Без серпів та молотів

“Пошта” дізналась, чи залишились у Львові залишки радянського минулого та чи варто їх прибирати

фото: Андрій Польовий
У Львові, як і у більшості міст країни, замислилися над тим, як же позбавлятимуться комуністичного минулого, залишки якого, намертво застрягли на стінах будинків, застигли у пам’ятниках, чи проявились у назвах вулиць. 
Хоч нині мало хто пам’ятає, що була у Львові вулиця Атеїстів, вулиця Колгоспна, проспект Свободи двадцять років тому був проспектом Леніна, а Личаківська – вулицею Леніна, затишна Староєврейська називалася іменем воєначальника Червоної армії Фрунзе. Були в місті вулиці Клари Цеткін, 17 Вересня, Першого травня, Енгельса, Кутузова, Ватутіна, була вулиця Жовтнева і Жовтневий проїзд, і багато інших. Нині їх непросто пригадати навіть старшому поколінню, а молоді й поготів… 
Львів за 23 роки незалежності України зумів позбавитись комуністичного минулого настільки, що нині, коли у країні визрів закон декомунізації, аби знайти те, що за законом підлягає ліквідації, треба добре пошукати.  

Комунізм та нацизм поза законом

Цього року символічно у Чистий четвер, 9 квітня, Верховна Рада ухвалила закон про заборону пропаганди комуністичного й нацистського режимів в Україні. Ним заборонено прославляти комунізм, публічно заперечувати злочинний характер комуністичного й нацистського режимів, використовувати символіку відповідних партій і популяризувати їхніх героїв.
У зв’язку з цим законом належить перейменувати вулиці й населені пункти, названі на честь представників комуністичного режиму – героїв радянського минулого. Також із публічного простору має бути вилучено символіку СРСР і нацистської Німеччини. 
Того ж дня Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає відкриття архівів репресивних органів комуністичного режиму. Парламент визнав організаціями, які боролися за незалежність України у ХХ сторіччі, Союз визволення України, УСС, УНР, Гетьманат, ЗУНР, партизанські й повстанські загони Наддніпрянщини, Карпатську Січ, УПА, ОУН, Сойм Карпатської України, Українську Гельсінську спілку тощо.
Належить перейменувати вулиці й населені пункти, названі на честь представників комуністичного режиму – героїв радянського минулого. Також із публічного простору має бути вилучено символіку СРСР і нацистської Німеччини
А ще, Верховна Рада тоді ухвалила закон, який передбачає замість використання щодо подій 1939-1945 років терміна “Велика Вітчизняна війна” вживання терміна “Друга світова війна”. Цим законом 8 травня оголошено Днем пам’яті й примирення на честь усіх жертв Другої світової війни, а 9 травня – Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Нині закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” Президентом ще не підписаний, та політологи й політики кажуть, що це – справа часу. 
Відтак у багатьох містах країни почали підраховувати, скільки коштуватиме декомунізація, які вулиці перейменують, які пам’ятники знесуть, звідки познімають чи зіб’ють п’ятикутні зірки, серпи, молоти й іншу комуністичну символіку. У Львові у порівнянні із Дніпропетровськом, до прикладу, де досі центральна вулиця носить назву Карла Маркса, роботи залишилось зовсім небагато. Нині ж львівська еліта дискутує, що варто рухати, а що можна залишити як музейний експонат, як пам’ятку… 

