Мобілізація: як вона триває на Львівщині

Андрій Корнат, заступник голови Львівської ОДА, – про соціальні виклики, державні важелі впливу, мобілізацію та контроль громади

фото: Андрій Польовий
Відучора в Україні стартувала шоста хвиля мобілізації. Особлива потреба у спеціалістах для комплектування високомобільних десантних військ, розвідки, механізованих і танкових підрозділів, а також у фахівцях ремонтних спеціальностей, водіях і військових інженерах.
Планують, що до шостої хвилі мобілізації в рівних пропорціях потраплять як військовозобов’язані, які мають досвід військової служби, так і ті, що досі не служили. 
Завдання цієї черги мобілізації – забезпечити повну ротацію військовослужбовців, яких призвали під час третьої хвилі, та підтримати Збройні сили України на високому рівні бойової готовності, інформує прес-служба Генерального штабу Збройних сил України. 
Усіх військово­зобо­в’я­за­них призивають до навча­льних установ, де вони проходитимуть підготовку за фахом. Лише після цього їх направлять до військових частин, звідки після бойового злагодження вони вирушать у зону АТО. Нині в Генштабі створюють електронний державний реєстр військовозобов’язаних і призовників. Для цього використовують дані фіскальної, міграційної та прикордонної служб, а також базу виборців України  – це дасть змогу реально оцінити обсяги мобілізаційних ресурсів країни і на 90% виключити можливість ухилення від служби. 
Водночас триває робота з посилення відповідальності за ухилення від мобілізації. Під час шостої хвилі до війська із Львівщини планують мобілізувати близько двох тисяч осіб. Воєнкоми зазначають, що ця хвиля нічим кардинально не різнитиметься від попередніх, хіба вручатимуть повістки через підприємства, на різноманітних засіданнях і зібраннях. 
Зупиняти водіїв на дорозі, запевняють військові, поки не планують. Вони також зазначають: повістка зовсім не означає, що людину одразу забирають до війська чи відправляють у зону АТО. Передусім військ­комати уточнюють дані. 
Вже рік в Україні мобілізовують до війська. Стільки ж на сході країни триває збройний конфлікт. Однак кожна нова хвиля мобілізації несе зі собою нові виклики. Про них “Пошті” розповів заступник голови Львівської ОДА Андрій Корнат.

