Проблемна реставрація

Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, про підсумки реставраційного сезону, загрозу виключення з ЮНЕСКО та перспективи відновлення заповідника в історичній частині Львова

Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, про підсумки реставраційного сезону, загрозу виключення з ЮНЕСКО та перспективи відновлення заповідника в історичній частині Львова

Реставраційний сезон 2011 року був насиченим для міста. Нарешті відновили колону Яна з Дуклі, реставрувати яку почали ще 2010-го. Не залишився без уваги й палац Любомирських. Упродовж осені тривало відновлення фасаду, даху та заміна вікон кам’яниці, а орендарі ремонтували приміщення та підвали. Плідною була й співпраця Львівської міськ­ради з німецьким інститутом GIZ, в рамках якої проведено семінари з відновлення автентичних дерев’яних вікон, дверей та брам, а також реалізовано програму реставрації столярки, до фінансування якої долучились мешканці. Загалом спільно з німецькими фахівцями торік вдалося відновити 122 дерев’яні вікна та 27 брам. 

Але не всі реставраційні ініціативи були вдалими для міста. Про це “Пошта” нині спілкується з Андрієм Салюком, керівником Львівського осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Головні помилки реставраторів 

– Пане Андрію, скажіть, будь ласка, як Ви оцінюєте реставраційний сезон у Львові 2011 року?

– Спершу напрошується негатив, однак позитивом є те, що у 2011-му львів’яни активно обговорювали проблеми реставрації. Люди, які не займаються відновленням пам’яток, телефонували до мене і питали, чому той чи інший об’єкт відреставрований погано. Це означає, що львівська громада потребує того, щоб реставрація відбувалась, і головне, щоб вона була якісною. Ми завжди прагнули, щоб збереження архітектурної спадщини вийшло за межі малого, замкненого кола людей.

– Звісно, добре, що городяни цікавляться реставрацією, але є чимало негативних моментів. Скажімо, щодо колони Яна з Дуклі біля церкви Св. Андрія, неозброєним оком видно, що вона не є добре відреставрована. Яких помилок допустились майстри-реставратори?

– Головну помилку допустили не майстри, а ті, хто їх вибирав. Тендерний комітет мав би поставити умову, щоб претенденти представляли свої попередні реалізації, це б продемонструвало їхню кваліфікацію. На жаль, цього не зробили, і як наслідок – тендер виграла фірма, яка реставрувала колону Яна з Дуклі нефахово. Значною помилкою є те, що майстри чистили колону методом піскоструйного очищення, зруйнувавши її поверхневий шар. Унаслідок цього колона стала білого кольору. Також на її поверхні залишили так звану гіпсову патину, яка руйнує камінь. Щоб надати колоні натурального вигляду, який знищили з допомогою піскоструйки, її пофарбували в їдкий жовтий колір. 

До некоректних рішень належить також доповнення вазонів кулями, виточеними на механічних верстатах. Ідеально кругла фактура куль дисгармоніює з природною фактурою вазонів. Нефаховим підходом до відновлення колони є й те, що там зробили нові сходи. Якби це був ремонт, сходи можна було б замінити. Але йдеться про реставраційні роботи, виконання яких коштує значно більше, ніж ремонт. Майстри взяли гроші за реставрацію, а насправді зробили ремонт. 

– А як оцінюєте реставрацію палацу Любомирських, що на пл. Ринок, 9. І як прокоментуєте зауваги археологів, що історію залили бетоном у цій кам’яниці?

– Історію не лише залили бетоном, спершу її частину вивезли на самоскидах. Весь ґрунт, який був у підвалах, скидали у мішки і вивозили, як сміття. Зараз усе, що там було, знищено, і якщо хтось буде казати, що “там нічого не було”, ми не матимемо довіри до цих слів, адже за роботами не наглядали професіонали. Йдеться про порушення чинного законодавства щодо проведення археологічного нагляду. Окрім того, такі об’єкти, як палац Любомирських, передусім мають обстежувати архітектори-реставратори, які б вирішили, що там можна робити, а що ні. 

Найбільшою проблемою так званої реставрації першого поверху і підвалу палацу є те, що замовники не підготували проектної документації на базі глибоких досліджень. Як наслідок – в оригінальній готичній стіні в підвалі кам’яниці орендарі зробили нові двері. Звісно, бізнесмени не зацікавлені в дослідженні, адже за нього треба платити. Однак вони мають зрозуміти, що є співучасниками цього історичного дослідження. Врешті-решт, вони мають пишатися тим, що провадять бізнес в історичних спорудах.

Про співпрацю з GIZ

– Останнім часом міська рада активно співпрацює з німецькою організацією GIZ. Як Ви оцінюєте це співробітництво? 

– Співпрацю з GIZ оцінюю і позитивно, і негативно водночас. Деякі їхні ініціативи сприймаю з великим ентузіазмом. Дуже доброю є ідея співфінансування реставрації будівельної столярки – вікон і дверей, яку  підтримую. Однак з деякими ініціативами не погоджуюсь. Так GIZ лобіювала реалізацію проекту німецького архітектора Франца Решке на облагородження площі Трьох синагог. Звичайно, добре, що такий конкурс відбувався і в ньому є переможець, однак це не означає, що він повинен реалізувати цей проект. Скажімо, Решке пропонує поставити на вулиці бетонні плити, на яких всі охочі писатимуть свої думки. Хтось може написати на них певні антисемітські речі, і потім скажуть, що ми в такий спосіб думаємо всі. Найбільше ж мене вразив кошторис цього проекту — 530 тис. євро. За ці кошти можна відбудувати половину синагоги. 

