Музей у катівні

Двері колишньої тюрми НКВС  обіцяють відчинити наступного року

Двері колишньої тюрми НКВС  обіцяють відчинити наступного року

budynok.jpg

Так звану тюрму на Лонцького - колись одну з найстрашніших в'язниць Західної України - відчинять для загального огляду та проведення екскурсій. А от із спорудженням меморіалу жертвам окупаційних режимів на її території, про який так довго говорили, не поспішатимуть.

Тюрма на колишній вул. Лонцького (сучасна адреса - вул. Степана Бандери, 1) була найбільшим комплексом НКВС. Крім того, у різні роки тут було управління польської поліції та розташовувалися спецзагони гестапо. Тюрма зажила слави найкривавішої в'язниці Західної України. За словами Василя Косіва, заступника міського голови Львова з гуманітарних питань, музей у цих приміщеннях можна відкривати, створивши мінімальну навігацію та ознакування, а також встановивши певні обмеження. Причиною затримки є те, що приміщення перебуває на балансі УСБУ у Львівській області і має статус режимного об'єкта, там також зберігаються архіви служби. Тож для загального огляду можна відкрити лише частину приміщення. Але точну дату, коли це стане можливо, у Ратуші не називають. Невідомо також, коли на цьому історичному місці побудують комплекс пам'яті жертв окупаційних режимів. Адже конкурс на найкращий проект, який проводила міська рада, закінчився нічим - журі не визначило переможця, ідеї якого можна було б взяти за основу майбутнього комплексу.

Нагадаємо, у вересні цього року Львівська міська рада оголосила міжнародний відкритий конкурс на кращу концепцію втілення ідеї меморіального комплексу пам'яті жертв окупаційних режимів у Львові. Загалом на конкурс надійшло шість проектів: два з-за кордону (з Німеччини та Австрії) та чотири з України. Бачення майбутнього меморіалу були дуже різними: від пропозиції вкрити весь комплекс склом і за допомогою світла перетворити ніч на день і навпаки, до ідеї встановлення на території десятків кам'яних хрестів. Однак журі так і не визначило переможця.

"Жоден із запропонованих проектів не може бути прийнятим до проектування та реалізації, - розповів Василь Косів. - У цьому журі було єдиним. Поспішати з новобудами не треба. Найважливіше зберегти автентичність в'язниці і навколишній простір, а все інше має підпорядковуватися цьому. Журі погодилося, що треба створити інституцію, можливо, це буде музей національної пам'яті, і вона постійно займатиметься цим проектом, створюватиме план експозиції і самого музею. Треба провести подальші наукові дослідження, починати формувати самі фонди музею. Важливо опрацювати схему доступу до цих приміщень та створення мінімальної інфраструктури, щоб можна було там проводити екскурсії".

Щоправда, кращий проект серед шести поданих журі таки визначило, присудивши йому третю премію. Ним став проект ПП "Архітектори Чаплінський і Трофименко". Він переміг і за результатами громадського голосування. Члени журі відзначили у проекті кімнату з відеорядом, який мав би відображати ті жахливі події, що відбувалися, і водночас нагадувати, що це не має повторитися. Серед недоліків проекту-переможця зазначали недостатній акцент на автентичності в'язниці та простору. Автори найкращої концепції пояснюють це тим, що замовник не надто чітко сформулював завдання, але висловлюють готовність продовжити роботу над проектом меморіалу.

"Наша концепція проекту кардинально відрізняється від завдання, яке ставили організатори конкурсу. Це тому, що завдання було дуже різнобічне і неточно сформоване. Наш проект передбачав не акцент на минулому, а погляд у майбутнє. Ми хотіли, щоб відвідувачі, особливо діти, не травмували свою психіку. Хотіли показати найвищі цінності людства. Відправною точкою проекту мала бути кімната істини, у якій розмістили б відеоінсталяцію, що мала б показувати минулі жахіття і спонукала б людину переосмислити жит­тєві цінності. Але ми готові доопрацьовувати проект, якщо нам замовник нормально поставить завдання", - розповів "Пошті" один з авторів проекту Юліан Чаплінський.

Львівські архітектори та експерти по-різному ставляться до рішення журі. Хтось солідарний, а хтось переконаний, що переможця таки треба було обрати, висловивши зауваження. Але знаково, що це один з небагатьох прикладів, коли журі було однозначно тверде і не просто вибирало з того, що було, а справді шукало найкращий проект. Тож дискусія, яким має бути майбутній меморіал і які функції має виконувати будівля колишньої в'язниці, залишається відкритою.

Суб'єктивний погляд

Богдан Черкес,
професор, доктор архітектури, директор Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка":

Евгеніус Пейкштяніс,
директор Музею жертв геноциду в м. Вільнюсі:

У цьому комплексі найціннішим елементом є сама тюрма, де проводилися допити та ув'язнення. Вона мала стати основою проектування. Натомість автори сконцентрувалися на архітектурно-художньому трактуванні подвір'я в'язниці, де запропонували різні варіанти пам'ятників. Відбулася певна підміна понять. Найкращий проект все ж трактував тюрму як основний автентичний об'єкт майбутнього комплексу. Але навіть у цьому доброму проекті двір, де відбувалися розстріли, потрактований для розміщення пам'ятника, а не як автентичне подвір'я, яке само вже є пам'ятником. Робота журі показала, що це має бути не просто меморіальний комплекс, а меморіально-дослідний центр. Сьогодні сама тюрма зі всією атрибутикою і навіть без експонатів вражає, тому важливо якнайшвидше відкрити її для екскурсій.

Ми створили перший музей окупації на теренах СРСР. Другий може бути у Львові. Наш музей працює від початку 90-х. Спершу ми відкрили колишню тюрму для огляду, потім розробили концепцію, як мав би виглядати загалом комплекс: де мають бути автентичні місця, а де тематичні виставки та фондосховища. За три роки ми втілили цю концепцію в життя. Але монументального символу жертвам окупаційного режиму ще досі не поставили. Ми не поспішаємо з цим. На території музею є лише гранітні плити, на яких висічені прізвища вбитих людей.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.6580 / 4.13MB / SQL:{query_count}