Як змінилося обличчя Львова за роки незалежності?

Ще один рік незалежності прожитий. І хай так буде далі, без лімітів, але щось у місті разюче змінилось…

22 роки незалежності змінили Львів. Але що саме й як стало по-іншому, ніхто досі не розуміє. Тут просто оселилась воля. Львів’яни досі залежні від кави та води, все кавують та перевіряють, чи не увімкнули воду. Її ще вимикають, але тепер у цьому є якась сезонна система.
Львів’яни досі залежні від книжок, театрів, музики та шоколаду. Від ремонтів доріг, від смороду, який гуляє містом. Львів’яни досі залежні від свого бунтарського темпераменту та аристократичних манер. Із намішаних менталітетів містян переважає панський, тому часом зависаємо в очікуванні, що хтось зробить щось замість нас. Львів’яни парадоксальні в своїй залежності від свободи та від потреби підлаштовуватись, “хай так, аби не гірше”. Але Львів змінився…

фото: прес-служба ЛМР
У Львові більше немає “темних закутків”, де вбивають за те, що співаєш українських пісень. У Львові більше не приховують віру, тут вже не розкрадають церкви, не палять ікони. На 10 році незалежності, у 2001-му Львів прийняв Папу Івана Павла ІІ, і той, прощаючись з Україною, сказав, що відчув на собі традиційну гостинність Львова, міста визначних пам’ятників, таких багатих на християнські спогади. “Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд” – сказав у своїй прощальній промові Іван Павло ІІ. 
22 роки волі дали відчуття домівки. А лише у своїй домівці, коли не боїшся нападу – відкриваєшся, у спокої стаєш собою. Львів’яни стали собою, вони перестали боятись своїх залежностей, перестали цуратись своїх уподобань і настроїв, відтак вони стали будувати місто по-своєму.
За 22 роки місто пройшло шлях від економічної прірви. Не нам судити про кількість кроків, але факт, що ми вже не там. За цей час місто виросло, воно розширило свої фізичні межі, як і фізичні можливості. Воно відкрилось світу, приймало чемпіонат Євро-2012, а цьогоріч отримало першість у ТОП-10 міст Європи, які варто відвідати. Місто стало світлішим, і не лише тому, що у ньому побільшало ліхтарів, хоч це й так, а й тому, що люди стали більше усміхатись.
“Пошта” довідалась, кому і що з його боку видно. Хто з висоти літ, хто з вершин досвіду, але бачить своє – Львів за 22 роки незалежності змінився, змінився одяг, змінилась архітектура, змінились містяни, змінився бізнес…

