Вшанувати полеглих

Напередодні 9 травня “Пошта” підготувала перелік місць, де кожен охочий може вшанувати загиблих вояків, що полягли за Львів у різні часи

фото: Андрій Польовий
Львів завмер в очікуванні цьогорічного Дня перемоги . Так повелось, що із здобуттям Україною незалежності, День перемоги майже завжди зустрічаємо із тривогою та неспокоєм у серці, хоча й мало б бути навпаки... 
Сварки, суперечки. навіть сутички, на жаль, є майже неодмінним атрибутом 9 травня. Думки про те, чи справді можна і треба святкувати перемогу, як і де її святкувати, чи можливо доречніше в цей день просто піти помолитись в церкві за душі померлих вояків, розходяться. І замість того, щоб шукати спільної мови в день, коли вклоняємося подвигу наших дідів та прадідів, “недобросовісні” люди використовують можливість спровокувати людей із різними думками та поглядами на може й маленьку, але, на жаль, справжню “війну”. 
Щоб не піддатись на можливі провокації, львів’яни та гості міста День перемоги можуть провести доволі нестандартно. До прикладу, обрати одне із місць вшанування героїв та відвідати його, принести квіти, помолитись. Як би не було, але усі ті, хто поклав свої життя за майбутнє Львова і України безперечні герої, які потребують поваги та шанобливого ставлення, а не бійок і сварок на своїх могилах. 

фото: Андрій Польовий
Пам’ятник жертвам комуністичних злочинів на площі Шашкевича, навпроти музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, відкрили його 8 листопада 1997 року. Для міста вже стало традицією у третю суботу червня проводити мітинг-реквієм та вшановувати безвинно ув’язнених і замордованих червоними московськими катами в тюрмах України при їх відступі на початку Другої світової війни.
Державний історико-куль­турний музей-запо­від­ник “Ли­чаківський цвинтар” – меморіальне кладовище у Львові, де на 86 полях загальною площею 40 га розміщені понад 300 тис. поховань. Головний вхід на цвинтар розташований на вул. Мечникова, 33, де закінчується вул. Пекарська.
На території цвинтаря є кілька військових меморіалів. До найдавніших належать поховання учасників польського повстання 1830-1831. 1880 року, напередодні 50-річчя повстання, для створення окремого пантеону місто виділило спеціальну ділянку (нині – у межах поля №71), де поховали 47 ветеранів повстання. Посеред  ділянки встановили пам’ятник – великий символічний саркофаг, частково оповитий прапором, на якому складено шаблі й уланську каску (скульптор Генрик Пер’є). 
У 1922–1939 роках створили пантеон польських військових, учасників Українсько-польської війни (1918-1919 років) та польсько-радянської війни (1920 року). Поруч, на полі №78 є меморіал воїнам Української Галицької армії, сюди в 2002 році перенесли прах президента ЗУНР Євгена Петрушевича. На полі №82 Личаківського кладовища був цвинтар австрійських, німецьких і турецьких солдатів Першої світової війни, українських січових стрільців і польських легіонерів. Але у 1946-1947 роках  могили були знищені, а пізніше на цьому місці влаштували поховання працівників НКВС. 
Також на території Личаківського кладовища є військовий меморіал Марсове поле. На ньому влаштовано 360 братських могил, де поховано 3600 воїнів Радянської армії. Також там поховані і бійці НКВС. Тут були поховання вояків різних національностей, різних віросповідань: австрійців, українців, угорців, чехів, німців, словаків, поляків, сербів, хорватів, турків, боснійців. 
Пагорб слави – меморіал на честь воїнів, що загинули в роки Першої світової війни (у 1914–1915 роках) в Галичині та на честь радянських воїнів, що брали участь у боях за Львів з німецькими військами у 1944 році. Знаходиться на початку вулиці Пасічної, є адміністративною частиною музею-заповідника “Личаківський цвинтар”. 
Авторами проекту були Г. Швецький-Вінецький, А. Натальченко, І. Персиков.  Відкрили його 23 лютого 1958 року. Російський військовий цвинтар та парк на цьому місці було закладено у 1915 році під час окупації Львова російськими військами. Перед Першою світовою війною митрополит Андрей Шептицький намагався отримати дозвіл на будівництво на цьому місці собору, та перешкодила війна.
Монумент бойової слави радянських збройних сил – розміщений поряд з Академією сухопутних військ, на перетині вулиць Стрийської та Героїв Майдану. Його відкрили у 1971 р. Ансамбль виконано із каменю та бронзи авторським колективом, куди увійшли скульптори Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст Олександр Пирожков, архітектори Мирон Вендзилович та Аполлон Огранович.
 Де ще можна віддати шану героям?                  
У Львові  є чимало пам’ятників та пам’ятних знаків героям, що віддали своє життя за майбутнє Львова і України. Тому напередодні Дня перемоги, мабуть, цілком доречно було б вшанувати і тих, чиї перемоги і жертви стали краплею у морі незалежності нашої держави та того, чим Львів є нині. 
Отож “Пошта” підготувала перелік місць, де ще можна вклонитися героїзмові та відвазі:
– пам’ятний камінь “Борцям за волю України”, що на вулиці Вітовського (навпроти входу в Парк ім. Б.Хмельницького);
– пам’ятна дошка “Воля ціни не має!”, що на вулиці Городоцькій, 20. Як зазначено на дошці про цей пам’ятник: “Споруджений в пам’ять про пластунів-членів ОУН, політв’язнів Ярослава Гайваса, Петра Башука, Петра Канюка, які здійснили 16.06.1939 р. відчайдушну втечу з польської в’язниці “Бригідки”;
– пам’ятник “Громадянам Львівщини, полеглим в Афганістані”, який встановили у 1999-му році у сквері між вулицями Клепарівською, Єрошенка і Батуринською;
– пам’ятний знак “На честь розгрому військами Максима Кривоноса польсько-шляхетських загарбників”, що у парку “Високий Замок”;
– пам’ятник “Охоронцям української державності” Юрію Змієборцю, що на площі Генерала Григоренка; 
– пам’ятник “Пам’яті жертв політичних репресій”, що на вул. Замарстинівській, 7. Споруджений поблизу колишньої тюрми, в якій чинили нацистські злочини і катування;
– пам’ятник “Подвигу медиків у Другій світовій війні” Серцю Данко,  біля головного корпусу Львівського медуніверситету, що на вулиці  Пекарській;
– пам’ятник “Козакам-запорожцям, які полягли при визволенні Львова в 1648 році”, на вулиці Високий Замок, 1 (біля прохідної Львівської обласної державної телерадіокомпанії);
– пам’ятник “Львівським політехнікам, полеглим у роки Другої світової війни”, що на вулиці Степана Бандери, 12, у сквері біля головного корпусу НУ “Львівська політехніка”.
Ігор Лильо, історик та львовознавець
Вшановуючи полеглих героїв, які воювали за наше місто, чи то й усю країну, в першу чергу треба розуміти, що це були не лише українці, не можна усіх їх вважати земляками, а нашими героями. Як би це смішно не звучало, треба розділяти поняття земляки і українці. Бо в різний час люди, які тут мешкали, захищали це місто і вважали його своєю батьківщиною.

