“Працюватиму, допоки війна не скінчиться!”

Любов Возняк, громадська активістка та волонтер руху “Допоможи фронту”, – про потреби бійців, материнський та волонтерський обов’язок і вдячність військових

Українські бійці їх називають ангелами, а вони себе – волонтерами. У Львові біля пам’ятника королю Данилу знову людно. Чому? Волонтери організації “Допоможи фронту” вкотре проводять збір речей та коштів на потреби українських бійців. Їм не заважають ні холод, ні негода. 
Жінки та дівчата двічі на тиждень у вівторок та четвер з 17.00 до 19.00 приходять до пам’ятника, аби зібрати для військових необхідні речі та кошти. Підходять львів’яни із різними пакунками: хто свічки приніс, хто ліхтарики, шкарпетки, рукавиці, термобілизну… 
Дівчата одразу записують, скільки і чого принесли. Ніби вже й збір завершили, та у волонтерів роботи непочатий край. Зібране треба повантажити та відвезти на склад, а там справ до пізньої нічки:  і посортувати отримане, і спакувати посилки бійцям на передову. 
Ініціатором таких зборів та організатором волонтерського руху “Допоможи фронту” є львів’янка Любов Возняк, мама двох малих діток-дошкільнят і кохана дружина. “Пошта” зустрілася із волонтеркою та дізналася, як жінка уже півроку із двома своїми маленькими дітьми та понад сотнею волонтерів допомагає бійцям на сході.
Її мрії на перший погляд дуже прості, материнські – вона хоче з молодшим сином Юрчиком ходити на заняття з раннього розвитку. “Та в мене на це немає часу. З 4-річною донечкою Катрусею займалася, а з 2,5-річним Юрчиком ходимо лиш на склад і на “збірки” речей, грошей, всього необхідного. Це зовсім не так, як я планувала виховувати свою дитину. Хочу більше займатися з дітками. Та у волонтерів немає графіка роботи, інколи доводиться залишити всю роботу і бігти. Я всюди із синочком: і на полігон, і на склад”, – каже Люба Возняк. 
Волонтерський рух “Допоможи фронту” для жінки став другою сім’єю. Люба Возняк каже, що у них дуже дружна команда. “Я без дівчат – ніхто, вся робота – це спільна заслуга команди”, – певна співрозмовниця. 
Спершу жінка допомагала військовим із Яворівського полігона, де командиром взводу був її кум. Коли побачила, що тим хлопцям зібраних речей було забагато, то надлишок віддавала іншим волонтерам, які забезпечували бійців у різних точках фронту. 
Нині ж волонтерський рух “Допоможи фронту” складається із багатьох небайдужих, злічити їх уже неможливо. Окрім площі поблизу пам’ятника королю Данилу, волонтери мають постійні точки збору на одному із львівських ринків та деяких супермаркетах. Про потреби бійців можна дізнатися у соцмережі Facebook у групі “Допоможи фронту”. Зараз волонтери збирають ліхтарики, батарейки, свічки, снігові лопати, вологі серветки. 

Молитвами доні… 

– Волонтерська робота виснажлива, потребує часу, витривалості, терпіння. Скажіть, будь ласка, як ваша сім’я ставиться до вашого заняття?
– Старша донечка Катруся ходить у садочок, вона все знає: чим мама займається, для кого це робить, і чому так треба. Інколи запитує: “Що, військові знову не мають шкарпеток?”. Коли вона навчилася звук “р” вимовляти, то кричала “тепловізоррр”, “терррмобілизна”, а одного разу сказала: “Нам сьогодні принесли тррриста доларррів”. Катруся в мене все розуміє, вона навіть молиться за військових. 
Під час Майдану, коли при владі ще був Янукович, у неї навіть були пророчі молитви: щодня просила у Бога, щоб Янукович зник. Через деякий час він і справді зник, немає його донині. 
До Катрусиного садочка приходять монахині, вони дітям роздали молитви з іменем того чи іншого солдата, який лікується у львівському госпіталі. Щовечора донечка мені говорила: “Ходи, мамо, ми маємо молитися нині за такого-то солдата”. Чоловік підтримує, як може допомагає. А Юрчик, молодший син, повсюди зі мною – на збірки, на склад. 

