У пошуках alma mater

Як триває вступна кампанія – 2015 на Львівщині: хтось подає документи лише на один факультет, інші – на всі 15!

фото: Андрій Польовий
Склали ЗНО, отримали атестати – і вчорашні школярі, а їх налічується 221 104 особи, вже сьогодні учасники вступної кампанії – 2015, що триває в усіх навчальних закладах країни.  Цього року її оновили системою пріоритетності, яка намагається все-таки розподілити абітурієнтів за їхнім бажанням навчатись у певному навчальному закладі на певній спеціальності. 

1 vs 15

Дівчина має мати вибір серед кавалерів, однак заміж виходити за одного,  любого серцю. Система подання документів абітурієнтами чимось подібна до тієї дівчини, у якої багато залицяльників, але відмінністю є те, що тут можливий шлюб із нелюбом.
Кілька останніх років у вступників є змога подавати документи до п’яти вишів на три різні спеціальності. Добре, коли напрями збігаються, коли дитина точно знає, що хоче бути перекладачем, і подає документи на цю спеціальність у два-три навчальні заклади або тільки в один. Отак люди мають іти до шлюбу – з одним у голові і серці, а не з 15, бо один мама підказала, на другому тато наполягав, там ще щось родина захотіла, а там стадний інстинкт “увімкнувся”, бо ж друзі туди подаються. А як без того, щоб хтось не сказав про багатого (престижного)? Такі випадки трапляються, коли всі 15 заяв абітурієнти подають на різні спеціальності. 
Майбутня студентка ділиться своїм вибором: “Подаю документи в університет Франка на англійську філологію, англо-український переклад та у Львівську політехніку на міжнародну інформацію, бо чула, що там можна бути після закінчення і перекладачем, і вчителем. Але точно піду на перекладача, навіть якщо на платну форму”.
Абітурієнтка Наталя робить спробу вступати на біотехнології у Львівську політехніку, у ЛНУ ім. І. Франка та КНУ ім. Т. Шевченка на біологічний, а ще до ЛНМУ ім. Данила Галицького на медичну генетику: “Ці спеціальності пов’язані, оскільки всюди мене цікавить генетика. Стосовно майбутнього працевлаштування, то дізнавалася про біотехнології. Батьки повністю підтримують мій вибір. Іду вчитися, щоби мати знання. Будуть знання – буде диплом”.
Львів’янин Роман у черзі до приймальної комісії розповідає про свої плани на майбутнє: “Подаю документи у Львівську політехніку на хімічні технології, в університет Франка (на хімічний факультет) і в Академію сухопутних військ. У мене все пов’язане з хімією. Якщо вступлю на хімічний факультет і добре вчитимусь,  маю високі шанси виїхати за кордон, а там, звісно, зарплата висока. Знання й диплом дуже пов’язані – без диплома не буде роботи. Але якщо є одне й інше, то великі можливості досягнути чогось більшого. Батьки підтримують мій вибір”. 
Єдину заяву цілеспрямовано подала на факультет журналістики абітурієнтка Андріана. “З восьмого класу мріяла пов’язати своє життя з журналістикою, тож іду  цією стежкою. Мені здається, що абітурієнти, які подають документи на низку спеціальностей, ще не вирішили для себе, ким хочуть бути. А вже час… Я впевнена, що з моїм фахом робота знайдеться, адже суспільству потрібні журналісти з правдивим словом. Батьки змалечку мене навчили, що я сама маю приймати рішення, аби потім не картати когось за це. У восьмому класі бабуся розповіла мені, що в майбутньому бачить мене журналістом, але не наполягала на виборі цієї професії. Спочатку я не зважала на це. З часом почала писати замітки для інтернет-видання і зрозуміла, що це моє. Відтоді я ані на секунду не засумнівалась у своєму рішенні”.