Із революції на війну 

– На посаді заступника очільника Львівщини ви з початку червня. Чи встигли освоїтись?
– У 2014 році Револю­ція Гідності змушена була згорнутися. Коли вона припинилася, коли Віктор Федорович утік, коли прийшли до влади чиновники демократичні і ми обрали свого Президента, я зрозумів, що мені потрібно буде повертатись у владу. Був у ній за попередньої демократичної влади, за Віктора Ющенка. Зрозуміло, що за часів Віктора Януковича, коли клептократія панувала в Україні, для мене в ній місця не було. 
До держслужби ніколи не ставився як до системи, в якій можу працевлаштуватися, ніколи не дивився на неї  як на якусь статусну річ або змогу заробити. Для мене держслужба завжди була інструментом. Маю сформований світогляд і цінності, які декларую та яких дотримуюся. 
Ми досягнули ефекту в революції. 22 листопада 2013 року ініціював спільно з головою облради і громадськістю створення Комітету національного спротиву. Тоді Штаб національного спротиву у Львівській області був першим в Україні. Завдання його було досить просте – мобілізація людей на захист наших цінностей і нашого європейського майбутнього. 
– Тоді ви робили одне. Нині ж посада ставить перед вами нові завдання та виклики. Які саме? Тепер ви як держслужбовець маєте інші важелі впливу, інші можливості...
– Із травня 2014 року ми прийняли рішення, що стосувалися переформатування нашої діяльності на військовий стан, почали створювати Центри забезпечення військових, Центри підтримки Збройних сил України, Центри допомоги учасникам збройного конфлікту на сході України. Тобто цей процес для мене вже з травня 2014 року – постійний процес роботи у волонтерському секторі, в якому ми спільно з Самообороною Львівщини, яку очолюють мої побратими, працюємо пліч-опліч. 
Є офіс на вулиці Шота Руставелі, 2, а також інші у Львівській області. Зараз таких понад 15. Перевезення касок, бронежилетів, станом на сьогодні 14 поїздка на схід України, понад 600 тонн допомоги, також адресна допомога сім’ям. Ми переформатували Центр відправлення людей на Майдан у Центр забезпечення військових…
До шостої хвилі мобілізації в рівних пропорціях потраплять як військовозобов’язані, які мають досвід військової служби, так і ті, що досі не служили
Радий змозі працювати в команді Олега Синютки. Впродовж цих двох тижнів, що я на посаді, ознайомився із завданнями та структурами, які їх виконують. Знаєте, нині держуправління як ніколи опирається на громадські середовища і громадський сектор. Це унікальна річ, коли громадськість і держслужбовці, фахівці в конкретних галузях працюють разом. 
Так, нині при Львівській обл­держадміністрації працює громадська рада, яка вже має відповідні галузеві підрозділи, що конкретно і профільно займаються різними питанням. Пригадую, у 2003 – 2004-ому громадськість почала включатись і усунулась. Сьогодні громада не усунулась – вона вимагає дій і контролює їх. Це моя мрія – працювати в таких умовах. Це дає більшу кількість важелів для вирішення проблем.
– Які вимоги до вас ставить громада?
– Пріоритети нині, коли йдеться про завдання, за якими я стежу і які уповноважений пильнувати, стосуються передусім мобілізації у Збройні сили України. Ви знаєте, що державні чинники, держоргани, Президент України ставлять чіткі завдання. 
На сході України вже рік воюють наші хлопці, мобілізовані у Збройні сили. Тепер їх би мали демобілізувати, і громадськість починає хвилюватися. Рік минув, а ми не можемо побачити своїх рідних, близьких, батька, сина, чоловіка. Ідеться не тільки про чоловіче населення – не можуть повернутись і мобілізовані жінки. 
Є серед військових люди з мотивом добровольця, які готові й надалі бути в Збройних силах України, але є такі, що потребують відпочинку, а повернутися не можуть, бо тоді доведеться відкрити шлюзи для сепаратистів, прийдуть “зелені чоловічки”, які робитимуть свою корозійну роботу (прогризатимуть, відгризатимуть), чинитимуть так, як із Кримом. Маємо бути там, на посту. Це наше чергування! 

Мобілізаційні труднощі

– Як проходила ця хвиля мобілізації? Які були основні труднощі?
– На жаль, нині законодавче поле України має пробоїни. Ми (говоритиму як держслужбовець) не можемо ефективно забезпечити виконання тих завдань, які перед нами стоять. Чому? Бо законодавче поле дотепер залишається радянським, яке діяло в системі абсолютної тоталітарної влади і контролю. Людина не могла собі навіть у думці дозволити не піти в збройні сили. За демократичних умов, які склалися в Україні нині, ця система не діє. 
Ми недовиконуємо завдання, які перед нами стоять, тож перед нами з’являються матері та жінки, які вимагають повернути їм чоловіків. Рік минув, а вони не можуть вернутися. Це, звичайно, проблема законодавчого поля. Її треба вирішувати! Держава має зробити це якнайшвидше, зважаючи на війну та бажання жити по-новому і краще. Швидко перебудувати законодавче поле – дуже складний процес, тим паче, реформи йдуть, а органи законодавчої влади, передусім Верховної Ради, нині дивляться з прицілом на майбутні вибори…  Зрозуміло, що ці болючі питання чомусь  просто зникають із поля зору. 
– Кажете, не виконуємо завдань із мобілізації. Про що саме йдеться? 
– Завершилася п’ята хвиля мобілізації. Це означає, що ми мали би  замінили людей на сході. Але не вийде так, уже кажу. У нас нема достатньої кількості людей, аби замінити військових, що зараз на сході. 
– Говорять про 60% виконання мобілізаційного плану на Львівщині. Чи це правда?
– На Львівщині до війська призвали майже 75% від запланованої кількості.
Під час шостої хвилі мобілізації до війська з Львівщини планують мобілізувати близько двох тисяч осіб
– Мобілізації не припинили, розпочинається шоста її хвиля…
– Я переконаний у тому, що буде наступна хвиля мобілізації, бо ми змушені виконати завдання, яке перед нами стоїть. Якщо маємо 10 ти­сяч хлопців на сході України, то тих 10 тисяч треба замінити іншими десятьма...
У першу і другу хвилі мобілізації були інші результати. Далі ж почалися негаразди. Я вже казав, що є проблеми із законодавчим полем, яке дозволяє ухилятися від призову. Органи виконавчої влади включають різні механізми впливу, але насправді це діє так собі. 
За радянських часів кожна людина мала бути обов’язково прописана за місцем навіть тимчасового перебування. Якщо більше трьох днів вона перебувала за тимчасовою пропискою, мала сповістити про своє місце проживання у військ­комат. Нині громадянин не зобов’язаний ніде прописуватись… Уявіть собі, що в системі мобілізації цей чинник прописки відіграє ключову роль, а сьогодні його нема.
Зрозуміло, що за таких умов уся система починає руйнуватися. Я б не дуже хотів говорити про це, але мотивація падає. Ми не маємо там, на сході, кістками лягти. Мусимо підмінити хлопців і дівчат, які відчергували там рік. Треба розуміти: якщо відмовляємося від цього, ухиляючись від мобілізації, може, нам треба всіх звідти забрати? Це чесно. Заберімо зі сходу України всі наші війська!.. Де тоді будуватимемо захист? 
Може, Львів оточимо? Нас вистачить? Може, окремо захищатимемо власний дім, власну хату, зробимо окоп?..

