Життя демобілізованого: бюрократія “вбиває”

На Львівщині є майже шість тисяч бійців, які повернулися з війни. Чому Героям доводиться “вибивати” грошові виплати, пільги та заслужені нагороди?!

фото: rmclviv.wordpress.com
Із перших днів війни вони захищали нас, стоячи пліч-о-пліч зі смертю, засинали і прокидалися під постріли, аби ми бачили світле небо над головою та жили спокійно. На сході в холодних окопах вони хоробро давали відсіч ворогові, потерпали від куль, а дехто, на превеликий жаль, віддав своє життя, адже Україна – понад усе. Хтось повернувся додому скалічений фізично, хтось – морально, зокрема ті, що пережили жахіття полону. Під постійним вогнем і з думкою про цілісність Батьківщини вони вдосталь побачили, натерпілись і, звісно, заслужили подяки за свою мужність та героїзм! Вони – молоді хлопці і чоловіки, яких об’єднує спільний статус – учасник АТО. 
Для багатьох війна у Донбасі коштувала надто дорого. Після демобілізації, повертаючись додому, вони хочуть відчувати не лише вдячність від рідних, друзів і знайомих, а й від держави, яку вони так незворушно обороняли. На жаль, удома їх часто-густо чекає бюрократія, яка просто “вбиває” більше за кулі найманців! 
Передусім посвідчення учасника бойових дій їм подекуди не так легко виробити, а задля отримання пільг воякам доводиться місяцями оббивати пороги, доводячи, що вони справді заслуговують на якісь компенсації. Чому?! Буває, їм відмовляють у безоплатному проїзді у транспорті, мовляв, посвідчення… підроблене. Як так?! Щоправда, зараз таких випадків меншає. Вояки ставлять несовісних водіїв на місце, адже це в жодні рамки не входить. 
Про всі ці проблеми бійці заявили на вже другій зустрічі з обласним керівництвом Львівщини. Військові вимагають уваги до своїх проблем. Тим часом влада області обіцяє “почути їх і допомогти”. 