– Щороку міськрада спільно з GIZ також проводить семінари, в рамках яких відновлюють архітектурні пам’ятки. Наскільки фаховою є реставрація, якщо її здійснюють початківці?

–  До прикладу, хтось є журналістом, але втратив місце роботи. І ось він читає оголошення: “Запрошуємо на семінар з реставрації”, приходить туди і починає вчитись реставрувати. Однак не на шматку дерева чи каменю, а на пам’ятці архітектури. Інша проблема — на семінар приходять ті люди, які впродовж багатьох років займаються реставрацією дерева, і ті, хто ніколи цього не робив. Як наслідок – відбувається розмова глухого зі сліпим. Спілкувався з людьми, які проводять такі семінари в Німеччині. Там на навчання приходять люди, які вже займались реставрацією впродовж певного часу, тоді семінари мають сенс, однак у Львові схожі навчання сенсу не мають. 

ДО ТЕМИ

Загроза для міста Лева 

– У серпні 2010-го Львів отримав резолюцію ЮНЕСКО з низкою суттєвих зауважень. Чи є загроза виключення міста з ЮНЕСКО?

– Така загроза є. Річ у тім, що ЮНЕСКО кілька разів робила зауваження до нового будівництва в історичному сере­довищі Львова. Без належного погодження з ЮНЕСКО в історичній частині міста з’являються нові споруди (сьогодні маємо два такі об’єкти). Один із них – у подвір’ї будинку на пл. Ринок, 17. Коли міська влада кричить, що обласне управління дало дозвіл на те, щоб будувати будинок на вул. Кривоноса  (хоч це був дозвіл лише на подальший розгляд), тим часом за 

70 метрів від Ратуші збудували новий будинок, і це не стало проблемою. Другий будинок – на пл. Звенигородській біля церкви Марії Сніжної. Коли приїдуть експерти ЮНЕСКО, я не певен, чи вони будуть задоволені цими новобудовами. Не кажучи вже про те, що приїдуть професіонали, які чітко бачать, відреставрований об’єкт чи відремонтований.  

Про міжнародні конкурси та заповідник 

– Пане Андрію, як ставитеся до проведення міжнародних конкурсів на забудову чи облагородження ділянок у старій частині міста?

– Самі конкурси є хорошою ініціативою. Однак організаторам треба дуже чітко визначити, якими є наші сподівання на результати цих конкурсів. Згадайте конкурс на найкращий проект забудови на розі вул. Краківської – Вірменської. Переможець намалював бункер, бо йому не сказали, що йдеться про історичне середовище, до забудови якого є певні вимоги. Це означає, що ті, хто оголошував конкурс, не поставили правильного завдання. Гадаю, якби було сказано про те, що для реалізації цього проекту виділять не більше ніж, скажімо, 5 тис. євро, не було б пропозицій на 530 тис. євро. 

– Уже три роки у Львові обговорюють питання створення заповідника в центральній частині міста. Чи можна очікувати, що його відновлять?

– Сподіваюсь, що відновлять не лише заповідник, але й фінансування на його дирекцію. Чиновники міськради виступають проти цієї ідеї, мовляв, для чого місту ще один орган конт­ролю. Однак, судячи з ситуації, тих органів конт­ролю, які є, замало. Спілкувався з депутатами облради, які сказали, що хочуть вносити до бюджету-2012 витрати на існування дирекції заповідника. Але дирекція – це не просто людина, яка отримує гроші за те, що вона є. Йдеться про фінансування зайнятості конкретних людей, які займатимуться пам’яткоохоронною діяльністю. Важливо, щоб заповідник став ще однією пам’яткоохоронною складовою, а не чиновницькою структурою. 

Поважати пам’ятку передусім   

– Прошу сказати, які об’єкти потребують першочергової реставрації на 2012-й?

– Конкретного переліку об’єктів, які потребують відновлення, оголошувати не буду. Перш за все слід відновити свідомість людей, які за це відповідають. Свого часу я активно відстоював реставрацію будинку Шульц-Вольфовичів, про що зараз шкодую. До реставрації пам’ятка була більш справжня та натуральна, натомість зараз виглядає, як новотвір. Якщо у 2012-му будуть кошти на збереження архітектурної спадщини, їх треба витратити на детальне вивчення реального стану пам’яток у Львові, щоб знати, які об’єкти є первинними у списку на реставрацію.

– Що потрібно зробити, щоб вирішити ті реставраційні проблеми, які зараз є у Львові?

–  Спершу треба просто почати любити це місто. Якщо ви когось любите, перед своїми діями подумаєте, чи не образите цю людину. Перед тим, як щось робити на пам’ятці, подумаймо, чи ми не принесемо шкоди їй, середовищу і місту загалом. Якби і колону Яна, і будинок Шульц-Вольфовичів робили з почуттям поваги до об’єкта, жодних проблем не було б. На жаль, у нас є зухвале, зверхнє ставлення до пам’яток, як до об’єктів, на яких можна заробити. Але це той ресурс, який є вичерпним.   

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.4154 / 4.2MB / SQL:{query_count}