“Пасивне споглядання – не для мене!”

– “Допоможи фронту” – один із найбільших волонтерських рухів у Львові. Вам вдалося зорганізувати багато небайдужих людей. Коли все лиш починалося, чи думали що ваша справа буде настільки масштабною? Доки плануєте “волонтерити”?
– Не думала, скільки займатимуся волонтерством. Знала, що треба щось робити і все. На передовій бійці потребують допомоги. Одного разу зателефонував товариш. Він був у такому смутку… Попросив: “Пообіцяй, що ти там будеш стояти, доки не закінчиться війна”. І лише тоді подумала, що, можливо, доведеться дуже довго стояти, і це мене збентежило…  Зрозуміла, що важкий на себе взяла обов’язок, але пообіцяла, що робитиму щось, доки не закінчиться війна…
– Що ж вас спонукало взятися за волонтерство?
– Одного разу у соцмережі Facebook прочитала пост, що хлопцям, які на сході воюють, треба шкарпетки. Це ще влітку було, військові шкарпеток не прали, а викидали. Тож подумала, що це така річ, яку може принести кожна людина. Пригадую, була неділя, коли ми з чоловіком та дітьми вперше вийшли до пам’ятника королю Данилу збирати шкарпетки. Напередодні написала анонс на своїй сторінці у Facebook, тоді вона ще не була така популярна, як тепер.

Ніхто на підмогу так і не прийшов. Наступного ж разу до нас приєдналися мої товаришки. І якось так помаленьку справа зрушилася з місця. Довгий час зустрічалися в обід, бо старша донечка Катруся була в садочку, а молодший Юрчик спав у візочку. Нічого не робити було важче, ніж допомагати, хоч і з дітьми. Таке пасивне споглядання – не для мене. 
Спочатку ми не мали скриньки, довго її не ставили. А коли вже об’єдналися з іншою волонтерською групою, наш рух розрісся. Є речі, яких просили військові, і їх треба було купувати. Тоді почали збирати гроші і купувати необхідне. 

Волонтерський магазин

– Які речі купуєте для військових? Звідки привозите?
– Ми свою роботу координуємо з різними областями. До прикладу, є в нас волонтер Богдан. Він їздить у Європу, шукає по складах, де можна купити дешевшу форму, але якіснішу, ніж українська. Таким чином він виявляє свою вдячність. Справа в тому, що подібна форма у тилу коштує у чотири рази дорожче, від тої, яку купуємо ми. Волонтерські кошти дуже обмежені, і ми не можемо собі дозволити купувати такі дорогі речі. 
Їздять хлопці у Чехію, Італію, Німеччину та Бельгію. Там шукають форму НАТО. Українська форма синтетична, плавиться. Під час обстрілів 80%  смертей було лише через сильні опіки. Форма, яку ми дістаємо, ледь тліє, коли її підпалити, та одразу гасне. До прикладу, зимовий бушлат, той що ми купуємо, і утеплені штани коштують 15 євро.  
Наші волонтери із-за кордону привозять різну форму: і Gore-tex , і Бундес-форму. Вони різняться якістю та ціною. Також купують спальні мішки, взуття, ремені триточкові, флісові термокуртки, термобілизну, шапки, балаклави. Ці речі розходяться моментально. Це наш волонтерський магазин. Він має замовлення від одеських волонтерів, харківських, з Дніпропетровська приїжджали, аби забрати замовлення. 
– Уже багато місяців займаєтеся волонтерством. Чи можете порівняти, зараз люди приносять більше речей, чи можливо менше. Як вважаєте, від чого це залежить?
– Пригадую, перед виборами люди приносили менше речей. Адже тоді було “перемир’я”, ніби все спокійно, військові повертаються… Була також фальшива інформація, ніби волонтерам дають 60 млн грн, тож говорили “навіщо вони ще гроші збирають”. 
Під час обстрілів 80% смертей було лише через сильні опіки. Форма, яку ми дістаємо, ледь тліє, коли її підпалити, та одразу гасне
Я такими новинами не переймалася. Певна: все залежить від рівня свідомості кожної людини. Мене тішить, коли я прокидаюся, то в мене над головою кулі не літають. Мій чоловік вдома, мої діти живуть у мирі, я також вдома. На вулицях у нас спокійно: сепаратистів немає, ніхто не погрожує, не тероризує, все спокійно. 
Тож військовим за такий спокій треба хоч якось віддячити. Волонтерство – це і є жест вдячності за їх вчинки, старання, за їхню мужність. Це навіть не волонтерство, а позиція кожної людини, яка живе під мирним небом, це те, як я можу сказати своє “Дякую”. 

