Що приховують львівські вілли?

“Пошта” починає серію матеріалів про стародавні міські будівлі: особняки видатних діячів культури і мистецтва, князів та аристократів, підприємців і вельможі розкривають свої секрети

Львів – місто історій, які зберігаються не лише у книжках, а й живуть поміж містян, у їх будинках і на вузьких львівських вулицях. Чи не найбільше оповідок і сімейних таємниць ховають за своїми дверима старовинні львівські вілли. 
Ці чарівні споруди з неповторною архітектурою приковують до себе безліч зацікавлених поглядів. Більшість старовинних львівських вілл належить приватним власникам, тому роздивитися їх за метровими мурами нелегко, як і дізнатись історію особняків.
Вілла – розкішний будинок із прилеглою земельною ділянкою. Здавна такі помешкання були показником добробуту сім’ї, роду. Власники домівок не обмежені консервативними нормами будівництва. У Львові колись навіть були цілі мікрорайони з такою забудовою, садками та скверами. 
Зі слів відомого львівського екскурсовода Петра Радковця, раніше люди намагалися своє житло зробити гарним, доглядали його. “Нині дуже часто містяни, які живуть у комунальних “комірчинах”, не завжди розуміють, що своє житло, яке б воно не було, треба шанувати. Якщо під’їзд спільний, то на нього не можна не звертати уваги, не можна не впорядковувати, не прибирати”, – вважає співрозмовник. 
Власники вілл здебільшого прикрашали фасади скульптурами, висаджували різні дерева й кущі поблизу садиб. Такі помешкання стали ласими шматками для окупантів. Петро Радковець розповідає: у 1939 – 1944 роках бувало таке, що постіль ще тепла, їжа на плиті не доварилась, а господарів вілл із дому виганяють, вбивають чи на Сибір відправляють.
“Часто старовинні вілли, на жаль, замешкані й нині нащадками так званих визволителів. Однак у місті є вілла, яку передавали з покоління в покоління. Йдеться про особняк Крип’якевичів. Власники вілл любили свої помешкання настільки, що давали їм імена; до прикладу, “Марія” чи “Евуся”, – каже Петро Радковець. 

“Чарівна скринька”

“Сапєга будує Лувр!” – такою новиною маячіли шпальти львівських газет 60-тих років ХІХ століття. 
І це не просто вигадка преси, адже барокова архітектура палацу була зовсім новою для Львова другої половини XIX століття і за формою була подібна до архітектури Нового Лувру. Йдеться про віллу “Палац Сапєгів”. Що цікаво, про неї мало хто знає, адже вона нечасто стає об’єктом екскурсій.

“Колись це була заміська вілла. Зараз вона розташована в середмісті. “Палац Сапєгів” будували як віллу. Будинку належала велика територія довкола, сьогодні її в рази поменшало. Споруда розташована на вулиці Коперника, 40-а”, – розповідає “Пошті” Петро Радковець. 
Вілла була родовим гніздом литовсько-руських князів. Сучасники називали палац Адама Сапєги чарівною скринькою. Цей мініатюрний зграбний необароковий палац коштував майже стільки, скільки пишна споруда Палацу Потоцьких неподалік. 
У будинку – вишукана кам’яна різьба фасадів ручної роботи. У листопаді 1918-го там був штаб українських військ; сьогодні – обласне Товариство охорони пам’яток історії і культури.

Вілли Грушевського та Франка

Ще однією унікальною віллою є будівля Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові. 
Будинок на вулиці Франка, 154 належав Михайлові Грушевському. Його збудували водночас із віллою Івана Франка. Спорудженням обох керував архітектор Марціан Заходний. Родина Грушевських мешкала тут до 1914 року. 

Перша світова війна застала професора з дружиною та донькою Катериною на відпочинку в Криворівні, що на Гуцульщині. До Львова Грушевські вже не повернулись.
“Увесь цей район вілл належить приватникам. Його ще називають Софіїка, оскільки там розташована церква святої Софії. Там, до речі, і католицький архиєпископ має свою віллу. Різні генерали всіх армій, до яких належав Львів, також мешкали в цьому районі”, – розповідає Петро Радковець. 