Василь Куйбіда, екс-міський голова Львова, Голова Народного Руху України:
– Без сумніву, змінилося не лише обличчя Львова, зовнішня сторона, але і його внутрішнє життя. Це стало помітно ще чотири роки тому, коли процеси модернізації держави і суспільства виявились незворотними,  пішли у правильному напрямку. 
Вірю, вже незабаром задекларована в Kонституції правова соціально-демократична держава стане не гаслом, а фактом. Зараз ми ще на шляху творення громадянського суспільства. Сподіваюсь, воно стане сильним і контролюватиме державу. Зокрема, це буде видно і в нашому найкращому у світі місті – Львові. 
Коли порівнюємо Львів радянський і сьогоднішній, то бачимо, що його економічний уклад чи господарська структура суттєво змінилися. Фактично вже немає такої домінанти, що була за часів УРСР, як військово-оборонний комплекс. Промисловість міста, яка тоді приносила найбільше прибутків, сьогодні не визначає майбутнє міста.
Змінилася філософія розвитку міста. Домінує підхід до перетворення його у туристичний центр. Коли я був міським головою, ми намагались розвивати Львів як перспективний фінансовий, науковий центр, центр новітніх технологій
Однією з причин того, що промисловий потенціал не збережений, не розвинений – неправильна політика всіх урядів, що були в країні. Як приклад, у Львові раніше була розвинена радіоелектронна промисловість. Наш завод “Електрон” виробляв кольорові телевізори і їх продавали у всіх країнах Ради економічної взаємодопомоги. Тепер цього нема. За цей час змінилася філософія розвитку міста. Домінує підхід до перетворення його у туристичний центр. Коли я був міським головою, ми намагались розвивати Львів як перспективний фінансовий, науковий центр, центр новітніх технологій. 
Тепер наше місто відвідують сотні тисяч туристів, але розвивати його як власне туристичний осередок не можна. Скільки туризм може дати робочих місць і в якому секторі? Лише в обслуговуванні. Якщо оцінити наш робочий потенціал, скажімо у 250 тисяч осіб, то сфера обслуговування забезпечить роботою максимум 10% від всієї кількості. Розвиваючи  лише туризм наше місто не буде конкурентоспроможним на фоні України, а світу тим паче. Таким чином автоматично записуємо себе на третьорядні місця, не ставимо амбітних цілей.
Вважаю, що Львів має шанс стати не тільки європейським містом, а й глобальним, світовим. Але треба мати іншу філософію розвитку. Пригадую дев’яності роки і як активно львів’яни реагували на події, що відбувалися у відновленій державі. Очевидно, зараз містяни вже не ті. Тоді інтереси львів’ян були перш за все всюди, не лише в Києві, а навіть в Донецьку. Ми творили ідеологію.
Зараз містяни вже не ті. Тоді інтереси львів’ян були перш за все всюди, не лише в Києві, а навіть в Донецьку. Ми творили ідеологію
Це дуже вирізняло львів’ян, навіть з’явився термін “львовобоєць”, нас і справді боялись. Бо ми вміли нав’язти своє, поводились як пасіонарні особистості. Колись, якщо львів’яни вважали бездіяльність чи навпаки якісь дії міської влади неправильними, приходили під стіни ратуші тисячами. Так відбувався діалог і проблеми вирішувались. Чому містяни стали такими пасивними? Навряд через розчарування. 
Це може дозволити собі лише та людина, яка зробила все від неї залежне, доклала всіх фізичних і духовних зусиль, а в підсумку не отримала того, на що сподівалась. Лише тоді можна змиритись з розчаруванням. Люди, які фактично нічогісінько не зробили, пили каву в якійсь з кав’ярень і розмірковували з того чи іншого приводу, не мають морального права стверджувати, що бездіяльні через розчарування.

Ярослав Рущишин, бізнесмен:
– Передусім за роки незалежності з’явилася стратегія розвитку міста. І найцікавіше, що вона таки працює. Так, основним її здобутком є високий показник кількості туристів: цього року, за прогнозами, Львів відвідає майже два мільйони туристів. Коли ми починали розробляти цю стратегію, то найсміливішим сподіванням був мільйон відвідувачів. Тепер переходимо до вирішення проблеми із тим, що цим туристам запропонувати. 
Ще одним із основних здобутків за цей час став розвиток кластеру ІТ-послуг. Відтак Львів стає українським Банґалором (“електронне місто” в Індії, де знаходяться понад 100 ІТ- компаній, що наймають понад 30000 робітників – “Пошта”). В нас розміщені одні з найбільших компаній з ІТ-послуг. Це дуже вигідно виглядає на загальноукраїнському фоні, сприяє використанню академічного освітянського потенціалу Львова. За останні роки розвинулась інфраструктура міста. Великим поштовхом до цього стало Євро-2012. Відтак, як мінімум, ми тепер не соромимось нашого аеропорту та деяких доріг.
Вважаю, місто рухається у правильному напрямку. Торік Financial Times – впливова щоденна британська газета, визнала Львів одним з найперспективніших міст Європи. А цьогоріч Львів очолив ТОП-10 міст Європи, які варто відвідати влітку на думку агенції новин Reuters. Це велике досягнення. Львів має піти вперед і повести шляхом розвитку за собою Україну.
Місто рухається у правильному напрямку. Львів має піти вперед і повести шляхом розвитку за собою Україну
Безумовно, є ще багато претензій до державного обслуговування населення з боку влади, місцевого самоврядування. Проте деякі прориви і в цьому плані все ж є. Негативи приходять із глобалізацією. Насичення міста туристами приносить не лише поповнення бюджету, а й певний дискомфорт для мешканців. І це основне завдання на найближчі роки: визначити, як має розвиватись місто у всіх частинах, не лише центральній. 
Також позитивним є розвиток велосипедного руху. Транспортне господарство і транспортна культура міста ще потребує вдосконалення у всіх аспектах. Тож мусимо продовжувати впроваджувати велокультуру у Львові. 

