Диплом є. А що далі?

Що чекає після випускного на людину з вищою освітою з дипломом у руках? Яка перспектива праці? Які настрої вчорашнього студента і яку зарплатню бажають отримувати юні магістри чи спеціалісти?

Літо – час, коли вищі навчальні заклади відпускають своїх студентів у самостійне життя, вручивши їм дипломи. Перед головними корпусами університетів Львова камери фіксують групи людей у мантіях із документами в руках. Випускники безмежно радіють. Дехто похапцем втирає сльози, хтось разом із батьками та родиною святкує цей день, а інші фотографуються з одногрупниками й улюбленими викладачами. Декому навіть щастить зробити “селфі” з деканом! 
Пластикова картка і паперовий додаток стають доказом того, що університет випустив у світ нового фахівця. Проте що чекає після випускного на людину з вищою освітою з дипломом у руках? Яка перспектива праці? Які настрої вчорашнього студента і яку зарплатню бажають отримувати юні магістри чи спеціалісти?

Перспектива тандему “випускник – диплом”

Найбільш популярний факультет в українських ВНЗ – юридичний, і навколо юриспруденції ажіотаж триває не один рік. Однак на ринку праці тисячі фахівців, які потребують місця роботи.
Анна Чуплак, магістр Франкового університету юридичного факультету спеціальності правознавство (нотаріат), зізнається, що п’ять років тому самостійно  зробила вибір майбутнього фаху. Дівчина планує працювати за спеціальністю. Хоча вона бачить невеликі перспективи, все-таки надій не полишає. Якщо потрібної роботи не знайдеться – виїде за кордон. Каже, що конкретних спроб працевлаштування не було, тільки пошуки. “Усім потрібен досвід. А де його взяти, якщо ти лише завершив навчання?” – нарікає вона.
Ще один випускник юридичного факультету того ж університету Максим Полохайло також планує працювати за спеціальністю, але першочергово здобуватиме другу вищу освіту чи завершуватиме навчання у Варшаві. Він бачить перспективи для подальшої праці: “Є різні вакансії в судах, Мін’юсті. Спроб ще не було, але під час навчання у ВНЗ працював на старших курсах за спеціальністю”.
Факультети журналістики мало поступаються за популярністю і кількістю охочих абітурієнтів зазначеному вище юридичному факультету, однак проблеми у випускників однакові. 
Ірина Матвіїшин, спеціаліст журналістики Франкового університету, ділиться, що ідею про журналістику підкинув тато: “Щось і не думала про цей факультет  спочатку, але одразу зрозуміла, що це моє. У майбутньому планую надалі бути журналістом, хоча інколи мене захоплюють різні громадські ініціативи та організації. Хочу щось змінювати!” 
Дівчина кілька разів стажувалась у ЗМІ. Одне з найпродуктивніших і найважливіших стажувань для неї – у київській англомовній газеті Kyiv Post. Ірина хоче і в подальшому розповідати іноземцям про Україну, але необов’язково в цій газеті.
Олена Волосянська, спеціаліст Львівської державної фінансової академії (фінанси і кредит), зізнається, що на виборі професії настояли батьки. Проте випускниця не шкодує, що свого часу прислухалася до їхньої думки. Планує працювати за спеціальністю. Хоча спроб ще не було, дівчина дізнавалася, що перспективи працевлаштування за дипломом мізерні.
Найбільша дилема – залишатися в Україні чи їхати за кордон. Сумно, що, найімовірніше, доведеться обрати останнє, щоб заробити хоч якісь гроші і використати отримані знання
Факультет іноземних мов (англійську філологію) Ірина Лазуркевич закінчила заочно у Львівському національному університеті імені Івана Франка – це її друга освіта. Роботи за спеціальністю англійського філолога чи педагога шукати не планує, проте певна: ці знання знадобляться в її основній професійній діяльності. “Не зайвим є підзаробіток. Сьогодні безліч охочих брати приватні уроки англійської мови. Знаю, що багато моїх однокурсників із заочного вже працюють або в садочках, або репетиторами. Для них закінчення вишу також не настільки стресовий і переломний момент”, – розповідає Ірина. 
Випускниця УКУ (магістерської програми з медіакомунікацій) Софія Кочмар задоволена, що в останньому семестрі в неї було двомісячне стажування. “Мене багато відпускали на різні стажування, підробіток, тому я не боюся, що не матиму роботи, як і всі мої одногрупники теж”, – розповіла дівчина.
Ліза Одінцова закінчила факультет іноземних мов (українсько-німецький переклад) університету  імені Івана Франка. Вона зазначила: “Мені дуже пощастило, адже батьки мої не розуміють, як можна примушувати дитину вчитися не там, де вона хоче. Тому вибір професії був моїм власним. Зараз, після закінчення університету, на жаль, розчарувалась у своїй професії”. 
“Перекладач” – звучить гордо, а насправді це дуже низькооплачувана робота. Проте шукатиму місце праці, яке так чи інакше  пов’язане з мовами. Що стосується співбесід, то була достатня кількість відмов і пропозицій. Проте відмови я чую там, де хотіла б працювати, а пропозиції там, де я їх не розглядаю. Причини відмов різні: немає знайомств, недостатні знання комп’ютера... Одні навіть сказали, що занадто хороші знання, тому бояться, що втечу через місяць, отже, змушені відмовити”.
Ліна Мовчан – спеціаліст менеджменту НУ “Львівська політехніка”. Професію і ВНЗ обрала ще коли була за шкільною партою – в 10 класі. “Менеджмент – одна з потрібних професій, тому  всіма силами намагатимуся знайти роботу. Якщо не буде  потрібної – спробую знайти хоча б якусь, щоб у свої 22 не жити на батьківські гроші. Але не зупинятимусь і далі шукатиму “потрібну”!  – розповіла дівчина. –  Спроб у пошуках роботи не було, оскільки цього літа ще хочу канікул”.

