Профтехосвіта в Україні – cирота при живих батьках

Професійно-технічна освіта в Україні потребує негайного реформування, інакше відповідні навчальні заклади приречені на закриття

фото: postfactum.ks.ua
“Сьогодні ситуація у профтехосвітній галузі просто катастрофічна. Такого не було в жодні попередні роки”, – зазначила “Німецькій хвилі” віце-президент Асоціації працівників професійно-технічної освіти України Катерина Мірошниченко. Фінансування позбавили без попередження та без обговорення, коли місцеві бюджети вже були сформовані.
Одним натиском кнопки у грудні депутати залишили без централізованого фінансування майже 900 професійно-технічних навчальних закладів.
300 тисяч учнів і 40 тисяч викладачів стали проблемою місцевих бюджетів. Щоправда, згодом внесли зміни до бюджетного кодексу, передбачивши при цьому 1,3 мільярда гривень державної субвенції на забезпечення здобуття середньої освіти у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ). Але Президент їх ще не підписав. Загалом же для фінансування професійно-технічної освіти потрібно 5,8 мільярда гривень щороку, принаймні таку суму було закладено в минулорічному бюджеті.
Аби розвантажити державний бюджет, планується передати професійно-технічні навчальні заклади в комунальну власність. З огляду на порожні місцеві бюджети цього робити категорично не можна, переконана Мірошниченко. До того ж, припускає вона, перехід у комунальну власність призведе до закриття багатьох училищ, а їхнє майно та землі продадуть задля наповнення бюджету міст. 
“Більшість будівель училищ – доволі ласі шматки, бо розташовані в центральній частині міст. Такі тривожні сигнали вже надходять з різних населених пунктів”, – пояснює віце-президент Асоціації працівників професійно-технічної освіти України.

Найбільші проблеми в районах областей

Не оминула проблема з фінансуванням училищ і Львівщину, де нараховується більше 50 професійно-технічних закладів. Зі слів керівника департаменту освіти й науки Львівської облдержадміністрації Олександри Небожук, в області є кілька міст, які абсолютно не в змозі фінансувати професійно-технічну освіту.
Так, наприклад, Дрогобич і Стрий заледве знайшли гроші на січневі проплати, а вже березень. Відсутність фінансування лише додає проблем закладам, яким і так непросто виживати, пояснює Олександра Небожук.
Плинність кадрів майстрів дуже висока, бо ніхто не хоче навчати зі ставкою у 1,5 тисячі гривень. Матеріально-технічна база морально застаріла й потребує оновлення в більшості закладів. “Модернізувати виробничі майстерні – справа недешева. Це можливо за підтримки відомих виробників. У нас є лише кілька таких прикладів”, – додала співрозмовниця. 

фото: dw.com

А де реформи?

Галузь уже багато років потребує реформ, бо мережі підприємств, яка працювала раніше, нема, а радянська модель роботи училищ залишилася, кажуть експерти. Але спершу держава має розробити стратегію з перехідним періодом, зазначає Катерина Мірошниченко. 
На її думку, фінансування повинне бути змішаним: державний і місцеві бюджети. Або німецький варіант, коли професійно-технічну освіту фінансують одразу з трьох джерел: торговельні палати, федеральні землі та державний бюджет.
Директор училища №48 Роман Федчишин пропонує заради ефективнішого використання коштів також створити окремі новітні центри виробничого навчання, якими б могли користуватися відразу кілька закладів. 
До речі, це училище, яке готує робітничих майстрів для автомобільної, будівельної та комп’ютерної галузей, є радше винятком. Навчальному закладу цього року хоча й збільшили фінансування з міського бюджету, грошей вистачає тільки на основні статті витрат: стипендії, зарплати, оплату енергоносіїв. Про модернізацію виробних майстерень говорити не доводиться.

Чому бізнес втратив інтерес до ПТНЗ?

На думку Романа Федчишина, сприяти вирішенню багатьох фінансових проблем могло б укладання угод з працедавцями на підготовку фахівців. Але фірми на таку ідею реагують стримано. 
“Причина проста – училища не здатні підготувати кадри потрібної кваліфікації, не маючи при цьому відповідної матеріально-технічної бази, а вкладати в базу не спроможні ані заклади, ані бізнес”, – пояснює голова Асоціації роботодавців Львівщини Зеновій Бермес. Як наслідок – працедавці не надто зацікавлені брати на роботу випускників ПТНЗ.
На сучасну матеріально-технічу базу коштів катастрофічно бракує. Ба більше, підприємці навіть на виробничу практику не хочуть і бояться брати молодь, бо за це треба офіційно заплатити. Якщо нема розрахунку, то це кримінальна відповідальність і перевірки, а значна частина бізнесу працює в тіні, каже голова Асоціації роботодавців Львівщини. Заключити контракти з ПТНЗ і вмонтувати на базі закладу свою матеріально-технічну базу для підготовки фахівців можуть собі дозволити одиниці підприємств. Здебільшого це іноземні інвестори, додає він.
Крім того, пояснює Зеновій Бермес, економічні реалії такі, що основна маса бізнесу в Україні задіяна у сфері послуг і торгівлі, тому працюють і виживають ті ПТНЗ, які готують фахівців у цих сферах.

Кроки для реформування

Зеновій Бермес певен: аби врятувати професійно-технічну освіту в Україні, треба розмежувати виробничо-технічну базу і здобуття загальної освіти учнями в училищах, відкривши при цьому сучасні навчально-виробничі центри. “Але це потребує додаткових грошей, яких держава не має”, – припускає голова Асоціації роботодавців Львівщини.
Експерт освітніх програм аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний вважає, що реформування професійно-технічної освіти мало б передбачати також об’єднання професійно-технічних навчальних закладів із коледжами й технікумами, бо фактично всі вони виконують одну й ту ж функцію, готуючи спеціалістів робітничих професій.
І в жодному разі ПТНЗ не треба роздержавлювати, наполягає експерт. “З огляду на високу економічну нестабільність, турбулентність, коли бізнес живе без планування, коли не зрозуміло, які кадри будуть завтра затребувані, схема з роздержавленням не спрацює”, – пояснив Євген Стадний.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.9317 / 4.13MB / SQL:{query_count}