“Якщо не цінувати Героїв, то гріш ціна нам”

Сім’ї загиблих бійців та майданівців озвучили владі Львівщини свої проблеми. Чиновники їх вислухали та чи почули?!

фото: AP
“Мене звуть Даніель. Я син Скрута Ростислава. Мій тато загинув 5 січня в аварії під Артемівськом, загинув резервістом, не строковиком. Але він загинув…” – зболено говорив син Героя. Хлопець просив очільника Львівщини Олега Синютку прирівняти резервістів, які загинули в зоні АТО, до строковиків, аби їхні сім’ї могли отримувати такі ж пільги та гарантії, як і ріднi мобілізованих.
Після довгої паузи Даніель почув від керівника області: “Ти повинен пам’ятати, що ти – син Героя України, а не загиблого. А це питання ми врегулюємо, обіцяю…”
Мабуть, на таку відповідь, співчуття та увагу сподівалися усі рідні загиблих Героїв Небесної cотні та Героїв, які загинули в зоні АТО, яких запросила обласна влада цього тижня до Палацу залізничників, щоб обговорити їхні проблеми. Як говорив напередодні голова ОДА, “нехай люди встають і говорять про те, що їх влаштовує, а що ні. Ми повинні почути про їхні проблеми”. Чи почула родини Героїв влада – буде вид­но згодом. 
Вдова та діти загиблого бійця не мають житла, батьки Героя живуть у жахливих умовах, помешкання потребує ремонту, дружина військового не може отримати посвідчення, діти – пенсій по втраті годувальника, сім’я не може оформити пільги на комунальні послуги, мама – відправити дітей на відпочинок – це проблеми, з якими живуть рідні загиб­лих на Майдані та в АТО. Та це ще не всі проблеми родичів Героїв… батько уже понад рік не може вивезти з окупованої території тіло сина та по-християнськи поховати, а сива мати досі шукає сина і не знає чи живий він, поліг у бою чи у полоні… Є й такі люди, про кого влада забула – після похорону добровольця навіть жодного разу не зателефонували старенькій немічній мамі, яка після смерті сина ходити перестала, пересувається на інвалідному візку. Всі ці історії – поламане життя мешканців Львівщини… 