Держава – механізм примусу

– Знаєте, часто з розмов із військовими, які повернулися з АТО, чути, що держава про них не дбає і намагається дотримати на війні доти, доки вони не загинуть. Мовляв, не буде людей – не буде проблем. Ті люди, які повертаються з війни, кажуть, що не відчувають підтримки, часто не можуть знайти роботи, забезпечити сім’ю, соціалізуватись у мирному середовищі. Це новий соціальний виклик.
Можливо, якби його вдалося подолати, більше було б добровольців, люди відчували б гідний тил, а не жили думками та хвилюваннями про родину? Проблеми військових, які виникають нині, своєрідний “стоп”. Чоловіки не завжди готові жертвувати добробутом своїх рідних і будь-що хочуть їх оберігати. Хлопці, які повертаються з війни, кожен зі своїми травмами та болем, відчувають себе непотрібними. Можливо, якби військові знали, що є достойне матеріальне забезпечення і соціальна підтримка, що життя далі буде, то, можливо, інші настрої були б? 
– Я з вами погоджуюся. Про це говорить і громадськість, і кожен у себе вдома. Є багато нереалізованих сподівань. Ми звикли: якщо держава бере нашого сина до армії, завтра вона ж має вирішити питання, пов’язані з потребами того, хто повернувся звідти. Це логічно. Але подекуди очікування, які ставимо перед державою, завищені. Треба розуміти, що державу нам залишили таку, яку залишили. Нині намагаємося змінювати багато речей. 
– Для військових це не пояснення...
– Правильно… У нас точиться війна, переживаємо спільний біль, втрачаємо рідних і близьких. Виглядає так, наче живемо в сім’ї та обороняємося від злих сусідів. Почали брати автомат у руки, стріляти, але ще маємо їсти наготувати, дітей виховати і багато іншого зробити... Не все одразу! Не вистачає часу. І не на все, якщо об’єктивно, є можливість. 
Нині мобілізовуємо людей у Збройні сили України (це роблять військкомати). Виявляється, що в них або облік громадян повністю не відповідає реальній ситуації, або командира чи офіцера, який почав займатися мобілізацією, раптово мобілізовують, бо бракує командирів у військовій частині. Так втрачається напрацьований механізм. Це все виглядає дещо незлагоджено. Маємо водночас декілька викликів, які стараємося долати. Наскільки нам це вдається, судять люди. Їх оцінка правильна.