Вибір і покликання: інтерпретація абітурієнтів

Усі говорять про вибір, але, здається, забули, що його потрібно було зробити ще перед поданням документів – на початку останнього шкільного року, а не під час вступної кампанії. Сковорода плакав би зі своєю ідеєю сродної праці, якби поглянув на ті розгублені обличчя дітей, що одночасно пробують вступати на дошкільну освіту, психологію, біологічний, філологічний тощо А все так просто пояснюється – “результати ЗНО туди підходять”. Хоча є такі абітурієнти, що за шкільною партою визначилися зі своєю професією, збагнули всю філософію Сковороди і зрозуміли своє покликання. 
Я йду вчитися, щоб мати знання. Будуть знання –  буде диплом
Оксана та Олена з дитинства хочуть бути вчителями, тому що їхні мами вчителі, тож обирають навчання тільки в педагогічному коледжі Франкового університету. 
Марія подає документи на правознавство, туризм і міжнародні відносини. Вона  вважає: хоч ці спеціальності зовсім різняться між собою,  головне – мати вибір. Покликання дівчина не відчуває, вважає, що це не головне, але все-таки віддає перевагу юриспруденції. Дівчина не цікавилася, яке майбутнє випускника юридичного факультету, оскільки має думку, що з такою освітою можна будь-де працювати. Дівчина зізнається: передусім їй потрібен просто диплом.
“Я вступаю на різні спеціальності і в різні університети: консерваторія (диригування і композиція), Франковий університет (факультети культури та мистецтв і журналістика). Взагалі я музикант, із дитинства цим займаюся. Цього року закінчила музичне училище (диригування), тому консерваторія, а журналістика просто подобається, бо також із дитинства пишу твори та вірші”. – історія ще однієї абітурієнтки.
Марія приїхала з Волині подавати документи у Львівську політехніку на менеджмент, маркетинг і туризм, у Франковий університет також на менеджмент, а ще у Львівський лісотехнічний університет на ті ж напрями. “Ці спеціальності відрізняються, але предмети, які я складала, підходять. Це нормально подавати на багато факультетів, оскільки тоді більша ймовірність вступити взагалі, а моє завдання – пройти на бюджет. Ми наперед дізнавалися про змогу працевлаштуватися, оскільки є багато компаній, які потребують кваліфікованих фахівців-менеджерів. Тому віддаю перевагу менеджменту. І майбутня зарплатня влаштовує (сміється). Батьки підштовхнули до вибору, але обрала я сама. Місто також обирала, тому що хотіла до культурної столиці”.

Вступна кампанія очима батьків

Батьки не менше хвилюються за своїх дітей і нервово чекають під дверима приймальної комісії, перемовляються з іншими мамами і татами, що також підтримують і цікавляться долями доньок та синів. 
Пані Леся тішиться за свою доньку: “Моя дитина подає тільки на один факультет. Ми пропонували їй різне, але вона зациклилася тільки на одному – хоче бути журналістом. До ЗНО з української мови та літератури донька готувалася самостійно та отримала максимум, тому я на всі сто впевнена в її вступі”.
Три мами чекають доньок, які вступають на географічний (географія), філософський (психологія) та філологічний (українська мова і література та слов’янські мови) факультети. Батьки сподіваються на те, що щось у країні зміниться, що буде більше робочих місць і більший вибір. Жінки також зізнаються, що не готові відпустити дитину навчатися за кордоном, пояснюючи це тим, що вона – одна в сім’ї або ж фінансовими труднощами. Чесно кажуть, що впливу на вибір професії доньок не мали – це самостійний вибір дітей. “Негативно ставлюся до того, що деякі батьки змушують дітей кудись вступати і здійснювати їхню мрію. Але потім дитина прийде, кине тим дипломом і все одно піде туди, куди вона хоче. Я медик, пропонувала доньці також цю професію, але вона категорично перечила, тому я не буду її змушувати”, – розповідає одна з них.
 
 фото: Андрій Польовий
Матір абітурієнтки Марії ділиться власними думками про вступну кампанію, подальше працевлаштування та  головний пріоритет –  знання: “Сподіваємося на те, що наша країна розвиватиметься, тому й робота в подальшому буде. Якщо в дитини є задатки і знання, вважаю, розумні кадри завжди будуть у попиті компаній. Головне – щоб діти вчились і хотіли знати. Гадаю, якщо людина вийде з навчального закладу з якимось добрим багажем знань, то такого фахівця мають брати на роботу. Студенти повинні починати працювати під час навчання, аби мати досвід роботи. Старша донька влаштувалася саме так на роботу, окрім навчання, вона ще закінчила комп’ютерні курси, тож коли пішла на звичайну практику на четвертому курсі, маючи багато навиків, її знання помітили та  зацікавлення у справі. Дитина має думати не тільки про освіту і диплом. Ну візьме вона цей папірець, і все, а має хотіти розвиватись і показати, що вона щось таки вміє”.
Жінка продовжує, що “в нас до кінця не вдається розірвати шаблон “є зв’язки – є робота”, але все-таки вже почалися деякі зміни. Це зникне, якщо молодь сама викорінюватиме і стиратиме той стереотип, стежитиме за тим, аби не було так: якщо маєш гроші, то й діти твої будуть начальниками, а працювати все одно доведеться розумним”.
Якщо знаєш, куди хочеш вступати і ким бути, пріоритетна система не така важлива
Стара система вступу залишила по собі стереотипи. Мама абітурієнтки розповідає, що знайомі говорили про такий варіант, аби думала, бо дитина вступає, натякали на грошові суми, але вони з чоловіком чекали на результати оцінювання. “ЗНО виправдовує себе, оскільки тут діти можуть вступати за своїми знаннями”, – переконана тепер жінка.
Деякі батьки ще не знають, на які спеціальності діти подаватимуть документи, тим паче, не зважають на нахили та побажання дитини. На запитання, чи нормально це, коли дитина не має вибору, батьки відповідають, що такий світ, тому важко щось планувати…

