників! Скажімо, активно працює коледж харчової  промисловості на вулиці Пулюя, який готує офіціантів, кухарів. Ми готові наводити лад із профтехосвітою, але нам її не передають, а далі добивають… Передайте нам, і ми наведемо тут лад! Також у Львові добре розвивається туристична галузь. Це тисячі й тисячі робочих місць. У IT-сфері маємо 15 тисяч працівників, які отримують пристойні зарплати. 
– А який нині інвестиційний клімат у Львові? Як полюбляють казати бізнесмени, “гроші люблять тишу”… У наше місто хочуть іти інвестори чи ні? 
– Не можна інвестиційний клімат у місті розділяти від інвестиційного клімату в країні. Будь-який інвестор питає про право в країні. Якщо виникає проблема із судами, хто має верх? Англійське право чи місцеві олігархи, які часто мають вплив на суддів? Це велика проблема. 
Поза тим, інвестори йдуть у Львів. Є довіра до місцевої влади. Даю особисті гарантії, що буду захищати ті виробництва, що буду їм допомагати.  Водночас розвиваємо й наші львівські виробництва. “Електрон” – дійсно  унікальний приклад. Маємо амбіційну мету – хочемо впродовж наступних трьох років оновити 70 відсотків громадського транспорту Львова. Це сотні нових автобусів, десятки нових трамваїв та тролейбусів. 
– А куди ж приватні перевізники подінуться?
– А в якому стані нині маршрутки?! Перевізники не мають грошей, аби купувати новий транспорт. Я що, маю чекати, поки вони людей почнуть на фірах возити?! Ні. У місті повинен бути якісний транспорт! Купимо якісні автобуси, трамваї, тролейбуси, і львів’яни будуть їздити хорошим транспортом. Паралельно впроваджуватимемо електронний квиток – угоду про фінансування вже підписали з ЄБРР… Звісно, приватним перевізникам не вигідні такі зміни, бо вони звикли бути “в тіні”. А має бути все відкрито і прозоро.
У Львові в 90-их роках усі перевезення здійснювали комунальні підприємства, приватників не було. Прийняли рішення про запуск приватних маршруток. Знищили комунальне транспортне підприємство. Продали всі міські автостанції, землю під АТП… Ми відновили АТП №1, мали шалений спротив, брехню… Працюємо і будемо збільшувати обсяг міського комунального транспорту. Як? Новими автобусами, електронним квитком та інвестиціями в електротранспорт. Як я вже казав, у Львові повинен бути якісний громадський транспорт, тоді й потреба у приватному не буде такою актуальною. 
– А це часом не війна з приватними перевізниками?
– Яким чином?
– Ви хочете їх витіснити…
– А що заважає їм купувати нові автобуси?! Своєю чергою, Львів розвиває нове виробництво, є нові робочі місця, є випуск нової продукції, яку купують для міста.
Коли Олег Синютка працював у Львівській міськраді, він мав керівника. Зараз у нього зовсім інший керівник
– Львів масово розбудовують, бачимо багато новобудов у різних частинах міста. Відповідно є потреба у дитячих садочках. Чи передбачене у Львові їх будівництво?
– У 2016-ому додатково відкриємо в садочках 54 групи. Наступного року плануємо відремонтувати всі садочки, які посадовці колись віддали в оренду. Місто цю оренду припинило, і тепер системно скеровуємо кошти на ремонт таких дошкільних навчальних закладів. Якщо відремонтуємо всі садочки, які колись збудували, то стабілізуємо ситуацію в місті. 
Паралельно я за те, аби підтримувати приватний бізнес. Бізнес будує садочки, і батьки мають вибір, куди віддати малечу – у комунальний чи у приватний садочок. Є школи державні, а є приватні. Вибір за батьками. Згодом хтось навчається в Україні, а хтось – за кордоном. До слова, нині у польських вишах вчаться 40 тисяч українців.
– З одного боку, це добре, з іншого – ні. Цілком можливо, що ця молодь залишиться у Польщі і в Україну вже не повернеться… Андрію Івановичу, як плануєте повертати молодь до Львова?
