Коли бракує повноважень…

Гелена Пайонкевич, начальник юридичного управління Львівської міської ради, – про судові справи щодо зруйнованого будинку композитора Ярослава Ярославенка, про “реставрацію” музею “Арсенал” та пам’яткоохоронне законодавство і його загрози для Львова

фото: архів
– Розкажіть, будь ласка, які справи, пов’язані із львівськими пам’ятками архітектури, наразі знаходяться на розгляді у суді? 
– Досі триває судова тяганина з будинком композитора Ярослава Ярославенка, який зруйнували. Цю справу зараз слухають у Сихівському райсуді у першій інстанції. Вже йде мова про приведення цієї будівлі до попереднього стану. Міська рада виступила позивачем, бо дозвіл виконавчого комітету видали тільки на проектування. Проект з відбудови цього будинку замовили в Управлінні капітального будівництва Львівської міськради. До речі, вже рік як справа в суді, та нещодавно виявили, що ця ділянка є в іпотеці банку. Справа набирає нових обертів. 
– Як гадаєте, на скільки ймовірно, що будинок композитора таки відбудують?
– Я не суддя, проте певна: наша позиція з юридичної точки зору правильна. Але ця справа непроста, бо в нас немає судової практики щодо відновлення зруйнованих пам’яток архітектури. Ми намагались шукати схожі справи по єдиному реєстрі судових рішень по Україні, проте таких прецедентів немає.
– Розкажіть про інші судові справи, які ведуться.
– Воюємо ми і по справі на площі Ринок, 16. Певна: будуть судові позови. Вже є запити, наразі  аналізуватимемо документи. Починаючи з 2010 року повноваження місцевого самоврядування і в сфері надання дозволів на будівництво, і в сфері охоронного законодавства є істотно звужені. Свої необхідні запити ми зробили, чекаємо, коли буде суд. 
Ще з таких складних для мене справ є будівництво готелю на вул. Федорова (згадувана територія була колись місцем поселення представників єврейської громади, там колись була синагога “Золота Роза”, – “Пошта”). Справа триває вже декілька років. Товариство євреїв колишнього Радянського союзу позивається з комітетом, з міською радою про розірвання договору оренди земельної ділянки. Ми виграли суди першої, другої інстанції, а Вищий господарський суд скасував це рішення і скинув на другий розгляд.  
Поза тим є ще одна справа, пов’язана з будівництвом готелю. Суд зобов’язав управління охорони  історичного середовища розмістити таблички про те, що ті чи інші об’єкти є пам’ятками архітектури. Зараз же проблема в тому, що виконати це ми не можемо, суд зобов’язав розмістити таблички на неіснуючій споруді, якої вже немає, вона знищена. Наразі справа у вищому спеціалізованому судді. 
– Які пам’яткоохоронні норми, приписи, заборони найчастіше порушують у Львові?  
– Найбільш болюча для нас проблема і вона є масштабна – це заміна вікон в історичних пам’ятках. Є декілька десятків таких справ за позовами, до прикладу, Галицької райадміністрації, про зобов’язання повернути вікнам їхній попередній стан. 

Будинок композитора Ярослава Ярославенка, автора сокільського та пластунського гімнів. Шість років тому його знесли. Забудовник виправдовується, що не знав, які стіни руйнує, пропонував компроміс – 100 метрів квадратних у новобудові для музею композитора. Проте ні родичі композитора, ні громада на це не погоджуються. Вони сподіваються, що забудовник відновить будинок Ярославенка та відшкодує фінансові та моральні збитки (фото: dailylviv.com ).