Петро Радковець, краєзнавець, екскурсовод:
– За роки незалежності припинилося постійне творення негативного образу Львова, яке було за радянських часів. Хоч деякі стереотипи діють і досі. І досі деякі туристи зі сходу питають, чи можна російською говорити, чи їм за це нічого не буде. Але, на загал, ці стереотипи почали потроху сипатись. Позбувшись цього нав’язування, Львів почав активно ставати самим собою, таким, яким завжди був – європейським містом. Тепер у ньому відбуваються світові речі. Він очолює десятку міст Європи, які радить відвідати Reuters. 

фото: Андрій Польовий
Якщо говорити про місто зі середини, а львів’яни, як правило, бачать не ті світові рейтинги, а те, що відбувається на львівських вулицях щодня, то Львів набув респектабельного вигляду. Місто причепурилося, воно стало осередком багатьох фестивалів. І як гостинний господар, він наводить порядки в себе. Але є й негативні речі. За останні два роки з’явилося якесь тотальне ігнорування правил та законів, особливо у “сфері” паркування!
Кажуть, що в місті немає де припаркувати авто, але якщо пошукати кілька хвилин, то таке місце обов’язково знайдеться. Є якесь небажання шукати парковку, небажання розуміти, що, купляючи машину, треба її десь поставити. Якщо ви купуєте шафу, то ви ж не ставите її під двері сусіду. Так само і з машиною. З’явилася звикла неповага до оточуючих.
Львів набув респектабельного вигляду. Місто причепурилося, воно стало осередком багатьох фестивалів. І як гостинний господар, він наводить порядки в себе
От власне, деякі люди не розуміють, що свобода – це можливість діяти в рамках закону. Дехто ж сприймає свободу як вседозволеність. За роки незалежності Львів змінився. Вже й дахи кращі і вулиці чепуряться, дороги ремонтують. Цей новий трамвай – досягнення! 
У місті багато маленьких підприємств, які легше адаптуються до будь-яких умов. Львів є й завжди був торговим містом, яка б влада не була, тут люди до всього вміли пристосуватись. А ще тішить, що останнім часом на вулицях Львова набагато більше усміхнених людей. Цього двадцять років  тому не було, усмішок стало набагато більше. 

Юрій Шухевич, громадський діяч:
– За роки незалежності Львів таки змінився, але не в кращу сторону. Найперше йдеться про хаотичне забудовування. Дуже часто воно незаконне. Нищення історичних пам’яток, руйнація – ось, що я побачив у Львові за останні роки. Не скажу, що за радянських часів дуже дбали про Львів. Тоді також багато чого було знищено, але те, що робиться зараз – варварство. Портрет львів’янина теж не став кращим. 
Усвідомлення незалежності ще не прийшло. Навпаки, містяни більш неохайні, лайливі, грубі. Смітять на кожному кроці, відносяться дуже недбайливо до свого міста. Як на мене, позитиви, які є, просто губляться у всьому тому негативі, що накопичився за останній час. Львів’яни некультурні!
Усвідомлення незалежності ще не прийшло. Навпаки, містяни більш неохайні, лайливі, грубі. Смітять на кожному кроці, відносяться дуже недбайливо до свого міста
Звісно, російську лайку нам приніс Союз, але такого широкого вживання “матюків” за совєтів не було. Тоді судили за хуліганство, якщо публічно лаявся. А тепер, особливо серед молоді, “матюк” на кожному кроці, це вже буденне явище. Певен, у Києві люди ввічливіші ніж у нас. Добре, що Львів тепер відкритий для світу. В роки Радянського союзу ми жили у вакуумі. 
Тепер, коли до нас масово линув потік туристів, всі вони говорять, що Львів дуже гарний, має багато архітектурних пам’яток. Але ці пам’ятки в такому стані, що навіть не хочуть коментувати і при цьому кривляться. Дуже недбало ставимось до спадку прадідів, не можна так.

