Чоловік на фронті, а сім’я… бідує

На Львівщині волонтери допомагають не лише бійцям, а й їх сім’ям, яким скрутно. “Пошта” довідалася, куди та за якою поміччю можна звертатися таким родинам

фото: mon.gov.ua
Майже рік триває війна на сході. Майже рік волонтери з допомогою небайдужих забезпечують військових, які захищають українців від агресорів. Та ресурси українців не безмежні. 
Сили вичерпуються, гаманці з кожним днем стають усе тонші. А стрибки курсу валют ще більше ускладнили й без того непросте фінансове становище українців, як результат – грошові коливання неабияка проблема і для волонтерів! 
Форму, амуніцію для військових, технічні засоби доводиться купувати за кордоном не за гривні, а за долари чи євро. Окрім того що волонтери забезпечують бійців необхідними речами, вони ще й до всього піклуються про сім’ї військових. 
У Львові створили центри забезпечення, центри волонтерства, де дружини, матері українських вояків можуть отримати різноманітну допомогу – від продуктів, засобів гігієни, одягу та взуття до психологічної допомоги та моральної підтримки. Бійці, які перебувають на фронті, кажуть, що їм спокійніше, коли знають, що про їхніх близьких також турбуються, ніхто їх у біді не залишає.

Гаманець порожніє

фото: facebook.com/lviv.samooborona
Зарплати на тому ж рівні, а ціни щодня “ростуть” як на дріжджах… І так хитке фінансове становище львів’ян погіршується з кожним днем. Динаміка росту цін торкнулася і комунальної сфери. 
Грошей тепер ледь вистачає, аби забезпечити власну сім’ю, а раніше можна було й на благочинність, на потреби військових виділити щось, скаржаться львів’яни.
“Кілька місяців тому, при­гадую, ледь не щотижня виймав з гаманця 100-200 гривень і жертвував на українську армію. Звісно, про те, аби заощадити, мова взагалі не йшла. Не думав, не хотів навіть припустити, що в державі ситуація може настільки погіршитися. Підрахував, що зароблених грошей не вистачить, щоб оплатити комуналку, купити якісь запаси продуктів та одночасно одягнути дітей. Про мене і дружину мова уже не йде...”, – розповів “Пошті” львів’янин Володимир
Натомість волонтери зазначають, що серед потреб військових є багато речей, які доводиться купувати за кордоном, оскільки в Україні їх або не виготовляють, або вони неякісні, а буває, що й навіть дорожчі. Зокрема йдеться про оптичні прилади, тепловізори, радіозв’язок та й зрештою про автомобілі. Потім же куплене треба доставити військовим у зону АТО. А тут  тобі і нові витрати, оскільки ціна на паливо зросла. 
До того ж через високий та нестабільний курс валют волонтери купують менше потрібних речей. Окрім фінансової кризи, люди страждають ще й від кризи психологічої, бо не мають  упевненості у майбутньому, світлому та мирному, не знають, чого чекати від завтрашнього дня.

Другий “фронт”: виживання сімей 

Та все ж волонтерам вдається допомагати не лише військовим, але й сім’ям бійців. “Волонтерством почала займатися ще торік улітку. Помітила, що люди до волонтерів більшою мірою звертаються за психологічною порадою та моральною підтримкою. Їм потрібно виговоритися, адже, коли бійця забирають в армію – в сім’ї забирають годувальника, то і військовий, і його рідні переживали шок.
фото: facebook.com/lviv.samooborona
Найважчою була, мабуть, перша хвиля мобілізації, тоді ніхто не знав чого чекати, куди забирають бійця, що там на сході відбувається. А з часом, коли вже частково змирилися, навчилися давати собі раду, багато сімей почали активно самі долучатися до волонтерської роботи. Саме тоді почали відкриватися невідомі факти їхнього життя, а точніше – виживання. Тоді-то ми і почали  більш суттєву допомогу надавати тим сім’ям”, – розповідає “Пошті” координатор напрямку допомоги сім’ям військових Народної Самооборони Львівщини Неля Васюта.
Згодом з’явилися благодійники, які хотіли взяти під свою опіку сім’ї військових. Вони взялися забезпечувати їх продуктами, медикаментами, одягом, навіть, коштами. Часто бувало, що благодійники допомагали анонімно.
Військові телефонують і розповідають, що вдома малі діти, а дружина не має можливості їм навіть смаколиків купити
“На початку львів’яни здавали кошти для поранених бійців. До мене постійно телефонували, приходили, приносили гроші, інколи доволі великі суми. Родинами збирали. Сусіди мої речі для дітей передавали. Така динаміка трималася до нового року, ще на різдвяні свята вдалося багато речей та продуктів зібрати. Після свят, коли загальноекономічна ситуація змінилася на негативну, динаміка пожертв впала… Натомість сімей військових побільшало”, – каже Неля Васюта.
Співрозмовниця розповідає, що почастішали дзвінки від військових з передової. “Хлопці дзвонять і просять, аби волонтери зв’язалися з їх дружинами, мовляв, жінки не наважуються самі попросити допомоги. А чоловік каже, що йому дуже важко там на фронті від того, що сім’я його живе у скруті. Йому волонтери привезли і цукерки, і солодощі. Кажуть з розпачем: “А в мене вдома двоє дітей. Дружина не має можливості їм смаколиків купити”. Або: “Я знаю, що в мене донечка без взуття зимового, бо жінка грошей не має”, – розповідає волонтерка.