Проблема №1 – бюрократія

На Львівщині після демобілізації більше проблем виникає у вояків 24-ої окремої механізованої бригади, менше – у бійців 80-ої аеромобільної бригади.
Не хочеться ходити і випрошувати те, що тобі належить за законом!
“Усе залежить від керівника, того, як він налагодив роботу. За будь-яких обставин повинна бути система контролю, відповідальності, особливо за тих людей, які зі зброєю в руках були в зоні ведення бойових дій. Зрозуміло, що люди дуже боляче, гостро та агресивно реагують на бюрократію – це проблеми, які штучно перед ними створюють і яких ніхто не хоче вирішувати. Потрібно, щоб працювала система, щоб людині казали, який перелік документів необхідний, аби потім не було проблем при оформленні посвідчення учасника бойових дій. Добре робить керівник Львівщини: він вимагає, аби його підлеглі відповідали за свою роботу, сумлінно до неї ставилися, особливо коли це стосується бійців АТО. Пригадую, як прийшов до очільника області Олега Синютки з проблемою, із якою стикнулися полонені, мовляв, їх ніхто не слухає, вони не можуть отримати допомогу… Тоді впродовж трьох днів соціальні служби відреагували на моє прохання”, – зазначає “Пошті” керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони України Олександр Поронюк. 
Зі слів власного кореспондента Радіо Свобода Галини Терещук, у 24-ій бригаді проблеми були зі самого початку. “Зараз усе налагоджується. Проблеми були, коли бійці перебували ще на Луганщині. Про них дуже мало говорили, більше про “кіборгів”, десантників. А про 24-у бригаду ніби забували… Командування 80-ки було більш дисципліноване і чітке, з 24-ою бригадою командирам було важче спрацюватися. Було трохи проблем із мобілізованими хлопцями… Дуже гарно сказав мені один 23-річний лейтенант, який поїхав на фронт. Я запитала його: “Як ти давав собі раду з тими чоловіками, які пили, які погане слово могли сказати?” Він відповів: “Я своїм власним прикладом намагався це все виправити. Ми пройшли бій, і вони побачили, що я можу. Після цього вікова різниця та різниця досвіду між нами стерлася. Я поводився відповідально, і зі мною так намагалися поводилися”, – зазначила “Пошті” Галина Терещук.
Повернувшись додому, більшість демобілізованих нарікає на одну і ту ж проблему – бюрократію. 
Для бійців процес вироблення пільг на житлово-комунальні послуги настільки марудний, що й братися за це не хочеться
“Я воював у 80-ій бригаді півтора року. Демобілізувався в середині вересня. У нас загалом проблем із отриманням учасника бойових дій (УБД) не було. Стосовно пільг, то я лише нещодавно подав документи. Це все має пройти бюрократичні комісії. Наразі не маю ніяких преференцій, навіть на комунальні послуги. Якби було менше тяганини, то цієї зими я вже б міг мати субсидію. Але маємо те, що маємо… Із землею та ж ситуація. Те, що пропонують наразі, не годиться. А пропонують невеличку ділянку в незручному місці без комунікацій (ще й на спілку всіх учасників у місті), мовляв, “матимете її в колективній власності”. Кажуть нам шукати інвестора. Звичайно, так не має бути! Хочеться-таки, аби була виконана буква закону і ми отримали тих шість чи 10 соток. Не хочеться ходити і випрошувати те, що тобі належить за законом”, – зазначив “Пошті” учасник АТО з Трускавця Богдан Ковальчин. 
На Львівщині після демобілізації більше проблем виникає у вояків 24-ої бригади, менше – у бійців 80-ї аеромобільної бригади 
Зі слів співрозмовника, не всі водії маршруток готові признавати посвідчення УБД.
“Я кілька разів скористався цим посвідченням, то водії якось не дуже приязно на мене відреагували. Уже легше заплатити за проїзд, аніж відчувати на собі цей погляд чи чути на свою адресу якісь неприємні слова. Не за це ми воювали!” – зазначив Богдан Ковальчин. 
Для бійців процес вироблення певних пільг на житлово-комунальні послуги настільки марудний, що й братися за це не хочеться. 
“Восени демобілізувався. Мені в райадміністрації видали пакет із документами, які потрібно зібрати/підписати/завірити… Усього так багато, що ніяк руки не доходять”, – зазначив “Пошті” вояк Юрій зі Львова.
Держава виділяє недостатньо коштів, аби вирішити проблеми військових, а в деяких випадках немає розроблених механізмів розв’язання питань, що турбують бійців
Деякі ж бійці після того, як повернулися з фронту, не розраховують на допомогу від держави. Мовляв, “не через те йшли воювати”.
“Ані я, ані мої найближчі побратими, з якими понад рік воювали в АТО, не будемо нарікав, що не отримали обіцяної землі, якоїсь матеріальної допомоги чи пільг. Ми пройшли війну, повернулися звідти із зовсім іншими думками. Зрештою, ніхто не йшов туди за гроші чи квадратні метри. Ми йшли захищати Україну… Та й на сході ще досі стріляють. Про це треба думати”, – зазначив “Пошті” учасник АТО Михайло. 

Друга зустріч: про що говорили? 

Аби почути про проблеми бійців, у Львові вже вдруге зустрілись учасники АТО й обласне керівництво. Палац культури залізничників зібрав в одному залі бійців 24-ої окремої механізованої бригади та керівників соціальних служб, районів, комісаріатів, а також керівництво бригади і військової прокуратури, інформує прес-служба ЛОДА. До речі, хоча це вже друга зустріч такого формату, командування частини запросили вперше. 
Військові нарікали на відсутність належного матеріального забезпечення, складнощі з отриманням соціальних пільг, військових пенсій і виплат. Говорили також про винагороди за успішно виконані бойові завдання, які більшість бійців не може отримати досі. Нарікали військові і на байдужість свого керівництва до проблем, зокрема, на складнощі та затримки з оформленням різноманітних документів і довідок у військовій частині.