Площа Ринок, 16, пам’ятка архітектури ХVІ століття. Будинок відомий як “кам’яниця Мешковського”, першого відомого дослідникам власника, міського радника Якуба Мешковського. Скандал довкола кам’яниці виник улітку 2013. Власники будівлі на вул. Староєврейській, 9, що в дворику  на площі Ринок 16, увірвалися у підвали та прорубали межовий мур до підвалів будинку. Міські чиновники зазначили, що дозволів на такі роботи місто не давало, все було погоджено в Києві (фото: архів)

Зруйнована частина лічниці Андрея Шептицького. Будівлі понад 200 років, донедавна була частиною майнового комплексу існуючого шпиталю. Проте у травні 2013-го року Львівська міськрада віддала майже півгектара землі, на якій знаходиться й частина лічниці, під забудову житлом та офісами. Восени 2013-го будівлю внесли до переліку щойно виявлених пам’яток історії архітектури. Через втручання громадськості та пам’яткоохоронців будівельники зруйнували лише третину приміщення старої лічниці. Наразі львівська Феміда тимчасово призупинила дію наказу про визнання лічниці Шептицького пам’яткою архітектури (zaxid.net).
Кожен, хто має право власності на споруду, яка є пам’яткою архітектури не має права змінювати її зовнішній вигляд. При приватизації чи купівлі-продажу підписують охоронний договір. І суди приймають такі рішення, але насправді виконати це в примусовому порядку, враховуючи наше законодавство, є дуже важко. 
У Законі “Про охорону пам’яток культурної спадщини” є стаття про те, що можуть бути відшкодовані матеріальні збитки, які завдали пам’ятці. Але тут знову ж таки виникає колізія, бо цю шкоду оцінити не можна. Якщо оцінити шкоду від заміни вікна як дерев’яної конструкції, це буде коштувати, умовно кажучи, 1000 гривень, але ж йдеться про пам’ятку… На сьогодні ми ще не отримали якоїсь позитивної практики з цього питання. 
– Чи місто має достатньо важелів впливу для того, аби захищати свою історичну архітектуру?
– Наприклад, ситуація з музеєм “Арсенал”, коли зробили прибудову до споруди, яка на праві спільної власності належить територіальним громадам. І всі висновки і дозволи там, починаючи від Міністерства культури, дає Київ. Сьогодні управління охорони історичного середовища практично позбавлене повноважень впливати на будь-які речі в цій сфері.
“Арсенал” же про праву належить Львівській облраді, а дозвіл давало Міністерство культури, тому цю справу ми не розглядаємо. Місто навіть не може відреагувати на такі дії. Адже формально ніхто не зможе довести, що інтереси міста порушені власником, оскільки область всі дозволи отримала. Ми також  не погоджуємо робочі проекти, в міста ці повноваження забрали. Втратив чинність Закон “Про планування забудови території”, а набрав чинності “Закон про регулювання містобудівної діяльності”. Тобто повністю змінилась процедура будівництва. 
З одного боку, це хороший закон, адже він дає можливість при внутрішньому плануванні не отримувати дозволи, а просто складати декларацію та подавати її  до інспекції Архбудконтролю, це спрощує життя людям. Але з іншого боку, органи місцевого самоврядування на підставі цього закону просто усунуть від процесів будівництва. 
Тому ми не погоджуємо робочий проект, не надаємо дозвіл на виконання будівельних робіт. Інспекція Архбудконтролю не підпорядкована органам місцевого самоврядування. Починаючи з 1 січня 2013-го не оформляємо права власності на будь-які об’єкти нерухомого майна, окрім приватизації. По суті  ми бачимо таку тенденцію: органи місцевого самоврядування перетворюються на каси для виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, впливу на вирішення питань місцевого значення не мають.
– Які ж основні загрози такої ситуації для міста?
– Основні загрози, радше політичного характеру... А коли вже щось зруйновано, то щоб відновити це можуть знадобитись роки. Я бачила в європейських містах як виглядають історичні центри, ті ж вікна, ті ж оформлення перших поверхів. У нас виправити те, що вже сталось є надзвичайно важко і невідомо чи комусь це потрібно.
Розмовляли Вікторія Савіцька, Ірина Ященко
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7522 / 4.15MB / SQL:{query_count}