“Все буде добре!”

Фотовиставку, присвячену пам’яті професора Ігоря Герича, впродовж місяця можна буде оглянути у Львові в Українському лікарському товаристві

Життєрадісний, добрий, щирий, світлий. Чуйний, порядний, інтелігентний, скромний. Мудрий, професійний, лікар від Бога. Справжній патріот краю та України… 
Все це про Велику Людину, якої, на жаль, уже немає серед нас, – професора хірургії Львівського національного медуніверситету ім. Данила Галицького, екс-начальника управління охорони здоров’я Львівщини, науковця і громадського діяча Ігоря Дионізовича Герича. 
Він любив людей, життя і роботу. Кожен, хто знав цього відомого хірурга, любив його і поважав. Цієї людини зараз так бракує! Усім – родині, друзям, колегам по роботі, працівникам медуніверситету, студентам... Бракує Ігоря Герича й мені. Так і чую його оптимістичне “Все буде добре!”. Мені як журналістові пощастило знати і багато років спілкуватися з цим надзвичайно шляхетним чоловіком і Великим Лікарем. Навіть встигнути подякувати за багаторічну співпрацю з “Львівською Поштою”. Дякую ще раз Вам, Ігоре Дионізовичу!
У середу, 15 жовтня, йому виповнилося б 53 роки. Саме в цей день вшанувати світлу пам’ять Великої Людини зібралися друзі та колеги. Учора в Українському лікарському товаристві, що у Львові на вулиці Кармелюка, 3, відкрили фотовиставку, присвячену пам’яті професора Ігоря Герича “Життєвий шлях від студента до професора і визначного лікаря”. Її організували управління охорони здоров’я Львівської міськради та Українське лікарське товариство у Львові. На фотографіях, які ввійшли до експозиції, показані всі сторони життя Великого Хірурга. Виставка триватиме впродовж місяця з понеділка по п’ятницю з 12.00 до 17.00. 
Ігор Герич двічі був головою Українського лікарського товариства. За цей час товариство отримало друге дихання. До слова, саме він доклав чимало зусиль, знайшов спонсорів для реставрації приміщення, де зараз відкрили фотовиставку.
Ігор Дионізович любив людей, життя, роботу. Допомагав людям. Жив і працював не для себе, а для інших
За плечима Ігоря Дионізовича був Афганістан, робота в Турківській районній лікарні, лікарні швидкої допомоги Львова, керівництво управлінням охорони здоров’я Львівщини. Він вірив у перемогу Євромайдану і дуже переймався подіями цього історичного для нашої держави періоду. 15 червня 2014 року, саме на День медика, його серце зупинилося. Але він назавжди у наших серцях!
Учора на фотовиставці так і хотілося озирнутися і побачити Ігоря Герича – усміхненого та життєрадісного. Знову почути його голос. Таке враження, що усі відвідувачі виставки шукали очі Ігоря Дионізовича... А його очі, його надпотужна енергетика там все-таки були … На світлинах… 
“Важко було пережити смерть Ігоря Дионізовича, біль довго не відпускав і досі не відпускає… Він зробив багато для кожного з нас, для суспільства, для країни. Аби вшанувати пам’ять світлої людини, разом із друзями та колегами по роботі продумали низку заходів. Фотовиставка є одним із них. Ми мали дуже багато фотографій, кожна світлина цікава, цінна, – розповідає “Львівській Пошті” начальник управління охорони здоров’я Львівської міськради Володимир Зуб. 
Він дуже любив свою сім’ю і багато уваги приділяв дітям
– У спільній праці з дружиною Ігоря Оленою та лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Василем Пилип’юком зробили перший відбір. Починали з кількох альбомів. І вже з понад двохсот фотографій згодом відібрали кілька десятків. Хотіли продемонструвати не лише відомі факти з життя Ігоря Дионізовича, але й те, що він через свою скромність не завжди показував, а іноді навіть не любив говорити. Зокрема час перебування у Афганістані (це світлини з сімейного архіву). 
Досі їх бачила тільки родина. На цих знімках він – хірург, який оперує, людина, яка годує свого собаку Пальму. Тут і український куточок в наметі Ігоря у Афганістані. Потім бачимо його з учителями, в колективі лікарні швидкої допомоги Львова, світлини, зроблені під час очолювання ним обласного управління охорони здоров’я”.

Серед фотографій, представлених на виставці, особливими є світлини, на яких зображений Ігор Дионізович з родиною – дружиною Олею та дітьми Гнатом і Соломією. “Він дуже любив свою сім’ю і багато уваги приділяв дітям”, – пояснює Володимир Зуб. Бачимо Ігоря Герича й на дозвіллі. Виявляється, він дуже захоплювався футболом. 
“Ігор Дионізович любив людей, життя, роботу. Допомагав людям. Жив і працював не для себе, а для інших”, – веде далі Володимир Зуб. На запитання, що варто було б перейняти молодим медикам від Ігоря Герича, співрозмовник відповідає: “Високий професіоналізм, працездатність, ввічливе ставлення до пацієнтів і до своїх колег”.
“Його нам бракує! Його бракує мені… Ми зналися 25 років. З Ігорем Дионізовичем завше можна було порадитися, він був дуже уважним до всього. Пригадую, як у нашій лікарні був важкий пацієнт. А в той час у Ігоря хворів батько, і він узяв відпуску, аби доглядати його. І коло тата сидів, і завше знаходив час, аби цього пацієнта припильнувати, – розповідає “ Львівській Пошті” завідувач опікового центру відділення 8-ої міської клінічної лікарні Львова Василь Савчин. – Це була людина, в якій поєднувалися чесність, порядність, працьовитість, повага до людей. Таких, як він, майже немає. Це була унікальна людина! Він багато працював, не жалів себе, фактично не відпочивав”. На думку Василя Савчина, молоді лікарі від Ігоря Герича повинні перейняти велику працьовитість і чесність.
“Мені запам’яталися його мудрість, виваженість, далекоглядність та прямолінійність. Коли питав у нього поради, Ігор Дионізович давав можливість мені самому прийняти рішення. Змушував думати і брати відповідальність за своє рішення”, – розповідає “Львівській Пошті” доктор медичних наук Андрій Базилевич.
Молодим медикам від Ігоря Герича варто було б перейняти високий професіоналізм, працездатність, ввічливе ставлення до пацієнтів і до своїх колег
Треба сказати, що експозицію виставки зможуть оглянути і земляки Ігоря Герича. Йдеться про його рідне місто Турка. А після цього й колеги у лікарні швидкої допомоги Львова, де працював професор. 
“Власне у “швидкій” в 1988-ому ми й познайомилися. Я тоді був студентом, а він аспірантом. Для мене Ігор Дионізович був найближчим, найдорожчим і надійним другом, – каже Володимир Зуб. – Це дарунок долі знати його, товаришувати та працювати з ним. Для мене він – Вчитель і Геній!”
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8054 / 4.17MB / SQL:{query_count}