Непрості проблеми

“Президент України поставив чітке завдання, що кожна родина, котра втратила Героя у війні із російським загарбником чи під час Революції Гідності, має відчути підтримку. Тому ми зібрались, аби обговорити і знайти шляхи вирішення наболілих проблем”, – зазначив під час зустрічі із рідними Героїв Олег Синютка. 
Серед основних проб­лем, які озвучили члени сімей загиблих, отримання житла та ділянок під будівництво, ремонт будинків та квартир, а також прозорість черг на покращення житлових умов. Також родин цікавили питання отримання державних нагород, надання державної фінансової допомоги та пільг, можливості відпочинку дітей, які залишилися без тата. Батьки, дружини, сестри, брати загиблих Героїв нарікали на соціальні служби окремих районів, мовляв, ті повністю про них забули і жодного разу не те, щоб не відвідали, а навіть не зателефонували до них.  
“Пані Оксана (йдеться про Оксану Яковець, заступника директора департаменту соціального захисту населення Львівської ОДА, – ред. “Пошта”) казала, що не було родини, яку б не відвідали соціальні працівники. Півроку як моя мама поховала сина, а в неї нікого із соцслужб не було. Жодного дзвінка... Їй не треба якоїсь фінансової чи матеріальної допомоги, їй потрібна лиш увага. Сина нагороджували орденом “Народний Герой України”, oрденом “За мужність”. А мама тої нагороди навіть не бачила. Ходити вона перестала після загибелі сина. Спершу ми від неї приховували, що він пішов на фронт медиком-добровольцем, – розповідає рідна сестра загиблого Героя, –  Ніхто телефону мами не записав. На днях я зателефонувала до вас в обласний соцзахист, щоб довідатись, коли і де відбудеться зустріч із очільником ЛОДА, слухавку підняла жінка, але я почула, як біля неї чоловік казав: “А що вона хоче?! Чому вона дзвонить?!”. Якісь нелюди у вас працюють... Ніхто від горя не захищений! І, не дай Боже, пережити таку біду, як мама. Вона вдова, виховавши такого Героя, сьогодні сидить і ридає, що до неї ніхто не приходить. Спочатку у вікно заглядала, можливо хтось прийде, поцікавиться та вже перестала…”
Скаржилися люди на несправедливість та грубість, з якою зіштовхнулися у кабінетах чиновників. 
“Я – дружина загиблого в АТО бійця 83 бригади. В нас залишилася п’ятирічна дитина. Чоловік отримав орден “За мужність” і я взялася оформляти надбавку до пенсії. У пенсійний прийшла у військовій формі, бо також служу. Мені сказали, якщо я військовослужбовець, то мені не передбачається пенсія по втраті годувальника. Чому по закону дружина, яка втратила чоловіка, незалежно від того, працює вона чи ні, може отримувати пенсію на дитину по втраті годувальника, а я не маю права? Раніше ніхто не звертав уваги на те, що я служу… Певна: я її отримувала б, якби не прийшла в установу у формі…”, – скаржиться дружина Героя. 
Натомість керівник Пенсійного фонду України у Львівській області Галина Недзельська пообіцяла розібратися із проблемою вдови. 
“Є варіанти вирішення подібних проблем. Можна вирішувати проблему на місці, де сидить “черствак”, який в житті нічого не розуміє і нічого не бачив. Його треба вигнати з роботи і на його місце взяти нормальну людину. Також буває, вирішити проблеми, які склалися, людина не може, бо є якісь обмеження нормативного характеру, тож треба змінити постанову Кабміну, чи законодавство, це реально, якщо є бажання”, – зазначив Олег Синютка. 
Очільник області жорстко реагував на подібні зауваження. Одного з чиновників навіть вирішив звільнити, спершу проведуть службове розслідування. Причиною цього стала скарга дружини Героя Небесної сотні Віталія Коцюби. З її слів, керівництво обласного департаменту, а також управління соціального захисту населення Яворівщини відмовились посприяти у виділенні грошової допомоги та відправити на відпочинок двох її дітей. Жінка розповіла, що не раз зверталась до органів соцзахисту, проте їй так і не допомогли. Натомість керівник районного управління стверджував, що обоє дітей вдови відпочивали за кордоном.
Результати перевірки в обласному департаменті будуть відомі наприкінці наступного тижня.
“Дуже добре, що нам це люди виказують, можливо, когось із чиновників все ж таки “проб’є”… Передусім допомагати сім’ям загиблих мають службовці, які сидять у владних кабінетах. В іншому випадку їм гріш ціна. Якщо на посаді сидить людина, яка нічого не розуміє і не бачить, то її треба вигнати з роботи”, – зазначив керівник ОДА.

Нагадують про пам’ять 

Говорили й про вшанування пам’яті полеглих під час Революції Гідності та АТО, зокрема, встановлення пам’ятних знаків або перейменування вулиць на честь загиблих. На думку родин загиблих, це варто вирішувати на законодавчому рівні.
“Найбільше пече нам, коли ми бачимо байдужість представників влади. Я –дружина Героя Небесної сотні Богдана Ільківа. Живу у Щирці. Чомусь саме у нашій Львівській області годі щось зрушити з мертвої точки. Окрім мого чоловіка у Щирці ще є дві родини Героїв, їх чоловіки загинули у зоні АТО. Як наші представники влади увіковічнили їх пам’ять? Є Указ Президента України, наша ж влада керується своїми законами. Вони виділили ділянку за селом під забудови. Зараз там сміттєзвалище. Вони не запитали думки громади щирецької, дружин чи дітей загиблих Героїв, як того вимагає Закон України, і ті вулиці назвали іменами загиблих щирчан”, – зазначила дружина майданівця Богдана Ільківа.  

Як сина поховати?

Розповідали люди про різні біди. Батько одного Героя вже понад рік не може поховати свого сина, бо його “закопали” на окупованій терористами території. “Мій син загинув 6 серпня минулого року у Красному Лучі. Куди тільки я не звертався… Знаємо, де загинув, де похований, а забрати його звідти не можемо. Мабуть, треба із очільником Луганщини зв’язуватися… Сепаратисти виклали в мережі відео, де чітко показано, як підбили БМП, як загинув син із побратимами. Красний Луч – це територія, де нині “заправляють” сепаратисти. Я навіть через хлопців, що були в полоні, на одного сепаратиста вийшов. Телефоную, а він мені каже, що був такий, розказав, що поховали його, піп відспівав. Із сином загинули майор та сержант 55-ої запорізької бригади. Торік восени майора та сержанта перепоховали їх рідні, а я сина більше року поховати не можу”, – зі сльозами розповів батько загиблого бійця. 
Олег Синютка пообіцяв допомогти повернути тіло військового з непідконт­рольної території України. Навіть після закінчення зборів родичі полеглих українців ще довго спілкувалися з керманичем Львівщини.