– Звісно, що основа основ – якісна робота. ІТ-галузь, яка активно розвивається, галузь машинобудування. Це й інвестори, які заходять до Львова. Все це дає можливість молоді мати роботу.
– У Львові нагальною залишається проблема продажу спиртного в нічний час. Є рішення міськради про заборону його реалізації з 22.00 до 10.00, але його дотримуються не всі… Як думаєте боротися з цим? Людям, які живуть поблизу таких торгових закладів, вже уривається терпець! Це неподобство варто врешті-решт припинити!
– Є повна відсутність взаємодії на законодавчому рівні між поліцією та органами місцевого самоврядування: держава категорично боїться дати повноваження органам місцевого самоврядування. Ми не маємо права наказувати та звільняти тих працівників правопорядку, які не виконують свою роботу якісно. Певен: те, що стосується управління в місті, має бути підпорядковане місту. Ані я, ані будь-який працівник міськради не може прийти і виписати штраф, якщо йдеться про продаж спиртного в нічний час. Це можуть зробити лише органи правопорядку, але не завше це роблять. Чому? Бо багато таких крамниць у власності колишніх працівників міліції. І правоохоронці це чудово знають. Тому активна громадська позиція і громадський тиск змінять ситуацію. Сподіваюся, нова патрульна поліція буде працювати активніше. 
– Чи має шанс нинішня ВРУ допрацювати до завершення каденції?
– Якщо прийме закон про вибори і там буде норма про відкриті списки, то теоретично може. Це суттєво знизить градус напруги. Чому? Бо за цим законом більшість із них вже не стануть депутатами і у них з’явиться бажання більше попрацювати. Якщо такий закон не буде прийнятий, то у скорому часі можемо мати нові вибори… 
– А коли?
– Побачимо, чим закінчиться сьогоднішній, завтрашній день… Це все нині залежить від однієї людини. 
– Ви говорите про побудову сильної ідеологічної партії. А як працюєте над помилками? Адже є люди, які вийшли із “Самопомочі”, є так зване “тушкування”, зокрема і з числа тих, що були в “Самопомочі”?
– Коли ми брали участь у місцевих виборах, то побачили реальну картину. На 95 відсотків у нас відсутні регіональні партії. Як правило, у кожному великому місті, кожній області є декілька “феодалів”, які за франшизою скуповують популярні партійні бренди і запихають туди своїх людей – працівників, колег, знайомих. 
Ми пішли дуже складною дорогою, нас часто на місцях не могли зрозуміти. Чому? Бо ми відмовлялися від будь-якої співпраці з місцевими багатіями та олігархами. Ми шукали і шукаємо людей, які мають покликання служити, які готові частину себе віддавати людям. Це дало можливість збудувати сильні партійні осередки. І в багатьох містах “Самопоміч” – це та сила, до якої є довіра. Мораль та моральні цінності завжди перемагають. 
Всім було цікаво, куди ж піде Україна: у вектор західної ментальності чи у вектор “візантії”? Наразі “візантія” перемагає…
А щодо тих людей, які, на жаль, покинули лави “Самопомочі”… Коли були оголошені дочасні вибори до ВРУ, я поставив за мету запросити лідерів різних середовищ і груп. Ми їх запросили, і вони отримали можливість стати депутатами. В інших партіях були зовсім інші принципи формування списків. 
Мені прикро, що певні люди забули про мораль, а почали думати про гроші і спокусилися на різні пропозиції. Коли такі випадки бачимо, кажемо “Дякуємо! До побачення!” і перегортаємо сторінку. Втім є тверде ядро, яке займає принципову позицію. Звісно, це велика школа життя. І наступна виборча кампанія буде побудована більш фахово, будемо прискіпливіше ставитися до людей, тим паче що виростають дуже якісні місцеві кадри в областях.
– Ваша фракція у Львівській облраді завше має свою позицію. Зокрема, це стосувалося й програми ремонту доріг (йдеться про Програму розвитку дорожньої інфраструктури): вона вимагала постатейного розпису фінансування. Як загалом оцінюєте роботу депутатів “Самопомочі” в облраді?