фото: unn.com.ua
Бійці АТО розповіли, що часто не можуть скористатися пільговим проїздом у громадському автотранспорті, а також отримати нагороди за бойові заслуги. Тож із часу минулої зустрічі, яка відбулася торік 12 грудня, мало що для військових і демобілізованих змінилося. Хоча керівництво Львівщини усвідомлює та зазначає, що допомогти зможе не одразу і не всім, втім бійцям пообіцяли, що це не остання зустріч. 
“Ця зустріч не зможе вирішити всіх проблем, але лише так чиновники поглянуть в очі кожному з вас, дадуть відповіді й допоможуть вирішити ваші проблеми, – зазначив очільник Львівщини Олег Синютка. – Звичайно, можуть виникати нові питання, але це не остання наша розмова. Ми і в подальшому спілкуватимемось у такому форматі, аби почути кожного бійця, який ціною власного життя захищав наш спокій”. 
Загалом під час зборів кожен мав змогу висловитись та отримати необхідну консультацію і допомогу.
Багато нарікань було на незадовільне надання земельних ділянок, житла, роботу комунальних аптек, психологічну допомогу. Нині ж у 24-ій бригаді працюють не тільки з діючими військовослужбовцями, але і з демобілізованими. Щочетверга командування бригади зустрічається з громадянами і військовослужбовцями щодо різних питаннях, ідеться в повідомленні спільноти “24 ОМБР “Залізна” прес-служба” у Facebook.

Чиновники на місцях ігнорують біди вояків 

Зі слів Валерія Середи, голови ГО “Асоціація учасників АТО Львівщини”, зазвичай із проблемами, які озвучили під час цих зустрічей, стикаються демобілізовані, коли повертаються з АТО. 
“Вони також мають проблеми із працевлаштуванням, отриманням пільг. Ці зустрічі дають змогу людям безпосередньо владі озвучити свої проблеми. Реагування влади на їх вирішення – питання інше. Якби влада не хотіла нічого робити, то, мабуть, нічого подібного б не організовувала. Бійці можуть відкрито в залі, де не 20 і не 30 бійців, а сотні, сміливо встати і при всіх озвучити, що наболіло. Це вже позитив”, – зазначив “Пошті” Валерій Середа. 
Однак озвучити проблеми бійців – справа одна. Зі слів співрозмовника, вирішують їх мало. 
“В області нині майже шість тисяч демобілізованих, які справедливо вимагають забезпечити їх тими пільгами, соціальним захистом, тим, що передбачено для них законом. Держава виділяє недостатньо коштів, аби вирішити проблеми військових, а в деяких випадках нема розроблених механізмів вирішення тих проблем. Є в мене звернення батька. Він – учасник АТО, був поранений, зараз лікується, – розповідає Валерій Середа. – Його син навчається в нас. Законом передбачено, що хлопець може навчатися безкоштовно як дитина учасника АТО, тим паче, що батько був поранений. Я готовий перевести студента на держформу, але Кабмін не прописав механізму, як це зробити, як надаватимуть вишу компенсації. Отож керівникові, аби вчинити справедливо стосовно бійця, доводиться порушувати фінансову дисципліну. Уряд таким чином створив конфлікт між адміністрацією вишу та громадянами”. 
Із його слів, малоймовірно, що такі зустрічі допоможуть вирішити проблеми бійців на загальнодержавному рівні. Керівники області можуть лише узагальнювати проблеми і звертатися з ними до уряду, Президента. 
“Проблеми особистостей повинні акумулюватися і вирішуватися на місцях, а працювати над цим мають  районні та сільські ради. Проблеми бійців здебільшого однакові. Сортувати за проблематикою повинна обласна структура. Коли приходить людина в сільраду і каже: “Виділіть мені землю”, то це потрібно вирішувати на місці. Наша біда в тому, що на місцях органи влади не спрацьовують”, – певен співрозмовник. 