Система пріоритетності: за і проти

Ірина з Тернопільщини подає документи з пріоритетністю під першим номером на польську філологію у Франковому університеті, на другому місці – англійська. Такі ж спеціальності дівчина обирає в Тернополі та Чернівцях. “Ця система ліпша, аніж у минулі роки, оскільки постійно треба було стежити, чи проходиш, чи ні. Цього року трохи спрощено, оскільки є пріоритетність, визначають бажання, тож якщо вступаєш, то вступаєш”. 
Помічник приймальної комісії у Львівській політехніці Олеся має свою думку стосовно цього питання: “Система пріоритетності – зайва морока. Ми дуже довго не могли цього збагнути. Деякі батьки та абітурієнти досі не знають усіх нюансів. Якщо заглибитись у це питання, така система дає людині з високим рейтингом одразу вступити на бюджет, а на нижчих пріоритетах кидає автоматично на комерційну форму”.
Олена з приймальної комісії ЛНУ ім. І. Франка аналізує нововведення: “Я б сказала, що система пріоритетності гірша, тому що хвилі розуміли всі. Їх могли пояснити і викладачі, і студенти, і абітурієнти, а зараз, попри те, що ми працюємо в приймальній комісії, не можемо відповісти на питання, пов’язані з пріоритетністю. Це буде зрозуміло в серпні, коли її вже безпосередньо застосують. Усе наче зрозуміло, але нема гарантій, що ми самі це все правильно пояснюємо”.
Свої погляди на цьогорічні зміни має майбутній хімік Роман: “Система пріоритетності гірша, тому що я вибираю п’ять вишів. Якщо вступаю у п’ятий, то не маю права вступити в перші чотири. Минулого року було так, що я можу вступити скрізь, і сам вибираю”. 
Деякі абітурієнти не мають власного погляду на нову систему пріоритетності, не можуть виділити плюсів або мінусів. Їм би на бюджет якось вступити! І не так суттєво – хвилями чи пріоритетами.

Географія абітурієнтів у вишах Львова

За останніми даними, ЛНУ ім. І. Франка та НУ “Львівська політехніка” – у трійці лідерів, згідно з рейтингом за кількістю поданих заяв. ЛНУ ім. І. Франка змагається за першість із КНУ ім. Т. Шевченка. Станом на 16 липня до Франкового університету подали 23 990 заяв, Київський університет має 22 020 охочих, а Львівська політехніка – 21 190.
Студентка Львівської політехніки Олеся допомагає організовувати черги до приймальної комісії та розповідає про охочих навчатись у Львові з інших областей: “Спілкувалася з батьками трьох студентів, які зі сходу. Причиною подання документів є не рейтинг університету, а втеча подалі від територій, де тривають військові дії. Багато охочих навчатись у Львові із Закарпатської, Волинської та Запорізької областей. Львівська політехніка пропонує великий вибір спеціальностей. Попри те, що це політехнічний виш, тут є гуманітарні напрями, тому, мабуть, він має таку популярність серед абітурієнтів”.Олена працює в приймальній комісії (ЛНУ ім. І. Франка) і звертає увагу, що цього року багато абітурієнтів із сусідніх областей: Тернопільської, Івано-Франківської, а також зі сходу країни. “Деякі діти приходять переконані, що йдуть тільки на конкретну спеціальність, а інші їх не цікавлять. Проте є такі, що подають на всі 15, а потім не знають, що їм робити. Ще є такі, що про пріоритетність і не чули”.
 
 фото: Андрій Польовий
Є діти, які чесно зізнаються, що в рідному місті їм найкомфортніше. “У мене були роздуми про вибір не факультету, а університету. Думала ще подавати в КНУ імені Тараса Шевченка, але вирішила залишитись у Львові, адже тут мої батьки і все таке знайоме. Там я навряд чи змогла б без підтримки рідних”, – розповідає абітурієнтка Андріана.
Ще кілька тижнів – і долі більше 200 000 абітурієнтів вирішаться. Хтось отримає очікуване “рекомендовано” до омріяного фаху, декого наздожене той вибір, який мав бути зроблений раніше. І будуть великі сподівання, що у вересні на урочистій лінійці з нагоди посвяти першокурсників стоятимуть свідомі люди, які прийшли по знання. Дипломи будуть тільки їм підтвердженням. 


