Кам’яне жіноцтво Львова

“Пошта” разом із львовознавцями та істориками пропонує добірку найвідоміших жіночих скульптур міста і згадує ті, що не збереглися до наших днів

фото: прес-служба ЛМР
У Львові є жінки-річки, жінки-континенти, богині, знахарки, плакальниці, німфи, героїні балад і шедеврів світової літератури. У Львові є жінки, які навічно застигли в скульптурі, завмерли, розповідаючи кожна свою історію. 
Жіночі скульптури у Львові – не рідкість. Та ба, ці жінки радже метафори, а не реальні постаті. Натомість чоловіків на постаментах у нас багацько. Чи то історія так дискримінувала львівське жіноцтво, чи то просто так у світі повелося.
У львівському середмісті чимало будинків, на фасадах яких – грецькі богині, німфи, русалки, мавки, алегорії, вбрані й оголені, цнотливі й розпусні. Кам’яне жіноцтво Львова надає нашому місту неабиякого романтизму, шарму. 
Тонкощі кам’яного силуету прикрашають будівлі банків, університетів, музеїв. Є жінки, які на своїх плечах тримають балкони або схиляються в скорботі над могилами на Личаківському кладовищі.

Жінка-алегорія, а не реальна постать 

Незліченне кам’яне жіноцтво Львова, так би мовити, нереальне. У нашому місті й справді не знайти пам’ятника жінці, дивується Ілько Лемко, відомий львівський екскурсовод.

“Напевно в таких галузях людської діяльності, які призводять до встановлення пам’ятників, львівських жінок було мало. Я так думаю, що у будь-якому випадку, чим би то все не закінчилось, пам’ятник Надії Савченко в Україні буде. З видатних жінок Львова можемо пригадати Ольгу Басараб, громадську і політичну діячку, ім’я якої оповите ореолом мучеництва боротьби за Україну. Видатною жінкою була Катерина Зарицька, членкиня ОУН. Та все ж… У політиці жінок не було. Право голосу вони здобули аж наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, як і можливість бути чиновницями”, – пояснює він.
Дехто з містян навіть не обурюється з того приводу, що у Львові немає жінки на постаменті. Мовляв, у нас там чоловіків вистачає. І пам’ятники ці аж ніяк не є окрасою міста. Так, пам’ятника жінці нема, але є багато скульптур.
“Жіночі фігури у Львові, зокрема богині Діана і Амфітрита, є показником “просунутості” міста. Ці скульптури були завершені в 1814 році. На той час в такій дуже суворій католицькій країні, тим паче у Львові, оголені фігури були справжнім виявом сміливості”, – веде далі Ілько Лемко.
Богині на площі Ринок оголені й несамотні. Адоніс, Нептун, Амфітрита і Діана вже майже дві сотні років “розповідають” нам давні міфи. 
“Амфітрита – це дружина Нептуна, яка не хотіла ставати нею, навіть втекла у гори, щоби сховатись. Але до неї приплив дельфін і таки вмовив вийти заміж за Нептуна, тому й зображений біля неї, – розповідає “Пошті” львовознавець та історик Петро Радковець.
– Богиня Діана була надзвичайною красунею, жоден смертний не міг бачити її неземну красу. Але одного разу випадково з-за кущів мисливець Актеон побачив, як вона купалась. Втратив пильність, зламав гілку, богиня його побачила і одразу ж перетворила на оленя, а його ж мисливські пси його роздерли… Так Діана помстилася смертному, який побачив її неземну вроду. А от львів’яни вже понад двісті років можуть милуватися її красою, і нікому нічого не стається, хіба що інколи роги виростають, але то вже з інших причин”. 

Храм як пам’ять про дружину

Як розповів “Пошті” Ігор Лильо, жіночих скульптур, напевно, найбільше на Личаківському кладовищі. Ці фігури в тузі, в жалю, в плачі… 
Так повелося, що найчастіше, аби передати емоції, скульптори обирають саме жіночий силует. Недарма кажуть, що в жінці все серце, навіть голова. У Львові є, так би мовити, пам’ятник жінці у вигляді цілого собору. Йдеться про храм святих Ольги та Єлизавети.