На військових заробляють липові організації

Бійці, які повернулися з фронту і, безумовно, заслужили від держави відповідні пільги, не повинні проходити сім кіл пекла бюрократії, аби достукатися до сумління чиновників на місцях. Їм не потрібно випрошувати, сваритися, аби їм дали земельну ділянку, безплатно лікували чи дали винагороду за успішно виконане завдання на війні. Це може призвести до агресії з боку військових! 
“Є указ Президента щодо створення координаційних центрів із вивчення проблематики бійців та соціальної адаптації учасників АТО. У нашій області цей центр наразі ще не запрацював, хоча його давно б мали створити. Як їх створюють? Зібрали волонтерів, учасників громадських організацій, мовляв, займайтеся, працюйте. Це неправильно. У центрах повинні працювати фахівці, які отримуватимуть за свою роботу зарплату, сидітимуть повний робочий день на телефоні, аби до них можна було прийти в будь-який час і отримати допомогу, консультацію. У мене керуючий справами “Асоціації учасників АТО Львівщини”, якого записали в цей центр, займається справами в громадській організації, хоча має ще одну роботу. Він не сидітиме цілий день в облдержадміністрації на телефоні і не прийматиме людей, тому в центрі не буде системності роботи. Бійці до того ставляться негативно”, – зазначає Валерій Середа. 
Під час зустрічі керівництва області з бійцями 24-ої бригади військові впродовж аж чотирьох годин озвучували свої проб­леми. І це лише початок, зазначає “Пошті” журналіст Радіо Свобода Галина Терещук. 
“Зараз лише починають озвучувати проблеми бійців. Насправді це немов бомба сповільненої дії, якщо держава не буде вирішувати питань, що турбують бійців. А вирішувати треба комплексно! Є хлопці, які вміють усе грамотно зробити і швидко обійти всі бюрократичні кола. А є такі бійці, які приїхали з фронту, приходять у держустанову по пільги, посвідчення, а їм: “Давай довідку!” І так усюди. Зараз ХХІ століття, усе можна зробити в електронному варіанті, а не паперовому. Зрозуміло, що бійців це нервує. До того ж не так багато тих пільг”, – зазначає співрозмовниця. 
Та демобілізовані стали розумніше підходити до вирішення своїх проблем. “Тепер вони стали групуватися, створювати середовища, обмінюватись інформацією та допомагати один одному. Але це все має бути просто, відкрито і зрозуміло для них”, – каже Галина Терещук.
Нині виникла ще одна проблема: є люди, які вирішили, що можна непогано нажитися на бійцях. “Оскільки нема єдиної інстанції, центру, куди б демобілізовані могли прийти з проблемою, де б їм усе пояснили, допомогли, зараз як гриби ростуть громадські організації, що нібито допомагають бійцям. Виникає питання: чому їх очолюють не самі демобілізовані, а жінки? – розповідає Галина Терещук. – Вони за допомогою провокацій хочуть вирішити проблеми, розігрують цілі сценарії, а проблеми можна вирішити за лічені хвилини. І мета тих липових лідерів громадських організацій, які нібито допомагають військовим, – нажитися на бійцях як матеріально (у земельних питаннях), так і з політичного боку. Наприклад, у Городоцькому районі сільська рада виділила всім учасникам АТО земельні ділянки. Натомість така громадська організація “пробиває” ще якісь. Тож певна: в області має бути одна інституція, до якої б могли звернутися бійці, де б була зосереджена єдина база. А так є безліч організацій, які всі щось роблять, та толку хлопцям з того нема”. 