Волонтерська підмога

Волонтери розповідають, що до них сім’ї загиб­лих звертаються із такими ж проблемами, та на жаль, вони не мають таких пов­новажень, щоб покращити становище вдів, дітей-сиріт чи батьків Героїв.
“Ті родини, де загинув батько, здебільшого рідні зіштовхуються із житловою проблемою. Квартиру сім’я орендує, а нині це розкіш. Вони стоять у черзі на житло, але не знають, коли отримають те помешкання, яке воно буде. Дуже часто буває, що після смерті бійця на його майнові права претендують ще й батьки, незважаючи на те, що він уже мав свою сім’ю, – розповідає “Пошті” координатор напрямку допомоги сім’ям учасників АТО Неля Васюта. – Мені дуже неприємно, коли я це чую. Та ми,  як волонтери, не маємо права прийняти чиюсь точку зору”.
Ніхто від горя не захищений! І, не дай Боже, пережити таку біду як мама. Вона вдова, виховавши такого Героя, сьогодні сидить і ридає, що до неї ніхто не приходить
Були випадки, коли загиблі бійці мали дві сім’ї, дітей як від першого, так і від другого шлюбу. 
“От приходить до нас друга дружина, офіційна. Але є ще перша, про яку всі забули, а вона виховує 13-річного сина Героя. Вони живуть у Львові. І лише місяць тому дізналися, що дитина має право на якусь допомогу. І жодна соціальна служба тою дитиною не цікавилася, це при тому, що прізвище в хлопця те саме, що й у тата. Вважаю, що у цьому випадку це промах соціальних служб. 
Адже батько платив аліменти, доглядав за сином. Ми ж закликали хлопця у наш Центр, зібрали його до школи”, – додає співрозмовниця. 
Вона розповідає, що волонтери, на відміну від соцпрацівників, не мають можливості та й повноважень обходити сім’ї загиблих військових, щоб довідатись, у яких умовах вони живуть, чого їм бракує. Тож просять співпраці із соцслужбами.  
“Аби вирішити цю проблему, потрібно, аби служби її зрозуміли і хотіли допомогти. Також важливу роль відіграє людський фактор. От була в нас жінка, вона переселенка з Луганська, чоловік воює в АТО добровольцем. Вона ходила в обласний департамент соцзахисту, а там працівниця їй нахамила. Наступного дня ж її прийняла дуже приємна жіночка, все їй пояснила, допомогла”, – каже Неля Васюта. 
Волонтерка зазначає, що учасники АТО – це окрема категорія людей, яка уже нікуди не дінеться. І їх стає все більше. Їхні права, гарантії треба буде відстоювати, а для цього треба створити спеціальне законодавство соціального захисту учасників АТО. 
“В нас є різні категорії мобілізованих. Для них та їх рідних має бути єдине вікно, служба, де людина може звернутися, щоб її не “футболили” з одного кабінету до іншого, з одної установи не відправляли в іншу, – певна співрозмовниця. – Наші бійці воюють вже півтора року, а держава тільки про них починає згадувати. Треба працювати на випередження. А соціальні працівники мають бути вмотивовані фінансово, періодично проходити якісь курси спілкування з такими людьми як бійці, їх сім’ї.