“Його збудували в пам’ять про померлу дружину австрійського імператора Франца-Йосифа Єлизавету, яку в народі дуже лагідно називали Сісі. Цю жінку зарізали в Швейцарії італійські анархісти. Напад стався під час прогулянки набережною Женевського озера, де імператриця повинна була сісти на пароплав, що вирушав до міста Монтре. Не усвідомлюючи всієї серйозності поранення, Єлизавета все ж таки потрапила на пароплав, де, стікаючи кров’ю, померла”, – каже Ігор Лильо.
Є у Львові й пам’ятник відунці. Увічнена в камені, ця жінка стоїть у дворику поблизу аптеки “Під чорним орлом” – одній з найстаріших аптек у Львові, яку перетворили на єдиний в Україні музей, де можна оглянути старовинне аптекарське обладнання і зільники, якими користувалися середньовічні фармацевти. Пам’ятник знахарці (або ж відунці) поставили у внутрішньому дворику будівлі на вул. Ставропігійській, 1 у 1985 році до 250-ої річниці аптеки. Жіноча скульптура тримає пучок зілля у лівій руці, а на її праву руку намотана змія, з якою знахарка наче розмовляє. 

Навіть Галичина – жінка

Зі слів екскурсовода Петра Радковця, якщо говорити про жіночі скульп­тури у Львові, то першою і головною серед них, мабуть, є скульптура Галичини – центральна фігура на будівлі колишнього сейму, а нині головного корпусу Львівського університету ім. І. Франка. Коло неї сидять два алегоричні персонажі – Дністер і Вісла, тобто Галичина простягається від Дністра до Вісли.

“Красива жіноча фігура – Божа Матір на проспекті Свободи. Вона з’явилась ще в ХІХ столітті. Щоправда, стояла спершу там, де зараз пам’ятник Адамові Міцкевичу. Коли в 1904 році його встановлювали, то Богоматір посунули і поставили так, що вона дивилась не в бік вулиці Коперника, як зараз, а в бік Міцкевича. Львів’яни навіть жартували : “Посунься, Божа Мати, бо Міцкевич іде”. Мовляв, він головніший для Львова”, – пояснює Петро Радковець.
З його слів, коли в ХІХ столітті звели готель “Жорж”, на фасаді встановили чотири жіночі скульп­тури – Європу, Азію, Америку і Африку. 
“В радянські часи там був готель “Інтурист”, його стіни повністю зафарбували одним кольором – сірим. Тому скульптури були непомітні, губились. А коли готель став приватним, то фасад перефарбували, а ці скульптури виділили. Тоді до директора готелю прийшов “цнотливий” чоловік і сказав: “Що це ви голих бабів на фасаді поставили? Це що, бордель?!” На що директор відповів, що ці скульптури стоять тут уже більш ніж сто років, просто їх не помічали.  Мораль така: якщо жінка сіра, як стіна, її ніхто не помічає, а як тільки виділиться, зробить макіяж, кажуть, що шльондра”, – жартує Петро Радковець.

Також не менш відома жіноча скульптура “Ощадність”. Попри поширену в народі назву “сидяча статуя Свободи” скульптурна композиція на вершечку будівлі колишньої Центральної монопольної ощадної каси символізує саме ощадність та готовність народу Галичини досягти добробуту власними силами на своїй землі. Статую створили приблизно в той самий час, що й американську, яка на той момент ще не встигла стати символом США. 
А ще серед істориків поширена думка, що автором львівської “Свободи” був автор нью-йоркської – Фредерік-Огюст Бартольді. Пліткують, що свою роботу під назвою “Ощадність”, встановлену у Львові на замовлення та гроші ділових кіл, він використав як прототип для французького подарунка американцям, якому судилося стати символом вселюдської Свободи в Америці. 