Будинок Куркового товариства

фото: lvivcenter.org 
“Ще одна особлива вілла – будинок Куркового товариства на вулиці Лисенка, 23-а. Нині там Музей національно-визвольної боротьби”, — каже Петро Радковець. 
Віллу збудували на початку ХІХ століття в колишньому саду Чечевичів. Саме в цьому будинку відбулись установчі збори майбутнього товариства “Просвіта”, організували перший у Львові Шевченківський концерт. 

“Пані Франц того би не пережила!”

“Усі улюблені львівські вілли розташовані в одному місці – між вулицями Котляревського та Коновальця. На мій погляд, найбільш імпозантна – вілла пані Франц. Вона побудована на перетині вулиць Мельника і Коновальця. Зараз там розташований обласний лікарсько-фізкультурний диспансер. Дуже шкода. Думаю, пані Франц того би не пережила!” – розповідає “Пошті” відомий львовознавець та екскурсовод Ігор Лильо
Ще тоді, коли лише закладали вулицю Коновальця, передбачали, що в цьому районі житимуть заможні містяни й аристократія.
фото: photo-lviv.in.ua
Одну з найпрекрасніших вілл на вулиці збудували у 1893 році за проектом Яна Пєрося для вдови Йосифа Франца – спадкоємниці фабрики гіпсу Юзефи Франц. Це розкішна вілла у стилі необароко. Нинішня її адреса – Мельника, 13. Згодом садибу націоналізували і вона втратила майже всі свої скарби. Лише дерев’яні сходи нагадують про колишню розкіш будівлі. 
Зі слів Ігоря Лиля, багато вілл на вулиці Коновальця збудовані переважно фабрикою Івана Левинського та Яна Захарієвича.

Вілла “Евуся”


“Дуже гарна вілла на вулиці Гіпсовій, що називається “Евуся”. Можу лише погратулювати тим, хто там живе. Їм пощастило! До слова, більшість вілл були однородинними, але після війни саме цей район заповнювали представниками російських партійних органів, а також середнім і вищим складом НКВС”, – каже Ігор Лильо.

Серце Кастелівки

На розі вулиці Котляревського привертає увагу вілла, що вирізняється динамічною композицією, модельованою виступами невеликих ризалітів, силуетами фронтонів і вежою, різної форми вікнами, а також оригінальною трикутною конфігурацією плану. 
Віллу будували для художника, що зрозуміло з її архітектурної композиції. Північну наріжну частину будинку підтримують залізобетонні пілони, а велику кімнату на другому поверсі освітлюють величезні вікна.
фото: Сергій Криниця
Там, імовірно, була художня майстерня. До слова, у 1906 – 1912 роках тут свою майстерню мав інший живописець – “український Матейко” Антін Пилиховський, інформує сайт haidamac.org.ua. Із 1927-го у віллі було консульство СРСР. Потім у будинку містилися різні установи, а зараз – відділення УЗД і стоматологічний кабінет. 

Таємниця “Півонії” 