Заробітна плата: сподівання та реалії 

Мабуть, кожен студент  плекав надію, що після п’ятого курсу матиме все, чого душа забажає, що престижна спеціальність забезпечить відповідну роботу, а слідом підуть солідна зарплата і такі ж доходи. Сподівання щодо зарплати у студентів до часу отримання диплома стають дедалі приземленішими. Батьки десятки тисяч гривень витрачали на платну освіту для своїх дітей, а потім ті або у тривалих пошуках роботи, де ще працює стара схема “купити” місце праці, або отримують такі зарплатні, що не виправдають витрат на навчання.
Вартість навчання у Франковому університеті на юридичному факультеті й факультеті  міжнародних відносин – 18 100 грн, а середня заробітна плата випускника – 2000 – 3000 грн, оскільки особа без досвіду роботи не може одразу стати старшим юристом. Економічний факультет має різну вартість освіти – від 7700 до 11 300, а от зарплати такі ж, як у початківців-юристів. На львівському ринку праці це середня зарплата чи не для всіх професій. 
Випускники юридичного факультету назвали різні суми, які вони хотіли б отримувати після закінчення університету. На думку Анни, зарплата повинна бути приблизно 3000 грн, “щоб хоч якось мінімально самостійно давати собі раду в житті”. Дівчина зазначає, що вчилася на платному. Кошти, які витратили, не повернуться, тому не розраховує відробити всі гроші. Колезі Максиму вистачило б “для початку близько 5000 гривень”. 
Випускниця факультету журналістики Франкового університету наразі про зарплатню не думала: “Якось це для мене не надто важливо, доки я у Львові. Гроші потрібні всім, але вони для мене не пріоритет. Головне – працювати. Спочатку згідна й на тисячу гривень”.
Спеціаліст із фінансової академії сподівається отримувати принаймні 3000 грн. Перекладач Ліза розповідає: коли починала тільки пошуки роботи, амбіції в неї були дуже високими – менше ніж за 6000 грн вона навіть іти не хотіла. Після співбесід її “апетити” зменшилися, проте досі вважає, що нема сенсу йти в офіс за 3000 грн, бо з сьогоднішніми цінами на таку зарплату тяжко буде вижити, не те що жити.
Магістр УКУ має також свої погляди на питання заробітної плати: “Я вже стажуюсь на телеканалі. На жаль, мені не обіцяють високої зарплати. Я об’єктивно вважаю, що моя робота дорожче коштує. Але, на щастя, усі мої колеги мають ті ж  цінності, що і я, тому мені тут добре для початку”.
Випускниця Львівської політехніки жартує, що зарплату їй хотілось би зразу мільйони, але наразі  вистачить мінімум 3000 грн. 
Виходить, молодий фахівець у середньому готовий працювати за 3000 грн у місяць. Але чи спроможний львівський ринок знайти місця праці й забезпечити таку зарплату? Ця проблема породжує відтік львівської молоді до столиці або ж за кордон. Диспропорція заробітної плати стала чи не найактуальнішим питанням, оскільки люди з однаковою спеціальністю, але на різних локаціях отримують різні зарплати.  