Зеновій Бермес, президент Асоціації роботодавців Львівщини:
– Звісно, Львів за часи незалежності змінився на краще. Але відносно розвитку людського ресурсу, то місто втратило дуже багато. В нас зникли козирі – підприємства, що надавали місця для праці. Цей процес розпочався із початком незалежності і до сих пір набирає обертів. Справа в тому, що ніхто не надавав уваги розвитку перспектив і можливостей для професійної реалізації. Дбали про воду, про вулиці, а про людей забули…
Тому нині маємо величезну проблему з еміграцією найкращих трудових ресурсів країни. І це великий мінус владі та громадськості, яка це проґавила. Ми не зважали на те, що цінується у світі. Адже в будь-якій розвинутій країні владу обирають за показниками розвитку людського ресурсу, створення робочих місць. Щороку влада рапортує, що в області створюють близько 50 тис. робочих місць, хоча це брехня.
Ніхто не надавав уваги розвитку перспектив і можливостей для професійної реалізації. Дбали про воду, про вулиці, а про людей забули…
Що ж робити? Варто лише глянути як вирішують цю проблему сусіди, які пройшли подібний шлях. До прикладу, країни Прибалтики. Нам же ж потрібно негайно діяти, щоби не було пізно.

Ігор Лильо, історик:
– На щастя, зараз у місті все добре. Львів розвивається, живе своїм життям. Місто стало яскравішим, світлішим в архітектурному плані, почали освітлювати основні архітектурні родзинки. В ньому стало більше можливостей для самореалізації. 
Ностальгія за Союзом лише у тому, що тепер квитків на трамвай за три копійки не купиш. За останні 20 років з’явилося покоління справжніх львів’ян, які не мріють поїхати на “рідні села”. Для них місто – дім, а не місце роботи. Щоправда, таких людей не так багато, як би хотілось. Стали трохи кращими дороги. Але натомість вечірніми вулицями витає сморід, що йде від застарілих уже каналізацій. 
Ще з позитиву – новий стадіон. Тепер лише треба навчитись мати з нього користь. Наразі він нікому не потрібний. У Львові трапилась ще одна фантастично революційна річ. Я хочу особисто подякувати пану Любомиру Буняку за те, що він організував цілодобове постачання води! Це лише його заслуга. 
За останні 20 років з’явилося покоління справжніх львів’ян, які не мріють поїхати на “рідні села”. Для них місто – дім, а не місце роботи
Безперечно, позитивним і важливим для міста є ряд культурно-просвітницьких заходів таких як Форум видавців, зокрема. Але для того, щоб він мав справді якийсь результат, треба щоб цей форум тривав увесь рік, а не був одноразовою акцією. Цікаві та знакові для міста і фестивалі “Альфа-Джаз”, “Золотий Лев”. Є ще одна річ, яка з’явилась за останні п’ять років. 
Знаковою її назвати ще не можна, бо поки не відомі наслідки. Проте, місто стає дуже сильним осередком “айтішників” світового рівня. Результати цього зараз лише почали проявлятись. Ці люди мають хороші зарплати, є аскетичними у своєму житті, не напиваються і не лежать на вулицях, а несуть певну корпоративну культуру. Відтак, очевидно, зовсім не обов’язково мати в центрі міста два заводи зі смердючими стоками, якщо розумні хлопці, що дуже непогано пахнуть, дають до бюджету такі самі надходження. Робити ставки на мозок – дуже вдалий хід, безпрограшний. 