“Часто помилкою батьків є спроба реалізуватись або прожити своє життя посередництвом своїх дітей”

Ольга Конюх, психолог, аспірант кафедри психології ЛНУ ім. І. Франка, – про проблему нездійснених мрій батьків, нав’язаного вибору та страху перед рішеннями

– Деякі абітурієнти цілеспрямовано вибирають один факультет, натомість інші користають можливість із усіх 15. Як думаєте, що може означати така роздробленість і невизначеність? Може, це страх від незнання чи невпевненість?
– Вибір одразу кількох факультетів, радше, означає бажання “перестрахуватись” і бути впевненим, що “кудись  візьмуть”. Це практичний крок, який не завжди свідчить про невпевненість у своїх силах.

–  Діти бояться однозначності і вибору. Як зарадити цьому?
– Діти, які до 17-18 років постійно були під опікою батьків, можливо, вперше постають перед важливим життєвим рішенням. Невміння робити власний вибір свідчить як про особливості характеру, так і про надмірну опіку батьків, відсутність досвіду прийняття рішень. Неготовність брати на себе відповідальність часто пов’язана з тим, що школярі раніше й не пробували її на себе брати. Є батьківські настанови, є шкільні правила, нас вчать “бути чемними і слухати старших”, а не мати власну думку та приймати самостійні рішення. Це проблема як окремої сім’ї, так і системи освіти загалом. 

– Вибір кількох спеціальностей  стирає таке відоме поняття, як покликання. Як, на ваш погляд, його повернути?
– Покликання формується на основі досвіду і практичної діяльності. Раніше це зазвичай була професія батьків, за якими діти могли спостерігати чи навіть допомагати, або ж професії, які шанували в соціумі. Зараз покликання чи життєва місія відійшли на задній план. Важливішими є перспективність і оплачуваність тієї чи іншої спеціальності. Школярі, маючи схильність до діяльності, яка в певний час не вважається гідно оплачуваною, рідко отримують підтримку та заохочення від старших, що є необхідним у цей період. Натомість вони обирають “шлях меншого опору”. Тут насамперед проявляються батьківські страхи перед безгрошів’ям, а також неможливість спробувати себе в практичній діяльності. Наша освіта є теоретичною. Вона не готує до реального життя, а вчить вчитися. Це проблема системна, її неможливо вирішити за місяць до вступу. Важливо вчителям і батькам спостерігати за дітьми та прислухатися до них, підтримувати ініціативу, навіть якщо дитина робить помилковий, на їхню думку, вибір, дозволити, зрештою, зробити власні помилки та набути власного досвіду.

– Чи можна спрогнозувати подальші долі тих, які самостійно вибрали одну професію і пішли навчатись туди? Що чекає на дітей, на яких “тиснули батьки” і які здійснюють їхню мрію?
– Ніколи не  пізно змінити свій вибір, здобути додаткову освіту чи докорінно змінити сферу діяльності. Сучасний світ настільки динамічний, що гнучкість є лише перевагою. Якщо дитина не пішла за покликанням, а послухалася батьків і змогла пристосуватись або навіть змінити місце навчання вже самостійно, то це лише додає їй сміливості та відчуття контролю за власним життям. 

– Як відбиваються батьківські комплекси, нереалізованість у професійному становленні їхніх дітей?
– Часто помилкою батьків є спроба реалізуватись або прожити своє життя посередництвом своїх дітей. Необхідно пам’ятати, що дитина від моменту свого народження є окремою особистістю, яка потребує батьківської опіки і допомоги, а не тотального контролю. Відколи дитина навчилася ходити, їй слід дозволяти обирати шлях самостійно (чи це стосується дрібних побутових речей, чи глобальних – нема значення). Якщо школяр знатиме, що саме він відповідальний за своє майбутнє, то робитиме вибір усвідомленіше та відповідальніше, а батькам слід набратися мужності і терпіння, адже ніхто з нас не застрахований від помилок.


Телефони гарячих ліній для вступників:

Міносвіти і науки – (044) 481-32-15, 096-444-30-86 (тут надають консультації з питань вступу до вишів і обіцяють реагувати  на можливі факти порушення законодавства про вищу освіту);
Львівська ОДА – (032) 235-44-35 (щодо вступу у виші); (032) 276-45-63 (щодо вступу у професійно-технічні навчальні заклади);
Громадянська мережа ОПОРА – 098-844-29-65 (відкрита для дзвінків щодня з 10.00 до 18.00).

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.6817 / 4.27MB / SQL:{query_count}