Львівська молодь із вищою освітою. Настрої

Випускники офіційно закінчили університети, але виникло так багато питань і проблем. З фотографій на тлі вишів виглядають тисячі людей у мантіях, у яких поряд зі щастям, піднесенням і гордістю підкралися й інші відчуття.
Магістри юридичного факультету сподіваються на краще. У доброму настрої перебуває Максим і має надії на ліпше майбутнє.  “Чесно кажучи, завершивши навчання, відчуваєш пустоту, тому що не знаєш, де починати шукати роботу. Ніхто тебе не скеровує, не допомагає і не бажає брати на роботу без досвіду. Дуже важко самому собі допомогти, але вірю, що все реально”, – позитивно підсумовує Анна.
Усім потрібен досвід. А де його взяти, якщо ти лише завершив навчання?
 Поділяє емоції випускниця менеджменту Львівської політехніки: “Якась така пустота стала всередині. Я звикла до графіка, що в нас постійно якесь навантаження: чи то курсова, чи розрахункова… Навіть коли йдеш на канікули, все одно розумієш, що це тільки на деякий час, а буквально через місяць-два знову починаються заняття, чекання викладачів під кафедрами, недоспані ночі… А тут якась пустота. Розумію, що все, дійсно кінець, але не можу сказати, що щаслива…”
Спеціаліст Львівської фінансової академії панікує, оскільки не знає, що повинна робити найперше, до чого братись і з якого кінця. 
Ірина, спеціаліст журналістики, чекає на свій диплом, аби податися на різні програми з навчання та стажування. На майбутнє ж вона запаслась оптимізмом: “Після закінчення університету головне – не зачерствіти, рухатись і розвиватися, доки є змога. Я шукаю різні програми, хочу спілкуватися з важливими людьми, подорожувати світом”.
Навчаючись на другому курсі, шукати варіанти учнем, помічником, наприклад, менеджера чи клерком для юриста
Перед магістром-перекладачем Лізою виникла “найбільша дилема – залишатися в Україні чи їхати за кордон. Сумно, що, найімовірніше, доведеться обрати останнє, щоб заробити хоч якісь гроші і використати ті знання, що в мене є”.
Усі емоції молодих людей можна зрозуміти. Вони вийшли фактично після п’яти років тепличних умов у зовсім інший світ. Комусь скажуть, аби забули про все, чого навчились у ВНЗ, хтось змінить професію, дехто роками отримуватиме мізер, комусь усе-таки вдасться гідно прилаштуватися з дипломом. Попри те, що стабільності нема, молодь усе ще береже амбіції, бажання працювати й мінімальний оптимізм стосовно працевлаштування.  

Проблеми досвіду, ринку праці, трендових професій: думки експертів

Олег Рісний, директор Львівського міського центру зайнятості, стверджує, що найбільші проблеми з працевлаштуванням мають випускники з освітою менеджерів, економістів, юристів. 75% осіб не можуть знайти роботу саме з цих професій, “важко також людям у банківській сфері”.  Водночас є сотні вакансій, де потребують людей із професійно-технічною освітою. Бракує слюсарів, столярів, механіків, токарів… 
“Люди з дипломом чи люди-фахівці?” – таке актуальне питання ставить Олег Рісний. Розповідає, що заклади, які дають освіту, не дають її фактично, а володіння дипломом престижного ВНЗ не дає гарантій стосовно навиків і вмінь випускника. 
Проблему досвіду в питанні працевлаштування випускників, на думку директора центру зайнятості, можна вирішити ще за студентства, наприклад, поєднувати під час навчального процесу теорію і практику завдяки стажуванням, де можна набиратися досвіду, робити спроби працювати у групах, а також на волонтерських засадах. 
Віктор Борщевський, доктор економічних наук, пропонує вирішити проб­лему досвіду так: “Навчаючись на другому курсі, шукати варіанти учнем, помічником, наприклад, менеджера чи клерком для юриста. Були люди, які казали, що готові доплачувати, щоб лише мати змогу працювати помічником серйозного хорошого менеджера. Тут не треба приходити і просити одразу 10 тисяч доларів зарплатні. З другого курсу потихеньку це все робити. І в більшості випадках у деканатах ідуть назустріч таким студентам. Досвіду можна набратися тільки таким чином”.

Щодо тенденції “є гроші – є робота, нема грошей – нема роботи” і шляхів її ліквідації доктор економічних наук веде мову про корупційну складову і про якість роботи. Наполегливість і навички все ж зуміють відчинити двері роботодавців, переконаний він.  
Також експерт звертає увагу на те, аби обрати спеціальність, яка буде затребувана після навчання. Варто аналізувати ринок за допомогою інерційної моделі – попиту на спеціалізації, які будуть популярні через 5-7 років. А те, що люди обирають професію, де треба платити (починаючи від того, що дитина на платному навчанні, а згодом ще й купують роботу), то доктор економічних наук пояснює це проблемою батьків, які готові платити й купувати дипломи (їхня схема – запхати дитину на престижний факультет).
Питання ринку праці має свої нюанси. Віктор Борщевський говорить про хвилю інженерної спеціальності, але не може спрогнозувати, скільки вона буде трендом: “До цього часу була хвиля IТ-технологій. Але завжди бракує сильних менеджерів. І тут уже питання якості освіти, оскільки люди у світі тільки в 30 років починають вчитися на менеджерів. А в нас у 22 вже менеджер?” Економіст стверджує, що для менеджерів потрібен життєвий досвід. Стосовно гуманітарної освіти, то вона, на думку експерта, залежить від проблем цінностей, моралі, культури, проте в підсумку маємо, що добрі гуманітарії також у дефіциті. 
У дефіциті й попиті завжди будуть фахівці, а не люди з дипломами.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.5654 / 4.22MB / SQL:{query_count}