Зірки на фасадах, російське у назвах

Як розповів “Пошті” Ілько Лемко, історик та львовознавець, у Львові ще є багато радянського, комуністичного, але в якому контексті варто проводити цю декомунізацію, поки не знає ніхто. 
“Насправді, треба виконувати закон, а він поки не прописаний, неконкретний, буде ще багато поправок. Торік перед першим своїм 9 травням на посаді Президента України Петро Порошенко злякався підписувати цей закон. А там має бути чітко вказано, до прикладу, якщо це якась пам’ятка  культури чи мистецтва, то вона не підпадає під демонтаж... Треба, щоб усе було конкретно. Ось на вул. Гнатюка на будівлі є серпи, молоти, зірки. Можна підняти кран і позбивати їх, але питання: потрібно це, чи ні”, – розповідає Ілько Лемко. 
Зі слів історика, у Львові залишилися ще і “совдепівські” вулиці, наприклад, вулиця генерала Карбишева, що на Новому Львові. “Це герой Радянського Союзу, радянський генерал, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни, яку ми, до слова, не визнаємо, а називаємо Другою світовою. Люди в нас неуважні, тому й ці кілька вулиць залишились, не підпали під масове перейменування на початку незалежності. Це елементарний недогляд. 
Але чи багато львів’ян знають, хто той генерал Карбишев? Ну, може хтось знає, але ж є багато вулиць у Львові, названих російськими прізвищами, і це дуже різні люди. Я колись склав список вулиць, названих прізвищами діячів російської культури, у Львові їх – 26.  Наприклад, Лев Толстой був великим симпатиком України. Герцен співчував Україні, Некрасова (народився в м. Немирові Він­ницької області – “Пошта”) теж не назвеш антиукраїнським”, – каже Ілько Лемко.
В нас при міськраді є комісія з перейменувань вулиць. У перші роки незалежності близько 70% вулиць, а може й більше, перейменували. Цим займалась ця комісія. Тепер же існує мораторій на перейменування вулиць у Львові, нову назву можуть дати не більше, ніж одній за рік
Зі слів історика, у Львові було чимало радянських назв, але вони почали зникати зі здобуттям Україною незалежності. “В нас при міськраді є комісія з перейменувань вулиць. У перші роки незалежності близько 70% вулиць, а може й більше, перейменували. Цим займалась ця комісія. Тепер же існує мораторій на перейменування вулиць у Львові, нову назву можуть дати не більше, ніж одній за рік. Окрім назв вулиць, є ще й інші радянські символи, – каже історик. – Взяти хоча б Монумент Слави, що на вул. Стрийській, там є купа всіляких совєтських символів. Але зносити його зараз може трохи й нелогічно, хоча, думаю, дійде і до нього черга. Є ще такий барельєф із радянською символікою в Стрийському парку на одному з павільйонів. Він дуже цікавий, там зображений перший львівський тролейбус, заводи, така картинка минулого. Як на мене, його треба залишити, бо це цікава пам’ятка з радянського минулого”.
З його слів, оскільки поки закон не прописаний чітко, рано говорити про те, що точно буде заборонене, а що ні. До прикладу, та сама георгіївська стрічка. Вона є на двох радянських нагородах – це “Орден слави” і медаль “За перемогу над Німеччиною”.
“На цих відзнаках  справді є колорадські стрічки. Але якщо ця стрічка на старенькому ветерану, який служив, то ясно, що його ніхто бити не буде і зривати її з нього. Здебільшого декомунізація стосується сходу і Наддніпрянщини. В нас вона вже більш-менш проведена. Але, варто зазначити, що самі люди навіть у Львові й досі дуже “совкові”. І ті, хто більшу частину життя прожив у Союзі, і ті, хто народився вже за незалежної України. Це передається через батьків, учителів, з того дуже важко вибратись. Воно ще наздоганятиме нас через покоління”, – певен співрозмовник. 
Зі слів Ілька Лемка, не лише у Львові, але і в області ще залишаються пережитки радянського минулого. Так, колись совєти перейменували місто Кристинопіль на Червоноград. “Думаю, Червоноград варто перейменувати, як було. Там, звісно, є багато шахтарів, вони дещо “совкові” люди, але я думаю, що ця ідея пройде. Цим має займатись місцева влада”, – додає історик. 