На Погулянці була вілла “Півонія”. Письменник Стефан Грабінський написав оповідання про цей особняк. Із часом історія стала ще однією львівською легендою. Кажуть, вілла була там, де нині невелика церковиця – нагорі на Погулянці.
“У 1910-ому один молодий львівський адвокат до нестями закохався у власницю вілли “Півонія”. Упродовж двох років він жив із коханою у цій споруді. Товариш адвоката (відомий львівський психіатр) зауважив у поведінці товариша важкі психічні розлади. Бесідуючи з приятелем, адвокат поскаржився товаришеві-лікарю на фатальну патологічну сексуальну залежність від цієї жінки”, – розповідає “Пошті” екскурсовод і львовознавець Ілько Лемко.
Психіатр почав хвилюватися за свого товариша і серйозно замислився про його хворобу. Лікарем оволоділо нестримне бажання будь-що допомогти своєму другові. 
“Переглядаючи старі історії хвороб, він натрапив на історію хвороби однієї пані з Погулянки. У документах було зазначено, що у 1875-ому їй діагностували психопатичну схибленість на сексуальному ґрунті. На той час жінці було 45 років, – продовжує розповідь Ілько Лемко. – Лікар же порахував, що пані має бути не менше 80 років. Психіатр вирішив познайомитися з власницею “Півонії”.
вілла Івана Франка у Львові (вулиця І. Франка, 152) (фото: wikimedia.org)
Сара Брага (так звали господиню особняка) походила зі старої іспанської дворянської родини. Під час знайомства він побачив молоду дуже привабливу жінку. Незадовго до цього адвокат раптово помер від невідомої хвороби. Ведучи розслідування, психіатр довідався, що пані Сара мала ще шістьох чоловіків, доля яких невідома. Розуміючи всю небезпеку задуманого, лікар приймає рішення оселитися на Погулянці у віллі “Півонія”.
Неймовірних зусиль довелося докласти лікареві, аби не потрапити в тенета пані Сари. Через те, що зачарувати психіатра їй не вдалося, жінка раптово почала старішати. На її обличчі з’явилися зморшки, а волосся почало сивіти. 
“Сара всілякими способами старалася спокусити лікаря, але він був незламним. Одного разу, перечитуючи Біблію, він випадково відкрив таємницю Сари Брага у Книзі Товіта. Там йшлося про якусь Сару з Мідії, у якої було сім чоловіків, відданих у владу демонові Асмодею. Одного вечора, коли вони сиділи разом у вітальні на дивані, лікар прочитав Сарі місце зі Старого Заповіту. Зойкнувши, жінка вибігла з вітальні. Коли психіатр побіг за нею, побачив її вже мертвою на сходах”, — розповідає екскурсовод.