фото: radiosvoboda.org

Земля, робота і житло

Валерій Середа, голова ГО “Асоціація учасників АТО Львівщини”, координатор батальйону “Львів”, розповів “Пошті” про те, що у справах, пов’язаних із виділенням землі чи у стимулюванні будівництва житла для учасників АТО та їх сімей, влада міста та області сприяє, проте у вояків та у родин загиблих військових є чимало інших проблем, зокрема із роботою, отриманням статусу учасника бойових дій, адаптацією…
“Ми досягли розуміння органів місцевої влади і самоврядування. Здебільшого вони йдуть назустріч. Уже немає такого, як на початках, відмовчування, мовляв чекайте… Якщо Держкомзем каже, що тут і тут є земля, вільна, державна, і якщо вона підходить, у райрадах, у ЛОДА кажуть, давайте будемо її розробляти і будемо приєднувати їх до якогось населеного пункту, щоби можна було вже потім законно видавати ділянки. Однозначно, що всі задоволені не будуть, бо всі хочуть вже, а це нереально. Ми це роз’яснюємо і учасникам АТО і сім’ям загиблих, адже для того, щоби розробити земельну ділянку, необхідні і час і кошти”, – зазначає військовий. 
Окрім бюрократичних проблем та несправедливості у законодавстві, хлопці, котрі повертаються із війни, стикаються із настороженим ставленням до себе оточуючих, бува, їх неохоче беруть на роботу, остерігаються
Валерій Середа розповідає, що в обласній адміністрації є робоча група, до неї входять представники майже всіх підрозділів, у яких служать вояки зі Львівщини. Робоча група вирішує й питання по черговості отримання квартир чи то землі. 
“Безперечно, у першу чергу йде робота із сім’ями загиблих. До прикладу, маємо десять ділянок. Ми їх пропонуємо у першу чергу сім’ям загиблих. Дехто, бува каже, що їм не підходить, мали таке нераз. А дехто погоджується на запропоновану землю, відтак, до прикладу, з тих десяти ділянок залишається сім вільних. Ділянки, на які погодились, закріплюємо за сім’ями, кажемо, куди звертатися, нести документи. Далі ж землю пропонуємо військовим, які повернулись з війни інвалідами. Якщо ще кілька ділянок залишається, то далі пропонуємо по черговості, як подавали заяви. Якщо пропонуємо десятому, він відмовляється, тоді одинадцятому, й так далі. Розібрали всі ділянки, невдовзі й списки поновились…”, –  зазначив Валерій Середа.
Та все ж земельна ділянка для будівництва і квартира – це є різні речі. І безперечно, ті, хто отримав земельну ділянку, має повне право претендувати й на квартиру. Та з житлом у області справи йдуть трохи важче. А щодо черговості отримання, то система та ж, що і з земельними ділянками. 
“У першу чергу готують списки сімей загиблих, вивчають їх умови проживання. Є такі, які житлом забезпечені. Кажуть, нам треба, а насправді мають де жити. Якщо  у трикімнатній квартирі проживає троє: двоє дітей і дружина – це одне. Ми звичайно розуміємо, що біда, але у нас є сім’ї загиблих, які живуть у гуртожитку і їх виселяють. Тож, звичайно, вони у черзі на житло мають бути першими”, – розповів військовий.
Львівська область отримала 34,9 млн грн субвенції з державного бюджету на будівництво (придбання) житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали участь в АТО, а також інвалідів І та ІІ групи з числа військовослужбовців-учасників АТО, які потребують поліпшення житлових умов. Ці кошти розподілять між райдержадміністраціями та виконкомами міст Львівщини, інформує прес-служба ЛОДА. 
Окрім того, область отримала ще 2,119 млн грн для закупівлі помешкань для військовослужбовців, які втратили функціональні можливості нижніх кінцівок на сході. Кошти скерували на закупівлю квартир для трьох учасників АТО у Львові, а також одному військовому у Бродівському районі та ще одному у Яворівському.
Також цього тижня на сесії міськради проголосувала за низку змін до бюджету розвитку міста на 2015 рік. Текстом ухвали передбачено виділення коштів ЛКП “Рембуд” на будівництво житла для учасників АТО. 
На квартирному обліку в міськраді перебуває майже 700 учасників АТО та близько тридцяти сімей загиблих військових – жителів Львова. 
“Житлом не забезпечені здебільшого ті, хто у Львові прописані, ті хто в селах, чи інших містах області, вони рідше потребують житла. Стрий та інші малі міста, схоже, швидше вирішать питання із квартирами. Більші проблеми по Львову. Казати, що міськрада не працює по цій справі, це неправильно, вони працюють і шукають резерви. Землю виділили, тепер шукають хто буде будувати. Інвестори не надто охочі, вони беруть землю, а віддають максимум 15 %, це трохи не вигідного. Комунальне підприємство ж будуватиме роками, і за ті гроші, які виділятиме місцевий бюджет”, – каже Валерій Середа.  
Військовий розповідає, що неабияка проблема із статусом учасника бойових дій, учасника АТО, його виявляється “роздають” не зовсім справедливо.
“Це є дуже серйозна проблема. Статус учасника бойових дій, учасника АТО дають усім. Не розумію, як уряд взяв на себе це. Це ж поступово буде боргова яма. Хтось поїхав у зону АТО на кілька місяців і вже має право на учасника бойових дій. Та, пробачте, є різниця між тим військовим, який сидів в окопах чи місяць, чи рік, стріляв, і між тим, хто просидів навіть такий ж термін на блокпосту у ста п’ятдесяти кілометрах від бойових дій. Він пострілу не чув… Є різниця? Має бути передбачено, що той статус може отримати особа, котра приймала участь у бойових діях. Це ж статус учасника бойових дій, – каже Валерій Середа. – Я генерал в окопах із солдатами сидів і стріляв, а знаю чимало таких, яким розказуєш про війну, а вони переляканими очима на мене дивляться. Та вони так само мають статус учасника АТО. А ще знаєте, що несправедливо… ті хлопці, які там воюють вже рік, вони додому не приїздили, вони не мають часу тут подати заявки, отримувати квартиру, землю. А ті поїхали туди, посиділи там в сотні кілометрів до лінії фронту,  і вже мають посвідчення, ходять, вибивають собі земельні ділянки, квартири. Та приїдуть ті, хто реально воюють через рік, а для них вже й не буде землі. Земля у нас не безрозмірна. В нас скоро не буде в Україні людини, яка не має статусу учасника бойових дій. Не можна так! Якщо хочеш мати такий статус, хочеш мати від держави пільги, то йди повоюй. Наберись трохи того страху…!” 
Окрім бюрократичних проблем та несправедливості у законодавстві, хлопці, котрі повертаються із війни стикаються із настороженим ставленням до себе оточуючих, бува їх неохоче беруть на роботу, остерігаються. 
“Зараз хлопці, які демобілізовуються, якщо не мають якоїсь своєї справи, мають проблеми із влаштуванням на  роботу. Не завжди місце праці зберігалося за військовим. Особливо, якщо він працював у якогось приватника, бізнесмен не чекав, взяв іншу людину. І що, прибув з війни, рік провоював, сім’я ледве-ледве кінці з кінцями зводила, бо те, що платили по тисячі чи півтори, чого воно варте? Прийшов, в хаті злидні і той військовий, ходить-тиняється, роботу шукає, не може знайти. Був час, було таке специфічне ставлення до афганців, а зараз так ставляться до тих, хто в АТО воював. Звичайно, кажуть, молодець, воював, але не з великим бажанням беруть на роботу, насторожено ставляться”, – зазначив співрозмовник. 