фото: прес-служба ЛМР
Від негативів теж не втечеш. Фонтан перед оперним театром – жахливий! Настільки, що я готовий власноруч вимикати його щодня. Ще дуже не подобається, що хоча й міська влада вже півроку, як забрала ліцензію на “замашинення” фундаментів біля оперного, вони там все одно їздять. Щодо львів’ян, мабуть, вони не змінилися. Досі надто мало усміхаються. Хочеться бачити більше посмішок, навіть, якщо вони нещирі. Краще нещира посмішка, ніж відверте хамство. Є ще один фактор. Дуже багато людей “кращих із кращих” були змушені поїхати з міста, бо держава їм створила такі умови, що вони не змогли залишитись, на жаль.

Олег Шведа, політолог:
– Від здобуття незалежності минуло вже досить багато часу і Львів встиг змінитись радикально. З’явилась тенденція до перетворення міста на туристичний центр, насамперед, це стосується його центральної частини. 
Така тенденція є певною мірою позитивною, бо туризм –  привабливий напрям, він приносить прибуток міській казні. Але з іншого боку, підпорядкування всієї діяльності міста тільки справі туристів йде на шкоду мешканцям Львова. Їх витісняють, це набирає досить непривабливих форм. Туристична індустрія розвивається в напрямку постійного створення нових фаст-фудів, кав’ярень.
Раніше у Львові домінувала культура міська, її формувала архітектура, пам’ятки, театри, опера. Люди, які потрапляли до міста з околиць, щоб відчувати себе мешканцями Львова, переймали правила поведінки, культури міста
Кількість закладів харчування у місті вже надмірна! Вони не відповідають тому культурному рівню, який би вигідно представив Львів. Цей напрям у нас власне комерційний. Раніше у Львові домінувала культура міська, її формувала архітектура, пам’ятки, театри, опера. Люди, які потрапляли до міста з околиць, щоб відчувати себе мешканцями Львова, переймали правила поведінки, культури міста. Зараз цього нема. Вчорашня львівська культура відійшла в далеке минуле. Тепер все менше людей переймаються дотриманням норм етикету, ввічливості, культурної поведінки.

Олексій Пивоваренко, психолог-соціонік:
– Загалом львів’ян можна віднести до другої соціонічної квадри (соціоніка – наука про типи психоінформаційних систем (людина, колектив, етнос, держава) і взаємодії між ними – “Пошта”). Такі люди люблять воювати, вони насолоджуються боротьбою і перемогою, прагнуть бути сильними, безстрашними, пробивними. У Львові живуть такі люди – це інтелігенція, так звані державники. 
Але у місті живуть й “інші” люди, їх багато, тому у нас немає єдності думки. Представників третьої квадри (бізнесових людей) у Львові не більше по кількості, проте їх вплив сильніший. Раніше люди обирали державників: Пинзеник, Куйбіда, Горинь. А тепер обирають людей бізнесу. Так, нинішній міський голова – представник третьої квадри, людина бізнесова. Відбулась така зміна, адже, якщо хочеш їсти, то тебе державницькі проблеми не цікавлять. На державному рівні дали свободу підприємцям, от вони й керують.
За час незалежності львів’яни побували в Європі, побачили, як живуть інші люди. Дивлячись на це, ми  почали цікавитись бізнесом навіть попри те, що не маємо бізнесової вдачі
Незалежність дала більше волі для людей третьої квадри, для бізнесовців, це капіталізм. І у ВРУ майже усі представники третьої квадри. Натомість, друга квадра, яка раніше була більш притаманна львів’янам, якщо їй дати волю, приведе до сталінізму, авторитарного режиму. За час незалежності львів’яни побували в Європі, побачили, як живуть інші люди. Дивлячись на це, ми  почали цікавитись бізнесом навіть попри те, що не маємо бізнесової вдачі. 