“Не можна дозволити, щоб люди, які нас захищали, були кинуті напризволяще”

Олег Синютка, очільник Львівщини, – про причини, які гальмують виплати, пільги та виділення землі демобілізованим бійцям і шляхи вирішення цих проблем.

– Олегу Михайловичу, уже не вперше зустрічаєтеся віч-на-віч із бійцями. На що найбільше нарікають демобілізовані? 
– Справді, це вже не перша зустріч із бійцями АТО. На Львівщині зараз є близько шести тисяч демобілізованих. Спочатку ми провели зустрічі в кожному з районів області, а наприкінці 2015-го – підсумкову у театрі Заньковецької, де були присутні майже 900 демобілізованих бійців АТО. На ній  також озвучили низку проблем, із якими стикаються чоловіки після повернення зі сходу. 
Найбільше питань і проблем було в бійців 24-ої бригади. Вони були пов’язані здебільшого з фінансами. Тоді я пообіцяв воякам провести окрему зустріч, на якій ми б заслухали їхні претензії. Коли ж зустрілися 16 січня, бійці найбільше нарікали на затримку виплат, на те, що їм не виділяють земельних ділянок, і на відсутність нагород. 
– Скажіть, будь ласка, як плануєте вирішувати проблеми вояків? Що вже зробили, аби зарадити цьому?
– За результатами зустрічі військова прокуратура отримала від мене доручення закрити питання з невиплатою матеріальної допомоги бійцям! 21 січня деякі вояки отримали відповідні нагороди, а обласна рада прийняла рішення нагородити бійців нашого краю окремими відзнаками Львівщини. Багато хто  нарікав на роботу МСЕК… Також матимемо окрему нараду стосовно психологічної реабілітації демобілізованих. Думаю, це ключове питання. Адже не такі суттєві матеріальні проблеми, як те, що воякам важко реабілітуватися після повернення з фронту. Тож ми повинні робити все можливе для цих людей, аби вони відчували увагу суспільства і повагу від жителів Львівщини. Я пообіцяв воякам 24-ої бригади, що це не остання наша зустріч. Ми повинні сідати в один зал і дивитись одне одному в очі. Не можна дозволити, щоб люди, які нас захищали, були кинуті напризволяще!    
– Чому демобілізовані стикаються з низкою бюрократичних проблем? Хто в цьому винен?
– На превеликий жаль, не всі посадовці області відповідають вимогам суспільства після Революції Гідності, після початку війни на сході! Якщо демобілізованому в чомусь відмовляють у певній інстанції, раджу одразу телефонувати в департамент соцзахисту ЛОДА (255-37-70. – “Пошта”). Його керівник – Василь Мартиняк, людина відповідальна, яка одразу вирішить усі питання. Можна зателефонувати й на гарячу лінію 112 або у приймальню голови ЛОДА (299-92-05, 261-23-99. – “Пошта”). Ще не було такого військово­службовця, якому б я не віддзвонив і не допоміг. Я даю певні вказівки зробити те і те, але не кожен чує…
– Олегу Михайловичу, вас в області, будьмо чесними, бояться… Хіба можуть не виконувати ваших прямих вказівок?
– Кожен чиновник Львівщини знає: якщо голова ЛОДА  включатиметься у вирішення якоїсь проблеми, то не тільки проблема буде вирішена, а й буде висунено низку претензій до чиновника, чому він у робочий час на своєму робочому місці не допоміг тим особам, що захищали Україну. 
– Як бути з бійцями, які себе не надто добре зарекомендували на фронті, але  настирливо вимагають пільг і всіх можливих допомог?
– На зустрічі піднімали й питання дезертирства. Ми повинні дуже чітко розставити акценти й перевірити, чи справді людина винна. Якщо ні, то не треба затримувати їй виплат, а  дати все, на що вона заслужила. Якщо ж особа – дезертир, через боягузтво якого  загинули бойові побратими, то, звичайно, вона повинна відповісти перед законом. По­-іншому не може й бути! Це армія, і це війна. 
– Військові бідкаються, що на Львівщині нема єдиної установи, у якій би демобілізований міг отримувати весь спектр послуг. Мовляв, “є багато різних центрів, але нема одного, який би  об’єднував усе”. 
– Наразі маємо “Єдине вікно” у Винниках, де люди можуть пройти чи то медкомісію, чи то психологічну реабілітацію. Для того, аби скоординувати роботу волонтерів і демобілізованих, створений Центр підтримки АТО, який базується в департаменті соціального захисту ЛОДА. Туди теж зі своїми проблемами може прийти військовий.  
Розмовляла Олена Петришин