Прощатись є з чим

У нашому місті, щоб зрозуміти, чим був комунізм і тоталітарна радянська система, достатньо піти у музей-тюрму на Лонцького. 
Історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий розповів “Пошті”, що залишків комуністичного минулого у Львові не так вже й багато. Прощатись з ним місто почало на початку 1990-х років, коли львів’яни знесли пам’ятник Леніну. Та суть закону про декомунізацію не лише у поваленні пам’ятників, збиванні зірок…
“Закони про декомунізацію, це не лише позбавлення наших вулиць старої топоніміки, або міст яскраво вираженої радянської атрибутики. Це також і багато чого іншого, зокрема, недопущення пропаганди радянського і нацистського тоталітаризмів. У такому разі на сторожі рецидивів мусить стояти громадськість і закон. Будь-який закон, будь-які ініціативи можна довести до абсурду. Але є здоровий глузд, є речі, прописані в законі, його потрібно уважно читати, – каже Руслан Забілий. 
– Є досвід інших країн, зокрема Литви, де пам’ятники Леніну зібрали в одному місці, в парку, це стало таким своєрідним музеєм. Крім того, деякі скульптурні групи радянських часів залишили через те, що вони виконані на високому рівні. Вони є нагадуванням про те, чим було радянське минуле, радянська влада. Зовсім інша конотація підводиться під такі пам’ятники. У певній мірі це є застереженням від рецидивів. Та це не означає, що низькопробні символи, пам’ятники, символічні знаки потрібно залишати”.
Дехто каже про надмірно високу вартість перейменування, що це дуже складний процес, що неймовірно дорого і важко виготовити нові таблички для вулиць. Є досвід перейменування багатьох вулиць у Києві, і це абсолютно безболісно, і не потребує багато коштів
Щодо Червонограда, про який всі одразу ж пригадали у контексті цих законів, співрозмовник каже, що не така то вже й радянська назва. “Звичайно, рішення мали б приймати громади міст. Але Червоноград напряму ніяк не пов’язаний з якоюсь радянською топонімікою, то не є ні Ленінград, ні місто імені Карла Маркса, ні Фрунзе…”, – каже Руслан Забілий.  
Також історик певен, що для того, аби декомунізаційні закони справді працювали, варто проводити роз’яснювальну роботу і щодо законів, і щодо конкретних випадків зносу чи перейменування. Аби під гарячу руку декомунізаторів не потрапив академік Сахаров, чи Лев Толстой, до прикладу. Також Руслан Забілий наголошує, що довкола закону багато міфів, надмірно міфологізують і вартість перейменувань… 
“Дехто каже про надмірно високу вартість перейменування, що це дуже складний процес, що неймовірно дорого і важко виготовити нові таблички для вулиць. Є досвід перейменування багатьох вулиць у Києві, і це абсолютно безболісно, і не потребує так багато коштів, як про це говорять”, – додав історик.
Володимир В’ятрович, історик, голова Українського інституту національної пам’яті
Я вважаю, що цей закон в Україні вже давно назрів. Певен, якби ми прийняли його раніше, то в України не було б багатьох проблем включно з тим, що ми маємо нині війну на сході.

Як свідчить досвід країн Cхідної Європи, чим швидше проводилась декомунізація, а ще у поєднанні із важливими економічними та політичними реформам, тим більше було можливостей у країни розвиватись, як нормальна демократична держава.

Думаю, що після того, як Президент підпише ці закони, те саме чекає і на Україну. Ми говоримо не тільки про те, що треба позбутись символіки, хоча це також важливо, бо ми живемо в оточенні тоталітарної символіки, яка формує уявлення і цінності суспільства. Робота має бути спрямована на масштабне поширення інформації про те, яким злочинним був комуністичний режим. І власне тому одним із нових законів також є закон про відкриття архівів КДБ, в яких міститься інформація про ці злочини.

Я бачу, що абсолютна більшість побоювань стосовно закону стосуються не його тексту, а міфів довкола нього. Хтось боїться, що закон буде обмежувати наукову дискусію, хоча там зазначено, що він її не торкнеться. Також говорять про визнання УПА героями, борцями за незалежність. Мовляв, це означатиме, що не можна буде говорити про якісь темні сторінки в історії цієї армії, бо за це передбачена кримінальна відповідальність, хоча насправді, звісно, такого в законі нема. Це є такі містифікації…

Я не бачу жодної загрози, яку б несли ці закони, я бачу, що вони несуть можливості, якими, на жаль, Україна не скористалася впродовж попередніх 23 років.
Гелена Пайонкевич, начальник юридичного управління Львівської міської ради
Я не політик, не політолог, не історик, дивлюсь на цей закон виключно з юридичного боку. У нас є мораторій на перейменування вулиць, адже будь-яка зміна назви вулиці тягне за собою незручності для людей, які на ній проживають, і для юридичних осіб, які мають місце реєстрації на цій вулиці. У Львові, є вулиця Карбишева, і ще декілька об’єктів, які підлягатимуть перейменуванню.

Коли закон набере чинності, ми будемо його виконувати. Щодо прийняття рішень стосовно перейменування вулиць та здійснення демонтажу пам’ятників, у законі написано, що, якщо таке рішення не приймається радою в тримісячний термін, його приймає міський, сільський, селищний голова, а якщо він цього не робить, то його приймає голова обласної державної адміністрації. А якщо й він цього не робить, то настають ті чи інші юридичні наслідки.

Але ніде немає процедури, як це має відбуватись, не вказано, хто має ініціювати те чи інше перейменування, чи дії стосовно того чи іншого пам’ятника, до прикладу. Думаю, що після набрання чинності законом ми внесемо певні зміни у наші рішення, які стосуються процедури перейменування вулиць з урахуванням цього закону.

В міській раді в комісії з перейменування вулиць є історики й політологи, я думаю, подібні рішення міськрада прийматиме максимально відкрито. Стосовно архітектури і радянської символіки, це питання складне. Треба по кожному об’єкту приймати конкретне рішення з врахуванням всіх умов.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1147 / 4.51MB / SQL:{query_count}