Документи, необхідні для реєстрації у Центрі допомоги сім’ям учасників АТО Народної Самооборони Львівщини:
1. Копія довідки військовослужбовця про участь у АТО або копія посвідчення учасника бойових дій.
2. Копія паспортів yсіх дорослих членів родини.
3. Копія свідоцтва про народження дитини (або дітей).
У зв’язку з тим, що y Центрі зареєстровано більше 400 сімей, волонтери просять попередньо телефонувати та повідомляти про свій візит.
Координатор Центру Неля Васюта 098 9532983 
Співкоординатор Центру Ірина Дашавець 097 3047461 

Аби стати на квартирний облік у мерії, необхідно звернутися в управління житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради з такими документами:

1. Заява (із завіреними підписами охочих стати на квартирний облік).
2. Довідка з місця проживання про склад сім’ї та реєстрацію (додаток №2) за останні п’ять років.
3. Акт обстеження житлових умов (видається ЛКП).
4. Копії свідоцтва про право власності та технічного паспорта (у випадку проживання в приватизованій квартирі).
5. Довідки з місця праці дорослих членів сім’ї (з інформацією про те, чи перебувають вони на квартирному обліку за місцем праці).
6. Копії документів, які підтверджують родинні стосунки.
7. Копії документів, які підтверджують право на пільги (за необхідності).
8. Паспорти усіх повнолітніх, зареєстрованих у квартирі (копії ст. 1, 2, 10, 11).
9. Копії ідентифікаційних кодів, в т.ч. неповнолітніх дітей. 
10. Інформація, яка підтверджує перебування особи в зоні проведення АТО. 
Усі документи подавати у папці.
У необхідних випадках до заяви додаються медичний висновок, довідка (витяг з рішення районної адміністрації) про невідповідність житлового приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам, копія договору піднайму житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму житлового приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.




коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0823 / 4.58MB / SQL:{query_count}