Іменами давніх помешкань Львова…
Автори серії путівників “Львів po polsku” львовознавець, екскурсовод Іванна Гонак і кандидат філологічних наук, культуролог Ксенія Бородін – про імена львівських вілл і їх символізм у контексті архітектури міста Лева
Автори серії путівників “Львів po polsku. Ім’я будинку та інші написи” переконані: вілли з іменами – своєрідний маніфест львівської європейськості. Традиція називати будинки у Європі виникла ще в ранньому середньовіччі. Робили це здебільшого для того, аби легше було знайти споруди. Будівлі називали кому як подобалось. 
У Львові дотримуються традицій, тож імена будинкам дають донині. У нашому місті шана до жінки – людини, яка береже домашнє вогнище – проявилась у тому, що більшість вілл носять жіночі імена. Нещодавно, до прикладу, на вулиці Гіпсовій з’явилася “Марта”. 
– Скажіть, будь ласка, чи рахували, скільки вілл із іменами є у Львові?
– У нашій книзі “Ім’я будинку та інші написи” ми згадуємо близько 20 вілл, на фасадах яких збереглися довоєнні написи. Проте споруд, які мали назви, звичайно, було і є в рази більше. Справа в тому, що не кожен будинок обов’язково містив назву на стіні. Інколи могла бути монограма на вітражі (як на віллі “Юлієтка” Юліана Захарієвича на Кастелівці). Зараз повертається мода давати будинкам назви, тому загалом іменованих споруд побільшало. Їх кількість збільшилась і через нещодавно приєднані до міста прилеглі території. 
– Чи знаєте, які вілли найстарші?
– Названі львівські вілли є дітьми однієї епохи – останньої чверті ХІХ –першої чверті ХХ століття.
– Чи пам’ятаєте особливі історії того чи іншого помешкання? Чи є вілли, які, на вашу думку, найбільш романтичні, містичні чи трагічні через свій архітектурний характер або історію сім’ї? 
– Назви вілл – це культурний пласт, який відкриває нам світ традицій минулого і позаминулого століть. З одного боку, це культ предків, пам’ять про яких увіковічнювали, називаючи будинки за родинними гербами чи іменами рідних. Скажімо, вілла “Гражина” на вулиці Коновальця названа в честь доньки власника Романа Дзєслевського (Здіславського). Натомість у власника садиби “Яґа”, що на вулиці Котляревського, Зигмунта Розвадовського таке ім’я було в молодшої сестри, яка померла дитиною. 
У контексті названих споруд хотілося б згадати віллу Габріелі Запольської “Скіз”, що перекладається як “джокер”. Письменниця довго мріяла про власне помешкання, і врешті її бажання здійснилося – вона стала власницею вілли на Личакові та назвала її визначальною, найсильнішою картою, символом великої удачі й успіху.
– Які назви найчастіше давали віллам, окрім жіночих і чоловічих імен? Можливо, певному періоду були притаманні ті чи інші тенденції номінації?
– Загалом у традиції називання давнє коріння. Назви будинків виконували низку функцій, насамперед адресну (це було особливо актуально до введення вуличної та нумераційної систем), описову (коли в назві були закладені візуальні особливості споруди) та меморативну (коли власник помирав, будинок далі носив його ім’я). 
Інакше ситуація виглядала з номінацією вілл. Утримання власної садиби було дорогим задоволенням і піднімало престиж її власника. Саме тому дати ім’я споруді було більше справою гонору, аніж функціональною необхідністю.
У Львові можна виокремити кілька груп назв. Окрім жіночих імен (у Львові не було прийнято давати будинкам чоловічі імена), що кількісно є найбільш представленою групою номінативного поля львівських вілл, обирали також слова з позитивними експресивно-емоційними конотаціями, що символізують затишок, спокій чи добробут: до прикладу, “Maженє” (вулиця Кармелюка), “Спокійна” (вулиця Котляревського), вілла “Пристань” (вулиця Паркова), “Затишшя” та “Засвіття”.
Зараз повертається мода давати будинкам назви, тому загалом іменованих споруд побільшало. Їх кількість збільшилась і через нещодавно приєднані до міста прилеглі території
Іншу групу складають назви вілл, надані їм за їхніми зовнішніми ознаками чи за особливостями їхнього місця розташування: “Білий Дворик” і “Під Оленем” на Софіївці, “Подолянка” на вулиці Чупринки чи вілла “Ломніца” на вулиці Сахарова. В окрему групу можна виокремити назви вілл, в основу яких лягли назви родинних гербів: “Осеньки” (вулиця Труша), “Люба” (вулиця Коновальця), “Любань” (вулиця Ожешко) тощо.
Якщо говорити про тенденції, то хочу відзначити прагнення власників дати своїм віллам багатозначні назви. Наприклад, двояко можна трактувати назву “Рома” (споруда раніше була на вулиці Чупринки, 59). Її власник – професор Львівської політехніки Роман Сас-Залозецький – поєднав у назві своє ім’я та назву італійського міста Рим, що є символом античної культури і міці. Подвійне трактування має також назва вілли “Ляля” на вулиці Ожешко – як пестлива форма жіночого імені та як позитивне окреслення чогось гарного.
– Прошу сказати, якими мовами називали львівські вілли?
– Львівські вілли переважно називали польською мовою, рідше латиною: наприклад, споруда “Палатин” Хмельовського на Калічій Горі чи “Вітелліо” Станіслава Желехівського (була на місці будинку на вулиці Франка, 105).
– Можливо, вам відомо про вілли, що передають у спадок роду, який збудував їх колись для себе? 
– Радше, ні. У радянський час майже всі вілли поділили на менші помешкання – комуналки, багато з яких донині є багатоквартирними будинками. Частина споруд зараз має одного власника, який впродовж років викуповував квартири. Згідно із законодавством, ніхто зі старих власників, які володіли будинком перед війною, не може повернути його на підставі старих документів власності. 
– Як вважаєте, у якому стані зараз вілли Львова? 
– Це безпосередньо залежить від фінансових можливостей власника чи співвласників. Як і всюди, є доглянуті садиби, а є, навпаки, у плачевному стані.
– Який символізм цих споруд для міста? 
– Вілли ілюструють культурні, суспільні та містобудівельні тенденції зламу століть, економічний розвиток городян, їхні духовні цінності, уявлення про комфорт.
– Прошу сказати, як ставитеся до імітації старовини, тобто називання сучасних будівель?
– Позитивно! Традиції, що тривають і відроджуються після вимушеної перерви, повертають нас у русло історії.
Розмовляла Вікторія Савіцька