Марта Пивоваренко, психолог:
– Незалежність спровокувала заломлення цінностей. Що батьки закладуть у дитину до 5 років, те у ній і буде, це фундамент. Якраз біда початку 90-х у тому, що батьки тих років були змушені вкладати час не в дітей, а у виживання. Якщо звернути увагу на околиці Львова, на села, помітно, що тепер там багато величезних особняків, а 20 років тому люди звідти їхали на заробітки за корон, відтак тепер ми маємо частково втрачене покоління.
Адже світогляд дітей, батьки яких не мали часу їх виховувати, формувався ззовні, а не в сім’ї. Тому на поведінку сучасної молоді, яку виховували 20 років тому, мають вплив американські та інші віяння. Ціннісне зрушення  дуже серйозне. Але у тих сім’ях, де над цінностями працювали, вони збереглися. 
Незалежність спровокувала заломлення цінностей. Що батьки закладуть у дитину до 5 років, те у ній і буде, це фундамент. Біда початку 90-х у тому, що батьки тих років були змушені вкладати час не в дітей, а у виживання
За роки незалежності у Львові помітно розвинувся ІТ-бізнес. Так склалось, що до типу характеру львів’ян підмішаний польський характер, панський. Це аристократи духу, демонстративні люди. Проте з роками поступово збільшується кількість людей, які приїжджають з околичних сіл, тож підмішується ще й інший тип характеру, його зараз дуже добре застосовують ІТ-компанії. Люди з околиць мислителі, систематизатори, вони прості, з народу, як-то кажуть, але мають логічний склад розуму. Вони потребують більшого усамітнення, такі люди працьовиті, але у творчій сфері. Саме тому у нашому місті так процвітає ІТ-бізнес. 

Роксолана Богуцька, дизайнер:
– День Незалежності займає певне місце в житті львів’ян, це помітно зокрема зі спостережень за тим, як вони вдягаються. Для цього дня є спеціальний одяг. Дуже приємно, що він етнічний, і з якимись такими етнографічними мотивами. 
Тепер люди не таємно, по релігійних святах одягають вишиванки, і приходять в них не лише на шевченківські вечори, чи до театру, а це вже одяг широкого вжитку, ми бачимо його на вулицях міста. 
Львів’яни хочуть виразити свою незалежність в одязі, виразити любов до своєї країни, до своєї культури, до свого мистецтва. Такий одяг – це пам’ять  про своє коріння, ним ми підкреслюємо, що ми українці, що ми живемо у вільній, незалежній українській державі. Це дає якусь силу до розвитку особистості і розвитку нового покоління. Це будить любов до своєї землі.
З огляду на те, чому людина надає перевагу в одязі, відразу можу відрізнити львів’янина з-поміж інших. Львів’яни сміливіші, вони більш розкуті, вони яскравіші, вони зовсім відрізняються
У 1991 році я така була як всі. Тоді ми старалися мати щось таке, що має більшість. Звичайно, незалежність дала нам можливість виділятися, знайти особистість. Не те що колись, всі ходили в однакових чоботах чи пальто, бо їх завезли універмаг, що поряд. Тепер у нас, а найбільше це стосується Львова та Західної України, така однаковість викорінилась. Ми стараємось бути дуже індивідуальними, дуже виділятися з натовпу. 
З огляду на те, чому людина надає перевагу в одязі, відразу можу відрізнити львів’янина з-поміж інших. Львів’яни сміливіші, вони більш розкуті, вони яскравіші, вони зовсім відрізняються. Вони хочуть кольору, фактури, це стало більш помітним. Клієнти з інших регіонів більш стримані. Львів’яни мають якийсь італійський настрій, дух, а Східна Україна – це така стримана Німеччина.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1844 / 4.63MB / SQL:{query_count}