Центр надання послуг бійцям у Львові

Для того, щоб отримати соціальні послуги, передбачені законодавством, учасникам бойових дій часто доводиться їздити різними частинами міста. Для більшого комфорту міська влада створила Центр надання послуг учасникам бойових дій. Центр має стати майданчиком для співпраці між учасниками бойових дій і їх сім’ями, міською владою, організаціями та соціально відповідальним бізнесом. Виглядатиме він як єдине приміщення, у якому можна отримати всі необхідні послуги: консультацію та сприяння в отриманні пільг, реабілітації та адаптації, у працевлаштуванні та профпідготовці, а також із питань соцзахисту.
Кошти на функціонування такого центру закладені в міському бюджеті. Також його працівники залучатимуть міжнародну допомогу та гранти, організації, підприємців і громадськість. Так вдасться не лише розв’язувати соціальні питання учасників, а й подавати допомогу тим, що перебувають у складних життєвих обставинах.
Зараз на обліку Центру соціальних служб перебуває понад чотири тисячі учасників АТО, понад тисяча з яких уже повернулася з війни. Проте кількість тих, що справді воювали, більша. “На жаль, не всі хлопці, які пішли на війну добровольцями, обліковані. Маємо дані лише про тих, які самостійно звернулися. Тому такий єдиний центр дозволить більше бачити проблематику і адресніше підходити до подання допомоги”, – зазначила Оксана Рубай, в.о. директора Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї.
Центр працюватиме як структурний підрозділ Львівської міськради. “Одне з ключових завдань – надати рівне право тим, кому держава формально не надає документів, які забезпечують соціальні гарантії, – зазначив учасник бойових дій Юрій Досяк. – Звичайно, ми не зможемо їм видати посвідчення учасника бойових дій, бо це функція держави, але знайти змогу дофінансувати соціальні питання, наприклад, безкоштовне харчування дітей у школі, також право на безкоштовне відвідування садочка, безкоштовне навчання чи якісь інші соціальні гарантії, цілком під силу органу місцевого самоврядування”.
Не забувають і про тих, що вже дов­гий час допомагають військовим. Центр надання послуг учасникам бойових дій не тільки співпрацює з ними, а й роз’яснює громадським організаціям і волонтерам їхні соціальні права та гарантії.
Отриману інформацію стосовно потреб учасників бойових дій та пропозиції активістів центр оброб­ляє, передає виконкому, а також застосовує в розробці міських програм стосовно учасників бойових дій. Окрім того, працівники тримають під контролем вирішення питань, із якими до них звертаються.
Працюватиме центр із квітня на Пекарській, 41. Утім вже зараз допомогу бійцям АТО і їхнім родинам подають у Личаківській райадміністрації (вул. Левицького, 67, кімн. 100, тел.: (032) 254-62-04). Як розповіла Олена Пасевич, де­путат міськради, зараз надають консультаційні послуги, вивчають основні потреби учасників АТО і їхніх родин. Водночас триває стажування претендентів на роботу в центрі, до якої будуть залучені лише учасники АТО і члени сімей.

фото: radiosvoboda.org


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0278 / 4.61MB / SQL:{query_count}