Проблема №1 – житло

Багато сімей військових не мають свого даху над головою. Тож помешкання  доводиться винаймати, а це нині дуже дорого. 
“Є випадки, коли жінка каже, що хоче, аби чоловік поїхав в АТО і заробив грошей, бо не можуть заплатити за житло, картоплі навіть не мають за що купити… На жаль, таке життя, такі реалії. Є люди, які мають стареньких батьків, навіть хворих на рак. Тож усі зароблені кошти віддають на їхнє лікування. Історій є дуже багато.
За час волонтерської роботи  переконалася, як правило, завжди знайдеться той, хто допоможе. Але зараз  допомога суттєво зменшилася. Якщо раніше за тиждень було два-три дзвінки з пропозицією допомогти сім’ям, взяти їх під свою опіку, нині це один дзвінок у два тижні. Просять одну сім’ю, а раніше брали три-чотири. Навіть діаспора, яка раніше активно долучалася до допомоги, зараз збавила темпи…”, – каже Неля Васюта.
Волонтери просять приносити у Центри забезпечення засоби гігієни, дитяче харчування, овочі та консервацію
На днях волонтери Центрів забезпечення Народної Самооборони Львівщини  роздали продуктових кошиків більш ніж сотні сімей. Це були і рідні зниклих безвісти бійців, і тих, хто загинув, родичі важкопоранених бійців. А тим, хто не має змоги приїжджати на склади за допомогою, волонтери необхідне розвозять по домівках.
“Є в нас сім’ї з Яворівського району, з Бродів, зі Стрия та Трускавця. Є сім’ї загиблих, які регулярно отримують від волонтерів допомогу. Речі, звісно, не нові – секонд-хенд із-за кордону, або те, що люди у церкви приносять, у Центри забезпечення”, – розповідає волонтерка. 

Потреби сімей: від підгузок і до картоплі

фото: facebook.com/lviv.samooborona
Передусім волонтери просять приносити у Центри забезпечення засоби гігієни, дитяче харчування (каші, суміші), продукти, городину. Сім’ї, які живуть у Львові, не мають рідних у селі, потребують овочів, консервацію. 
“Дружина загиблого героя залишилася із двома дітками 4 і 6 рочків. Вона просила  консервацію, – каже волонтерка. – Просять інколи іграшки дитячі. Нещодавно роздали більше 600 підгузків. Ми зробили списки, розставили пріоритети, кому насамперед потрібно допомогти. Це сім’ї, де є маленькі діти”.
У Львові діють кілька Центрів забезпечення Народної Самооборони Львівщини, куди можна принести допомогу для сімей військових.
– на вул. Шота Руставелі, 2, тел.: 098-882-75-89;
– вул. Виговського, 29, тел.: 096-303-63-16;
– вул. Шевченка, 350-в, тел.: 098-322-08-77;
– вул. Володимира Великого, 40, тел: 096-012-21-02
– у м. Винники на вул. Шевченка, 5, тел.: 068-741-80-70.
Їх графік роботи: щобудня з 10.00 до 20.00; у суботу з 10.00 до 17.00. Тел.: 098-882-75-89.
Також діє Центр волонтерства Народної Самооборони Львівщини, де надають соціальний супровід, гуманітарну, психологічну та юридичну допомогу військовим, сім’ям учасників АТО і переселенцям із Криму та сходу країни. Центр діє на вул. Золотій, 17, тел.: 063-071-81-46.
За допомогою та необхідними речами, продуктами рідні військових можуть звернутися у Львові у Центр забезпечення на вул. Виговського, 29 та на вул. Золотій, 17.

Тримаймося купи!

На жаль, дружини військових часто впадають у депресію… Ще б пак! “Мій чоловік воює в зоні АТО уже впродовж 10 місяців. Розумію, наскільки важко пережити це. Бувають випадки, телефонує дружина, каже, що вона хвора, хворіють і діти, просить привезти їм ліки, продукти. Ми привозимо. Була ситуація, коли жінка залишила вдома дітей самих, пішла в аптеку, за той час дитина випила 20 таблеток”, – розповідає Неля Васюта. 
 
фото: facebook.com/lviv.samooborona 
Волонтери на свою роботу не скаржаться, мовляв, звикли, що виконують функції соціальних служб. Але певні, що так бути не повинно. 
“Я, як дружина військового, ходила до соціальних служб. Питала, чи маю право на якусь допомогу: матеріальну чи соціальну. І за весь час, що мій чоловік на фронті, мені один раз запропонували квиток у розважальний центр з дитиною. Жодної більше допомоги не було: ні моральної, ні  психологічної, ні зворотного контакту… Дитину ж доглядаю сама, а мало що могло зі мною трапитися. У нас в Центрі були непоодинокі ситуації, коли жінки замикались у собі такою мірою, що переставали доглядати не лише за собою, а й за дитиною”, – розповідає волонтерка.
У такій ситуації треба розкритися, відволіктися, абстрагуватися. Не потрібно допускати, аби страх та розпач взяв гору над людиною, кажуть волонтери. Погоджуються, що зробити це нелегко. Та така вже жіноча доля… 
“Люди у нас скромні. Вони навіть не завжди наважуються попросити допомоги. Тож телефонують до нас часто їх сусіди, друзі, священики і розповідають, у якій скруті перебуває сім’я військового, поки той захищає нас від ворога. Близькі бійців люди замкнуті, їм важко комусь відкритися, поділитися переживаннями, горем. Але треба себе пересилити і зробити перший крок. А згодом усе змінюється”, – резюмує волонтерка.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7781 / 4.19MB / SQL:{query_count}