Як не втратити вілл

Чимало вілл у Львові перебудували, багато взагалі знесли. Місто втратило не просто шмат історії – із кожним помешканням воно загубило частинку свого шарму й духу. 
“На жаль, уже втрачена вілла відомого композитора Ярослава Ярославенка. Дуже шкода… Люди не завжди знають, що живуть на вулиці автора сокільського та пластунського гімнів, а будинок, який міг стати музеєм, знесли”, – каже львовознавець і екскурсовод Петро Радковець.
Львознавець Ігор Лильо з жалем розповідає, що понищили вілли на Погулянці, а зараз системно нищать Кастелівку. “Направду, навіть “совєтська” влада так не нищила пам’яток, як це робили й роблять за незалежної України”, – каже він. 
Старший науковий співробітник ДП “Укрзахідпроектреставрація” Оксана Бойко розповідає “Пошті”, що вілли міста є не лише так званою ілюстрацією епохи. Вони – зразок добробуту людей. “У місті утворювалися цілі території, що були призначені для такої забудови, з садами і парками. Це з часом зникає, бо є спокуса викупити будівлю, територію і щось перебудувати… Буває, викуповують віллу, зносять споруду і на тому місті невдовзі постає багатоповерхівка”, – каже Оксана Бойко. 
Хочуть знищити і двоповерхову віллу на вул. Єфремова. Хоча будинок не є пам’яткою архітектури, це двоповерхова старовинна вілла. Особняк частково перебудований. Збудували його раніше, ніж почали забудовувати вулицю Єфремова. Таких вілл там було багато, але на зламі ХІХ і ХХ століть їх почали зносити і будували чиншові будинки. На його місці може постати багатоповерхівка. Про це на своїй сторінці у Facebook написала громадська діячка, викладач ЛНУ ім. І. Франка Дзвінка Калинець-Мамчур, яка мешкає в мікрорайоні вулиці Єфремова.
Палац Потоцьких у Львові (вулиця Коперника, 15) (фото: ua.dorogovkaz.com)
“Ці вілли – дуже важлива архітектура міста. Львів давній, і він має різну забудову. Місто внесли у список ЮНЕСКО тому, що тут така різноманітна архітектура, поєднуються різні часи і стилі. Місто може втратити свою родзинку, його можуть перестати асоціювати з тим колоритом, — розповідає Оксана Бойко. – Колись приїхав до Львова англійський письменник. Він казав, що Львів особливий, бо в жодному місті світу він не бачив стільки балконів. Львів для нього – місто балконів. Кожен щось бачить у Львові. Мабуть, хтось асоціював собі місто із віллами. Вони в нас справді гарні, є неоромантичні, неготичні, необарокові. А щодо території поблизу них… Колись люди привозили собі бозна  -звідки різні дерева, кущі”. 
Оксана Бойко каже: аби вілли міста перестали руйнувати, зносити і перебудовувати, потрібно дотримуватися законодавства. “Аби вілли перестали нищити, потрібно всього-на-всього дотримуватися законодавства. Усі будівлі є пам’ятками, навіть якщо вони не внесені до списку пам’яток. Вони розташовані в буферній зоні міста, у зоні історичного ареалу, тому не можна з ними так поводитися. 
Раніше люди не мали грошей, тож небагато ремонтували чи добудовували щось до вілл. Проте роблять зараз, бо є гроші. Люди хочуть поліпшити житло, а з архітектором не радяться. Якщо і радяться, то не дуже до порад дослуховуються. Кажуть, хочу так і так, роблять, а потім усе погоджують… А треба закону дотримуватись! Треба країну змінити! Держава це передусім культура. А в нас чомусь усі “політикують”: економіка, політика… Про культуру забули. Нема культури – нема держави!” – наголошує Оксана Бойко.
06.12.2014 16:40
Galitskaya Lyubov

Богатство архитектуры этих вилл делает лицо Львова неповторимым. Дай Бог, чтобы это наследие сохранялось и преумножалось!


Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6733 / 4.41MB / SQL:{query_count}