Наведу декілька прикладів, колись на початку вулиці Князя Романа мав бути встановлений пам’ятник козакам, але тим, що нападали на Львів, а не захищали його. Тому що в період, коли це відбувалось (війна Богдана Хмельницького) Львів не був у політичному сенсі українським містом, тому я думаю, що це мав би бути пам’ятник українцям, але не захисникам Львова.

Є ще другий момент, коли ми говоримо про пам’ятники захисникам Львова, то маємо пам’ятник полякам на Личакові, де зображені орлята. Бо поляки теж захищали Львів. А поряд знаходиться військовий пам’ятник Української Галицької Армії, які також захищали Львів. Тобто ситуація неоднозначна, бо поляки захищали Львів від українців, українці від поляків, не можна розділяти цю історію.

На території самого Львова та навколо міста ми маємо багато пам’ятників героям Першої світової війни. У нас навіть є кладовище турецьких солдат, які воювали на боці Австрії і полягли, захищаючи Галичину і Львів від російської армії. Вони захисники? Звісно. Але до Львова ніякого відношення не мають.

Також є пам’ятник загиблим при визволенні Львова рядовим Червоної армії, а не енкаведистам, які боролися з нацистами в 1944 році – Марсове поле. Це саме вони без сумніву захисники Львова, проте, напевно їх ніхто не питав, чи хочуть вони тут воювати чи ні.

В ідеалі варто було б примирити “всіх і вся”, як колись це зробили іспанці після закінчення громадянської війни, ставлячи пам’ятник для обох сторін. Але у Львові це буде майже неможливо через особливість його перебування у різні історичні епохи та при різних державах. Єдине, чого мені б дуже хотілося щоб кількість пам’ятних таблиць і пам’ятників у Львові не перевищила кількості вулиць та будинків. Бо зараз є така тенденція, що кожен, хто приходить до влади у місті, хоче ознакувати територію і доповнити її новими пам’ятниками.

Я вважаю, що Львову зараз точно не бракує якогось нового пам’ятника, думаю навіть, що треба встановити мораторій на встановлення пам’ятників та перейменування вулиць. Натомість треба зайнятись будівництвом нових вулиць та нових будинків, для Львова це зараз набагато важливіше. А хто хоче утверджувати українську державу, нехай їде в Донецьку область.

Щодо пам’ятника Небесній Сотні, то на мою думку, він має бути у Львові. Але дивлячись на те, як було перейменовано на їх честь Гвардійську вулицю, я вважаю, що сьогодні треба повністю заборонити встановлення цього пам’ятника із однієї простої причини, можливо і в силу своєї некомпетентності, але я не бачу людей, які змогли б зробити пам’ятник, який би не нагадував мені соціалістичне минуле. Всі, хто беруться за встановлення таких речей у Львові, здається, хочуть поставити ще одного Леніна.

Думаю найкращим пам’ятником для цих людей був би парк або сквер, або щось, що поєднувало б в собі європейські традиції, екологію, і розуміння того, що пам’ять зміцнюють не каменюки чи якісь бронзові фігури, а те, чим насправді живуть люди.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0368 / 4.46MB / SQL:{query_count}