До Св. Миколая апельсини, до Різдва – вертеп

– Аби зібрати гроші на потреби бійців, волонтери “Допоможи фронту” вдаються до різних акцій. До прикладу, організували флешмоб, коли в холод на вулиці стояли лиш у футболках, аби привернути увагу львів’ян і зібрати кошти для бійців. Які акції ще плануєте?
– Наші волонтери організовуватимуть вертеп. Будемо ходити по домівках, можливо, у центрі виступатимемо, колядуватимемо. А зібрані гроші віддамо на потреби бійців. Також з наступного тижня до Свята Миколая збиратимемо апельсини, мандарини, гранати – вітаміни для хлопців. 
– Як часто відправляєте посилки на передову?
– Три-чотири рази на тиждень, коли ніхто з наших волонтерів не їде на схід, ми шлемо посилки поштою. Зазвичай, коли з Європи приїжджають з товаром, волонтери забирають речі, які замовляли, що залишилося вантажимо та веземо на фронт самі. Зі сходу до нас телефонують без перерви, постійно маємо списки що, скільки і кому треба.

– Чи буває, що люди приносять для військових якісь особливі передачі?
– Тішить, коли форму приносять, бушлати. Я ніколи не прошу про таке. Одного разу тактичні ліхтарики принесли. А зазвичай – все за списком. Буває, на рахунок великі суми перераховують – зазвичай це 20, 50, 100, 200 грн, а інколи навіть 5 тис. грн отримуємо одним платежем. Одного разу кримчанин пожертвував 20 тис. грн. А було, йду містом, підходить незнайома жінка, вітається і каже: “Люба, ніколи не зберуся до вас до короля Данила”. Дала 200 грн, щоби я в скриньку кинула.
Одного разу дуже багато приносили спальників, кілька ящиків подушечок “Старт”. Багато речей зі сіл збирають та привозять безпосередньо на склад. Долучаються також школи, привозять переважно шапки, рукавиці, шкарпетки, термобілизну. Речі приносять нові та бувають і вживані. Такі речі також потрібні, коли висилаємо для полонених. Одяг для них повинен бути у поганому стані, навіть деколи порваний, адже нові речі забирають сепаратисти. Ми не займаємося збором речей для полонених, просто знаємо, куди пересилати. Одна організація не може усім займатися. 

Військові завжди на зв’язку

– Бійці тішаться, що про них не забувають. Мабуть телефонують, дякують?
– Постійно телефонують. З часом звикаєш до того, що живеш з цим так, ніби по-іншому бути вже не може. Постійно якісь відгуки є: що купувати, що ні, це годиться, а таке взуття більше не беріть, бо воно неякісне. 
Ті, хто телефонують, здебільшого перебувають на передовій. І їх така велика кількість… Це необов’язково військові зі Львова.
Коли була ротація, то приходили військові до пам’ятника королю Данилу. Один боєць прийшов з квітами. Ми робимо свою справу не для того, аби  хтось нам дякував. Приходили хлопці з госпіталю (не пам’ятаю, чи допомагали ми їм, бо волонтерів дуже багато), сказали, що хочуть побути біля нас, подивитися, як проводимо збір. Таке траплялося двічі. 
Розмовляла Тетяна Оліярчик
Фото: Андрій Польовий, Західний регіональний медіа-центр Міноборони України, facebook.com/lluchkevych
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6411 / 4.19MB / SQL:{query_count}