фото: image.tsn.ua

Воєнком із Закарпаття розповідає мені, що великі етнічні групи угорців і румунів протистоять мобілізації. У деяких селах навіть настоятелі церков агітують не йти у Збройні сили, не захищати Україну. Ніби ніхто й не позбавляє змоги говорити те, що думаєш, бо ми ж у демократичних умовах живемо, та це створює хвилю демотивації. Ми не є монолітними. Це складні виклики. 
– Що знаєте про забезпечення армії? Напевне, чули, що далеко не всі хлопці, які проходять навчання на Яворівському полігоні, мають належну амуніцію?..
– Я не просто чув – я бачу, бо також їжджу на схід України, на Яворівський полігон. Можливо, завтра матиму більше повноважень і зможу впливати на це. Хоча вже йдуть розмови серед голів районних рад і голів районних адміністрацій у Львівській області про те, що, напевно, треба закладати в місцевому бюджеті кошти для того, щоби одягнути наших хлопців тоді, коли їх мобілізовують у Збройні сили України. Можливо, закладемо це в бюджет наступного року або якщо змінюватимемо цьогорічний. Я бачу, що армія декларує, що все гаразд. Коли приїжджаю, то  все не зовсім так. Я шукаю рішення як громадянин і як людина, у якої сьогодні племінники, рідні та близькі у Збройних силах. 
Зараз це має робити громада. У нас дух самоорганізації мусить бути на високому рівні! Чинники державні нині не можуть справдити тих сподівань, які покладає на них суспільство. Держслужбовці обмежені законодавчим полем і своїми функціональними обов’язками. Якщо приходить правоохоронець до когось, йому відчиняють двері, він вручає повістку, а людина її не бере, то він нічого не може зробити, бо нема механізму.
– Ви постійно апелюєте до системи примусу. Можливо, нікого не варто було б примушувати йти у військо, якби були вироблені механізми соціальної підтримки військових і їхніх сімей?
– Є два боки медалі. Я з вами погоджуюсь: якби була влагоджена державна система, можливо, була б вища мотивація. Є люди, які мають інші цінності й інші політичні погляди, ідеї. Держава повинна забезпечити рівні умови для всіх. Неважливо, що ти не підтримуєш ідеї тієї чи іншої. Ми живемо на цій землі і маємо її захищати. 
Всі мають зобов’язання перед державою, країною, народом. Треба захищати! Це очевидно. Завтра, коли окупант прийде сюди, він не ділитиме нас на комуністів і націоналістів. Він усіх винищуватиме.
У першу і другу хвилі мобілізації  були кращі результати, далі ж почалися негаразди. Є проблеми із законодавчим полем, яке дозволяє ухилятися від призову
У цьому випадку держава має свою функцію виконати досконало і знайти механізми, які вносять зобов’язуючий характер. Держава, з точки зоу політології, це система примусу. 75% виконання мобілізаційного плану за час п’ятої хвилі... Ці мобілізовані люди не втратили почуття обов’язку. За таких умов, навіть якщо важкими зусиллями ми знайшли людину і переконали її, певна мотивація все ж є.
Стратегією сьогоднішнього дня є цей соціальний блок проблем військових: і зайнятість, і соцдопомоги, і вирішення питання з житлом для учасників АТО і їхніх сімей. Управління соцзахисту вирішує ці питання. Думаю, найближчим часом у нас буде чим порадувати такі сім’ї. 
– Нагадайте, куди можуть звертатися воїни АТО і їхні сім’ї по допомогу? 
– У нас є “єдине вікно” для учасників АТО, що функціонує на базі госпіталю у Винниках. Також можна звертатись у будь-який відділ соціального захисту.
Зараз понад 10 тисяч осіб із Львівщини є в зоні конфлікту. Неправильно, коли там – 10 тисяч осіб, яких треба демобілізувати і повернути сюди, а ми повертаємо сім тисяч або шість, а три мають там бивнем сидіти. 
Не має значення аргумент, до прикладу, що людині 65 років. Якщо 65 років, друже, то маєш синів або онуків. Покажи приклад для свого сина! Зараз не ведуть активних військових дій. Ми не наступаємо – ми просто чергуємо там. Я вважаю, що не можна ховатися тут. Там є бліндажі. Якщо маємо аргумент сили, то іншим аргументом, окрім сили, він не б’ється. Усіх 10 тисяч військових мають демобілізувати в серпні.
– Що знаєте про оплату праці військових? Чи нема проблем бодай із цим?
– Є проблеми. Зустрівся із хлопцями з передової, кажуть, затримки є.
Розмовляла Вікторія Савіцька
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9472 / 4.53MB / SQL:{query_count}