– Щодо ремонту доріг, то у міськраді, коли формуємо бюджет, визначаємо перелік доріг, які будемо ремонтувати. Потім депутати погоджують титульні списки – відкрито і публічно. В області цього немає. Коли голосують за ремонт доріг, то голосують за фінансування. А які дороги будуть ремонтувати, невідомо. Потім це приймає якась невелика група людей. Це що таке! Хіба це правильно?!
– То ви тепер не довіряєте голові Львівської ОДА Олегові Синютці, який свого часу був вашим першим заступником у міськраді та займався ремонтом доріг у місті?
– Коли Олег Михайлович працював у Львівській міськраді, він мав керівника. Зараз у нього зовсім інший керівник. Які команди він отримує, як він їх виконує, я не знаю. Це потрібно питати у нього. Але, на мою думку, в питаннях ремонту доріг потрібна більша відкритість, прозорість і пуб­лічність! Звісно, колеги, які представляють “Самопоміч” у облраді, заявляють про свою тверду й принципову позицію. Ви, як представники журналістського цеху, добре знаєте Парасковію Дворянин, першого заступника голови облради… Я це говорю з їх слів, я не ходжу на сесію облради. І я не даю вказівок депутатам облради, як і по якому питанню мають голосувати. Вони повинні приймати самодостатні й виважені рішення.
– І вони з вами не радяться?
– А чому вони мають зі мною радитися? А Тернопільська, Івано-Франківська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська облради… Як я маю одночасно керувати містом, де щодня сотні проблем, і давати вказівки по областях, містах. А ще ВРУ… Для мене усі в рівних умовах. Всі вони самодостатні люди, які самостійно приймають рішення, і я маю до них довіру.
– А от парламентар Ганна Гопко також спокусилася на якісь принади чи це радше політична різнопоглядність?
– Я з Ганною до часу формування виборчого списку до ВРУ мав, може, чотири, може, п’ять розмов. Я не знав її добре. Бачив її виступи, реакцію на ті чи інші події, її активність на Майдані. Я запропонував їй іти на вибори  від “Самопомочі”. Також знаю, що Порошенко пропонував їй іти в списку БПП… Але вона пристала на пропозицію “Самопомочі”. Порекомендувала у список Кривенка, Єднака, Пташник. Коли вона приймала рішення щодо Конституції голосувати всупереч рішенню фракції, для мене це було дуже боляче. Їй раз зробили зауваження. Коли було друге голосування, вона знову проголосувала всупереч рішенню фракції. Фракція прийняла дуже непросте рішення. На моє переконання, Конституція – це як Біблія для християн. У час війни робити зміни, які буде використовувати ворог, не можемо! 
Чому вона так вчинила, не знаю. Вона не дзвонила… Фракція прийняла рішення. Для мене це дуже повчальна історія. Її запропонували у дуже важливий комітет ВРУ. Ми виявили до неї максимум довіри… Чи стали б Кривенко, Єднак і Пташник парламентарями, якби не були у списках “Самопомочі”? Ні.
– А яку б межу ви як громадянин, як містянин, як міський голова не переступили? Чого б не зробили в житті?
– Я не можу зробити шкоду чи біду своїм дітям, родині, рідному місту, державі. Для мене важливими є моя репутація, репутація Львова, репутація країни. 
– По вашому будинку двічі стріляли з гранатомета, третього разу на ваше подвір’я кинули гранату… Ви як ніхто знаєте про небезпеки і безпеку. Зараз у Львові безпечно?
– Львів є одним із найбезпечніших міст держави. А щодо тих інцидентів, про які ви говорите, думаю, це були елементи дуже серйозного тиску.
– З боку кого?
– З боку людей, які б хотіли змінити мою думку. Але їм це не вдалося. 
– Андрію Івановичу, а що каже ваша дружина на все це?
– Коли ми всі були вдома і на подвір’я кинули гранату, діти почали плакати, перелякалися… Без неї мені було б дуже важко. Дружина багато часу приділяє дітям, вона – берегиня дому, я її люблю, ціную, шаную і поважаю.
Підготувала
Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.7844 / 4.35MB / SQL:{query_count}