Скульптури, втрачені назавжди

Проте ніщо так не нищить жіночого тіла, навіть із каменю, як час… Змінювалися часи, змінювалась влада. Поляки знімали австрійські скульптури, радянська влада – польські. Тож у нашому місті було й чимало “столітніх” жінок, які не встояли… Чимало красивих жіночих пам’ятників Львів втратив і через війну, і через радянську мораль.   
Зі слів Ігоря Лиля, колись на площі Князя Романа була одна дуже гарна і цікава жіноча скульптура. Серед містян навіть точились дискусії з приводу її надмірної сексуальності. Йдеться про фонтан “Світезянка”, де була зображена героїня балади Адама Міцкевича. Нині сам фонтан залишився (тепер там скульптурна композиція “Кульбаба” ), а скульптури дівчини вже немає. Дехто з істориків каже, що вона зникла з площі десь у 1950 році, оскільки ди­сонувала з урбаністичною радянською філософією. А дехто, що скульптура припала до душі якомусь радянському генералові.
“Світезянку” створив відомий скульптор Тадеуш Блотніцький у 1880 році. А коли вона зникла, почали ширитися чутки, що то якийсь радянський генерал захотів поставити її на своїй дачі…” – пояснює Ілько Лемко.
Колись над входом до Львівської міськради були алегоричні жіночі скульптури – “Гостинність” і “Патріотизм”, про які нині можна дізнатись хіба зі старих знимок 80-их років ХІХ століття.  
“Їх зняли поляки з міркувань безпеки, бо скульптури ці поруйнувались і могли впасти. Є ще думка, що оскільки це були австрійські фігури, так би мовити, символи Австрійської імперії, то полякам вони не дуже подобались. Зникли й жіночі скульптури з теперішнього Національного музею. Здається, “Мистецтво” і “Наука”. В радянський час вважали, що вони аж ніяк не пасують будівлі музею Леніна”, – каже Ілько Лемко.
Також невідома доля однієї з найдавніших жіночих скульптур Львова. Зі слів історика, в кінці ХVI століття на місці теперішньої скульптури Діани, що на площі Ринок, була інша міфічна постать – Мілюзина (кельтська німфа, дух свіжої води у святих джерелах і річках). Куди вона зникла, ніхто не знає. 
“У Львові було чимало жіночих скульптур, зокрема дерев’яних, здебільшого сакральних, які, на жаль, уже втрачені. Хоча значне місце посідали й персонажі грецьких і римських міфів. А всі міфи базуються на культі красивого тіла, що трохи дисонує з християнською мораллю. Проте мистецтво є мистецтво. Митець, творячи скульптуру, вкладає в неї певний зміст, а людина, згодом її розглядаючи, може побачити дещо інше”, – запевняє Петро Радковець.
А Ігор Лильо додає, що більшість пам’ятників, нині втрачених, зруйнувала війна. 

Творити жінку непросто

Скульптор Володимир Одрехівський, який створив чимало жіночих образів, каже, що проблеми мистецтва зараз дуже різноманітні і деколи виходять за межі візуальної інтерпретації реальної постаті. Він хотів би для Львова європейського ставлення до скульптури. 

“Я мрію про Львів з проспектом Свободи чи проспектом Шевченка, чи іншими, менш освоєними просторами, де буде – як у Парижі або в інших європейських містах, де були б скульптурні пластичні композиції, які мали б жіночі образи. Але щоб вони були глибоко духовні, поетичні, із якимсь таким сакральним змістом. Адже жінка – це не просто постать, це перш за все мати, кохання, уособлення життя на землі”, – каже скульптор.
Творити жінку непросто. У тому признаються чимало скульпторів, та все ж вони певні, що більшого задоволення, аніж створення витончених, алегоричних, містичних, медитативних образів жіночого тіла, важко знайти.

“Мистецтво нині часто виходить за межі відтворення реальної форми, переходить у сферу поетичної пластики, де на якомусь духовному, медитативному рівні створюються композиції, інспіровані образом жінки.  Це переважно речі ліричні, поетичні”, – резюмує Володимир Одрехівський. 
Фото: Андрій Польовий, utflytter.livejournal.com, zommersteinhof.io.ua, прес-служба ЛМР.
Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради
Цього року, ймовірно, отримаємо кошти на реставрацію скульптури “Ощадність”, яку львів’яни називають “сидячою статуєю Свободи”. Вже є добре опрацьована проектна документація, ми подались з цією скульптурою на грант посольства Америки. Уже вдруге. Паралельно Львівський інститут банківської справи організовує широкий збір коштів.

Цього року вирішили збирати гроші на реставрацію цієї статуї. Тож матимемо два джерела фінансування. Кошти зберемо цього року, а от реставруватимемо “Ощадність”, мабуть, уже наступного. Скульптуру понищив час. Відколи вона там стоїть, фактично не реставрувалась. Колись її рука з факелом відвалилась, згодом її причепили, але не дуже добре…

Статую треба почистити, бо на ній росте мох, навіть час до часу дерева проростають. Скільки зараз грошей на неї знадобиться, не знаю. Кілька років тому, коли ми рахували, потрібно було 350 тисяч гривень, тепер у рази більше.

Цього року реставруватимемо скульптуру на вулиці Франка і жіночу скульптуру, що на даху будинку на вулиці Коновальця, 37. У бюджеті міста на ці роботи передбачені кошти.

Найближчою моєму серцю є скульптура на площі Ринок, 3 – Глорія. Коли її реставрували, вклали у неї всю енергію і душу. Вона була в дуже страшному стані, мала втрачені елементи руки, голова трималася, як то кажуть, на чесному слові. Металеві кріплення проіржавіли. Тепер відреставрована скульптура в музеї, а на фасаді її дуже гарна копія.

Амфітрита і Діана, як і зрештою всі фонтани на площі Ринок, в нормальному стані. Їх відновлювали до 750-річчя Львова.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.6662 / 4.23MB / SQL:{query_count}